- •1 Круг философских проблем
- •2. Проблема пізнання в філософії. Істина. Види істини.
- •3. Особливості філософських знань
- •4.Предмет і функції філософії.
- •5. Філософія і її роль в житті суспільства.
- •6. Історичні типи філософії,
- •7. Філософська теорія цінностей (аксіологія)
- •8. Філософське вчення про людину
- •9. Соціальні функції та структура релігії
- •10 Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні
- •11. Право людини на свободу віросповідання та його державне забезпечення
- •12. Естетичні цінності. Їх природа та еволюція
- •13. Моральна свідомість
- •14 Загальна характеристика філософії стародавньої Греції
- •15. Першопричини буття в давній греції
- •16 Філософія Сократа
- •17 Філософські ідеї Платона
- •18. Філософські ідеї Арістотеля
- •20 Філософія середньовіччя. Патристика й схоластика
- •21. Головні ідеї філософії та культури епохи Відродження
- •22. Філософські ідеї епохи реформації в Західній Європі.
- •23. Філософія Київської Русі
- •24. Українська філософія 17-19 століття
- •25. Філософські погляди г.Сковороди.
- •26. Вчення ф. Бекона про метод пізнання
- •27.Філософські ідеї Декарта
- •28. Філософські ідеї Спінози
- •29. Соціально-політичні ідеї просвітництва
- •30. Філософські ідеї Канта
- •31. . Принципи побудови філософської системи Гегеля
- •32. Загальні характеристики некласичної філософії та її течії
- •34. Екзистенційна філософія
- •36. Філософія прагматизму: представники та ідеї
- •37. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •39. Цивілізаційний підхід до історії
- •40. Філософія неопозитивізу
- •41. Психоаналіз про людину
9. Соціальні функції та структура релігії
Релігія – це духовний феномен, який є формою самовизначення людини у світі, зумовленим вірою у надприродну причину буття світу й людину.
Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну; визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.Релігія як суспільна система має свою структуру.
Релігійна свідомість – це ставлення віруючого до навколишнього світу, що виявляється в системі поглядів, почуттів, основою яких є віра в надприродне.
Релігійна віра – це такий психічний стан людини, що виявляється у беззаперечному визнанні існування надприродних сил, Абсолюту.
Релігійний культ (лат.cultus- догляд, поклоніння)- найважливіший вид релігійної діяльності людина. Це упорядкована система обрядів (індивідуальних та колективних), за допомогою яких віруючі спілкуються з Абсолютом. Це молитви, заклинання, жертвопринесення, хресне знамення, поклони тощо.
Культова діяльність має символічний характер, оскільки людина звертається до невидимого божественного світу. Культові дії мають бути канонічними – раз і назавжди установленими. Відступ від канону суворо засуджується, оскільки це призводить до спотворення віри. Сукупність приписів та правил, які визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу є його ритуалом.
Культ є найважливішим показником міри розвиненості релігії – чим вона досконаліша, тим складнішим є культ. Зокрема у християнстві богослужбовий канон розписаний за річними датами, днями тижня, а доба – за годинами.
Релігійно-культова практика здійснюється релігійними організаціями, в яких спільно відправляються релігійні обряди. Наприклад християнство включає такі типи релігійних об’єднань: церква, секта, деномінація.
Церква (грецьк. Kyriake – буквально – Божий дім) – суворо централізоване об’єднання віруючих, яке склалося на основі спільного віросповідання. Приналежність до церкви визначається, як правило, не вільним вибором індивіда, а традицією. У багатьох церквах члени поділяються на духовенство та мирян, що знаходить відображення в організаційній структурі, у суворій централізації управління. Існує традиційність управління, в православ’ї, наприклад, - право апостольського наступництва.
Секта (лат. sekta – вчення, напрям) – опозиційна течія стосовно тих або інших напрямів. Для неї характерна претензія на винятковість своєї доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок. З цим пов’язані настрої богообраності, а нерідко – тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження, ознакою якого є суворе дотримання певного морального кодексу та ритуальних приписів. Інститут священства відсутній, лідерство вважають харизматичним (грецьк. – милість, дар), право на нього вважають за особою, яка має особливу здатність керівництва.
Деномінація (лат. denomination - перейменування) – релігійне об’єднання, що перебуває в стадії організаційного оформлення.
Цей термін використовується також як синонім слів “віросповідання”, “конфесія”, що означає приналежність до певної релігії. Для неї є характерним фіксоване членство.
Як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, релігія задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконуючи відповідні соціальні функції. Компенсаційна є однією з найважливіших. Вона ілюзорно надає віруючому того, чого він потребує в реальному житті та захищає його від різного роду негараздів. Світоглядна формує світогляд людини. Релігійний світогляд визначають певні критерії¸ здебільшого догматичні, згідно з якими мають осмислюватись природа, людина та суспільство. Інтегративна є засобом об’єднання єдиновірців своїм віровченням. Нерідко виникали і протиріччя між людьми різних релігійних орієнтацій. Регулятивна через систему своїх духовних цінностей, норм та правил впливає на приватне та громадське життя людини, визначаючи її поведінку, життєву позицію.