Медіаосвіта та медіаграмотність

цює, фактично, в режимі реального часу. Інформація для людства не лише умова, чинник певних подій, змін, але й стимул до дії. Дезінформація та інформаційний хаос ви- кликають почуття невпевненості й безсилля. Велику роль у самопочутті суспільства відіграє також ступінь задово- лення потреби в інформації. В нездоровому суспільстві зазвичай відчувається інформаційний голод.

Є два підходи до природи інформації — атрибу- тивний і функціональний. Прихильники першого роз- глядають інформацію як об’єктивну властивість усіх матеріальних об’єктів (інформація — атрибут матерії); прихильники другого стверджують, що інформація — це умова і результат спрямованої активності й тому вона ви- никає тільки на соціально-свідомому рівні. Не викликає сумніву, що інформація, якою обмінюються члени сус- пільства, обов’язково пов’язана з відбиттям реальності. Ще Н. Вінер розумів під інформацією позначення змісту, отримуваного із зовнішнього світу в процесі пристосу- вання до нього людини.

Взагалі, в людському суспільстві інформація віді- грає все важливішу роль. Деякі науковці вважають, що за своїм обсягом і важливістю інформація — продукт, який можна порівняти з усіма іншими продуктами на- шої цивілізації. Від її запасів і впорядкованості залежить спосіб розв’язання тієї чи іншої проблеми. Тобто вона первинний продукт, який треба переробити, щоб отри- мати інші. До того ж виробництво інформації стосується всього суспільства й воно весь час зростає. Це законо- мірний процес і боротися з ним — все одно, що воювати з вітряними млинами. Але постає проблема споживання інформації. Людина не може охопити й частки того по- току, який проходить щодня різними інформаційними каналами. Цю проблему можна розв’язати лише через упорядкування інформації, її сортування і спеціалізацію, внутрішню селекцію/самостійний добір людиною.

Соціальна інформація та її властивості

Соціальна інформація виникла разом із суспіль- ством. Спочатку людина сприймала інформацію безпо- середньо, потім виникли різноманітні пристосування для передавання інформації (барабани, вогнища). Поступово

розвиваючись, людство стало відчувати гостру потребу в інформації, яку здобули інші члени суспільства, до того ж часто дуже далеко від безпосереднього її користувача. Це стало поштовхом до розвитку засобів зв’язку, а потім

ідо виникнення мас-медіа. Цей процес також ініційова- ний і тим, що людство відчувало потребу в знаннях, які здобули попередні покоління, а повністю його передати лише усно було неможливо. Так і виникла соціальна ін- формація.

Успілкуванні важливу роль відіграє як змістовний

іціннісний аспект інформації, так і форма її подання і передання. Для людей, що спілкуються, має значення і містить певну інформацію не тільки те, що сказано, але

іте, як, яким тоном і за яких обставин це сказано. Тому правомірно виділити у спілкуванні раціональний та емо- ційний моменти.

Раціональний пов’язаний з розумінням, емоційний

— з відгуком почуттів. У процесі спілкування ці аспекти перебувають у різних сполученнях. У ряді випадків вони можуть виступати і самостійно.

При духовному спілкуванні відбувається обмін не взагалі інформацією, а її вищим видом — соціальною ін- формацією. Остання тісно пов’язана з характеристиками соціальної системи.

Основні характеристики соціальної інформації — її кількість, цінність, зміст, об’єктивність, адекватність, ві- рогідність, точність, оперативність, надійність.

Висновки щодо вивчення різних суттєвих аспектів соціальної інформації можна підсумувати так.

Соціальна інформація: 1) відображає суспільні сто- сунки; 2) пов’язана з різними видами людської діяльнос- ті; 3) зафіксована свідомістю; 4) опосередкована факто- рами психологічного плану; 5) її використовує людина для впливу на інших людей. Вона має складну структуру, яка охоплює науково-технічну, економічну, соціально- політичну, ідеологічну й інші види інформації.

Велику роль відіграє надійність інформації. У ро- боті з нею бувають перекручення через різні, зокрема об’єктивні, причини. Наприклад, ще немає адекватних технічних засобів і обладнання, які б класифікували ін- формацію, обробляли її, вибраковували застарілу.

