Розвиток та значення англійської мови
Походження англійської мови безпосередньо пов’язане з розвитком Англії. Коли римляни пішли з Британських островів у далекому 410 р., в тих землях залишилися тільки корінні мешканці острова – бритти. Вони використовували для спілкування кельтські мови.
Вже в 449 році на острови зробили набіг предки сучасних англійців – англи, сакси і Юти. Всі вони розмовляли на різних діалектах нижньогерманській мови. Мови корінних жителів і завойовників змішалися і вийшов англо-саксонський діалект.
Можна тільки припустити як розвивалася б історія англійської мови, якби нащадки цих племен не переймалися часті напади, так як вторгнення вікінгів і норманів разом з місіонерським рухом значною мірою змінили її. У результаті цього англійська мова набула найчисленніший словниковий запас, а в граматиці провідну роль стали грати не закінчення слів, а конструкція самого пропозиції.
У 8 столітті нашої ери на Британські острови зазіхнули вікінги. Вони використовували північнонімецький мову і приходили з Данії, Швеції та Норвегії. Їх спосіб спілкування відрізнявся від англо-саксонського настільки ж, наскільки відрізняється сучасний іспанський від італійського. Незважаючи на наявність розбіжностей у закінченнях і вимові, обидва мали спільне коріння.
Після невеликого битви вікінги стали мирно співіснувати з місцевими жителями на території Англії. Мови поступово змішалися, утворюючи новий, позбавлений більшості закінчень. Він придбав назву староанглийского.
Вже в 1066 історія англійської мови придбала продовження в особі норманського війська. Вони розмовляли на одному з французьких діалектів. Їх вторгнення принесло з собою французький в якості державної, але англосакси не сприйняли таке нововведення і продовжували використовувати давньоанглійська мову.
Саме нормани зіграли найважливішу роль в утворенні англійців, так найрізноманітнішим німецьким і кельтським племенам необхідно було знайти спосіб для спілкування. Зі злиття існуючих говірок і за допомогою спрощення граматики і виник англійську мову.
Він не обмежувався у розвитку писемністю, через що дуже швидко змінювався і спрощувався. Кілька закінчень витіснилися стандартним порядком слів у реченні, а також посиленням значення функціональних слів. При цьому в нього увійшло безліч запозичень з французької мови, які стали більш делікатними і ввічливими варіантами англосаксонських аналогів.
В епоху середньовіччя повсюдне поширення латини відбилося і на становленні англійської. Безліч латинських слів, запозичених у священиків-християн, потрапило в розмовну мову. Часто вчені не знаходили відповідних способів для вираження своєї ідеї в англійській мові і використовували в роботах латинські слова. Завдяки цьому розглянутий мова набула значну кількість грецьких і латинських слів.
Історія англійської мови отримала значний поштовх з винаходом книгодрукування. Особливу популярність отримав лондонський діалект, за допомогою якого створювалися манускрипти і в цілому писемність.
Перша граматика була написана в 1586 році спеціально для іноземців та англомовних студентів, які збиралися вивчати латинь. При цьому їх не використовували для навчання самих носіїв мови. Перші спроби до цього були зроблені вже в 1750 році.
На жаль, лінгвісти 18 століття грунтувалися на невірних теоріях, вважаючи відмирання закінчень ознакою деградації. Вони не змогли повернути в мову давно втрачені закінчення, але досягли успіху на терені збереження нині існуючих. Якби не їх безпосередній вплив, сучасна мова не рясніла б такою кількістю неправильних дієслів.
Історія англійської мови в наші дні налічує безліч різних діалектів і споріднених мов, що утворилися в результаті спроби навчання колоній. Він є офіційним у Великобританії, США та Австралії, а також на прилеглих островах.
Історія розвитку англійської мови дозволила вивести його на другу позицію за кількістю носіїв (після китайської). Він є головним для більш ніж 400 мільйонів чоловік, а близько мільярда людей використовують його в якості «другого». Також англійська мова набула статусу найбільш досліджуваного в Європі.
Англійська належить до тих мов, що має найширший словниковий запас: (близько 250 000 відмінних слів; Оксфордський Словник Англійської мови налічує близько 600 000 слів, а Словник Вебстера — 475 000).
Цікаво, що саме англійською мовою друкують найбільше у світі!
Етапи формування англійської мови
Традиційно вважають, що англійська мова пройшла через чотири стадії протягом останніх півтори тисячі років:
староанглійська або англосаксонська (500—1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фризів), які захопили територію сучасної Англії;
середньоанглійська (1050—1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
рання сучасна англійська (1550—1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
пізня сучасна англійська (починаючи з 1700) містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови.
Давньоанглійський період (V—XI ст.)
