7.4. Контролінг забезпечення ресурсами
Основна ціль контролінгу забезпечення ресурсами — знайти й доставити з мінімальними витратами матеріальні ресурси, необхідні для виробничого процесу. Кім того, важливими розрахунковими показниками є оптимальний розмір партії матеріалів, що замовляються, розмір запасу на складі і т. ін.
Для розв’язання цих задач широко використовуються оптимізаційні методи. Наприклад, оптимальні маршрути доставки матеріалів визначаються за допомогою транспортних задач, економіч-но вигідний розмір партії матеріалів — за допомогою методів управління запасами і т.д.
Основні інструменти контролінгу забезпечення ресурсами такі: дослідження ринків закупівлі товарів і аналіз постачальників, АВС-аналіз, EOQ-модель.
Дослідження ринків закупівлі товарів і аналіз постачальників проводиться накопиченням інформації в пам’яті ЕОМ про ринки й постачальників та її аналізом. Інформація надходить із різних джерел — за результатами опитування, спостереження способом анкетування, безпосередніх відносин (укладення договорів), експертних оцінок.
Для проведення маркетингових досліджень використовується широкий арсенал економіко-математичних методів. Це передусім статистичні методи оброблення даних, статистичний аналіз середніх оцінок і розміру помилок; багатовимірні методи (факторний і кластерний аналіз); регресійний та кореляційний методи; імітаційні методи; детерміновані методи дослідження операцій (лінійне та нелінійне програмування) тощо.
Вибір того чи іншого методу дослідження залежить від поставленої цілі дослідження, змісту задачі, що реалізується на ЕОМ, та наявності відповідних програмних засобів.
АВС-аналіз. Основна ціль АВС-аналізу — надати допомогу службі маркетингу під час вибору найбільш значимих для підприємства матеріалів.
Сутність методу АВС полягає в тому, що вся номенклатура матеріальних ресурсів сортується в порядку зменшення сумарної вартості всіх позицій номенклатури одного найменування на складі. При цьому ціна за одиницю матеріалу множиться на кількість їх на складі та складається список, в якому матеріали розміщуються в порядку спадання сумарної вартості (добутків) їх на складі. Потім до групи А відносять усі найменування у списку, сума вартості яких становить 75—80 % від сумарної вартості всього запасу, до групи В — 20—25 %, а до групи С — 5—10 %.
Практика використання цього методу показує, що, як правило, до групи А потрапляє 10—15 %, до В — 20—25 % і до С — 60—70 % усієї номенклатури. Отже, основну увагу під час контролю, нормування й управління запасами потрібно приділяти групі матеріалів А, яка за своєї нечисельності складає основну частину вартості, запасів, що зберігаються, і чим спричиняє найбільші витрати з їх зберігання і розміщення в запасі.
Модель економічного розміру замовлення (Economic order quantity — EOQ), є найбільш розповсюдженою на практиці моделлю управління запасами. Ця модель може використовуватися за таких обмежень:
витрати ресурсу є безперервними, а інтенсивність попиту const;
період між двома суміжними поставками постійний;
попит задовольняється цілком і миттєво;
транзитного і страхового запасів немає;
місткість складського приміщення необмежена;
витрати на виконання замовлення (Cv) і ціна матеріальних цінностей, що постачаються, упродовж планового періоду постійні;
витрати на підтримання запасу одиниці матеріалу (Ch) упродовж одиниці часу постійні та дорівнюють.
Критерієм оптимальності розміру замовлення на поповнення запасів у цій моделі є мінімум загальних витрат на виконання замовлень і підтримання запасу матеріальних ресурсів на складі впродовж планового періоду. Складники загальних витрат по різному залежать від розміру замовлення (величини поставки партії матеріалу). Витрати на виконання замовлення збільшуються прямо пропорційно розміру замовлення, а витрати на підтримання запасу зі збільшенням його розміру падають, як це зображено на рис. 7.1.
Рис. 7.1. Графічна модель розрахунку розміру партії матеріалів на замовлення
Сумарні річні витрати мають характерний вигляд увігнутої кривої, яка має сідлову точку, що дає змогу оптимізувати розмір запасу.
