Медіаосвіта та медіаграмотність

порушення авторського права та суміжних прав

— яскравий прояв порушення морально-етичних норм, які становлять частину суспільної моралі та загальнолюдських цінностей.

Обов’язкова література

Базидевич В. Д. Інтелектуальна власність: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 432 с.

Дахно І. І. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. для студен-

тів ВНЗ. — К.: Либідь, 2003. — 200 с.

Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база: Зб. осн. закон. актів/ О. М. Роїна (упорядкув.). — К.: КНТ. — 2003. — 432 c.

Запитання та завдання для самоперевірки

Яке значення в медіапросторі має інтелектуальна власність?

Які чинники обумовили охорону авторських прав на законодавчому рівні?

Коли і чому в медіапросторі виникли об’єкти та суб’єкти суміжних прав?

Яким чином в Україні захищають авторські й су- міжні права?

Чому медіапіратство стримує розвиток медіа- простору?

У чому полягають негативні наслідки випуску та збуту підробок медіапродукції?

Яка юридична відповідальність передбачена чин- ним законодавством України за порушення автор- ського права і суміжних прав?

Глава V. Професійні стандарти в медіа та маніпулювання при їх порушенні

Питання до розгляду

Роль медіа в суспільстві Історія виникнення стандартів. Поняття етично- го кодексу та його роль

Функція професійних стандартів журналістики Перелік та визначення базових професійних стан- дартів журналістики Маніпулювання аудиторіями через порушення стандартів Приклади порушення стандартів

Роль медіа в суспільстві

Мас-медіа сьогодні — основний канал передання та отримання інформації, яка здатна впливати на людське життя. Саме від якості інформації, що передається через медіа, залежить, чи зможе людина об’єктивно оцінити си- туацію, з якою стикається, та розв’язати проблеми, які постають перед нею. Медіа суттєво впливають на життя окремих особистостей та суспільства в цілому, бо здат- ні формувати культурні, суспільні, політичні, споживчі й інші вподобання людей. Саме тому діяльності засобів ма- сової інформації притаманна соціальна відповідальність, яку можна порівняти з відповідальністю вчителя, лікаря або урядовця. Мас-медіа часто називають четвертою вла- дою в суспільстві, якій передують законодавча, виконав- ча та судова.

Спільнота професійних журналістів (The Socіety of Professіonal Journalіsts ), що об’єднує та підтри-

мує журналістів США з 1909 року, стверджує, що обов’язок журналіста — пошук правди та забез- печення всеосяжного висвітлення подій та способів витрачання бюджетних коштів. Сумлінні журна- лісти всіх засобів масової інформації та спеціаль- ностей мають служити суспільству ретельно і чесно. Професійна цілісність — наріжний камінь журналістського авторитету.

Визнаючи значний вплив медіа, можна окреслити їхню роль у суспільстві. Не беручи до уваги розважаль- ну та навчальну функції медіа, можна стверджувати, що їхня суспільна роль полягає в наданні актуальних, по- вних, об’єктивних новин та інформації, що становлять суспільний інтерес і достатні для прийняття важливих для людини та суспільства рішень.

Міжнародні медійні організації вважають мас- медіа сторожовими псами демократії, які спостерігають за діями влади й інформують громадян про методи фор- мування та реалізації державної політики. На думку між- народної спільноти, медіа мають стояти на сторожі прав громадян, які не мають ніяких інших каналів для отри- мання правдивої інформації.

Етичні кодекси журналістів

Стандарти журналістики законодавчо не закріпле- но. Їх скоріше можна назвати механізмом саморегулюван- ня журналістської спільноти. Вже після Другої світової ві- йни, коли спостерігався нестримний розвиток медіа всіх видів, міжнародні журналістські професійні об’єднання виступили з ініціативою створити стандарти професії, які б допомогли запобігти негативному впливові медіа на сус- пільство. Визнаючи можливість впливу мас-медіа на роз- палення військових конфліктів на релігійних та/або етніч- них підставах й інші негативні наслідки маніпулювання аудиторіями, 1954 року Міжнародна федерація журналіс- тів ініціювала створення першого етичного кодексу жур- налістів, до якого могли приєднатись як окремі журналіс- ти, так і цілі редакції або професійні об’єднання.

