2. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови

Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.

У кожному виді професійної мови виділяють наукову мову, професійну розмовну мову певного виду діяльності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргонізми, і розподільну мову (наприклад, мова продавця, мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на таку стилістичну неоднорідність професійних мов, учені розробили їх багатошарові моделі. Наприклад,

професійна мова техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна термінологія), мова виробництва (цехова мова, професійна розмовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібними галузями);

політична професійна мова: наукова мова, ділова мова, професійна розмовна мова;

професійна мова хімії: наукова мова, жаргон, уживаний у лабораторіях, мова підручників, мова викладачів;

медична професійна мова: наукова мова, професійна розмовна мова, мова підручників, мова практика (мова клінік) та ін.

Наукове спілкування теж належить до професійного спілкування, але не тотожне йому, оскільки не охоплює всі сфери трудової діяльності. Так само не тотожне й поняття «ділова мова». діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у МПС реалізуються також науковий і розмовний стилі.

Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма, послуговуються нею як в офіційних, так і неофіційних умовах спілкування. Її використання актуалізують насамперед ситуації спілкування в межах спеціальної сфери – науки, техніки, виробництва, транспорту, політики, медицини тощо.

Мова професійного спілкування є поліфункціональною підсистемою літературної мови і виконує загальномовні та специфічні функції. Такими функціями є:

1) номінативна (називання фахових реалій і понять);

2) пізнавальна (знаряддя та спосіб фахового пізнання, запам’ятовування, оволодіння фаховим досвідом);

3) аксіологічна (фахова та морально-етична оцінка);

4) комунікативна (спілкування в професійній сфері);

5) культуроносна (збереження й передавання фахових знань і культури професійного спілкування);

6) естетична (мовностилістична довершеність текстів) та ін.

В основу мови професійного спілкування покладена сучасна літературна мова Проте в конкретній професійній мовній ситуації мова змістовно спрощується, залежно від галузі знань.

Інші ознаки МПС:

1. Діалогічність – зумовлена тим, що професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певної проблеми чи окремих питань, прийняття рішень.

2. Чистота – полягає у відповідності сучасним літературним нормам.

3. Виразність – інформаційна (змістова) та виражальна (чуттєво-мовна).

4. Естетичність – спирається на точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного та письмового тексту.

5. Дотримання закріплених за цим видом діяльності норм мовленнєвої поведінки.

6. Потяг до інтернаціоналізації – пов’язаний з міжнародним характером наукових знань. Інтернаціональними вважають терміни, що вживаються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають греко-латинську основу.

Засоби вираження спеціальних реалій, категорій, понять

Змістовим ядром МПС є терміни.

Термін (лат. terminus – рубіж, межа) – слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо.

Види:

загальнонаукові– ними послуговуються в усіх галузях знань, вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність та нові категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграційних процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ тощо;

міжгалузеві– назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або до більшості наук, що належать до цього комплексу: звук: а) мед. – легеневий, амфоричний, везикулярний, б) біол. – звукосприйняття; в) філол. – глухий, дзвінкий, сонорний;

вузькоспеціальні– позначають специфічні для кожної галузі поняття, категорії; у них відбивається специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дисциплін, галузей, проблем); об’єкт діяльності (наука, мова, література, політика, мистецтво); суб’єкт діяльності (політологія – політолог, мовознавство – мовознавець); процеси діяльності (конструювання, діагностика, редагування); методи діяльності (статистичний, описовий); продукти діяльності. Серед спеціальних термінів виділяють правничі (законопроект, юридична особа, вирок, підсудний, правозастосування, правочинність, правовідносини), економічні, медичні, політичні (референдум, націоналізм, партійний блок, суверенітет), музичні тощо.

Професіоналізм (лат. professio – фах) – слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи.

Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації у називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва та їх складових частин, деталей, різних дій, процесів і супровідних умов, пов’язаних із певною сферою діяльності, тощо: вікно (із мови викладачів), дупло в зубі (із мови стоматологів), шапка в газеті (із мови журналістів). Професіоналізми, на відміну від термінів, виникають стихійно і в переважній більшості не набувають значного поширення в літературній мові.

Жаргонізм (фр. iargon – пташина мова, незрозуміла мова, базікання) – сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом, мистецтвом, колекціонуванням тощо). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад: пара–«двійка», шпори–«шпаргалки», хвіст–«академічна заборгованість» тощо. Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови,уживані в специфічному значенні.