22. Філософські ідеї епохи реформації в Західній Європі.

Реформація – це рух за реформування католицької церкви, що охопив Західну Європу в XVI ст. та був значною мірою викликаний світоглядними змінами, започаткованими філософськими вченнями епохи Відродження. Становленню реформаційних учень сприяла жорстка критика католицької церкви, висловлена філософом Еразмом Роттердамським (1469–1536 рр.), зокрема в його класичному творі «Похвала глупоті», іронічно присвяченому другу Еразма та апологету католицької церкви Томасу Мору.

Передумовою до Реформації була криза папства у 14-15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтілені надії на церковну реформу після рішеньКонстанцького собору1414–1418років (папа Мартин V) і особливоБазельсько-Флорентійського собору1431–1449років (папа Євгеній IV), а також віденськогоконкордату(умови)1448року щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзеромФрідріхом ІІІ-імі папоюМиколаєм V.

Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютеромперсональних листів-звернень, в яких доводилося, щоСпасіннята Божа милість досягаються завдякиВірі, а несповідівгріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською25 жовтня1517року в містіВіттенберзізаклику дотеологічноїдискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося прогріхтакару, і особливо критикувалась торгівляіндульгенціями. Ініційований Мартіном Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдності західно-європейської церкви — появи національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму.

Протягом всього Середньовіччя церква відігравала визначальну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в пануючий на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням світської ієрархії, подібно, як у світському феодальному суспільстві розташовувались різні категорії сеньйорів і васалів — від короля (верховного сеньйора) долицаря, так і члени кліру градуювали по феодальних ступенями від Папи (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре. Як великий феодал, церква в різних державах Європи володіла до ¹/₃ кількості всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працюкріпаків, застосовуючи ті ж методи і прийоми, що і світські феодали^[1].

Феодальна католицька церква, що була ідейною санкцією середньовічного суспільства, могла існувати і процвітати до тих пір, поки панувала її матеріальна основа — феодальний лад. Але вже в XIV-XV століттях спочатку в Середній Італії і Фландрії, а з кінця XV століття і всюди в Європі почалося формування нового класу, поступово захоплює в свої руки економіку, а потім намається і політичної гегемонії, — класу буржуазії . Новому класу, який претендує на панування, потрібна була і нова ідеологія. Власне, вона не була такою вже й новою: буржуазія не збиралася відмовлятися від християнства, але їй було потрібно зовсім не те християнство, яке обслуговувало старий світ; нова релігія повинна була відрізнятися від католицизму в першу чергу простотою і дешевизною: меркантильній буржуазії гроші були потрібні не для того, щоб кидати їх на вітер, будуючи величні собори і проводячи пишні церковні служби, а для того, щоб, вкладаючи їх у виробництво, створювати і примножувати свої підприємства. І відповідно до цього ставала не тільки непотрібною, а й просто шкідливою вся дорога організація церкви з її Папою, кардиналами,єпископами, монастирями і церковним землеволодінням.

Крім економічного і національного гніту передумовою Реформації послужили гуманізм і змінене інтелектуальне середовище Європи. Критичний дух епохи Відродження дозволив по-новому поглянути на всі явища культури, в тому числі і на релігію. Акцент Відродження на індивідуальність і особисту відповідальність допоміг критично переглянути церковну структуру, а мода на давні рукописи та першоджерела звернула увагу людей на невідповідність першохристиянства і сучасної церкви. Люди з пробудженим розумом і мирським світоглядом ставали критично налаштованими до релігійного життя їх часу в особі католицької церкви.