В незалежній Україні створено кілька таких етичних кодексів, до яких приєдналися багато журналістів, од- нак значного застосування цих документів не відбулося. Якщо поглянути на країни з розвинутими економіками, то можна побачити, що всесвітньої слави медіакомпа- нії, наприклад Бі-Бі-Сі, вимагають обов’язкового озна- йомлення та дотримання етичного кодексу компанії від кожного журналіста. Ці правила — основний документ, з яким має звіряти свої дії кожен журналіст, якщо він постає перед дилемою, яким чином висвітлювати події. Основоположний принцип таких кодексів — дотримання

прав та інтересів аудиторії, честі й гідності якої не можна шкодити, й яка має право на достовірну, правдиву й по- вну інформацію, що сприяє розв’язанню її проблем.

Журналіст несе не лише етичну відповідальність за правдивість відомостей, викладених у його матеріа- лі. Законодавство всіх країн передбачає судову відпо- відальність за наклеп або свідоме подання неправдивої інформації. Тому журналіст не повинен використовувати незаконні канали для збирання інформації. Застосуван- ня таких методів виправдане лише у випадку гострої со- ціальної потреби.

Приклад

Згадаймо, коли військові під час навчань влучили не в мішень, а в житловий будинок в Броварах (до того ж були людські жертви), міністерство оборони категорич- но спростовувало свою причетність до цього; була вису- нута версія про вибух газу. Лише коли знімальна група Нового каналу проникла в будинок під виглядом працівни- ків міністерства з надзвичайних ситуацій, відзняла та показала в ефірі ідеально рівний отвір, що залишився від падіння ракети та інші докази причетності військових, міністерство оборони змушене було визнати свою прови- ну. Отже, дії журналістів були обґрунтовані, бо це зачі- пало інтереси великої кількості громадян, яким важливо було дізнатися правду. Таке збирання інформації було повністю виправдане.

Приклад

В серпні 1997 року настирливі фотографи (папара- ці) переслідували автомобіль з принцесою Діаною, який мчав на шаленій швидкості по набережній Сени. Вона, її друг та водій машини загинули, намагаючись уникнути переслідування. Французький суд визнав фотографів не- винуватими в трагедії. Але, якщо б вони збирали інфор- мацію в іншій спосіб, аварія б не сталася.

Між етикою та правом є подібність, але є й велика різниця. І етика, і право регулюють поведінку як окремої людини, так і великих спільнот. Але роблять це по-різному. Якщо право побудоване повністю на писаних нормах і

на примусі (тобто за недотримання норм права має бути обов’язкове покарання), то етика в основному ґрунтується на неписаних нормах, які склалися внаслідок накопиче- ного досвіду протягом тривалого часу. Звичайно, існують досить різноманітні кодекси етики, й журналіст може об- рати для себе різні моделі поведінки (наприклад, в Україні існують два тільки всеукраїнських кодекси журналістської етики й досить багато регіональних і на редакційному рів- ні), на відміну від норм закону. Не такий сильний в ети- ці й елемент примусу. Якщо в правовому полі виконання законів забезпечують спеціальні державні органи, які ма- ють, зокрема, й каральні функції, то в етиці примус має моральний характер і, умовно кажучи, найсильніше не по- збавлення волі, а моральний осуд.

Етичні норми задають стандарти поведінки для визначених груп працівників чи для людей загалом. У цьому етичні норми подібні до правових: ті теж задають стандарти поведінки, й держава, її спеціальні органи слідкують, щоб ці норми не порушували. Але, якщо на- слідком недотримання норм права можуть бути конкрет- ні каральні заходи з боку держави, то відповідальність за порушення етичних норм найчастіше виглядає як заува- ження або догана з боку інституцій, які прийняли той чи інший етичний кодекс, а також зменшення поваги з боку колег. Завжди вистачає людей, які вважають, що етичні норми створені не для них, що вони стоять вище за ці норми. До того ж не обов’язково, що це якісь асоціальні елементи. Адже етичні норми дуже швидко змінюються з розвитком суспільства. Те, що було абсолютно мораль- но десять років тому, тепер уже — ні. Недаремно Блез Паскаль ще 1659 року писав, що «поняття справедливості так само залежить від моди, як і жіночі прикраси».