У давньоанглійський період формування мови англійської народності (V—XI ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в V ст. до Британії і злилися з кельтським населенням, виникає староанглійська мова. В Англії зароджуються феодальні відносини, виникають окремі королівства й формуються місцеві діалекти.
Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) вчені датують 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (6 ст.) латинський алфавіт заміняє руни.
Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-германський, з незначними кельтськими і латинськими запозиченнями.
Після завоювання Англії Данією (1017) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою.
Середньоанглійський період (XI—XIV ст.)
Середньоаглійський період розвитку мови англійської народності триває з XI по XIV ст.
В кінці 11 і на початку 12 ст. в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманами (1066), і норманський діалект французької мови стає офіційною мовою Англії. Але народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, внаслідок чого лексика англійської мови в значній мірі поповнюється запозиченнями з французькохї.
На початку 15 ст. англійська мова витісняє французьку з основних сфер державного та політичного життя і стає панівною в країні. В цей час в Англії ще існують діалекти староанглійської мови, риси яких відбиті в писемних пам’ятках, особливо з 13 ст.
Найвизначнішою пам’яткою цього періоду є твори видатного англійського поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літературної англійської мови. Її особливістю на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови.
Зв’язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів.
Період формування англійської національної мови (XV—XVI ст.)
У цей період в Англії починається розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови.
Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів.
Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови.
В літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу.
На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень зіталійської, грецької, іспанської та інших мов.
У фонетиці визначним явищем є так званий «великий зсув голосних» і ряд інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією.
У морфології триває процес відпадання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови.
Новоанглійський період (XVII—XXI ст.)
У цей період відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і низка словників).
Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.).
Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн.
В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками.
Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні.
Попри те що англійська мова протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов.
Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.
Основні характерні особливості мови того часу: розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні.
Хоч протягом тривалого розвитку англійська мова зазнавала значних змін, проте й тдосі зберігає всі основні риси групи германських мов.
Історія розвитку англійської мови
Свій міжнародний статус англійська мова заслужила по праву. Для того, щоб перетворитися на міжнародну мову їй довелося пройти тривалий шлях розвитку.
Упродовж всього свого розвитку англійська мова формувалася як суміш мов різних племен і народів. Основою для неї послужили мови стародавніх германських племен, англів і саксів, які переселилися до Англії. Ці племена належали до групи нижньогерманських племен - стародавніх вояків, піратів, моряків, лісовиків, рибалок і торгівців, володарів узбережжя Північного і Балтійського морів.
Нащадками і духовними спадкоємцями цих племен крім сучасного англомовного населення Великобританії, США і Австралії є також населення сучасних Нідерландів, північної Германії і скандинавських країн (Швеції, Норвегії і Данії). Таким чином ще у стародавні часи населення узбережжя Північного і Балтійського морів виявилося повязаним великою кількістю різноманітних звязків, що відігравало велике значення на протязі всієї історії даного регіону.
В місцевостях, де знаходяться сучасні Великобританія і Нідерланди землі вищезгаданих стародавніх германомовних племен межували з кельтськими племенами (галлами або гелами) - стародавнім населенням південної і західної Європи, людьми, нащадками яких себе вважає населення сучасної Франції, Бельгії, Ірландії, Шотландії тощо.
Таким чином, після переселення англів і саксів до Англії англійська мова почала своє формування на межі двох різних груп племен і культур.
Наступним важливим періодом у розвитку англійської мови став період тісної взаємодії населення Британії з Римською імперією і отже англійської мови з латинською, який практично тривав до кінця XIX ст. (коли після розвалу Священної Римської імперії і занепаду її спадкоємиці Австро-Угорської імперії, латина остаточно втратила свій статус мови міжнародного спілкування, адміністрації, науки і культури в країнах Європи).
Результатом цього періоду стало включення величезної кількості латинських слів і коренів до англійської мови, які на даний час становлять по деяким оцінкам близько третини словниково запасу.
В епоху Середньовіччя і Відродження, Англія, яка знаходиться на перетині морських шляхів з Північної Європи до Середземного моря зазнала впливу завойовників в образі вікінгів і французів, торгівців міст Ганзи (в першу чергу голландців і жителів півночі Германії - узбережжя Північного і Балтійського морів). Це відобразилося на тому, що з одного боку до англійської мови потрапило багато слів з французської мови, а з іншого англійська мова продовжувала розвиватися у тісному звязку з нідерландською, нижньонімецькою і скандинавськими мовами.
Бурхливий розвиток і поширення англійської мови в світі почалося після занепаду Священної Римської імперії і переходу важілів впливу на розвиток глобального суспільства до Британської імперії, а від неї до США, перетворення Британії і США на світові фінансові центри, а отже важливі геополітичні центри глобального суспільства.
В ці часи англійська мова почала поповнювати свій словниковий запас за рахунок слів з різних мов світу.