Методи розрахунку витратних матеріалів

Виробничі процеси ВПК для забезпечення продукування інформаційного потоку, крім енергетичного складника, використовують великий спектр різноманітних витратних матеріалів необхідної якості. Проектування післядрукарського виробництва базується на технологічних процесах і матеріальних потоках.

До основних видавничо-поліграфічних матеріалів відносять такі, з яких складається готова поліграфічна продукція, — це папір, усі інші матеріали основ для друку; фарба, лак, клей, дріт, нитки, каптал, картон, покривний палітурний матеріал, пакувальний матеріал, диски і дискети ЕВ. До допоміжних — матеріали технологічного процесу, необхідні для здійснення виробництва продукції і функціонування обладнання, наприклад, фотоплівка, формні пластини, офсетні гумовотканинні полотнища, фарбові валики, трикотажні чохли зволожувальних валиків, сітчасті основи, змивні та мастильні засоби, зволожувальні та проявлювальні розчини тощо.

Нині всі матеріали прийнято називати витратними, оскільки всі вони витрачаються у процесі виробництва і мають певні норми технологічних втрат, пов'язаних з виробничим циклом (акліматизацією, підрізкою, підчисткою, розрізкою на заданий формат, обслуговуванням процесів тощо).

Норми витрат матеріалів на одну облікову одиницю продукції слід обирати за довідниками або користуватися тимчасовими нормами підприємств. Розрахунок матеріалів здійснюють виходячи з характеристик продукції, визначених у промзав-данні, і його результати краще звести у таблицю (табл. 7.6).

Розрахунок кількості витратних матеріалів рекомендується проводити за наступними формулами.

а х б — площа (ширина на довжину) фізичного друкованого аркушу, см²;

V_{физ.др.а} — обсяг видання у фізичних друкованих аркушах;

Ф_в — кількість фарб у визначених аркушах;

К_тв — коефіцієнт технічних втрат, що враховує неминучі втрати матеріалу на виробництві.

Прийнята облікова одиниця фототехнічних плівок — 1000 см², формних матеріалів — 1 м². При розрахунку кількості формних матеріалів для флексографічного і трафаретного друку слід враховувати кількість сюжетів на одній формі.

Розрахунок кількості паперу (основи) для друку роблять за формулою:

⁽⁹-¹⁾

де — кількість паперу (основи для друку), кг; ах б — площа (ширина на довжину) фізичного друкованого аркушу, м²;

д — маса 1 м² паперу (основи для друку), г;

Н_в — наклад (тираж) видання, примірників;

V_{физ.др.а} — обсяг видання у фізичних друкованих аркушах;

К_тв — коефіцієнт технічних втрат;

2 — коефіцієнт переведення друкованих аркушів у основу для друку при двосторонньому нанесенні зображення;

1000 — коефіцієнт переведення маси паперу (основи для друку) у кг.

Розрахунок фарби і фарбувальних речовин (картриджів):

………………..⁽⁹-²⁾

де Ф_к — маса фарби або іншої фарбувальної речовин (при одно- і багатофарбовому друкуванні), для кожної фарби, кг;

V_{физ.др.а} — обсяг видання;

Н_в — наклад видання;

Мф — норма витрат фарби на 1000 фарбовідбитків стандартного формату 60 х 90 см, г;

К_тв — коефіцієнт технічних втрат;

К_прв — коефіцієнт переведення формату видання до приведеного аркуша (60 х 90 см);

1000 — коефіцієнт переведення маси фарби у кг.

Кількість покривного палітурного матеріалу на тираж книжкового видання можна здійснити за формулою:

(9.3)

Де П_п.п.м. ^— кількість покривного палітурного матеріалу, м²;

S_п.п.м. ^— площа заготовки покривного палітурного матеріалу, м²;

Н_в — наклад (тираж видання), примірників;

К_{т в} — коефіцієнт технічних втрат.

Розрахунок палітурного картону:

' ⁽⁹-⁴⁾

де П_{п к} — кількість палітурного картону, кг;

S_К — площа заготовки картонної сторонки (визначається відповідно формату видання за довідником), см²; h — товщина картону, см; — щільність картону, г/см³.