Завдяки не такому строгому регулюванню, як у ви- падку з правом, моральні норми охоплюють значно шир- ший зріз людської поведінки. Правові норми ніколи не зможуть регулювати такий широкий спектр поведінки, як моральні. Хоча, звичайно, тут немає чіткого розподілу «моральне — неморальне». Те, що аморально для одних, цілком прийнятне для інших. Однак є загальноприйняті норми, якими послуговуються всі представники журна- лістського цеху.

Про журналістські професійні стандарти

Ганяючись за надприбутками та намагаючись залу- чати численні читацькі та глядацькі аудиторії, мас-медіа використовують маніпулятивні технології, базовані на принципах розпалення сенсацій. За таких підходів, медіа деколи нехтують базовими принципами журналістики, до яких належать баланс (об’єктивність), достовірність, відокремлення фактів від коментарів, повнота, точність, своєчасність.

Баланс як стандарт журналістики

Баланс — один з основних стандартів журналіст- ських матеріалів. Будь-які новини, особливо на контро- версійні теми, містять в собі «конфлікт» інтересів кількох сторін. Аудиторія МАЄ ПРАВО знати погляди основних фігурантів події. Збалансованим вважають матеріал, в якому подано два або більше різних поглядів. При цьому два або більше суголосних коментарів, що представляють одну зі сторін конфлікту, позбавляють журналістський матеріал балансу. Порушення цього стандарту — ознака маніпулювання. І виняток тут — висвітлення злочинів.

Стандарт достовірності

Журналіст має бути добросовісним передавачем ін- формації, яку зібрав та узагальнив. Часта неприпустима помилка в журналістських матеріалах — використання недостовірної та неперевіреної інформації, пліток, ре- зультатів швидкого пошуку в інтернетмережі тощо. Не- стача часу, небажання перевіряти інформацію або сві- доме непосилання на джерела призводять до порушення стандарту достовірності. Якщо журналіст не посилаєть- ся на джерела інформації, створюється враження, що він сам відшукав усі відомості, що не завжди можливо. Якщо інформація отримана з першоджерела, це значно підви- щує довіру до неї. Журналіст має обов’язково вказувати, чи був він учасником події, а якщо матеріал пишеться за свідченнями інших осіб, слід, окрім перевірки правди- вості їхніх слів, вказувати, як близько вони були до події, чи їхні слова не переказ слів інших свідків.

Аналізуючи матеріал на достовірність, слід звертати увагу на чотири моменти:

•близькість джерела до події, процесу чи явища;

•компетентність у розглядуваній проблемі;

•кількість джерел (що більше, то більше гарантій, що відомості достовірні);

•чи зацікавлене джерело особисто у відповідному висвітленні проблеми.

Звичайно, медіа повинні передавати інформацію

максимально оперативно, але це не має шкодити переві- рці матеріалів на їхню достовірність. Оприлюднення не- достовірних відомостей завдасть набагато більшої шко- ди, ніж затримка, викликана необхідністю їх перевірити. Перевіряти треба абсолютно всі факти, навіть ті, що зда- ються цілком очевидними.

Загальноприйнята в світі практика — використан- ня в журналістському матеріалі коментарів незалежних експертів із зазначенням їхніх регалій та сфери компе- тенції. В Україні найчастіше коментують події політики або самі журналісти.

Один з показників порушення цього стандарту — використання висловів: «на думку експертів», «як зазна- чили науковці», «говорять», «усім відомо», «ви, можливо, чули про» тощо, за якими слідує основне повідомлення.

Стандарт відокремлення фактів від журналіст- ських коментарів і думок

Окремо стоїть проблема нейтральності журналіст- ських матеріалів. Журналіст повинен бути нейтральним, коли працює в інформаційному жанрі. При створенні аналітичного чи художньо-публіцистичного твору він має повне право на висловлення своєї позиції. Потрібно лише, щоб аудиторія могла чітко відділити цю позицію від фактів і думок інших фігурантів.

