08_lk_ei
.pdf111
моноширинний);
<SMALL> – зменшення розміру шрифту на 1; <STRONG> – виділення (переважно напівжирним); <VAR> – назва змінної або параметра (переважно курсив); <ХМР> – текст-зразок (переважно моноширинний).
Шрифт можна визначити з допомогою дескриптора <FONT> з атрибутами:
FACE – для визначення гарнітури; SIZE – для визначення розміру; COLOR – для визначення кольору.
Атрибут FACE задається одним або кількома назвами шрифтів, розділеними комами. З цього списку вибирається перша з наявних у комп'ютері гарнітур.
Атрибут SIZE вказує абсолютний (значення від 1 до 7) чи відносний (значення від –4 до +4) розміри шрифту по відношенню до розміру основного шрифту, тобто шрифту, що використовується в основній частині сторінки.
Атрибут COLOR можна задавати як значення #RRGGBB схеми RGB. Тут RR – інтенсивність червоного кольору у системі з основою 16 (цифри О, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, А, В, С, D, Е, F), GG - зеленого, ВВ – синього кольору.
10.3.5 Списки
У документах HTML можна використовувати списки, які полегшують сприйняття тексту. Використання списків задається контейнерами:
<UL>... </UL> – ненумеровані (з маркером позиції) списки; <OL>... </OL> – послідовно нумеровані списки;
<LI>... </LI> – елемент ненумерованого або нумерованого списку; <DL>... </DL> – списки словникового типу (списки визначень); <DT>... </DT> – термін списку визначень;
<DD>... </DD> – визначення терміну списку словникового типу;
Тип маркера ненумерованого списку вказується атрибутом TYPE.
Поведінка цього атрибуту різна в різних браузерах. Маркери можуть мати вигляд заповнених кружечків DISK (за замовчуванням), квадратів SQUARE або кіл CIRCLE. Наприклад, <UL TYPE=SQUARE>.
Спосіб нумерування елементів нумерованого списку вказується атрибутом TYPE:
1 – арабськими цифрами (за замовчуванням); а – рядковими літерами латиниці; А – великими літерами латиниці; і – рядковими римськими числами; І – великими римськими числами.
112
10.4 Таблиці
Подання інформації у таблицях подібне за зовнішнім виглядом до таблиць у текстовому редакторі Word, у електронних таблицях Excel, але використання їх набагато ширше, оскільки у формі таблиць можуть бути сформовані різні інтерактивні засоби, зокрема WEB-сторінки. Опис таблиці починається контейнером <TABLE> з атрибутами:
BORDER – товщина рамки, що обмежує таблицю; BORDERCOLOR – колір рамки;
CELLSPACING – відстань між комірками; CELLPADDING – відстань між рамкою і даними;
FRAME – зображення рамок навколо таблиці з такими значеннями: BOX, BORDER – з усіх 4-х сторін;
ABOVE – лише згори таблиці;
BELOW – лише знизу таблиці;
HSIDES – лише згори і знизу таблиці (горизонтальні лінії); VSIDES-– лише ліворуч і праворуч таблиці (вертикальні лінії); LHS – лише ліворуч таблиці;
RHS – лише праворуч таблиці;
VOID – без зовнішніх рамок;
RULES – зображення внутрішніх ліній з такими значеннями: ALL – усі внутрішні лінії;
GROUPS – лише лінії, які розділяють групи (теги <COL параметри> і <COLGROUP параметри> визначають групу стовпчиків і вказуються перед першим рядком групи, на яку впливають);
ROWS – лише лінії, які розділяють рядки; COLS – лише лінії, які розділяють стовпчики; NONE – внутрішні лінії не зображуються. Параметри таблиці описуються контейнерами: < CAPTION > – заголовок таблиці,
<TR> – опис рядків з атрибутами вирівнювання: ALIGN (=LEFT, CENTER, RIGHT) - по горизонталі;
VALIGN (=TOP, MIDDLE, BOTTOM, BASELINE) – по вертикалі; <TH> – заголовок стовпчика чи рядка таблиці з атрибутами: ROWSPAN (=1, 2,... ) – кількість рядків, охоплених коміркою; COLSPAN (=1, 2,... ) – кількість стовпчиків, охоплених коміркою; ALIGN (=LEFT, CENTER, RIGHT) - вирівнювання по горизонталі; VALIGN (=ТОР, MIDDLE, BOTTOM, BASELINE) – вирівнювання по
вертикалі;
WIDTH (=1, 2,... ) – ширина комірки у пікселях;
HEIGHT (=1, 2,... ) – висота комірки у пікселях;
<TD> – опис даних (вмісту комірок) аналогічно контейнеру <ТН>.
