Комунікативна професіограма фахівця

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

- уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

- аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

- керувати спілкуванням, регламентуючи його;

- послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

- уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;

- уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

- уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

- уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

- уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

- уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

- володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

- бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

- володіти технікою спілкування;

- уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;

- уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника.

Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння ̶ вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.

(Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С.В.Шевчук, І.В.Клименко. – К. : Алерта, 2012. ̶ 696 с.)

Орфографічні норми української літературної мови: чергування звуків

Чергування голосних звуків. В українській мові (на відміну від російської) звуки о, е у відкритому складі часто чергуються з і у закритому складі. Таке чергування відбувається:

1. при словозміні: ніч – ночі – ніччю; радість – радості – радістю; Київ-Києва (але Київський); сім – семи; Канів – Канева; вартість-вартості;

2. при словотворенні: будова – будівник; село – сільський; робота – робітник;

3. якщо звуки о, е вставні чи випадні, то вони чергуються з нулем звука: земля – земель; вікно – вікон; вітер – вітру.

о, е не чергуються з і, якщо:

1. у слові є повноголосні групи -оро-, -оло-, -ере-, -еле- та групи з неповноголоссям -ор-, -ов-, -ер- між приголосними: сторож, подорож, берег, борг, смерть, торг (але корова – корівка);

2. у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень, оголошень, повідомлень;

3. в абревіатурах і в похідних формах: колгосп, торгпред;

4. у словах іншомовного походження: інженер, форум, агент. Але в словах давнозапозичених таке чергування відбувається: колір – кольору; папір – паперу.

Дуже давнім є чергування е з о після шиплячих та й :

1. після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м'яким приголосним, а також перед складом з е та и (яке походить з давньоруського и) пишеться е: вечеря, вишень, учень, щеміти;

2. якщо ж далі стоїть твердий приголосний, а також склад з а, о, у, и (що походить від давньоруського ы), то пишеться о: бджола, пшоно, чоловік.

Але необхідно запам'ятати, що о після шиплячих та й перед м'якими приголосними пишеться в іменниках жіночого роду ІІІ відміни в суфіксі -ост(і): меншості, свіжості;

3. у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі, щоці, на вечорі;

4. у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників, займенників, числівників прикметникового типу жіночого роду: гарячої, нашої, першої.

У дієслівних основах голосні а та и пишуться, якщо в наступному складі з’являється голосний а, переважно наголошений, а голосні е та о пишуться, якщо голосний а у наступному складі відсутній: застелити – застилати; допомогти – допомагати. Винятки: проводити – проводжати; змерзнути – змерзати.

Дуже часто чергування о // а в дієслівних формах змінюють значення слова, а саме: дієслова з о звичайно позначають тривалу дію, одноразову, а дієслова з а – повторювану, багаторазову: гонити – ганяти; котити – качати; схопити – хапати.

За традицією пишуться такі слова, як богатир (силач), борсук, коровай, монастир, багатир, хазяїн (господар) та деякі інші.

Зміни в групах приголосних. Чергування. Якщо основа іменника закінчується на г, к, х, ці приголосні чергуються з́, ц́, с́ та ж, ч, ш. Таке чергування відбувається:

• при словозміні (форми давального та місцевого відмінка однини): рука – руці – на руці, нога – нозі – на нозі, дошка – дошці – на дошці;

• при словотворенні: крига – крижаний; безпека – безпечний; сухий – сушити (але банк – у банку, а не у банці; шинок – у шинку, а не у шинці).

Зміни приголосних перед суфіксом -ськ-:

Перед суфіксом -ськ- деякі приголосні при словотворенні змінюються, а саме:

• к, ц, ч + -ськ- дають -цьк(ий): Кременчук (кременчуцький); Галич (галицький); Череповець (череповецький)

• г, ж, з + -ськ- дають -зьк(ий): Запоріжжя (запорізький), Прага (празький), француз (французький);

• х, ш, с + -ськ- дають -ськ(ий): латиш (латиський), Волноваха (волноваський), Одеса (одеський).

• Винятки: казах (казахський), Цюріх (Цюріхський), Ірак (Іракський), тюрки (тюркський).