Однак набагато більшу роль відіграє соціальне пере- кручення. При роботі з інформацією, передовсім із мас- медіа, людина має усувати вплив такого перекручення.

Соціальний характер інформації обумовлений низ- кою факторів. По-перше, її змістом, бо ця інформація відбиває суспільні процеси; по-друге, суб’єктом викорис- тання і самим своїм призначенням, бо використовують її люди і в інтересах людей; по-третє, самою специфікою звернення до неї. Соціальну інформацію можна охаракте- ризувати як багаторівневе знання, бо вона характеризує як суспільні (економічні, політичні тощо) процеси зага- лом, так і процеси, які відбуваються у різних соціальних, професійних, культурних сферах суспільства, зокрема. За ступенем складності соціальна інформація — безпе- речно, найрізноманітніший і найскладніший за організа- цією тип інформації. Вона необхідна умова і самого іс- нування людини та успіху її діяльності. При вивченні та користуванні соціальною інформацією обов’язково слід враховувати той факт, що її потоки, проходячи через сві- домість людей, обов’язково залишають на собі відбиток їхніх думок, почуттів. За призначенням процес соціаль- ної інформації має обслуговувати інтереси складної соці- альної системи, яка складається з багатьох компонентів, які потребують зв’язку та керування.

Треба погодитися з тим, що соціальна інформа- ція має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною. Інформація, яка проходить по мас-медіа об’єктивно впливає на людей. Проведено досить багато досліджень, які ставили за свою мету довести, що можна виконати настанову американської журналістики «news no vіews» (новини без поглядів), але вони ще раз показу- вали, що навіть без коментаря через добір новин чи якісь інші умови комунікатор, свідомо чи несвідомо, все одно впливав на аудиторію у певному дусі.

У наш час особливого значення набувають якісні ха- рактеристики інформаційних процесів. Бурхливі зміни, які відбуваються в суспільстві приводять до необхідності оцінювати різні сторони громадського життя. Ціннісний підхід по-різному інтерпретують прихильники різних на- укових шкіл. Аксіологічні концепції виходять з відносно суб’єктивного характеру цінності. Проблему цінності тут

розглядають у прямому зв’язку з поняттям вигоди, що само собою унеможливлює обговорення ціннісних харак- теристик речей і явищ як об’єктивних показників. По- няття цінності тісно пов’язане з поняттям корисності ін- формації.

Інформація в журналістиці

Для журналістики поняття «інформація» дуже й дуже важливе, бо саме через збирання, обробляння та розповсюджування інформації провадиться професійна журналістська діяльність.

Саме інформація служить змістом комунікації, який зв’язує в єдиний ланцюжок комунікатора й аудиторію.

Взагалі, соціальну інформацію треба розглядати як зміст процесів масової комунікації (звичайно, ту її час- тину, яка передається за допомогою мас-медіа). Масова комунікація, крім змісту (тобто соціальної інформації), містить у собі ще процеси інформаційного обміну, тех- нічні засоби та багато іншого. Як ми вже писали раніше, точного, загальноприйнятого означення термінів «кому- нікація» та «інформація» ще нема й у багатьох працях, зокрема в документах міжнародних організацій, часто ці терміни використовують як синоніми.

Основне завдання масової інформації — відбивати дійсність. До того ж тут грає роль не тільки об’єкт, але й суб’єкт відбиття. Тобто зміст інформації залежить не тіль- ки від об’єктивної реальності, але й від того, на яку ау- диторію спрямована комунікація. Треба додати до цього списку також настанови комунікатора, характер комуні- каційних каналів тощо.

Найхарактерніші ознаки масової комунікації — це майже одночасне доставляння інформації до споживача і велика кількість «відбитків», тобто масовість аудиторії. Безумовно, ці дві обставини роблять засоби масової ін- формації дуже впливовими. Це розуміють і політики, і самі журналісти. Впливовість мас-медіа гостро ставить питання про їхню об’єктивність. Це неодноразово під- креслювали різні діячі. Колишній президент США Д. Ей- зенхауер заявляв: «Редакційні колонки належать видав- цю, але колонки інформації — народові». Один з канонів журналістики — правило: «Коментарі вільні, але факти

святі». Це ж підкреслюють і в професійних кодексах жур- налістів. Усе це важливо, хоч, як показують дослідження, інформація все одно через добір новин чи інші обставини містить позицію комунікатора. Взагалі, поняття «інфор- мація» в практичній журналістиці найчастіше пов’язують з висвітленням останніх новин. За канонами журналісти- ки, вони мають відповідати на 5 «W», тобто запитань, які починаються з цією літери англійською мовою: «Хто?», «Що?», «Де?», «Коли?», «Чому?».