Знайомлячись із будь-яким журналістським мате- ріалом, треба пам’ятати, що той має задовольняти пра- во аудиторії на отримання суспільно важливої інформа- ції. Остання потрібна людям для кращого орієнтування в сучасному складному світі, вироблення уявлень і прі- оритетів щодо власного життя. Тому основною роботою і основним суспільним завданням журналіста має бути саме збирання фактів, робота з інформацією, а не ви- словлювання власних міркувань та інтерпретація фактів.

Якщо в новинах висловлюються журналістські думки та припущення, то це недоброякісний продукт, який пору- шує стандарт відокремлення фактів від коментарів жур- наліста. В якісному матеріалі має бути чітко зрозуміло, де факти, де коментар та кому він належить.

Стандарт повноти

Цей стандарт передбачає вичерпне подання клю- чових фактів з теми матеріалу, новини. В новинах ма- ють бути представлені всі значущі факти з розглядуваної проблеми, без вилучень і купюр. Обов’язкова наявність якісних оглядів попередніх подій, як в плані передісто- рії сьогоденної події, так і в плані роз’яснення складних понять (експертні роз’яснення «що це таке»). Порушення стандарту повноти призводить до спотворення інформа- ції на користь однієї зі сторін «конфлікту» , а це — маніпу- лятивний засіб. Тенденційний відбір фактів — грубе по- рушенням етичних і професійних стандартів. Тому при споживанні новин та інформації варто запитувати само- го себе: а чи була інформація достатньо повна, щоб мож- на було зробити висновки щодо негативних чи позитив- них наслідків дій усіх сторін — учасників «конфлікту».

Стандарт точності

Коли говоримо про точність подання інформації, маємо на увазі відповідність кожного подання реаль- ності, точність цитування думок, назв, цифр та інших даних. Точність можна визначити, якщо звернутися до інших авторитетних джерел інформації (інформаційних агенцій тощо). Неточність подання очевидна, коли окре- ме ЗМІ подає факт чи окрему думку інакше, ніж решта каналів інформації.

Порушення стандарту точності може бути також навмисним, коли факти перекручуються або розповсю- джується свідомо брехлива чи напівбрехлива інформа- ція. Один з обов’язків професійного журналіста — пере- вірка фактів, про які він повідомляє. Часто неточність

— результат звичайної журналістської недбалості. На жаль, тепер фактично в усіх медіа немає бюро з перевір- ки інформації, що підвищує ймовірність добросовісних помилок.

Неперевірена та неточна інформація з’являється і внаслідок браку часу та бажання повідомити сенсаційну новину раніше, ніж інші медіа.

Стандарт своєчасності

Своєчасність новини — один з найкраще дотриму- ваних професійних стандартів, бо на свіжі новини най- більший попит. Новини та інформація мають бути акту- альними для аудиторії в момент її споживання. Якщо цей стандарт порушується, це може означати, що медіа або журналіст керувались іншими мотивами й новина запро- понована на замовлення або через брак інших актуаль- них новин. Тому, якщо ви стикаєтеся з неактуальними новинами, які повідомляють про події давно минулих ча- сів або не залишають часу для прийняття рішень людині, бо повідомлені запізно, то це можна вважати свідомим маніпулюванням або просто браком журналістського професіоналізму.

Порушення стандартів і маніпулювання в медіа

Поняття «мови ворожнечі»

Говорячи про стандарти, не можна не згадати про «мову ворожнечі». Цей вислів походить від англійського вислову «hate speech» й означає приниження гідності осо- би або цілої спільноти через посилання на її належність до етнічної, статевої, професійної або іншої спільноти. Один з найпоширеніших прикладів в Україні — анекдоти про молдаван, циган тощо.

Поняття «джинси» та цензури

«Джинсою» називають замовні матеріали, розміщу- вані в засобах масової інформації під виглядом звичайних новин або інформації. «Джинсу» дуже часто не маркують як рекламу, хоча за суттю вона така. Тому розміщення та- ких матеріалів — безпосереднє порушення професійних стандартів журналістики та спосіб маніпулювання ауди- торіями. Особливо небезпечною джинса стає, коли рівень довіри аудиторії до мас-медіа достатньо високий, як у ви- падку з громадянами старшого віку. «Джинсу» поділяють на політичну та комерційну. Кількість політичної «джинси»