5. Інформаційний продукт

Бог – це любов?..

Здавна точаться суперечки: що є Бог? Бог – це любов. А звідки ж тоді зло? Кажуть, Бог випробовує людину, посилаючи їй хвороби, утрати, життєві труднощі, настільки, наскільки її любить. А хіба хвороба – це не зло? Виходить, Бог – зло?

Чи існує холод? Безсумнівно, для більшості людей відповідь буде однозначною: Так, тобі що- ніколи не буває холодно?». Це хибна думка! Його не існує. Згідно з законами фізики те, що ми вважаємо холодом, насправді є відсутністю тепла.

Чи існує темрява? Ну звичайно, що так, адже що таке ніч, як не темінь? Ні! Її не існує. Узагалі, це відсутність світла. Як можна визначити, настільки темним буде якийсь простір? Ми вимірюємо, яка кількість світла в ньому представлена. Чи не так? Темрява це лише поняття, яке ми використовуємо при відсутності світла.

А чи існує смерть? Можна сказати, що є життя і є смерть – інша її сторона. Стоп. Знову хибна думка, оскільки смерть - це зворотня сторона життя, тобто її відсутність.

Приходжу до думки, що зла не існує, воно як холод, темрява чи смерть. Бог не створював зло, зло - це результат того, що відбувається, коли в людини відсутня Божа любов в серці. Я твердо в цьому переконана. Чи не так?

Кому в Україні живеться найкраще?

Смеркає…Смеркло. Темно, хоч око виколи. Не відразу побачиш. Та за що ж? Відровідь на це риторичне запитання знають усі. Що ми маємо? Світло й те… не можуть натиснути на кнопку «вкл». Наслідок: згвалтували по дорозі до дому – не побачив.

Хм… Предвиборні перегони, обіцянки-цяцянки про те, що все зміниться після виборів гріють душу та… розбивають серця, те все ще вилами по воді писано! Чому зараз ніхто нічого не робить? Відповідь настільки геніальна, що прямо неможливо встояти на ногах – виберіть, а вже потім ми, можливо, зможемо зрушитися з мертвої точки і продовжити варити макарони, аби далі вішати їх на ваші вуха. На мить лише , а, можливо, і постійно, проблискує запитання : куди пливуть «вічнозелені» грошові папірці, де їх пристань? Вони дістаються тим, кому в нашій країні живеться «найгірше». Там вони проходять « дев'ять кіл» , проте не пекла, а очистки. Спочатку юлять, викручуються, торгуються , сперечаються, розфасовуються, відмиваються і, нарешті, трансформуються в побутові, у дрібнички. А саме у «дешеві» яхти, літаки, пент-хауси і т. д., і т. п. Та що ж усе про «хороше». «Доляри» могли потрапити й до безжалісних ручищь простих смертних. Як потім можна їх буде врятувати?

Отож, необхідно слідкувати за тим, щоб матеріальні блага (підтекст: «зелененькі») не перекочовували від «бідних» можновладців до потертих гаманців (якщо такі взагалі є) простолюдинів. А то, дивись, ще не туди їх витратять.

І як тоді нам жити?

Декілька днів буття рабині

День перший

Боже, де я? З ким я? Що зі мною? Куди це я потрапила? Скільки запитань, а відповідь одна: я – влипла. Навіщо я згодилася на цю роботу? Печінкою ж відчувала: тут щось не те. Ну чому я не послухала своє передчуття?

Що тепер робити? Як втекти? Без паспорта, грошей, допомоги? Ніяк, мабуть? Потрібно розробити план дій. Чому ж стільки різних думок у голові, різних думок, котрі не підходять для реалізації задуму.

Хтось іде. Швидко. Ховайся. Бігом. Куди? Чотири стіни та двері.Чому цей незнайомець іде в мою сторону? З чого б це? Куди? Куди ти мене волочиш? Що я зробила? Що за гострий предмет ти хочеш у мене засадити?

Вечір? Чому вечір? Я що, знепритомніла? Ну, тоді це все пояснює. Стоп! Що це за місце? Тут красиво, чисто, охайно, безлюдно…я одна. Де всі? Я хочу кричати, проте кляп у моєму роті не дає змоги. А тут нічого так, чарівненько, миленько. На мить подумала, що могла б тут жити, адже на рідній землі таких умов у мене немає. Про що це я думаю? Мене тримають насильно в якомусь приміщенні, я не розумію ні де я, ні що від мене хочуть. Серце має надію, що все закінчиться, як у фільмі, а мозок нестерпно кричить, що все, кінець.