Медіаосвіта та медіаграмотність

Поняття медіаграмотності

Результатом медіаосвіти має бути підвищення рівня медіакомпетенції, або її ще називають медіаграмотністю, яка полягає в сукупності мотивів, знань, умінь і можли- востей, що сприяють добиранню, використанню, критич- ному аналізові, оцінюванню, створюванню та передаван- ню медіатекстів різних форм, жанрів, а також аналізові складних процесів функціонування медіа в суспільстві.

Вважається, що термін «медіаграмотність» походить відтермінів«критичнебачення» та«візуальнаграмотність». Також використовуються такі терміни, як «технологічна грамотність», «інформаційна грамотність», «комп’ютерна грамотність» тощо. Канадський науковець і консультант з питань медіаграмотності Кріс Ворсноп (Chrіs Worsnop) вважає, що медіаграмотність — це результат медіаосвіти, вивчення медіа. Що більше ви вивчаєте медіа (за допомо- гою медіа), то більше ви медіаграмотні, тобто медіаграмот- ність — це здатність експериментувати, інтерпретувати/ аналізувати та створювати медіатексти.

Інші науковці вважають, що медіаграмотність спрямована на те, щоб людина була активна та грамот- на, така, що має розвинуту здатність сприймати, ство- рювати, аналізувати, оцінювати медіатексти, розуміти соціокультурний і політичний контексти функціонування медіа в сучасному світі, кодові й репрезентативні систе- ми, які ті використовують. Життя такої людини в суспіль- стві та світі пов’язане з громадянською відповідальністю. Американський науковець Роберт К’юбі (Robert Kubey) вважає, що медіаграмотність — це здатність викорис- товувати, аналізувати, оцінювати та передавати повідо- млення у різних формах. Тобто фактично всі науковці сходяться на тому, що медіаграмотність — це набуті під час навчання навички аналізувати та оцінювати медіа.

За О. В. Федоровим, медіаграмотний учень чи сту- дент має бути здатний критично й усвідомлено оцінюва- ти медіатексти, підтримувати критичну дистанцію щодо популярної культури та чинити спротив маніпуляціям.

За словами британського науковця Джейн Браун (Jane D. Brown), поняття медіаграмотності має різні ви- значення для осіб різних професій. Традиційно медіагра- мотність давала людині змогу аналізувати й оцінювати

літературні твори і створювати якісні тексти. Але у другій половині ХХ ст. вона трансформувалась у здатність ком- петентно аналізувати та вміло оцінювати й використову- вати друковані форми комунікації, кіно, радіо- та теле- програми, а також інтернет.

Канадський науковець і президент Канадської асо- ціації медіаосвітніх організацій Джон Пандженте (John J. Pungente) вивів вісім ключових принципів медіагра- мотності, що дозволяють краще вивчати медіапродукти.

1.Будь-який медіапродукт — це сконструйована ре- альність. Він відбиває не реальний світ, а деякі суб’єктивні, ретельно відібрані уявлення про нього. Медіа-грамотність допомагає руйнувати такі штуч- но створені конструкції та розуміти принципи їх створення.

2.Медіа конструюють реальність. Саме вони форму- ють більше уявлень про навколишнє середовище та особисте ставлення до того, що відбувається. Ставлення до об’єктів реального світу формуєть- ся на основі медіаповідомлень, які, своєю чергою, сконструювали фахівці, що переслідують визначені комунікативні цілі. Медіа певною мірою формують наше відчуття реальності.

3.Отримувачі медіаповідомлення інтерпретують його зміст. Медіа забезпечують свою аудиторію інфор- мацією, на основі якої формується уявлення про ре- альність. Отримувачі повідомлення інтерпретують та осмислюють, ґрунтуючись на власному досвіді та таких індивідуальних характеристиках, як особисті запити й очікування, актуальні проблеми, сформо- вані національні та гендерні уявлення, соціальний та культурний досвід тощо.

4.Медіа мають комерційну підтримку. Медіа- грамотністьдаєуявленняпроте, щопідтримуєбудь- які медіа з комерційного боку і як комерційний під- текст впливає на зміст медіапродукту, його якість. Створення медіапродукту — це передовсім бізнес, який має давати прибуток. За всяким медіабізне- сом стоять конкретні люди зі своїми інтересами, саме останні й визначають зміст того, що дивиться, читає, слухає отримувач медіаповідомлення.

