2.1.5. Методи збирання інформації

Як було вже встановлено, журналістика — це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виго­товлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається по­шуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією (тобто, донесенням до публіки) повідомлень про них. Методам збиран­ня зовнішньої інформації і присвячено цей виклад.

Існує лише три методи збирання зовнішньої інформації:

1. спостереження;

2. вивчення документів і джерел;

3. інтерв'ю.

І. Спостереження — пасивний метод збирання інформації. Сут­ність його полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати кого- чи що-небудь, звертати увагу на когось, щось.

Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спо­стерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширний задум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування.

II. Вивчення документів і джерел — важливий етап роботи жур­наліста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріала­ми. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то доку­менти, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з пев­ної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періоди­ки. Без роботи з книжкою, журналом, газетою немислимий сучасний журналіст

ІІІ. Інтерв'ю. Це головний метод збирання інформації в жур­налістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлень шля­хом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Ува­жається, що цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від жур­налістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в дра­матургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання — відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.

Методом збирання інформації для написання полемічної замітки «Бог – це любов?..» стало спостереження за поведінкою на одному з уроків. В інших трьох замітках було використано всі три типи збирання інформації. Було спостереження за подіями, котрі відбувалися, було збирання документів та інтерв’ю.

2.2. Журналістський твір: зміст і форма, елементи й структура

2.2.1. Від задуму до теми.

Традиційна класифікація жанрів:

1) інформаційні жанри:

1. а) замітка (повідомлення, відгук, полемічна, критична, подяка, фотозамітка, рекламна) – лаконічне повідомлення про актуальні, нові події і явища соціальної практики, які зачіпають суспільні інтереси. Мова зрозуміла, не насичена спеціальними термінами та поняттями;

2. б) інтерв’ю (звіт, протокольне, суто інформаційне, портретне, проблемне) – це бесіда, вибуду­вана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'­юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей;

3. в) «звіт (хронікальний, прямий, аналітичний) – інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільно важливі питання» [20, 378-379];

4. г) репортаж (замальовка, звітний, роздум, проблемний) – це оперативний жанр преси, радіо,телебачення, в якому динамічно, із документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюється картина дійсності у її розвитку через безпосереднє сприйняття автора, що створює враження присутності самого читача, радіослухача, телеглядача на місці подій. [19, 186];

5. д) «кореспонденція (інформаційна, аналітична) – жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання. Літературно-стилістичні прийоми: пейзажні описи, діалоги, авторські ремарки, яскраві факти» [17, 68].

2) Інформаційно-аналітичні жанри:

1. а) «стаття – це синтетичний жанр публіцистики, в якому журналіст, використовуючи палітру інформаційних, аналітичних і художньо-публіцистичних методів з явною перевагою аналітичних, досліджує актуальну соціальну проблему, щоб показати явище, його причини й наслідки для вдосконаленого життя» [13, 46];

2. б) огляд – опис подій, що відбувалися за певний час у певному регіоні без аналізу цих подій. Найпоширенішими є тематичні огляди (спортивний, культурний, кримінальний…) [9, 33];

3. в) рецензія – кваліфікований аналіз конкретного мистецького твору і показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позитивні та негативні зауваження.

3) Публіцистичні:

1. памфлет –  різновид літературногочипубліцистичноготвору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його частини, проти тієї чи іншої соціальної групи, партії, управління тощо, найчастіше — через розкриття окремих їхніх представників;

2. фейлетон – сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних явищ і фактів дійсност;.

3. нарис –  оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей;

4. замальовка – найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз із натури;

5. есе – жанр, у якому вільно, не обов’язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб’єктивність сягає апогею.

«Кому в Україні живеться найкраще?» – памфлет. Я намагалася в комічному світлі представити «благополучне» життя українців та «поневіряння» депутатів.

«Бог – це любов?..» - замітка. Це полемічна замітка, адже я коротко намагалася описати подію, котра відбулася на уроці: між учнем та вчителем.

«Дорогою до…» - замальовка. Стисло описую свої враження від пережитої мною події.

«Без собаки та кота й «житуха» не та» - стаття, адже дослідила актуальну соціальну проблему, аби вказати на наслідки дій та шляхи вирішення проблеми.