113
10.5 Графіка
Контейнер <BODY> має атрибут BACKGROUND, який задає назву файла зображення, копії якого утворюють тло тексту.
Для подання графіки в тесті документу використовується дескриптор <IMG> з єдиним обов'язковим атрибутом SRC, якому надається значення URL файлу, який містить зображення. Інші атрибути визначають:
WIDTH і HEIGHT – висоту й ширину зображення;
HSPACE – відступи по горизонталі (зліва і справа);
VSPACE – відступи по вертикалі (згори і знизу); BORDER – ширина рамки.
Атрибут вирівнювання ALIGN має можливі значення: ТОР – верх малюнка по верху рядка:
ТЕХТТОР – верх малюнка по верху тексту; MIDDLE – середина малюнка по середині рядка;
ABSMIDDLE – середина малюнка по базовій лінії рядка; BOTTOM – низ малюнка по базовій лінії рядка; ABSBOTTOM – низ малюнка по низу рядка;
LEFT, – по лівому полю вікна;
RIGHT – по правому полю вікна.
10.6 Гіперпосилання
Гіперпосилання – це опис вказівки браузеру звернутись до даних або вказівок у межах (або за межами) HTML-документу. Власне гіперпосилання
– це і є те, задля чого створюється гіпертекст. За допомогою гіперпосилань користувачі можуть переходити з однієї сторінки до іншої.
Саме завдяки їх використанню документ стає інтерактивним і динамічним. Основні типи гіперпосилань:
–зовнішні гіперпосилання (external links) – це посилання на сторінки, розміщені на іншому Web-сервері;
–внутрішні гіперпосилання (internal links) – це посилання на об'єкти в межах одного документу. З їх допомогою користувач може переміщатись всередині однієї Web-сторінки. Такі посилання доцільно використовувати на довгих сторінках, щоб мати можливість швидко переміщатись між їх розділами;
–відносні (relative links), або локальні (local links) посилання – це посилання на Web-сторінки, розміщені на тому ж сервері. Адреси цих посилань задаються відносно адреси Web-сторінки, на якій вони поміщені.
Для зовнішніх гіперпосилань використовується синтаксис:
114
<А HREF = ”URL” текст посилання </А>,
де URL – повна адреса документа, на який здійснюється посилання. Текст поміщений у контейнер <А HREF=«URL»> </A> зображається в браузері з підкресленням та виділяється кольором (найчастіше синім). Перемістивши на посилання курсор і натиснувши ліву клавішу мишки, даємо вказівку браузеру завантажити сторінку, яка розміщена за адресою URL.
Наприклад: <А HREF =http://www. ibm.com/computers.html> Комп'ютери компанії ІВМ</А>
є посиланням на Web-сторінку за адресою http://www.ibm.com/ computers.html.
Зв'язуючи сторінки одного сервера гіперпосиланнями, немає необхідності включати до URL доменне ім'я. Наприклад,
<А HREF = computers.htm> Комп'ютери виробництва ІВМ</А>
гіперпосилання на файл computers.htm, який має знаходитися на тому ж самому сервері і в тій папці, що й файл, в якому знаходиться це гіперпосилання. Якщо файл знаходиться у іншій папці, то потрібно вказати шлях до нього.