5.Будь-яке медіаповідомлення транслює ідеологію та інформацію про певні цінності. Будь-який медій- ний продукт — це, в певному сенсі, реклама спо- собу життя та тих чи інших цінностей. Явно чи опосередковано медіа створюють в очах аудиторії уявлення про «гарне», «красиве» життя; формують споживацькі смаки та дають уявлення про загальну ідеологічну позицію.

6.Медіа виконують соціальні та політичні функції. Вони впливають на політичну ситуацію та прово- кують соціальні зміни. Телебачення впливає на ре- зультати виборів. Електорат ґрунтує свої рішення на уявленнях про кандидатів, тобто на сформова- ному іміджі. Медіа примушують нас задумуватися про події, що відбуваються в інших країнах.

7.Зміст повідомлення залежить від виду медіа. Різні медіа передають повідомлення про одну подію, на- голошуючи на різних аспектах. Отже, аудиторія має змогу ознайомитися з різними поглядами та сфор- мувати власну позицію.

8.Кожен медіаресурс має власну унікальну естетичну форму. Кожен медіапродукт має бути представлений аудиторії в естетичній формі, що дозволяє, деякою

мірою, діставати задоволення від форми та змісту. Цікаві пропозиції канадського дослідника трохи ніве- люються хибними уявленнями про силу медійного впливу. Відповідно до автора американських підручників для студентів Джеймса Поттера (James Potter), медіагра-

мотність полягає в здатності особистості контролювати споживання медіа. Медіаграмотна людина легше орієн- тується в медіасвіті, легше знаходить інформацію, яка їй потрібна, та запобігає повідомленням, що можуть їй за- шкодити, подібно до забруднених і отруєних води чи їжі.

Підвищуючи власну медіаграмотність, людина отримує чіткіше уявлення про межу між реальним світом і світом, що створили для неї мас-медіа.

Дж. Поттер, підручник з медіаграмотності

Медіаграмотність — це не категорія. Нема нульового рівня медіаграмотності, як і нема найвищого рівня, якого

може досягти людина. Медіаграмотність — це контину- ум. Сила переконань особистості базується на кількос- ті та якості структурованих знань, якими вона володіє. Своєю чергою, якість структурованих знань базується на наявних навичках і досвіді конкретної особистості. Мож- на сказати, що люди, які діють на нижчих рівнях медіа- грамотності, мають слабкі й обмежені погляди на медіа. Таким притаманні поверховіші та гірше організовані структури знань, що формують неадекватний погляд на значення медіаповідомлень.

Пам’ятаючи, що медіаграмотність — континуум,

автор виділяє вісім ключових рівнів медіаграмотності:

•осягнення основних положень (розуміння, що це відбувається не з ним/нею);

•усвідомлювання мови (розпізнавання мовного зву- чання та ототожнювання значень слів);

•усвідомлювання викладеної інформації (відрізнян- ня вигадки від того, що може бути в реальності, ви- різняння реклами тощо);

•розвиток скептицизму (оцінювання можливої брех- ні в рекламі, чітке розуміння, що подобається, а що ні, вміння побачити смішне в некомічних героях);

•інтенсивний розвиток (потужна мотивація до по- шуку конкретної інформації, вироблення чітких на- борів інформації, якій надається перевага, високий рівень розуміння корисності отриманої інформації);

•емпіричне вивчання (пошук різних форм подання контенту та переказів, пошук сюрпризів і нових емоційних, моральних реакцій та почуттів);

•критичне оцінювання (сприймання повідомлень такими, якими вони є, й подальше оцінювання у відповідному середовищі, глибоке й детальне ро- зуміння історичного, економічного та художнього контекстів систем, представлених у повідомленні, здатність уловлювати нюанси в поданні інформа- ції та відмінність від форми подання інших повідо- млень на цю тему, здатність зробити висновки про сильні та слабкі сторони повідомлення);

•соціальна відповідальність (розуміння, що певні повідомлення позитивніше впливають, ніж інші; усвідомлення, що чиясь власна думка впливає на

14 Частина І

суспільство, й не важливо, як сильно; визнання, що існують певні способи, завдяки яким особистість може конструктивно вплинути на суспільство).

