3. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки, людина має конкретну мету – щось повідомити, про щось запитати, до чогось спонукати тощо. З цією метою мовець намагається висловитись якнайповніше і якнайточніше.

Безпосереднім проявом думки, формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності є текст. Визначень тексту дуже багато, однак усі вони неповні, оскільки вчений, даючи дефініцію, актуалізує не всі ознаки тексту, а лише важливі в контексті його дослідження.

Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – писемний або усний мовленнєвий масив, у якому об'єднуються найважливіші ознаки найбільшої мовної одиниці: зв'язність, цілісність, членованість, лінійність, інформативність, завершеність, єдність,; частина мовного потоку; фіксоване мовлення, результат мовлення.

Зв’язність – розглядається у двох аспектах – структурно-граматичному та змістовому. Три шари показників зв’язності: сегментні (лексичні – повтор, синоніми, антоніми, однокореневі слова, морфологічні – сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, ступені порівняння, синтаксичні – порядок слів, порядок зчеплення частин, послідовність, стилістичні – синтаксичний паралелізм, градація, питальні речення тощо); суперсегментні (інтонація, паузи, наголоси); ситуативні (ситуації, асоціації).

Цілісність – єдність змістової, комунікативної, структурної і формально-граматичної цілісностей.

Членованість тексту – змістове і технічне, концептуальне й методичне, глибинне й поверхове, об’єктивне і суб’єктивне.

Лінійність організовує мовні одиниці в послідовність мовного викладу та спрямовує континуум у певному напрямку. Нині текст долає лінійність і перетворюється на гіпертекст з нелінійною структурою.

Інформативність. Текст є акумулятором інформації та каналом її передавання. Більшість текстів науково стилю охоплює переважно фактологічну, концептуальну та гіпотетичну інформацію; науково-навчального – методичну; офіційно-ділового – інструктивну; художнього – фактологічну й естетичну; публіцистичного – фактологічну й оцінно-емоційну тощо.

Завершеність стосується найперше структурного, а не змістового боку, оскільки авторський зміст тексту й читацький не завжди однакові, але форма тексту (звукова оболонка) залишається незмінною.

Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту – надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно може виокремлювати надфразну єдність.

Надфразна єдність – це сукупність семантичной граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв’язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань і відповідей, репліки та реакції. Синоніми надфразної єдності – складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа, гіперсинтаксема та інші.

Абзац – це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми та графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якими починається виклад нової думки.

Структурно текст може відповідати реченню, слову, сполуці, якщо ці одиниці мають цілісну інформацію, яка відповідає певній комунікативній ситуації, наприклад: Красно говорить, а слухать нічого (Народ. творчість). Вихід. Навчальна частина.

За способом репрезентації тексти поділяються на пиьсмові, усні та друковані.

Кожний текст маніфестує той чи інший мовленнєвий жанр, віднесений до певного стилю, і виконує різні функції.

Основним елементом тексту є дане (тема, предмет висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Наприклад (жирний шрифт – дане, курсив – нове):

У західній діаспорі українською мовою в усній і писемній формах послуговуються етнічні українці США, Канади, Великобританії, Бразилії, Аргентини, Австралії, Австрії, Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини, Литви, Латвії та багатьох інших країн. Вони видають рідною мовою книжки, газети, журнали, проводять богослужіння, телепередачі. Окрім того, українські громади організували мережі осередків української культури – бібліотеки, архіви, музеї, театри, хорові, музичні, танцювальні ансамблі, наукові товариства (Із газети).

Елементи і компоненти тексту поєднуються такими видами зв’язку:

• контактний (пов”язані компоненти знаходяться поряд);

• дистактний (реалізується на відстані: об’єкт, згадуваний у першому абзаці, знову стає предметом уваги у наступних, через певну кількість речень);

• ланцюговий або послідовний (певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом для наступного і вимагає подальшого розгортання думки);

• паралельний (речення граматично рівноправні, вирізняються єдністю видо-часових форм присудків);

• перспективний (вказує, про що йтиметься далі);

• ретроспективний (певний фрагмент тексту вимагає від адресата пригадування змісту попередніх частин).

Крім змісту, частини тексту пов’язуються за допомоги лексичних (повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники, прислівники) і граматичних (сполучники, вставні слова, неповні й риторичні речення) засобів.

Виокремлюють два основні види тексту – монологічний і діалогічний.

Отже, текст – це основний засіб комунікації й водночас основна форма реалізації мовнопрофесійної діяльності. Здатність розуміти та правильно будувати різні тексти з урахуванням специфіки конкретної мовленнєвої ситуації покладена в основу мовнокомунікативної компетенції.

7