10.7 Форми
Форми додаються у текст за допомогою контейнера <FORM> з атрибутами:
– ACTION – для визначення адреси URL програми, якій відправляються
дані;
–METHOD – для визначення способу передачі даних – для значення цього атрибуту POST браузер відділяє дані від URL, для значення GET – додає до URL (при відправленні даних за поштовою адресою).
Поля форми додаються за допомогою різноманітних дескрипторів, наприклад, <INPUT> з атрибутами:
–ALIGN – для вирівнювання зображення для графічних керуючих кнопок з можливими значеннями TOP, MIDDLE, BOTTOM, LEFT, RIGHT;
–CHECKED – для визначення вибраної позиції при ініціалізації;
–MAXLENGTH – для визначення максимальної довжини тексту;
–NAME – для визначення імені, за яким можна звертатися до даних;
–SIZE – для визначення ширини у символах видимого тексту;
–VALUE – для визначення початкового значення тексту;
–TYPE – для опису типу даних з можливими значеннями:
1) BUTTON – кнопка (VALUE=«напис на кнопці»);
115
2)CHECKBOX – поле для виставлення прапорця;
3)FILE – визначення імені файла;
4)HIDDEN – захований текст;
5)IMAGE – графічний образ на кнопці.
6)TEXT – поле для введення рядка тексту;
7)PASSWORD – поле пароля (набрані символи відображаються зірочками);
8)RADIO – залежні кнопки;
9)RESET – кнопка відновлення початкових значень;
10)SUBMIT – кнопка відсилання.
Залежні кнопки додаються дескриптором <INPUT> з атрибутом TYPE=RADIO, спільним значенням атрибуту NAME, атрибутом VALUE для надання значення, атрибутом CHECKED для виділення кнопки, вибраної у початковий момент роботи з документом HTML.
Список (для вибору) задається контейнером <SELECT> з дескриптором <OPTION> для визначення окремого елемента списку. Список буде розкриватися, якщо з дескриптора <SELECT> видалити атрибут MULTIPLE.
10.8 Рухомий рядок
Рухомий рядок задається контейнером <MARQUEE> з атрибутами:
–WIDTH і HEIGHT– ширина й висота області у пік селях чи відсотках;
–ALIGN=(LEFT, RIGHT, CENTER, BOTTOM, TOP, MIDDLE)– вирівнювання відносно тексту сторінки;
–BEHAVIOUR=(SCROLL, ALTERNATE, BOUNCE, SLIDE) – порядок переміщення тексту;
–DIRECTION=(LEFT, RIGHT) – напрям руху;
–BGCOLOR – колір тла;
–HSPACE і VSPACE – розміри у пікселях порожнього простору навколо області рядка;
–LOOP – число повторень переміщення тексту;
–SCROLLAMMOUNT – віддаль у пік селях між послідовними фрагментами;
–SCROLLDELAY – час у мілісекундах між показами тексту.
116
11 ОСНОВИ ОФІСНОГО ПРОГРАМУВАННЯ
Макрос – збережена послідовність команд або натискань клавіші, які призначені для використання в майбутньому. Приклад простого макросу – "виведення" вашої адреси. Макроси підтримують команди, які дозволяють виконувати різні функції, такі як прийняття розв'язків (наприклад, якщо баланс менше ніж нуль, відобразити його червоним кольором; а якщо ні, то – чорним), обробка (якщо баланс більше чому нуль, відняти з нього 10), і навіть взаємодія з людиною (запросити в користувача число). Деякі із цих команд засновані мовою програмування BASIC. (BASIC – акронім для Beginner&s All-purpose Symbolic Instruction Code.) Звичайно макрос зв'язують із натисканням клавіші або значком на панелі інструментів так, щоб його можна було швидко виконати.
