Практичне №2 (Основи культури української мови)

14.10.2014-21.10.2014 (Тест)

План

1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

2. Орфографічні норми: правопис м’якого знака і апострофа.

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

Слово, мова ̶ показники загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком, "слово ̶ візитна картка віку, професії, соціального стану" людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука ̶ культура мови.

Правильність мовлення ̶ це базова вимога культури мови, її основа. Особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.

Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови.

Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні ̶ спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення ̶ невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення ̶ важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення.

(Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С.В.Шевчук, І.В.Клименко. – К. : Алерта, 2012. ̶ 696 с.)

Орфографічні норми: правопис м’якого знака і апострофа.

М᾿яким знаком [ь] позначається:

• М᾿якість зубних приголосних (д, т, з, с, ц, л, н) у кінці складу та слова: сядь, боротьба, бальзам;

• м᾿якість приголосних у середині складу перед о: чотирьох, сьогодні;

• у суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-, -ньк-, -оньк-, -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- -юсіньк-: учнівський, козацький, малесенький, гарнюсінький;

• м᾿якість кінцевих приголосних у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м᾿якої групи І відміни і середнього роду ІІ відміни на -нн(я), -ц(е): земель, черешень, знань, сподівань, сердець;

• м'якість приголосного у дієслівних формах дійсного та наказового способу: сидять, сядьте, роблять, робіть.

М᾿який знак не пишеться:

• після р у кінці слова та складу: Харків, буквар, лікар (але Горький – відповідно до вимови у російській мові);

• після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інший, тонший, меншість;

• якщо приголосні с, з, к не утворюють суфіксів: різко, в'язкий, баский;

• після ц у кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, палац, шприц та ін.; на межі морфем: шістсот.

Апостроф пишеться на позначення роздільної вимови я, ю, є, ї та попередніх твердих приголосних:

• після б, п, в, м, ф, р : В’ячеслав, розв’язати, пом’якшити, комп’ютер тощо;

• після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: Мін’юст, під'їхати, трьох'ярусний;

• у імені Лук'ян та у всіх похідних формах.

Апостроф не пишеться:

• після б, п, в, м, ф, якщо у корені слова перед ними стоїть інший приголосний (крім р): цвях, свято, присвячений;

• перед пом'якшеним р: порядок, порятунок тощо.