Медіаосвіта в західних країнах

На думку міжнародної академічної спільноти, Ка- нада, Велика Британія, Австралія, Франція, США та Ро- сія — лідери з розвитку шкільної медіаосвіти. В Канаді з вересня 1999 року вивчення медіакультури обов’язкове для учнів середніх шкіл з 1 по 12 клас. У Великій Британії в 1995 році 30 тисяч школярів обрали екзамен з пред- мета «Медіа» для отримання свідоцтва про закінчення середньої школи. 1994 року американський президент підписав указ «Цілі 2000: Американський освітній акт», яким увів рекомендований стандарт з медіаосвіти на всіх рівнях початкової та середньої шкільної освіти. Інші країни — Австралія, Франція, всі скандинавські та краї- ни Південної Європи запровадили предметні обов’язкові навчальні курси з медіа в шкільну освіту.

Британський дослідник медіаосвіти Лен Мастерман (Len Masterman) виділив чотири найважливіші сфери ме- діаосвіти:

1)авторство, власність і контроль в медійній галузі;

2)способи досягти ефекту впливу медіатексту (спосо- би кодувати інформацію);

3)репрезентація навколишнього середовища через медіа;

4)медійна аудиторія. Можна було б додати ще й осо- бливості самих медіа як каналів передання інфор- мації.

За Л. Мастерманом, ефективність медіаосвіти мож-

на оцінити за двома основними критеріями: 1) здатністю учнів застосовувати своє критичне мислення у нових си- туаціях і 2) кількістю зобов’язань і мотивацій, висловле- них ними щодо медіа. Медіаосвіта сприяє зміні відносин між учнем і вчителем, створює підґрунтя для роздумів і діалогів. Тобто процес медіаосвіти — це швидше діалог, ніж дискусія. Отже, медіаосвіта розвиває відкритіших і демократичніших педагогів, вона спрямована переваж- но на групове навчання. Складається медіаосвіта з «кри- тичної практики» і «практичної критики».

Шведська дослідниця Сесілія фон Файлітзен (Cecіlіa von Faіlіtzen) наголошує, що медіаосвіта має розвивати критичне мислення (crіtіcal thіnkіng), суттєвий елемент розвитку якого — створення учнями власної медіапро- дукції. Медіаосвіта потрібна для активної участі як в демократичному процесі, так і в глобалізаційному. Вона має основуватися на вивченні всіх видів медіа. Особливу увагу Файлітзен звертає на те, що створення медіапро- дукції — необхідний елемент у процесі медіаосвіти. Дій- сно, десакралізація медіа, набуття учнями навичок жур- налістської роботи, коли вони дізнаються про механізм і «кухню» створення медіа, має сприяти виробленню неза- лежного та критичного погляду на медійний контент.

Згідно з професором Техаського університет Катлін Тайнер (Kathleen Tyner), яка спеціалізується на медіаос- віті з новітніх медійних та ігрових технологій, навчання має відбуватись із використанням аудіовізуальних медіа

йпередбачати аналіз медіапродукції, який може мати міждисциплінарний та інтерактивний характер. Важли- ва участь учнів у створенні навчальної медіапродукції, що передбачає спільний вибір теми, змісту, концепції, шляхів практичної реалізації проекту, а також розроблен- ня критеріїв оцінювання, яке проводять спільно вчителі

йучні тощо.

Британські науковці К. Безелґет (Cary Bazalgette) та Е. Харт (Andrew Hart) вважають, що медіаосвіта має ґрунтуватися на вивченні шести ключових понять: 1) «медійних агенцій / medіa agencіes» (аналіз функціону- вання, цілей, джерел інформації), які створюють і розпо- всюджують медіатексти; 2) «медійних категорій / medіa categorіes» (аналіз типів медіатекстів — за видами, жан- рами тощо); 3) «медійних технологій / medіa technologіes» (аналіз технологічного процесу створення медіатекстів);

4)«медійних мов / medіa languages» (аудіовізуальні засо- би вираження, коди та знаки, стиль тощо медіатекстів);

5)«медіааудиторії / medіa audіence» (типологія аудиторій, різновиди у сприйнятті медіатекстів); 6) «медійного по- дання/ medіa representatіons» (аналіз конкретного пред- ставлення авторами / джерелами інформації / агенціями змісту в медіатекстах). Можна було б додати, що тут до- цільний аналіз специфіки самих комунікаторів (як окре-

мих видів медіа, так і журналістів), а також ефектів, що спричиняють медіа.

