Політологія - Щедрова Г.П. - Посібник 2011

11

уряд, адміністрація та місцеве самоврядування), публічне адміністрування, судова система, економічні та соціальні функції управління, порівняльний аналіз політичних інститутів. При цьому підхід політолога відрізняється від підходу правника тим, що його цікавить не стільки сам текст документів, а конкретна практика та соціальні сили, які його творять.

Партії, рухи і асоціації. Групи тиску. Вибори. Інформація, пропаганда і громадська думка. Участь громадян в управлінні та адмініструванні.

Міжнародні відносини. Зовнішня політика держав. Міжнародні організації та механізми і принципи, якими вони керуються. Міжнародне право. У 1949 р. в рамках ЮНЕСКО було створено Міжнародну асоціацію політичних наук, яка об'єднує в своїх рядах більшість національних організацій. Вона періодично проводить свої з'їзди, які роблять істотний вклад у розвиток політичних досліджень.

Таким чином, сучасне уявлення про предмет політичної науки сформувалося тільки в XX ст. після того, як склалася ціла система стійких політичних цінностей і виникла й стала розвиватися суспільна і академічна потреба в системному вивченні політики. У різних країнах розуміння предмета політичної науки складалося неоднаково і зараз у світі немає його єдиного визначення. Але в усіх випадках основне коло проблем формується із узагальнення національного політичного досвіду в співвідношенні із загальноцивілізаційними політичними досягненнями і особливостями політики в інших країнах.

Своїми досягненнями сучасна політологія зобов'язана зусиллям вчених різних країн, таких як: Г. Алмонд, Р. Арон, М. Вебер, Р. Даль, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Е. Кембелл, Д. Істон, Г. Лассуел, Г. Моска, Б. Мур, В. Парето, Т. Парсонс, С. Хантінгтон та ін. Великий внесок у розвиток політології зробили К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов та інші теоретики марксизму.

В Україні політологія як самостійна академічна дисципліна з'явилася в 90-х роках XX ст. Її стали викладати у вузах і середньоспеціальних навчальних закладах як обов'язковий предмет. В 1991 р. було засновано Українську асоціацію політологів. У квітні 1993 р. створено Українську академію політичних наук.

Затребуваність політології обумовлена початком переходу українського суспільства до самостійності, ринкової економіки, що помітно підвищило інтерес до політики у людей, які стали активними учасниками соціальних змін. Політична наука була покликана пояснити стрімкі економічні, політичні, психологічні й культурні трансформації українського суспільства.

У найбільш загальному вигляді політологія – галузь знань про

політику, закони функціонування і розвитку політичного життя держави і суспільства, що відбивають процес включення соціальних груп, особистостей у діяльність з вираження політичних інтересів і політичної влади.

Об'єктом політології є політична сфера суспільства (політична дійсність), усі явища й процеси, що до неї належать. У глобальному суспільстві

12

– це політична підсистема, яка взаємодіє з економічною, соціальною, ідеологічною (духовно-моральною) підсистемами.

Предметом політології є в основному феномен політичної влади, закономірності її функціонування і використання в державно організованому суспільстві.

Влада – це специфічний феномен, завдяки якому політологія виділяється в окрему самостійну науку. Політична наука забезпечує системний, комплексний аналіз влади, а також досліджує політичні явища, діяльність інститутів та організацій поза полем зору відповідних наук: політичний світогляд, культуру, поведінку, методику й методологію аналізу політичних процесів. Предмет політології не характеризується суворою демаркацією, тому постійно збільшується кількість її спеціальних тем.

Стосовно розуміння предмета політології виділяють два підходи: плюралістичний і моністичний. Прихильники плюралістичного підходу включають до політології різні дисципліни: історію політичних і правових учень, політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію. Прихильники моністичного напрямку розглядають політологію як окрему галузь дослідження зі специфічними методами. Так, у французьких та італійських посібниках термін «політологія» застосовується для позначення дисципліни, яка вивчає політичні режими, інститути, елементи громадянського суспільства. В англо-американській традиції відповідна дисципліна називається «порівняльним правлінням».