Коефіцієнт технічних втрат (К_т.в. ) зазвичай набуває меж 1,01... 1,3 і навіть може доходити до 1,5 залежно від кількості технологічних операцій та їх складності, ступеня автоматизації, сумісності поопераційного обладнання у робочому потоці, якості матеріалу. Так, для розрахунку формних матеріалів достатньо прийняти К_т.в. рівним 1,03, покривного палітурного матеріалу або картону —1,11. Для розрахунку К_т.в. паперу слід дотримуватися загальноприйнятих норм відходів на всі технологічні операції: розрізування рулонного паперу на аркуші; підрізка паперу на потрібний формат; приладка і друкування накладу; фальцювання віддрукованих аркушів; вставки блоків у палітурки тощо, які необхідно підсумувати. Також можна скористатися укрупненою нормою коефіцієнту використання паперу залежно від способу друку, типу друкарської машини і виду продукції. Наприклад, ця норма втрат для плоского офсетного друку на аркушевих машинах для книжково-журнальної продукції фарбовістю 1/1 становить 16 %, для рулонних фарбовістю 4/4 — 22 %. Відповідно до цих даних можна прийняти К_тв для роз­рахунку паперу та інших матеріалів основи для друку аналогічної продукції. Однак, розроблення державних норм втрат витратних матеріалів залишається актуальною.

7.4 Проектування технологічних процесів виготовлення у брошуровально-палітурних цехах. Розрахунок завантаження по післядрукарським процесам

Вихідними даними для проектування брошуровально-палітурних процесів служать:

• Показники техзавдання (тип видання, об’єм, тираж, формат та доля аркуша);

• Характеристика друкувальних полуфабрикатів (віддруковані аркуші або сфальцовані зошити, кількість аркушів у зошиті, характеристика паперу для виготовлення зошитів).

В основі ділення видання по характеру зовнішнього оформлення (обкладинка, палітурка) лежить різноманітна технологія брошуровально-палітурних процесів та різноманітне обладнання для реалізації техпроцесу.

В обкладинці випускається журнальна продукція, книжкові видання малого об’єму, а також книги середнього та великого об’єму розраховані на короткі строки використання.

Для покращення споживчих властивостей таких видань слід використовувати обкладинки з лавіруванням, або припре совкою плівкою.

Журнали і видання для дітей дошкільного віку можуть випускатися у «своїй» обкладинці, тому зі схеми процесу виключається операція – криття обкладинкою - криття обкладинки внакидку.

Загальна технологічна схема виготовлення видань в обкладинці:

Як видно із схеми, видання в обкладинці середнього та великого об’єму комплектуються підбіркою, а для іх скріплення використовуються швейний та безшвейний способи скріплення. Широко використовуються клейовий безшвейний спосіб, який рекомендують використовувати при виготовленні видань в обкладинці, товщиною до 40мм. Цей спосіб оснований на фрезеруванні зошит них фальців, що потребують правильного підбору паперу для друку та застосовуваних клеїв (термоклея).

Технологічні операції: заживання блоку в тиски з декотрим відступом від корінця, зрізка фрезою корінцевих фальців, торшування (розпушування), проклейка клеєм корінця, криття блоку обкладинкою, сушка, обрізка з 3х сторін, контроль якості продукції.

Клейове скріплення зошитів можна зробити без обрізки корінцевих згинів, обмежуючись просічкою, або перфорацією згинів. Просічка та перфорація відкривають клею доступ всередину зошитів, утворюючи своєрідні клейові стержні, які надійно з’єднують зошити блоку.

Якість з’єднання блоків визначається властивістю клею, який повинен швидко та надійно склеювати та забезпечувати утворення еластичної плівки по всій площі корінця.

Видання в палітурки розраховані на довгострокову експлуатацію. Строк служби видання обумовлений, перш за все міцністю та довговічністю палітурки, якістю скріплення зошита, книжкового блоку з палітуркою.

У палітурному виробництві можна виділити наступні основні варіанти технологічних процесів виготовлення видань:

1. Видання, зшиті нитками на марлі чи без неї з повною, частковою обробкою корінця. Цей варіант рекомендується для виготовлення видань, призначених для тривалого використання (видання художньої літератури, подарункові, енциклопедичні, видання і т. д.).

2. Видання, зшиті нитками з мінімальною обробкою корінця. Цей варіант рекомендується для виготовлення книг середнього обсягу, простих з оформлення, розрахованих на інтенсивну експлуатацію

3. Видання, скріплені клейовим безшвейним способом з фрезеруванням корінців, окантовкою. Вони можуть бути в обкладинці або палітурній кришці. Цей варіант рекомендується для виготовлення видань середнього обсягу, розрахованих на малі та середні терміни експлуатації (журнали, виробничі видання, деякі навчальні видання). Цей вид скріплення економічний і продуктивний, адже у результаті поблочного скріплення скорочується тривалість виробничого циклу, знижується трудомісткість виготовлення видань.