Специфіка масової комунікації багато в чому зале- жить від каналів її передавання. На радіо і телебаченні інформація передається набагато швидше, ніж за допо- могою друкованого слова. Але преса має велику перева- гу — тут можна перечитати повідомлення, повернутися до нього. Телебачення теж має свої особливості. Відео- ряд, який створює ефект присутності, набагато збільшує ефективність масової комунікації, заворожує глядача. По-особливому для кожного комунікаційного засобу від- бувається й трансформація інформації.

Текст та інші носії інформації в мас-медіа

Узагалі, коли ми говоримо про текст, то треба спеці- ально зазначити те, в рамках якої науки ми його розгляда- тимемо. Бо поняття тексту, скажімо, в лінгвістиці зовсім не відповідає його поняттю в лінгвосоціопсихології. Кож- ний з елементів тексту ніс би свою власну інформацію, якщо б не був внесений у загальний текст як деяку ієрар- хію комунікативних програм, тобто в систему зв’язків. Діяльність спілкування актуалізується в породженні та інтерпретації текстів, що не просто фіксуються як дея- кі відрізки мовного потоку, але становлять визначений спосіб реалізації комунікативно-пізнавальних програм. Текст у цьому сенсі — це породження комунікативно- пізнавальної діяльності, що стає її об’єктом. Текстову діяльність можна розглядати як самостійну діяльність з власним завданням і продуктом. Вивчення особливостей породження та інтерпретації тексту — це один зі способів дослідження суспільства та його діяльності. Текст, отже, складає центральну ланку в процесі масової комунікації.

Треба зазначити, що зміст комунікації дуже силь- но впливає на всі інші її складові елементи. Наприклад,

на ефективність сприйняття інформації. Якщо спочатку ефективність зростала переважно екстенсивно: збільшу- валася кількість мас-медіа, ареал їхнього розповсюджен- ня, виникали новітні комунікаційні засоби, то тепер уже інтенсивно.

Узагалі, науковці ще не дійшли єдиного висновку щодо загального визначення тексту та створення його мо- делі. Домінують два основні підходи: пропозиційний (сис- темний, статичний) та комунікативний (динамічний). За системного підходу, головні — правила граматики. Текст абстрагований від конкретних умов комунікації і озна- чений як нерозчленована в часі одиниця. За комуніка- тивного підходу, текст розглядають як мовний феномен, який народжується принципово новим цілим внаслідок з’єднання окремих членів мовної структури. Фахівці схо- дяться на тому, що чисто лінгвістичні визначення текстів неправомірні, бо, як ми вже вказували, текст поєднує в собі як мовні, так і соціальні аспекти.

Усі тексти (звичайно, маються на увазі тексти, що проходять через мас-медіа) можна об’єднати за метою. Ця мета — передання інформації. До того ж треба зняти обмеження на усне мовлення. Воно також текст (на те- лебаченні, радіомовленні) і його треба вивчати разом з газетно-журнальними. А що мета створення тексту дося- гається мовними засобами, то при його вивченні не обі- йтися без лінгвістики.

Аналізуючи тексти, не можна також забувати про психологічний момент, адже автор тексту завжди люди- на зі своїми звичками та настановами. Важливий також історичний аспект, бо як сказав Карлейль, ми тепер жод- ного слова Гомера не розуміємо так, як його розумів сам автор.

Історичні обставини, мовні паралелі, цілком зрозу- мілі сучасникам, можуть спантеличити дослідника з ін- шого часу чи місця.

При аналізі журналістського тексту важливий еле- мент теми, тобто того аспекту соціальної дійсності, що відбитий у цьому конкретному тексті. Крім того, безумов- но, важливо, якими каналами масової комунікації пере- даються конкретні тексти. Специфіка каналу безпосеред- ньо відбивається на специфіці тексту. Різні вони також і

в жанровому плані, не кажучи вже про такі моменти, як індивідуальний авторський стиль.