Політологія в моністичному значенні включає два аспекти: етатистський (державознавчий), який охоплює коло проблем, пов'язаних із функціонуванням державних інститутів; кратологічний, що вивчає владні відносини на всіх рівнях суспільства.

Політична наука розробляє свій понятійно-категоріальний апарат. Уявлення про категорії, які використовує політологія, дає схема 1. Центральними категоріями політології є такі: політика, політична влада, держава, політична система суспільства. Вони конкретизуються й описуються блоками інших понять. Наприклад, поняття «політична система» корелює з поняттям «громадянське суспільство» і розкривається в ряді супідрядних йому понять: політичний інститут, політична партія, громадські організації й рухи, політичний режим, правляча еліта, демократія, диктатура та ін. Ціла система понять характеризує якісну сторону політичної реальності – політичну культуру. Це політична свідомість, політичні цінності, принципи, традиції й норми, політичні позиції, політична соціалізація, політична активність, політичне відчуження, конформізм, а також ряд інших понять, що відбивають істотні сторони тих чи інших типів політичних культур і їхніх модифікацій.

Структура політології як академічної дисципліни: предмет і методи політології; історія політичної думки; історія політичної думки України; політична система суспільства;

13

політична влада; політичні режими;

демократія як форма організації політичного життя; держава як основний політичний інститут; політичні партії та партійні системи; громадянське суспільство; політична культура; особа в політичному процесі;

технології політичної діяльності; міжнародна політика.

Категорії, які використовує політологія

14

1.3. Методи та функції політології

Для будь-якої суспільної науки, особливо такої, що знаходиться на стадії становлення, велике значення має комплекс методів, підходів і прийомів аналізу, якими вона користується. Кожне дослідження в політології припускає певну мету, і кожен дослідник вибирає найбільш ефективний шлях (метод) досягнення цієї мети. У залежності від конкретної мети дослідження політологи обирають різні підходи й прийоми аналізу.

Методичний інструментарій політичної науки різноманітний і включає загальнотеоретичні, загальнологічні та емпіричні методи дослідження. Група

загальнотеоретичних методів сучасної політології містить:

соціологічний метод –аналіз політики «від суспільства», з'ясування соціальної обумовленості політичних явищ, впливу на політичну систему відносин, що складаються в інших соціальних підсистемах;

структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісність,

систему зі складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи;

системний метод передбачає аналіз політики як складно організованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через «вхід» і «вихід» системи;

інституціональний метод полягає у вивченні інститутів, за допомогою яких здійснюється державна влада тощо;

порівняльний метод передбачає зіставлення однотипних політичних явищ (державного ладу, політичних партій), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій тощо з метою виявлення спільних та відмінних рис політичного життя різних народів, країн, епох.

історичний метод розглядає політичні явища в їх послідовному часовому (хронологічному) розвитку і виявляє зв'язок минулого, теперішнього та майбутнього;

біхевіористський метод передбачає вивчення поведінки окремих осіб та груп і вимагає експліцитності й верифікації (ясності вираження й чіткості визначення дослідницької процедури та перевірки якості знань досвідом);

психологічний метод розглядає конкретного індивіда, враховуючи його родові характеристики, соціальне оточення, суб'єктивні механізми поведінки, типові психологічні мотивації та роль підсвідомого (З. Фрейд, К. Юнг) чинника в його поведінці.

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Останнім часом поряд з діалектичним методом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грец. sіnеrgеtіkоs -

15

спільний, узгоджено діючий). Синергетика, не будучи жорстко детермінованою сукупністю методологічних принципів та понять, виходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття політична система, а з притаманного їй набору властивостей – взаємопроникнення, відкритості, самоорганізації, випадковості, наявності асиметричних структур, нерегулярності зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку.

Наведений перелік свідчить про специфіку предмета політології, яка посідає «почесне» місце в комплексі соціально-гуманітарних наук і навчальних дисциплін, «присутня» в кожній з них.

