1. Біографічні відомості.
Народився 1962 р. в м. Калуш на Івано-Франківщині. Закінчив механіко-технолог. Ф-т Львів. політехнічного ін.-ту. Працював на заводах, у науково-дослідному інституті.
З 1990 р. – на видавничій та літературній роботі. Редактор ж. «Четвер». Нині живе і працює у Львові.
Автор пише в автобіографії, опублікованій у ж. «Четвер»: «Іздрик (Дерибас) Юрко – це я… За часом народження – Шістдесятник. За місцем народження – хімік. За переконаннями – гігієніст. Вічний дилетант. Займаюся музикою, літературою, візуальним мистецтвом. У характері – парадоксальне поєднання демонстративності…. і патологічної інтровертності. Мутант. Герой Чорнобильської битви».
А.Боднар про Іздрика: «Іздрик – це Набоков, поранений стрілою галицького декадансу, це Селінджер в умовах поміркованого континентального клімату… Насправді Іздрик – це хворий ангел, що воплотився у жилавому чоловічому тілі. Він малює ангелів і грає на фортепіано, він уникає спілкування і живе у власних фантазіях…».
Ю.Іздрик – представник «станіславського феномену». Автор таких книг: «Воццек» (1997), «Подвійний Леон» (2000), «АМтм» ( 2004), повістей «Острів КРК та інші історії» (1998), низки есеїв, що ввійшли до книги «Флешка» (2007).
«Дивна він людина, цей Іздрик. За біографічною довідкою – митець майже ренесансного обдарування: письменник, художник, музикант, до того ж із переконливим списком різновекторних мистецьких проектів за спиною. За тусовковим іміджем – песиміст-маргінал, вічно неголений, вічно незадоволений чи то собою, чи то навколишнім світом» (Дубинянська Я. Юрко Іздрик)
2. Риси постмодерної поетики Іздрика
1. На думку Т.Гундорової, «Творчість Т.Прохаська та Ю.Іздрика засвідчує нову хвилю в українському постмодернізмі, а саме – його післякарнавальний етап розвитку. Цей тип постмодернізму звільняється від грайливого авантюрного героя, а також романтичної концепції супермена-богемника. Навпаки, в центрі такого постмодернізму – пульсуюча свідомість і розірваний екзистенційний світ інтелектуала-маргінала, який більше не є зцентрованим суб’єктом… Такий герой не є герметично замкнутим, він не закривається у своєму внутрішньому світі, не перейнятий питаннями метафізичними. Навпаки, свідомість такого постмодерного героя – це фактично резонатор і дзеркало чужих образів» (Гундорова. Післячорноб. Б-ка, с. 97)
2. Творчість Ю.Іздрика дає широкий ґрунт для інтерпретації із застосуванням психоаналізу. Усі його тексти – це проникнення у таємниці людської свідомості і душі, дослідження причин психічних зрушень та надломів.
Як зауважила Р.Харчук, «це творчість, яку складно інтерпретувати поза особою автора, бо ж вона являє собою акт самотерапії й дослідження внутрішнього світу людини. Водночас її не можна зводити до неврозу, хвороби. Усі твори цього письменника становлять не тільки інтелектуальну головоломку, а й творять специфічний емоційний стан зависання між реальністю і сновидінням» (Харчук, Сучасна постм. проза, 156, 157, 166).
3. Для стилю Іздрика притаманна наскрізна інтертекстуальність, а також присутність у ній штампів, взірців, трафаретів, закладених вихованням, культурою, соціумом. Щоб адекватно інтерпретувати прозу Іздрика, необхідно залучати релігійний, культурний і соціальний досвід. Тому творчість Ю.Іздрика розрахована на освіченого читача з виробленими естетичними смаками.
«Іздрик, поза усяких сумнівів, є канонічним… інтелектуалом, який працює із текстом так, щоби приховати свою інтелектуальну сутність за власною ж образною інтелектуальністю» [Голобородько, 133]
4. У творчому колі «станіславського феномену» Іздрик – один із визнаних майстрів у вираженні оніричних мотивів. Світ сну, сфера позасвідомого, візійність мислення – прикметні риси його стилю.
«Іздрик будує віртуальну постмодерну реальність, відтворює психоделіку болю та сновидінь героя, який утікає в сни. Адже дійсність безваріантна, а сни дають простір свободи та фантазії […]. Іздрик відтворює відеограми внутрішніх монологів, зображуючи свого персонажа на грані божевілля, хвороби й галюцинаторної свідомості, відтворюючи його безкінечні експерименти, фантазії, роздвоєння та уявні голоси… Альтернатива такому небуттю – вигадана віртуальна історія, вербальні контакти-мости, андрогінна фантазія – зустріч двох закоханих, двох близьких і потрібних одне одному людей. Ця віртуальна реальність – умовний спосіб буття» [Гундорова. Післячорноб, с. 106, 109].
5. Фрагментарність стилю, колажність, відсутність лінійних сюжетів. Сюжет вибудовується здебільшого через потік свідомості героя.
Приміром, сам автор пояснює, як виникла назва одного твору: «Щодо назви «Острів Крк», – то пишучи повість, я був абсолютно певний, що це моя оригінальна вигадка, бо завжди надаю великої ваги назві твору (в чому якраз не зовсім оригінальний). Вчувалися мені тут і «крик», і «крок», і «карк», і «крук», і «корок», і ще кілька карколомніших трансформацій, що якимось чином відповідало понятійному полю повісті. Коли повість уже вийшла друком, моя дружина розповіла мені про оголошення однієї туристичної фірми, яка поміж іншим пропонувала подорож на «острів Крк». Сказати, що я був шокований, означає нічого не сказати» «Іздрик. Острів КРК та інші історії, с. 81 – 82)
6. Іздрика називають «чистим естетом»: у його світі історичний час і географічний простір існують номінально. Якщо й згадуються топонімічні назви (у «Воццеку» - Львів, Карпати, Брюховичі), вони виконують роль тла.