7.5. Контролінг у сфері логістики та інші види контролінгу
Основним завданням контролінгу логістики є поточний контроль за економічністю процесів, що виконуються впродовж всього логістичного ланцюга (складування і транспортування матеріальних ресурсів, виробництво, збут і т. ін.). Контролінг логістики має забезпечити керівництво підприємства інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень у сфері дії логістичних процесів, а також здійснювати узгодження й оптимізацію матеріальних потоків з іншими процесами, що відбуваються на підприємстві.
Інструменти контролінгу логістики такі: планування потреби в матеріалах, розрахунок витрат на виробництво, контроль економічності логістичних процесів, інформаційне забезпечення для підготовки управлінських рішень.
Контролінг логістики забезпечує автоматизований розрахунок витрат на виробництво за видами продукції, аналіз відхилень від запланованих витрат і прийняття управлінських рішень з метою їх зниження. Аналіз відхилень виконується з урахуванням принципів, закладених в основних зарубіжних методиках «Стандарт-кост», «Директ-костинг», activity based cost і т. ін.
У сферу дії контролінгу логістики потрапляє інформація як подій, що вже відбулися, так і інформація прогнозів, наприклад про передбачувані витрати й доходи.
Контролінг логістики може проводитися на базі будь-яких первинних документів — від накладних на прийняття і здавання продукції, звітів майстра цеху, доповідних записок, маршрутних листків тощо до формування бухгалтерських проведень і розрахунку фактичної собівартості. Причому надається можливість виокремлювати статті, які мають найбільшу питому вагу в загальній сумі витрат, і в такий спосіб зосереджувати управлінські діяння саме на них. Це дозволяє впливати на величину виробничих витрат практично на будь-якій стадії виробничого процесу й оперативно управляти собівартістю продукції.
Основні функції контролінгу логістики такі:
класифікація витрат за елементами і статтями, включаючи поділ на постійні та змінні (прямі та непрямі);
облік фактичних витрат за даними господарських документів;
розрахунок прямих витрат за об’єктами виробництва, місцями виникнення, замовленнями, проектами і т. ін.;
облік і контроль непрямих витрат за видами, місцями виникнення, замовленнями, проектами і т. ін.;
розподіл непрямих витрат між об’єктами виробництва й розрахунок відхилень фактичних даних від запланованих;
оцінювання ефективності виробництва за місцями виникнення прибутку.
Нормативна собівартість продукції та напівфабрикатів розраховується на підставі норм витрат матеріалів, трудовитрат, норм амортизації, цін на матеріали й комплектуючі вироби, тарифних ставок оплати праці, кошторисів накладних витрат цехів і загальнозаводських, обсягів випуску продукції. Нормативні витрати на виробництво можуть розрахуватися на плановий і фактичний випуск продукції.
Фінансовий контролінг. Фінансовий контролінг охоплює набір методик, спрямованих на вдосконалення облікової політики й управлінської практики підприємств на підставі фінансових критеріїв успішності його функціонування. За допомогою фінансового контролінгу можна ліквідувати такі негативні явища обліку й управління на підприємстві:
низьку платіжну дисципліну структурних підрозділів;
неконтрольовану дебіторську заборгованість;
слабке управління витратами через відсутність чіткого розуміння структури витрат та їхньої доцільності;
помилкове визначення прибутковості філіалів і видів бізнесу;
виплату необґрунтовано високих податків у місцеві та федеральні бюджети і т. ін.
Фінансовий контролінг не лише дозволяє рахувати витрати по-новому, більш природно, але й стимулює середнє й вище керівництво мислити фінансовими категоріями, переміщуючи центр управлінського впливу безпосередньо до виробничого процесу.
Однією з важливих вимог фінансового контролінгу, окрім створення фінансового прозорої системи управління, є формулювання вимог до корпоративної інформаційної системи. Для адекватної автоматизації основних процедур фінансового контролінгу КІС має, як мінімум, підтримувати ось що:
багаторівневість і багатофіліальність;
ряд незалежних планів рахунків;
розподіл між управлінським і бухгалтерським контурами;
можливість відображення в системі бюджету надходжень і витрат і бюджету руху грошових коштів.
На рис. 7.2 наведено схему основних процедур фінансового контролінгу.
Рис. 7.2. Схема основних процедур фінансового контролінгу