Загальнологічні методи містять аналіз і синтез, індукцію, дедукцію, абстрагування й конкретизацію, поєднання історичного й логічного аналізу, моделювання, уявний експеримент, прогнозування та ін.

Емпіричні дослідні методи ґрунтуються на отриманні початкової інформації про політику, про політичний процес. Вони охоплюють використання статистики, аналіз документів, анкетування, теорію ігор, спостереження та ін. Сьогодні час значення емпіричних прийомів у політології істотно зростає, що пояснюється збільшенням потреби в об'єктивних знаннях про політичну дійсність. На конкретні факти спираються всі політологи й політичні лідери. Емпіричний матеріал необхідний для комплексного вивчення політичного управління і керівництва суспільством, дослідження таких важливих проблем, як стан суспільної думки, рівень політичної культури суспільства, для аналізу впливу різних факторів на політичні процеси.

Усучасній політології широко використовується експеримент, що проводиться у формі ігрового моделювання. Політолог шляхом створення ігрової ситуації відтворює цікавий для нього політичний процес (засідання парламенту, політичні переговори і т. ін.) і «програє» численні варіанти його розвитку.

Великий вплив на розвиток політології справило використання кібернетики. У результаті широкого вживання в ній математичних і статистичних методів аналізу політологія в інших країнах одержала статус точної науки.

Детальний розгляд застосовуваних у політології методів демонструє багатоаспектність та складність політологічного аналізу як такого, що синтезує соціологічні й власне філософські підходи в поєднанні з методами, запозиченими з інших наук.

Увивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід.

Принцип об'єктивності. Орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників – позитивних і негативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалежним

16

від людини законам пізнання. Об'єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму. Передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

Принцип соціального підходу. Застосовується для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Функціонування і розвиток політичної науки в суспільному житті поєднується з виконанням нею цілого ряду певних функцій, пов'язаних не тільки із пізнанням політики, але й з реальною практичною діяльністю в сфері публічної влади.

Політологія, як будь-яка гуманітарна наука, виконує такі функції:

1.Теоретико-пізнавальна: дає можливість розкривати об’єктивні тенденції соціально-політичного розвитку, реально оцінювати політичні ситуації.

2.Методологічна: розкриваючи загальні закономірності політики, створює базу для окремих політичних теорій та інших суспільних наук.

3.Виховна: сприяє політичній соціалізації, формуванню і розвитку політичної культури.

4.Регулятивна: забезпечує вплив людей і організацій на політичний процес, їх участь у політичних подіях, раціоналізацію політичного життя.

5.Аналітична: дає можливість зробити аналіз, оцінку результатів діяльності держави, партій, інших елементів політичної організації суспільства.

6.Прогностична: визначає прогноз розвитку політичних процесів ймовірності подій з метою своєчасного коригування політики.

7.Світоглядна: сприяє правильному співвідношенню загальнолюдських, державних, класових, національних, групових, особистих інтересів, визначенню власного місця в політичному житті суспільства.

8.Інноваційна: прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтованість і максимальну контрольну форму.

Крім названих, можна виділити описову, пояснювальну, ідеологічну, ксеологічну та інші функції. Велике значення у формуванні політичної свідомості людей, що включаються до сфери владних відносин, має функція соціалізації. Вона сприяє інтеграції індивідів у політичне співтовариство на

17

основі загальноприйнятих норм і стандартів політичної поведінки, підвищує рівень компетентності й раціоналізує їхню політичну поведінку.

Варто визнати, що значення і роль тих чи інших функцій можуть змінюватися в залежності від конкретних політичних умов, рівня розвитку наукових знань, політичних пріоритетів.

Політологія тісно взаємодіє з багатьма суспільними, гуманітарними науками (економічною теорією, соціологією, філософією, правом, етикою та ін.), її роль в українському суспільстві зростає, оскільки збільшується потреба в ґрунтовному вивченні теорії політики, її здійсненні на практиці багатьма суб'єктами.