Багато в чому ефективність сприйняття текстів за- лежить від особливостей аудиторії: соціального досвіду, рівня освіти, історичних традицій тощо. Сприйняття та інтерпретація тексту супроводжується зазвичай відпо- відними емоціями. Адекватність інтерпретації тексту ви- значається тим, як повно сприйняв реципієнт той сенс, який заклав в повідомлення комунікатор. Це визначає і поняття інформативності.

Тексти масової комунікації корінним чином відріз- няються від усіх інших їхніх різновидів. Ця різниця по- лягає передовсім у тому, що для їх передання необхідний спеціальний комунікаційний канал, а аудиторія — вели- ка і розташована в різних місцях група людей.

Отже, при аналізі тексту треба сприймати його чи як продукт комунікаційної діяльності, тобто аналізувати текст як суспільне явище, чи як визначену знакову сис- тему, тобто аналізувати його з суто філологічних позицій. Цікавий також підхід, за якого текст вивчають не окре- мо, а разом із зображальними матеріалами. В пресі — це малюнки, фотознімки, карикатури тощо. На телебаченні

— відеоряд. На радіо — звукові шуми. Для створення їх усіх (за винятком шумів) використовують не природну, а графічну мову, що має низку особливостей. Тут пред- метом аналізу можуть стати й особливості такої мови, і зміст, і художнє вираження тощо. Треба зазначити, що тепер майже жодне видання не обходиться без графіч- них матеріалів. Справа тут не тільки в тому, що вони до- помагають полегшити реципієнтові сприймання великих текстових блоків (хоч і це проблема суттєва). Графічні й інші матеріали теж передають великі обсяги інформації, але передають її своєю особливою мовою.

Звичайно, графічні й інші зображення та шуми складають меншу частину комунікаційного потоку супро- ти текстів, створених природною мовою. Але мету вони мають ту саму: дати людині інформацію про предмети чи явища. До того ж тут використовується той же механізм, що й у разі звичайних текстових матеріалів. Так само, як слово викликає ідеальний образ того, що воно позначає,

так і графічне зображення викликає відповідний образ у людській свідомості.

Але головне у будь-якому тексті, створеному за допо- могою будь-якої знакової системи — це служити людині, передавати інформацію від комунікатора до аудиторії.

Поняття «комунікація». Спілкування та комунікація

Термін «комунікація» не можна назвати сталим. Є більше 100 підходів і означень цього поняття. Хоча серед дослідників є згода з приводу походження терміна — від латинського слова communіcatіo, що означає повідомлен- ня, передання. У зв’язку з цим, називають також терміни communіcator — учасник, communіco — робити загаль-

ним, брати участь; communіon — спільність, співучасть; communіcatіes — спілкування, зв’язок; communіcare —

робити загальним, повідомляти, передавати.

Деякі науковці розглядають комунікацію лише як канал обміну повідомленнями чи засіб спілкування. Це обмежене розуміння її. Інші необґрунтовано розширюють це поняття, додаючи в нього всі взаємозв’язки в природі й суспільстві. Є погляд, що комунікація — це тільки одно- бічне, односпрямоване спілкування.

Представники різних наук вкладають різний зміст у поняття «комунікація». Це закономірно. У кожної на- уки свій об’єкт дослідження, та комунікація виконує різні функції залежно від цього об’єкта і методів, застосовува- них у цій науці.

Отже, комунікація — необхідний компонент життє- діяльності людини й суспільства.

Є різноманітні класифікації комунікації. Вони за- лежать від об’єкта та цілей різних наук і дослідників. Це може бути систематизація комунікаційного процесу за спрямованістю — вертикальні й горизонтальні, за дже- релом інформації, комунікаційного каналу, виду комуні- канта, комунікаційних ефектів, за змістом, типами кому- нікатора, способами комунікації та багато чим іншим.

Важливе місце у житті будь-якої людини займає процес спілкування. Розглядаючи спілкування, ми не прагнемо аналізувати всі його аспекти. Це під силу тіль- ки об’єднаним зусиллям фахівців кількох галузей наук, і передусім психології. У цьому ж випадку розглянуто лише

принципові положення, що безпосередньо стосуються масовокомунікаційного процесу.

