Лекція № 2 Основи культури української мови План
1. Поняття культури мови та культури мовлення.
2. Словники в професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.
3. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації.
Література
1. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник. – Вінниця: Нова книга, 2003.
2. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник/ За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2005.
3. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007.
4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006.
5. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – К.: Знання, 2006.
6. Український правопис. – К.: Наук. думка, 2007. – 240 с.
1. Поняття культури мови та культури мовлення
Культура мови є мовознавчою наукою, яка на ґрунті даних лексики, фонетики, граматики, стилістики виробляє критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць та явищ, механізми нормування і кодифікації (введення в словники та у їх мовну практику).
Культура мовлення — лінгводидактична наука (наука мовного навчання), яка вивчає стан і статус (критерії і типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальний та особистісний аспекти їх культуромовної діяльності.
Якщо культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця, то культура мовлення залежить від кожного мовця, від того, яку він створює навколо себе вербальну комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак.
Культура мовлення — це дотримання мовцями усталених мовних норм усної і писемної форм літературної мови та цілеспрямоване майстерне використання виражальних засобів мови залежно від стилю, жанру, типу мовлення.
Мовна майстерність здобувається не лише навчанням, сумлінною працею, а й талантом. У понятті «Культура мови» можна виділити кілька рівнів: 1) граматична правильність, 2) стилістична виразність, 3) комунікативна оптимальність, 4) мовленнєва майстерність.
Мовна майстерність талановитого мовця може почати виявлятись уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі опанування мовою. Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності.
Рівень правильності мовлення досягається при засвоєнні основних норм (вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних) літературної мови.
Стилістична виразність і комунікативна доцільність спираються на здобутки першого рівня — правильності. Проте досягається він дотриманням ще й інших вимог, за якими формуються такі комунікативні якості мови, як точність, логічність, ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та естетичність виражальних засобів.
Точність — одна з найважливіших ознак культури мови. Вона утримує нас від зайвого говоріння.
У науковому та офіційно-діловому стилях точність досягається через систему термінів, в художньому — через систему образних засобів мови.
Логічність мовлення є його основною якістю, необхідною для успішного виконання пізнавальної та комунікативної функцій мови. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки, а другою – знання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього. Найбільш послідовно витримується логічність у науковому стилі мови, де вона становить основну і специфічну для цього стилю якість і називається відкритою (однозначною, без підтексту).
Ясність мови визначається як її зрозумілість і забезпечується точністю та логічністю.
Чистота мови уявляється передусім бездоганністю її елементів – без неосвоєних недоречних запозичень з інших мов, невластивих українській мові форм. Чистота мови є запорукою її виразності й естетичності.
Виразність мови складається з двох засад: інформаційної виразності (змістової) і виражальної (чуттєво-мовної). Виразність є ознакою культури мови всіх стилів. У наукових текстах вона досягається точністю слів і логічністю викладу, профільними терміносистемами. У художній літературі виразність «робиться» художніми засобами і стилістичними фігурами, комбінуванням слів, що мають переносні значення, здатні до зміни. Офіційно-діловий стиль базується на адміністративно-управлінській термінології, сегментуванні тексту, різних рівнях стандартизації. Публіцистичний стиль увиразнюється суспільно-політичною лексикою, інформаційними штампами та експресивними художніми засобами.
Різноманітність і багатство мови можна вважати однією спільною ознакою, тому що різноманітність — це наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць, а багатство означає низку різноманітностей.
Одним із критеріїв культури мови є естетичність, яка спирається на всі попередні ознаки та найповніше виявляється в художній літературі, основною функцією якої є естетичний вплив на читача. Тут вона досягається зоровою та слуховою образністю, емоційно-вольовою експресивністю лексики, барвами мовних засобів.
Сучасна молода людина живе, прагне діяти і спілкуватися у кількох життєвих сферах одночасно:
— у родинній, де часто спілкування йде «зверху вниз» — повчально з боку дорослих. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, хлопець чи дівчина намагається з часом вирівняти спілкування, доводячи свою дорослість;
— у психологічній, де мовець шукає духовної сумісності з іншими індивідами і можливості реалізувати свою волю, емоції, інтелект, прагматику;
— у соціальній сфері — тут мовець здобуває кар'єру і шукає гармонії соціальних відносин, утвердження себе в соціумі, визнання й авторитету, оцінки, пошани;
— у навчальній і навчально-професійній, де мовець прагне реалізувати себе як громадянин України на рівні виробничих, майнових, економічних відносин, досягти кар'єри, професійної майстерності.
Кожна сфера має свої правила і закони мовного спілкування, які має опановувати сучасна молода людина в міру свого зростання, навчання й виховання.
Формування мовної культури, тобто усного й писемного мовлення, навичок і поведінки мовного спілкування, відбувається поступово і неухильно, якщо молода людина свідомо ставиться до зростання своєї мовної особистості і ставить перед собою мету досягти високої мовної культури.