Американський варіант англійської мови

Американська англійська—термін, що раніше використовувався в ролі неформальногофразеологізму, але тепер він набуває офіційніших форм.

«Американською англійською» називають спосіб спілкування англійською мовою в Північній Америці, зокрема в США. Тепер американська англійська стала відокремлюватись від тієї англійської мови, якою користуються в Британії. У ній з'явилися свої особливості. Американська англійська має розходження з британською в словах та деяких аспектах правопису.

Американська англійська тепер існує як діалект англійської мови, однак деякі експерти зазначають, що через певний (імовірно, дуже великий) проміжок часу американська англійська повністю відокремиться від англійської та існуватиме на правах повноцінної мови.

Дослідження історичного використання англійської мови в Сполучених Штатах і Британії показали, що нинішнярозмовнаамериканська англійська набагато ближче до «королівської англійської» ​​часів початкуколонізації Америкибританцями, ніж сьогоднішнябританська англійська.

Англійська мова, власне, ніколи не була однорідною. У самій Англії розрізняють регіональні акценти: північний, центральний, південно-західний, південно-східний, а також, якщо ми візьмемо британські острови, то це шотландський, валлійський (в Уельсі) та ірландський. Ця мова близько трьохсот років тому була привезена в британські колонії – Америку, Нову Зеландію, Індію, Азію і Африку, де вперше заговорили англійською. І в кожному з цих місць англійська розвивалася по своєму, збагачуючись місцевим колоритом і еволюціонуючи разом з цими країнами.

Ці зміни стосувалися лексичного матеріалу (слів), синтаксису (побудови речень), але найбільших змін, напевно, зазнала фонетика (звукова система) англійської мови.

Фонетика є базисною складовою мови, адже це вимова і сприйняття сказаного, тому що мова це перш за все усне спілкування, а потім вже письмо і читання. І ось тут виникають основні складнощі. У той час, коли англійська інших країн залишається найбільш наближеною до британської, американці майже створили нову мову, тому їх і порівнюють найчастіше.

У самій Америці існує три основні діалекти: північний, центральний і південний. Найбільш наближений до класичної британської англійської є північний діалект – у Новій Англії та на східному узбережжі, куди прибули перші переселенці - пілігрими та отці-засновники. Найбільш колоритним є південний акцент - розтягнута, повільна вимова з дзвінкими приголосними і скороченням голосних. Особливо техаський діалект, де розмовляють, як жартують, ніби жують картоплю фрі і палять «Мальборо» в той же час. Так слово water звучить там як «вадер».

Американську англійську називають спрощено мовою, і це не дивно, тому що переселенцям з усього світу не підходила вишукана мова англійської аристократії, та вони її і не знали. Їм потрібен був простіший, біль гнучкий варіант, який зміг би об’єднати всі ці національності. Це мова масової культури без кордонів та національностей. Більшість новітніх інтелектуальних технологій, масова індустрія шоубізнесу, глобальний ринок – це все “made in America”, а працює скрізь.

Самі американці пишаються вмінням створювати моделі, а потім експортувати їх. Це все можна назвати «американською мрією». Тому своєму поширенню в світі англійська багато в чому завдячує американцям. Власне, коли Ной Вебстер почав створювати свій словник, йому практично довелося створювати словник нової американської мови.

Діалекти

Діалект - це місцевий варіант мови, зі змінами в граматиці, лексиці, а особливо у фонетиці. Англійська мова найпоширеніша мова у світі. ЇЇ географічне поширення настільки велике, що жителі, які розмовляють на різних її діалектах, просто можуть не розуміти один одного.

На розвиток діалектів англійської мови вплинули два найбільш важливі фактори: спочатку розширення границь Британської імперії в XVII столітті, а потім величезний світовий вплив Сполучених Штатів Америки.

Зараз у світі виділяють два основнихдіалекти англійської мови: британська англійська й американська англійська. Звичайно, крім них існує ще величезна кількість різноманітних діалектів, такі як: канадський, австралоазіатський, креольський і багато інших.

Британські лінгвісти розрізняють діалекти починаючи від акцентів, де різниться лише вимова. Хоч і будь-який освічений знавець англійської мови може послуговуватися стандартною англійською, він також може вживати і деякі особливості своєї говірки, діалекту англійської місцевості, з якої він походить.

За останні п'ятдесят років суспільство Туманного Альбіону сильно змінилося. Соціальні відмінності і класові бар'єри відходять у минуле. Раніше за мовою не було важко визначити, де людина народилася і який навчальний заклад вона закінчила. Часом це ламало кар'єру вихідцям з робітничих родин, але наразі більшість юних англійців у віці від 20 до 24 років розмовляють стандартною англійською (Standard English), що є мовною нормою.