Звичайно ж, спілкування — це всеосяжний про- цес, властивий усьому періодові життєдіяльності homo sapіens. Більше, без спілкування людина існувати, ма- буть, узагалі не може. Робінзон Крузо в реальному житті навряд чи зберіг би залишки здорового глузду протягом 28 років самотності (або 26, якщо бути точним, до при- буття П’ятниці). До речі, реальний прототип Робінзона, Александр Селькірк, прожив на безлюдному острові тіль- ки 4 роки. Так само навряд чи в реальному житті мож- ливий другий Мауґлі, тобто дитина, яка виховувалася без людського спілкування, а потім могла б інтегрувати- ся в людське суспільство. У Киргизії був випадок, коли дівчинка з дитинства потрапила в зграю вовків. Коли її знайшли через кілька років, вона була безнадійно розу- мово відстала. Така ж незавидна доля в іншої дівчинки, з Мексики. Її батько, розсерджений тим, що народилася ще одна дівчинка в його багатодітній родині, просто спо- рудив для неї клітку в загоні для худоби. Коли через два роки поліція звільнила дитину, вона була розумово від- стала. Взагалі, коли час від часу медіа публікують нови- ни про знаходження дітей, які опинилися поза людським суспільством, то обов’язково підкреслюють, що це здича- вілі люди, які втратили здатність до людського спілкуван- ня. Наприклад, в лютому 2007 року в горах Самарканд- ської області Узбекистану знайшли дитину, яка пропала 1998 року в 6-річному віці. Вона втратила здатність до мовного спілкування і повністю здичавіла.

В умовах самотності людина або розмовляє сама з собою, або знаходить уявного партнера. Отже, людина не може існувати без спілкування на будь-якому життєвому етапі. Спілкування— обов’язковийелементлюдськоїжит- тєдіяльності. При цьому два основні види спілкування, міжособистісне і масовокомунікаційне, взаємодоповню- ють один одного. Коли бракує одного виду спілкування, людина відразу ж підсвідомо прагне його компенсувати іншим.

Журналісти старшого покоління пам’ятають, що левова частка листів у редакції була від пенсіонерів. Це якраз легко пояснити неможливістю існування людини в

умовах браку комунікації. При зменшенні одного з її ви- дів (у цьому випадку — міжособистісної комунікації після виходу на пенсію) люди підсвідомо прагнуть компенсува- ти нестачу інтенсифікацією іншого виду комунікації.

Загалом, спілкування — необхідна умова як жит- тєдіяльності людини, так і розвитку суспільства. Ак- туальність вивчення процесу спілкування обумовлена стрімкими змінами в розвитку людського суспільства, його переходом до інформаційної стадії розвитку. За цих умов відбувається інтенсифікація процесів спілкування, з’являються нові його форми. Все це потребує вивчення ролі спілкування в процесах суспільного розвитку, зокре- ма з’ясування його особливостей і впливу на масову ко- мунікацію.

Визначення масової комунікації

Перш ніж аналізувати основні складники масовоко- мунікаційного процесу, звичайно, потрібно розібратися, що ж таке масова комунікація і як вона функціонує. Це необхідно насамперед тому, що й дотепер у вітчизняній науці про журналістику тривають суперечки стосовно поняття «масова комунікація». Ці суперечки спричинені колишнім протистоянням Сходу й Заходу, яке позначи- лось не лише на політиці чи гонитві озброєнь, а й на на- уці. Прийнято вважати, що термін «масова комунікація» виник на початку ХХ ст. у США. Його автор — видатний психолог Ч. Кулі.

Повідомлення масової комунікації відіграють вели- ку роль у людському житті, а отже, привертають до себе увагу дослідників.

Багато досліджень присвячено комерційному фак- торові в розвитку мас-медіа. Цікаве також питання, як американські науковці ставляться до позначення засобів зв’язку (наприклад, телефону або телеграфу), призначе- них тиражувати інфотоварну масу (тобто інформацій- ну продукцію, призначену для продажу). Є думка, що їх треба виділяти окремо й позначати терміном «mass communіcatіons», тобто «масові комунікації» (в множині).

Багато моментів спільні для вивчення процесу ма- сової комунікації. Так, технічні засоби визнано нейтраль- ними щодо аудиторії. Характер і ступінь впливу мас-