39. Цивілізаційний підхід до історії

Цивілізаційний підхід на відміну від формаційного не представляє собою єдиної концепції. Зокрема, сучасне суспільствознавство не має навіть єдиним визначенням поняття«цивілізація». Однак незважаючи на те, що цивілізаційний підхід представлений різними науковими школами та напрямками, які використовують різні критерії у визначенні сутності цивілізації, цей підхід в узагальненому вигляді може бути позначений як концепція, що інтегрує в поняттіцивілізації як єдиної саморозвивається всісоціальні і несоціальні компоненти історичного процесу, такі як, наприклад:

 

-природно-географічне середовище проживання;

-біологічна природа людини і психо-фізіологічні характеристики етносів;

-господарсько-виробнича діяльність;

-соціальна структура суспільства (касти, плани, стану, класи) і виникає в рамках неї соціальну взаємодію;

-інститути влади і управління;

-сфера духовного виробництва, релігійні цінності, світогляд (менталітет);

-взаємодія локальних спільнот та ін

У найзагальнішому вигляді цивілізаційний підхід виступає якпояснювальний принцип, логічна спрямованість якого протилежна тій, що ми бачимо в формаційному підході. Якщо в структурі формацій, відповідно до принципу економічного детермінізму, явища духовного порядку виводяться з економічного базису, то в структурі цивілізації, навпаки, економічні характеристики суспільства можуть виводиться з його духовної сфери. Більше того, однією з базових основ цивілізації, яка зумовлює всі інші її характеристики, як правило, вважається саметип духовних цінностейі відповідний йомутип особистості(менталітет), які, у свою чергу, зумовлюються особливостями тієї чи іншої природно-географічного середовища.

Отцем цивілізаційного підходу прийнято вважати англійського історика А. Тойнбі(1889-1975). Проте в 1960-і рр.. стали широко відомі праці арабського історика і філософаІбн-Хальдуна(бл. 1332 - бл. 1402), який прийшов до геніальних висновків, на сторіччя передбачив погляди творців теорії цивілізації. Так, він стверджував, що цивілізація створюється поділом праці між містом і селом, торгівлею, обміном, при цьому розвиток суспільства проходить через певні історичні цикли; розходження в способі життя людей, товариств, він пов'язував, головним чином, з географічним середовищем їхнього проживання.

У всьому різноманітті підходів до визначення сутності та змісту поняття «цивілізація», що використовуються сьогодні в науці, можна виділити два головних принципово відрізняються один від одного значення цього поняття:

а) цивілізація як стадіальне явищеу світовій історії;

б) цивілізація як локальне (регіональне) явищещодо людства в цілому.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.