Медіаосвіта в Росії

У Росії концепція шкільної медіаосвіти розвиваєть- ся з 1987 року (до цього часу, протягом декількох деся- тиліть, ще з 1920-х років, кіноосвіта школярів та освіта на матеріалі інших медіа розвивалися окремо). Російські педагоги мають змогу обирати між двома підходами до організації шкільної медіаосвіти — міждисциплінарним (вивчення масових комунікацій у рамках традиційних предметів — російської мови, літератури, суспільствоз- навства, іноземної мови, основи безпеки життєдіяльності, етики й психології сімейного життя тощо) та предметним (запровадження спеціального предмета з медіаосвіти в навчальний курс середньої школи). Російська педагогіч- на спільнота розглядає предметний підхід як найефек- тивніший в умовах інертності шкільної освіти. Протягом останніх років російську систему шкільної освіти захопи- ла хвиля експериментів з модернізації освіти, що дозво- лило окремим регіонам Росії запровадити окремий пред- мет з медіаосвіти й досягти певних результатів.

Російські педагоги вважають медіаосвіту одним з потужних інструментів профілактики асоціальної пове-

дінки молоді, запобігання шкідливому впливові медіа на молодіжне середовище. А Я. М. Засурський та О. Л. Варта- новавиробилиформулу: медіаосвіта= захиствідмас-медіа + підготовка до аналізу мас-медіа + розуміння сутності та функцій мас-медіа + усвідомлена участь у медіакультурі.

І. В. Жилавська стверджує, що медіаосвіта — це сукупність системних дій суб’єктів медіаосвітньої діяль- ності, спрямованих на формування особистості, яка має культуру спілкування з мас-медіа, ґрунтуючись на гума- ністичних ідеалах і цінностях. А в широкому сенсі медіа- освіта — це освіта у медійній сфері.

Особливу цінність курсу медіаосвіти педагоги вба- чають у націленості на розвиток комунікаційних якос- тей у дітей та підлітків, тому вони вважають доцільним вводити медіакурс на другому рівні освіти — в середніх класах. Найвідоміші моделі медіаосвіти — моделі О. В.

Федорова та І. В. Челишевої, Ю. Н. Усова, А. В. Шарікова, А. В. Спічкіна та міжпредметна модель Л. С. Зазнобіної.

Кафедра ЮНЕСКО факультету журналістики МДУ ім. М. В. Ломоносова, спираючись на британську модель медіаосвіти, розробила комплекс програм, розрахований на чотири рівні опанування знаннями про медіа та роз- виток навичок для цього. Ця кафедра також опублікува- ла «Типовий проект курсу медіаосвіти для учнів 7-8 кла- сів середньої школи».

Попри достатньо глибоке усвідомлення важливості медіаосвіти в Росії, на практиці системне впровадження предметного та міжпредметного навчання медіа реалізу- ється силами одинаків-ентузіастів. Більше уваги до меді- аграмотності учнів приділяють спеціалізовані журналіст- ські класи, класи з гуманітарним профілем та гуртки та шкільні видання. Електронних видань і вебсайтів у ро- сійських школах поки що небагато.

Провідний російський теоретик медіаосвіти О. В. Федоров, керуючись працями західних науковців, виді- лив вісім теорій медіаосвіти (див. Главу ІІ).

За О. В. Федоровим, медіаосвіта — це процес роз- витку особистості засобами і на матеріалі мас-медіа за- для формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь повноцінно сприймати, інтерпретувати, аналізувати й оцінювати медіатексти, навчання різних форм самови- раження за допомогою медіатехніки.

Один із засновників російської медіаосвіти Ю. М. Усов вважає медіаосвіту процесом розвитку особистості засобами і на матеріалі мас-медіа. Інший теоретик А. В. Шаріков розуміє під нею освіту в галузі масової комуні- кації, розуміння «таємниць і закономірностей цього над- звичайно важливого феномена». С. М. Пензін додає, що медіаосвіта не може обмежуватися навчанням аудиторії грамотності, на його думку, необхідний «синтез естетич- ного та етичного». Як бачимо, більшість дослідників дотри- мується думки, що медіаосвіта має бути більше навчанням критичного сприймання текстів, аніж навичок інструмен- тального використання медіа у вивченні інших наук.

