Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, ̶ лексикографія (від грец. lexis -слово і grafo ̶ пишу).

Словники ̶ це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст. Феофан Прокопович: „Якщо кого-небудь очікує вирок судці, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди: хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських.

Збірники глосс ̶ глосарії ̶ були першими і найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайдено в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії ̶ основний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

Численні сучасні економічні енциклопедичні словники відображають важливі зміни в економічній системі України за останнє десятиліття і відповідають великій потребі у сучасній систематизованій конкретній економічній інформації. Фахові словники допомагають здобути глибокі економічні знання, знайомлять з новими реаліями економічного буття держави, з надбанням світової економічної науки та практики

(http://ua.convdocs.org/docs/index-497.html?page=5).

Орфографічні норми української мови: правопис слів іншомовного походження

М'який знак у словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н :

• перед я, ю, є, ї, йо: досьє, віньєтка, мільярд, бульйон;

• відповідно до вимови після л перед приголосними: фільм, дельфін (але залп, катафалк);

• відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Булонь (але бал, шприц, рулон).

Наявність чи відсутність апострофа у словах іншомовного походження регламентується загальними правилами української мови. Цей знак вживається для роздільної вимови твердих приголосних перед я, ю, є, ї. Твердими приголосними в українській мові є: б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ж, ч, ш: миш'як, Рив'єра, комп'ютер, інтерв'ю, ад'ютант (але бюро, рюкзак, пюре – відповідно до вимови).

І пишеться:

– на початку слова: ідея, історія, інстукція;

– після приголосних перед голосними, є та й: геній, діапазон, аксіома;

– після приголосних в географічних назвах та особових іменах, а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: Ніл, Сочі, Овідій, Грімм;

– у кінці незмінюваних слів: мерсі, таксі, попурі; – після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бізнес, фізика, вітрина (але у деяких давнозасвоєних іншомовних словах відповідно до вимови пишеться и: нирка, спирт, вимпел, квитанція).

И пишеться:

– у загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним: директор, позиція, силует;

– у географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Флорида, Антарктида, Африка;

– у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ ц перед приголосним: Алжир, Чилі, Чикаго;

– у географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосними (крім j): Крит, Париж, Мадрид;

– у винятках після приголосних д, т та деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Сирія, Сицилія, Пакистан, Єрусалим, Вавилон, Єгипет, Китай, Бразилія, Аргентина..

Ї пишеться:

• після голосного: мозаїка, Енеїда, наївний.

Е пишеться:

• після твердих приголосних: лекція, декан;

• на початку слова: екзамен, енциклопедія;

• після голосних (крім і): дует, аеропорт.

Є пишеться:

• коли іншомовний Е вимовляється як звукосполучення й + е: Ємен, Єнот;

• після апострофа, м'якого знака, е, і: бар'єр, інтер'єр, реєстр, абітурієнт, вольєр (але проект, проекція).

Подовження приголосних у словах іншомовного походження.

У загальних назвах іншомовного походження, як правило, подовження не зберігається: група, клас, сума, ват.Виняткамиє слова типубілль, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, дурра, мадонна, манна, нетто, панна, пенні, тонна.

При збігу однакових приголосних префікса та кореня подвоєння відбувається тільки тоді, коли в українській мові існують слова безпрефіксні: сюрреалізм ( бо є реалізм), інновація (бо є новація).

Слова анотація, конотація пишуться з однією н. У власних назвах та похідних формах подовження теж зберігається: Марокко, марокканець, Шиллер, шиллерівський.

Крім того, з метою розрізнення близьких за звучанням слів слов`янських та запозичених, подвоєння приголосних зберігається у словах: біль – страждання і білль – законопроект; міра – одиниця виміру і мірра – ароматична смола тощо.

Практичне заняття №5-6 (Мовний і мовленнєвий етикет)