IX. Сімейне право

 

1. Ураховуючи, що актовий запис про народження дитини був проведений з відома позивача у 2001 році, тому спірні правовідносини регулюються КпШС України, який був чинним на цей час. Так як позивач пропустив річний строк, передбачений ст. 56 цього Кодексу, для оспорювання свого батьківства, то відсутні й правові підстави для задоволення його позову, оскільки згідно з п. 1 Прикінцевих положень СК України 2004 року цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і за загальним правилом застосовується до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності.

Ухвала № 6-17498 св 09

2. Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" органами опіки та піклування, участь яких у справі згідно зі ст. 19 СК України є обов'язковою, визначені державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Письмовий висновок органу опіки та піклування, який визначений указаним законом, у матеріалах справи відсутній, а рада опіки і піклування, висновок якої є у справі, є лише консультативно-дорадчим органом для надання допомоги органу опіки та піклування.

Ухвала № 6-25269 св 07

3. Стягуючи з матері аліменти на утримання неповнолітнього сина на користь його батька за минулий період, апеляційний суд не врахував положення ч. 2 ст. 191 СК України, відповідно до яких аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Ухвала № 6-14318 св 09

4. За змістом положень ст. ст. 195, 196 СК України при визначенні розміру неустойки (пені) слід виходити із того, що пеня може нараховуватися тільки на ту суму заборгованості, яка виникла після 1 січня 2004 року, дати прийняття діючого СК України.

Крім того, суд також не з'ясував загальну суму заборгованості платника за аліментами, яка виникла після 1 січня 2004 року, а при вирішенні питання про розмір неустойки в порушення вимог ст. 303 ЦПК України, ч. З ст. 267 ЦК України та ст. 20 СК України застосував позовну давність.

Ухвала № 6-33 св 09

5.  Згідно зі ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Ухвала № 6-20478 св 09

6. Частиною 1 ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За положеннями п. 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, оформлення проїзного документа дитини здійснюється на підставі заяви того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису якого засвідчено нотаріально.

Відповідно до ст. 162 СК України, якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Відмовляючи в позові матері дитини, суди не звернули уваги на те, що висновком почеркознавчої експертизи, яка була проведена в кримінальній справі, порушеній відносно батька дитини за фактом використання підроблених документів для вивезення дитини, установлено, що підписи, виконані від імені позивачки на заяві про видачу проїзного документа дитини, виконано не нею, а іншою особою. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що відповідно до законів Вірменії за рішенням суду позивачка позбавлена батьківських прав у 2008 році, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки судом не встановлено, що таке рішення визнане на території України відповідно до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.

Ухвала № 6-25423 св 09

7. Зі змісту ст. 1054 ЦК України випливає, що предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем - фінансова установа. Таким чином, кредитом є надання коштів у позику, що є одним із видів фінансової послуги.

Задовольняючи позов дружини позичальника на підставі ч. З ст. 65 СК України та ст. 215 ЦК України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір кредиту є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого із подружжя.

Застосовуючи до правовідносин сторін положення частин 2-4 ст. 65 СК України суд не звернув уваги на те, що вони регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору.

Ухвала № 6-26618 св 09

8.  Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Договір про припинення права на аліменти на дитину укладений сторонами на підставі рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету міської ради, згідно з яким цей орган надав дозвіл на укладення такого договору за умови набуття дитиною права власності на всю квартиру. Однак, за договором дитина отримала у власність не всю, а ½  частину спірної квартири всупереч умові, встановленій органом опіки та піклування, а, крім того, встановлено, як на день укладення договору дарування квартири та договору про припинення права на аліменти на дитину, так і на день розгляду справи судом у спірній квартирі проживала інша особа зі своєю сім'єю, що позбавляє належним чином здійснювати правомочності власника.

Таким чином, реального настання наслідків, що передбачені укладеними договорами, а саме отримання квартири у власність (володіння, користування, розпорядження), не відбулося і, як наслідок, має місце факт порушення інтересів дитини, визнаний органом опіки та піклування, що згідно з ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Ухвала № 6-21682 св 09

9. Згідно з ч. 1 ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Таким чином, вирішення питання про виключення з опису належної одному з подружжя частки майна у спільній сумісній власності подружжя проводиться із урахуванням положення статей 60, 70 СК України. Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділено, слід визначати з урахуванням всього нажитого майна, включаючи і те, на яке за законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами; разом із цим на частку кожного з подружжя виділяється як майно, що підлягало опису, так і майно, що не піддягало опису.

Ухвала №6-1921 св09

10. До сімейних відносин, які вже існували на час спірних правовідносин (дата купівлі житлового будинку - 18 березня 2002 року), норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС України не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори повинні вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК України та з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

У разі спору частка в майні сторін повинна визначатися залежно від участі кожного з них у його набутті.

Ухвала № 6-14140 св 08

11. За змістом ч. 1 ст. 62 СК України особисте майно дружини, чоловіка може бути визнане об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за наявності сукупності таких умов: істотність збільшення вартості майна; збільшення такої вартості саме за час шлюбу; а також за наявності спільних трудових чи грошових затрат обох з подружжя або затрат другого з подружжя.

Ухвалюючи рішення, суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, належним чином не встановив, чи відбулося збільшення вартості спірного будинку саме за час шлюбу сторін після отримання спадщини відповідачем, чи є таке збільшення його вартості істотним. У рішенні суду не зазначено вартість будинку на час прийняття спадщини та його збільшену вартість на момент виникнення спору, оскільки саме з різниці цих вартостей слід виходити, визначаючи майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвала № 6-13637 св 08

12. Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, а згідно зі ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція є іменним цінним папером.

Акції можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти.

Для укладення договору купівлі-продажу акцій достатньо простої письмової форми, оскільки вказаний договір не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення та письмової згоди другого з подружжя; зазначене узгоджується з вимогами ст. 215 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України та ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Ухвала № 6-25765 св 07

13.  За змістом ст. 425 ЦК УРСР договір довічного утримання не є безоплатним, оскільки за умовами договору набувач майна зобов'язується здійснювати довічне утримання відчужувача майна (довічно утримувати Л., забезпечувати її одягом, їжею, доглядом та необхідною допомогою; вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в розмірі 3 тис. крб. на місяць). Оскільки всі витрати за договором довічного утримання здійснюються за рахунок спільних доходів подружжя, то нерухоме майно, придбане на підставі договору, є їхньою спільною власністю. Крім того, такий договір не підпадає під визначення ст. 24 КпШС України щодо роздільного майна.

У зв'язку з цим суд має з'ясувати, за рахунок яких коштів (доходів) відповідач (чоловік позивачки) здійснював утримання відчужувача майна, оскільки посилання судів на те, що позивачка, знаходячись у вагітному стані, фізично не могла надавати допомогу відчужувачу майна й не працювала та не мала фінансових можливостей для її утримання, у силу ст. 22 КпШС України враховуватись не можуть.

Ухвала №6-24112 св 08

14. До спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч. 6 ст. 57 СК України).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру належної позивачу частки у праві власності на квартиру, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що на час фактичного припинення шлюбних відносин подружжям в рахунок погашення заборгованості за позикою сплачено лише 16 555 гривень 70 копійок (із загальної суми в 118 718 грн. 46 коп.), ^ХА частка позивача складає 8 277 гривень 85 копійок, що становить 6,97 % від загальної вартості квартири, тобто 697/10000 квартири.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що з липня 2005 року заборгованість за позикою сплачує відповідачка, обґрунтовано врахував цю обставину при визначенні частки кожного з подружжя у праві власності на квартиру.

Ухвала № 6-22898 св 07