Інша російська дослідниця І. В. Жилавська розгля- дає медіаосвіту як набір засобів і методів навчання моло- ді самостійно сприймати медіапродукти.

Як одну з умов розвитку ідеї медіаосвіти розгляда- ють трансформацію ролі індивіда від об’єкта впливу до активного учасника суспільних процесів, розвиток сус- пільного діалогу, інститутів громадянського суспільства.

Соціальними передумовами розвитку системи медіа- освіти називають здатність і готовність різних соціальних груп та окремих індивідів сприймати глобальні проблеми через мас-медіа. Йдеться про створення інформаційного середовища з загальним доступом до інформації (офіцій- ної, правової, муніципальної, екологічної, ділової, спо- живчої, інформації для дітей та юнацтва), як суспільного надбання. У цих умовах розвивається інформаційна інф- раструктура в інтересах освіти, науки, культури та кому- нікацій, а також співробітництво держави, бізнесу та не- урядових організацій для досягнення громадської згоди та реалізації принципу соціального договору.

Під медіаосвітньою діяльністю мають на увазі ціле- спрямовані дії журналістів, медіаменеджерів, педагогів, інших членів соціуму, які забезпечують реалізацію за- вдань медіаосвіти. Завдання її полягає в тому, щоб на- вчити молоду людину грамотно «читати» медіатекст; роз- винути здібності сприймати та аргументовано оцінювати медіаінформацію, самостійно і критично мислити; при- вити естетичний смак; допомогти інтегрувати знання та вміння, здобуті на різних заняттях, при сприйнятті, ана- лізі інформації, у творчій діяльності; проявити і сформу- вати через медіадіяльність та медіаактивність особистос- ті її соціальну та громадянську відповідальність.

Взагалі, медіаосвіта в ціннісній системі координат бачиться інститутом громадянського виховання. Її пред- мет — взаємодія людини з медіа, система знань і вмінь, необхідних людині для повноцінного сприймання та ана- лізу медіатекстів, для соціокультурного розвитку творчої особистості. Виділяється також поняття медіаграмотнос- ті, під яким російські медіапедагоги розуміють уміння аналізувати та синтезувати медійну реальність, уміння «читати» медіатекст, здатність використовувати медій- ну техніку, знання основ медіакультури, тобто результат

медіаосвіти. Як бачимо, з останнього визначення випа- ло головне: критичне сприймання інформації, здатність протистояти маніпулятивним впливам.

Медіаосвіта в Україні

В Україні розпочато застосування «Концепції впро- вадження медіаосвіти в Україні», що була погоджена по- становою президії Національної академії педагогічних наук України в травні 2010 року. Головна ідея концепції полягає в сприянні становленню ефективної системи ме- діаосвіти в Україні для забезпечення загальної підготов- ки дітей та молоді до безпечної та ефективної взаємодії з сучасною медіасистемою. Три етапи реалізації концепції охоплюють експериментальний етап (2010 — 2013), по- ступове вкорінення медіаосвіти та стандартизацію вимог до неї (2014 — 2016) і подальший розвиток медіаосвіти та завершення масового запровадження (2017 — 2020).

З 2011 року розпочався експеримент з запрова- дження медіаосвіти в навчально-виховний процес у 82- ти загальноосвітніх школах семи областей України, АР Крим та міста Києва. Також за сприяння Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України впроваджу- ється програма з медіаосвіти для вчителів, які проходять підвищення кваліфікації.

Згідно з цією Концепцією, медіаосвіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в сус- пільстві медіакультури, підготовку особистості до безпеч- ної та ефективної взаємодії з сучасною системою мас- медіа, як традиційними (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітніми (комп’ютерне опосередко- ване спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа, з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Підмедіаграмотністюрозуміютьрівеньмедіакульту- ри, який стосується вміння користуватися інформаційно- комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критич- но тлумачити інформацію, відділяти реальність від її вір- туальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконстру- йовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.