Проте регіональні діалекти в Британії користуються величезною популярністю та культурною значимістю й часом грають більш важливу роль, ніж стандартний варіант без регіональної опори. У 80-ті роки розпочали відбуватися помітні зміни у ставленні англійців до рідної мови.

На ринку попитом стали користуватися діалекти з більш мелодійним звучанням. Зокрема, це було пов'язано з тим, що більшість грошових розрахунків вже не вимагали безпосередньої присутності клієнта, багато питань стали вирішуватися по телефону, і роботодавці стали охочіше наймати тих, чий акцент вважався приємним. Взагалі, різні діалекти звучать по-різному: саркастично або проникливо, іронічно або зарозуміло, поблажливо або улеслво.

Прості голоси півночі Англії (Лідс, Ньюкасл) звучать найбільш привабливо, чому у значній мірі сприяє манера вкорочувати голосні. Мова мешканців Лондона і прилеглих областей, де проживає близько половини всього населення Англії, має зарозумілу інтонацію і звичку подовжувати звук "e" . Вона створила їм репутацію грубих людей.

У цілому, ситуація з діалектами в Сполученому Королівстві суперечлива. Вважається, що діалекти вимирають, і їх кількість значно зменшиться у найближчі 30 років. Разом з тим деякі діалекти стають модними.

Вимова мешканців Манчестеру (фінансова та музична столиця Королівства)та його околиць, відома своєю лаконічністю і деякою похмурістю. Для неї характерним є говорити через ніс. Ліверпуль асоціюється з Beatles.

Найбільший порт Великої Британії за часів "бавовняної імперії" тепер перетворився на один з найбідніших районів країни. Його унікальна, "вулична" вимова, результат змішання діалектів Північної Англії та Ірландії.

Третє місце займають акценти Шотландії і, зокрема її заходу, Глазго. Мова шотландців - упертих, готових до бійки горян, - під стать їм: груба і сильно акцентована. Якщо в оксфордській вимові неможливо розрізнити where, were і wear, то в Единбурзі вони прозвучать у трьох різних варіантах. Наприклад, в останньому випадку слово буде починатися з [kw] - подібно до того, як задувають свічку. У той же час Едінбург відрізняється правильною англійською вимовою, у повній відповідності з мовною нормою.

Північна Ірландія, яка потерпає від постійних міжусобиць між католиками і протестантами, у своїй вимовімає вібруючою "r". Найменш привабливими вважаються діалекти півдня Великої Британії і, зокрема, Уеллса (хоча тут народилися багато відомих акторів і співаків). Загальна властивість діалектів Вест Кантрі (з центром у графстві Корнуолл) і Девон є довге, розслаблене "e" і звичка "зойкати". У Ньюкаслі століття важких воєн з шотландцями виростили суворих людей з вираженими націоналістичними настроями. Їх англійська не є у повній мірі як такою, про неї можна сказати "sort of". Наприклад, слово stone традиційно вимовляється тут, як [stin] або [stjen]. Це найменш зрозумілий діалект, з дуже сильним акцентом.

Також непривабливою є розмовна мова Лондона, Ессекса і всього Південно-східного узбережжя Англії. Бірмінгем, чиї мешканці користуються репутацією безнадійних дурнів, має свою вимову - Бруммі. Крім стрибаючої інтонації, вона відрізняється ing-овими закінченнями з чітко чутним "g" на прикінці.

Останнім часом в англійській мові намітилися дві основні тенденції до спотворення мовної норми. Перш за все, це Estuary English - підкреслено грасирує акцент, символ поганого смаку, розповсюджуваний з телеекранів. З іншого боку, це форма англійської мови, якою розмовляють в Лондоні і його околицях, і, у більш широкому сенсі, у південно-східній Англії - вздовж Темзи та її гирла (estuary). Нею користуються не тільки відомі політики, спортсмени та провідні програми, але і молодший син Англійської королеви - принц Едвард. Estuary English відрізняє вокалізоване "L", подібне за звучанням "W", коли "milk bottle" вимовляється як "miwk bottoo", або "football" як"foo'baw", практично повне скасування звуку "T", коли замість "quite nice" ми чуємо [kwai 'nais].

Друга тенденція, якій також посприяло телебачення, - це Australian English, яка з'явився близько 20-25 років тому разом з появою австралійських мильних опер. Цей варіант прижився і тепер використовується у телевізійних програмах для аудиторії різного віку. Однією з її характерних особливостей є наявність в стверджувальних реченнях запитальної інтонації.

Англійська мова зазнала значних змін, які зумовлені не тільки географічними, але і соціальними причинами. Незважаючи на всі спроби уніфікувати мову, єдина "Королівська англійська" так і не набула широкого поширення. Однак, це не привід для засмучення, - місцеві діалекти лише додадуть вашим заняттям пікантності.