Спеціаліст

При проведенні попереднього судового засідання суд може залучити до участі у справі спеціаліста (п.5 ч.6 ст.130 ЦПК України). Необхідність залучення такого учасника процесу може виникнути в суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). При цьому допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань і отримані від нього дані не є доказом у справі (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5).

Оскільки завданням спеціаліста є сприяння суду та особам, які беруть участь у справі, в дослідженні доказів і допомога спеціаліста технічного характеру не замінює висновку експерта, то в разі, якщо за результатами консультації чи роз’яснень спеціаліста виникнуть обставини, які потребуватимуть дослідження або оцінки, суд може запропонувати сторонам надати докази або заявити клопотання про призначення експертизи (п.29 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2).

Перекладач

Відповідно до вимог ст.7 ЦПК України мова цивільного судочинства визначається статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики»

Відповідно до ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні у цивільних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Судові документи складаються державною мовою. Судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

У п.6.1 рішення від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 у справі про мову судочинства Конституційний Суд України зауважив, що відповідно до Кодексів адміністративне та цивільне судочинство здійснюється державною мовою, цією мовою також складаються судові документи (ч.1, 3 ст. 15 КАС України та ч.1, 3 ст. 7 ЦПК України). Це жодним чином не обмежує права громадян, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, оскільки ч.3 ст.10 Конституції України гарантує їм право користуватися у судовому процесі російською, іншими мовами національних меншин України. Крім того, Конституція України не допускає надання переваг громадянам за мовною ознакою. Гарантування в адміністративному та цивільному судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року № 802-IV.

З урахуванням ст.10 Конституції України особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, вправі робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому ст.ст.22, 23, 55, 86, 130, 164 та іншими нормами ЦПК України.

Як було зазначено Конституційним Судом України у п.4.1 мотивувальної частини рішення від 13.12.2011 №17-рп/2011 можливість використання мов національних меншин у судовому процесі також узгоджується з конституційною гарантією вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин в Україні та принципом рівності всіх громадян перед законом, одним з імперативів якого є недопущення обмежень прав громадян, зокрема учасників судового процесу, за мовною ознакою (ч. 1, 2 ст. 24 Основного Закону України)

Конституційний Суд України вважає, що встановлення законодавчих можливостей використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин слід розглядати також в аспекті забезпечення реалізації прав кожного на звернення до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, та на захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами; гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1, 2, 5 ст. 55 Конституції України). Положення ч.4, 5 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» спрямовані на забезпечення вільного доступу до суду осіб, які володіють регіональними мовами або мовами національних меншин, і жодною мірою не суперечать загальному принципу здійснення судочинства державною мовою в судах України, закріпленому в ч.1 цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 55 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка: по-перше, вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, по-друге, іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Проте ЦПК України не містить переліку документів, що має надавати особа на підтвердження знання зазначених мов.

Згідно з ч.2 ст.55 ЦПК України перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Свідок на підставі ч.4 ст.50 ЦПК України має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє. Питання щодо залучення перекладача для свідка не вирішене у ЦПК України.

Згідно з п.4 ч.3 ст.79 ЦПК України до судових витрат, пов’язаних із судовим розглядом справи, належать витрати, пов’язані із залученням перекладача.

Відповідно до ч.1 ст.86 ЦПК України витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту перекладачів, найманням ними житла несе сторона, яка заявила клопотання про виклик перекладача. ЦПК України не допускає залучення перекладача за ініціативою суду, а також компенсацію послуг перекладача за рахунок держави чи надання безоплатного перекладача.

Відповідно до ч.5 ст.12 «Про судоустрій і статус суддів» використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Залучення перекладача за рахунок коштів Державного бюджету забезпечується за поданням судді Державною судовою адміністрацією, яка укладає договори з відповідними суб’єктами, що надають послуги з перекладу.

Наразі виникає необхідність створення механізму залучення перекладача за рахунок коштів Державного бюджету, що має значення у ситуації, коли сторона (як правило, відповідач) або свідок, нею викликаний, вказує, що не розуміє чи погано розуміє мову судочинства, проте не має грошей для оплати послуг перекладача.