Про місце політології в системі наук про політику дає уявлення схема 2. Політологія, чи політична наука, належить до таких наук, знайомство з

якими входить у необхідний комплекс умов формування особистості. Знати політичний устрій суспільства – означає вміти орієнтуватися в складному ланцюзі взаємозв'язків різних боків громадського життя, з якими зв'язані держава і політична влада.

Схема 2. Зв’язки науки про політику з іншими науками

18

Чи можна говорити про громадянство людини, якщо вона не знає конституцію своєї країни, права людини і громадянина, повноваження і функції різних державних органів?

Вивчення політології дозволяє прилучитися до таких важливих компонентів громадянської культури, як:

наукові уявлення про відносини між громадянами, громадянином і суспільством;

випробування себе у громадянських відносинах, способи діяльності, практичні уміння, моделі громадянської поведінки, схвалені суспільством;

громадянські ціннісні орієнтації і, насамперед, цінності, що наводяться Конституцією України, включаючи ставлення до людини, її прав і свобод як вищої цінності, громадянський мир і згоду;

досвід самостійного вирішення різноманітних проблем, що виникають у приватному і публічному житті громадянина як суб'єкта громадянського суспільства.

Усе це буде сприяти формуванню громадянської позиції майбутнього фахівця, його самореалізації в умовах зростаючої ролі економічного, політичного, світоглядного вибору.

Література основна

1.Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произв. – М. :

Прогресс, 1990. – 230 с.

2.Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології: навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К. : Товариство «Знання», КОО, 1999. – 427 с.

3.Конституція України. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – 64 с.

4.Мельник В.А. Современный словарь по политологии. – М. : Книжный дом, 2004. – 640 с.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К. : Вид. центр «Академія», 2002. –

528 с.

6. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник / За ред. Ф. М. Кирилюка. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 704 с.

7. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: навч. посібник / І. С. Дзюбко, Д. Т. Дзюбко, І. Г. Оніщенко та ін.; За заг. Ред. І. С. Дзюбка, Д. Т. Дзюбко, К. М. Левківського, І. Г. Оніщенко, З. І. Тимошенко. – 3 –те вид., доопр. і доп. – К.: Видво Європ. Ун-ту, 2002. – 178 с.

8. Политология: Учебное пособие / Под ред. А. С. Тургаева, А. Е. Хренова. – СПб.: Питер, 2005. – 560 с.: ил. – (Серия «Учебное пособие»).

20

12.Який з існуючих методів політології має, на ваш погляд, більше можливостей для пояснення сучасної ситуації в Україні?

Контрольні тести

1. Що сформувалось швидше в розвитку людства: держава чи політика? а) держава; б) політика;

в) вони формувалися одночасно, але існують окремо як паралельні явища; г) вони з'явилися одночасно і є взаємозв'язаними, у певній мірі тотожними

феноменами.

2. Яке головне питання політики?

а) узгодження інтересів різних груп населення; б) влада, її завоювання і використання; в) створення умов для ефективної економіки;

г) налагодження співпраці з сусідніми державами.

3. В яку історичну епоху політична наука виділилась в окрему науку? а) наприкінці 19-го - початку 20-го ст.; б) в епоху перших буржуазних революцій (17-18 ст.);

в) в епоху Відродження, завдяки зусиллям Н.Макіавеллі; г) в античну добу за часів Платона й Арістотеля.

4.Що є предметом політології? а) реальні політичні процеси;

б) закономірності політичного життя; в) методи політичних досліджень; г) функції політології.

5.Яка із функцій політології «відповідає» за включення у політичне життя нових поколінь народу?

а) інноваційна; б) світоглядна; в) методологічна; г) соціалізаційна.

АДАПТАЦІЙНИЙ БЛОК

Теми доповідей та рефератів

1.Проблемність предмета дослідження політології.

2.Політологія в системі соціально-гуманітарних наук.

3.Основні парадигми і школи політичної науки.

4.Методика політологічного дослідження.

5.Порівняльна і прикладна політологія.

6.Політична наука в сучасній Україні: основні завдання, шляхи розвитку і перспективи.

7.Основні етапи розвитку політичної науки.