В Openoffice.org мова макросів дуже гнучка і дозволяє автоматизувати різні прості і складні задачі. Написання макросів і вивчення внутрішньої роботи Openoffice.org може бути дуже цікавим, але це не завжди кращий шлях. Макроси особливо корисні, коли Ви повинні виконати яку-небудь задачу тим самим шляхом багаторазово, або коли Ви прагнете нажати одну кнопку, щоб зробити щось, що звичайно виконується за кілька кроків. Час від часу Можна написати макрос, який робить щось, чого Ви не можете виконати іншим способом в Openoffice.org, але в цьому випадку Ви повинні переконатися, що OOo не може зробити цього. Наприклад, загальний запит до якого-небудь списку адресатів Openoffice.org для видалення порожніх абзаців. Подібні функціональні можливості надає Автоформат (Сервіс → Автозаміна → Вкладка Параметри). Також можливе використання регулярних виражень для пошуку і заміни порожніх місць. Їсти час і ціль для створення макросів і час для інших розв'язків.
Openoffice.org мова макросів заснована мовою програмування Basic. OOo Basic виконує один рядок одночасно. Оскільки звичайно Ви потребуєте більш ніж одному рядку, щоб зробити що-небудь, Ви будете писати програми
— також відомі як процедури — які складаються із множини рядків, і коли виконуються, виконують певні дії. Наприклад, Ви могли б написати програму, яка видаляє верхній колонтитул з файлу і вставляє кращий для Вас верхній колонтитул. В Openoffice.org програми, які логічно зв'язані, зберігаються в модулі. Наприклад, модуль може містити програми для знаходження загальних помилок, що вимагають редагування. Логічно зв'язані модулі зберігаються в бібліотеках, а бібліотеки – у контейнерах бібліотек. Openoffice.org додаток може поводитися як контейнер бібліотеки, а може як будь-який документ OOo. Просто запам'ятаєте, що додаток Openoffice.org і будь-який Openoffice.org документ може містити бібліотеки, модулі і макроси.
117
11.1 Інтегроване середовище розробки
Інтегроване середовище розробки (IDE) – ряд програмних інструментів, використовуваних для полегшення створення програмного забезпечення. Openoffice.org включає дуже розвинену IDE з інструментами, які здійснюють виконання, редагування і пошук помилок у Ваших макросах. Потрібен час, щоб ознайомитися з її можливостями. рис. 1.11 показує IDE. Центральна область, де втримується код макросу, – вікно редагування. Багато можливостей, такі як Останов, Контрольні точки, Покрокове виконання і панель контрольних значень, служать простими, але ефективними засобами для налагодження коду макросу.
Цей розділ дає короткий огляд стандартних функцій IDE. Не дивуйтеся, якщо Ви повністю не розумієте, як використовувати їхні всі в цім місці. Ви познайомитеся із цими функціями, оскільки Ви будете працювати по прикладах. Перший набір функцій використовується для налагодження, а описані наприкінці цього розділу підтримують формування і керування об'єктами у ваших макропрограмах, бібліотеках і документах. Нижче наведені описи значків.
Значок Компіляція 
компілює і виконує перевірку синтаксису тільки поточного модуля. Значок Компіляція корисний, якщо Ви не прагнете виконувати макрос але прагнете перевірити, що він не містить синтаксичних помилок. Повідомлення не відображаються, якщо помилка не знайдена (рис. 1.12). Коли знайдена помилка, з'являється діалог, що вказує на помилку. Стрілка в колонку Контрольної точки відзначає рядок з помилкою і частина коду, який викликав помилку, виділена. Натисніть кнопку OK для закриття вікна повідомлення про помилку.
Процес компіляції переводить макровизначення OOo на машинну мову, яку комп'ютер може зрозуміти і виконати.
Значок Виконати 
компілює всі модулі в поточній бібліотеці і потім виконує першу підпрограму або функцію в поточному модулі. Це відрізняється від дії значка Компіляція, який компілює тільки поточний модуль.
Значок Зупинити макрос 
зупиняє виконання макросу. Коли Ви натискаєте на цей значок, Ви не можете продовжити виконання макросу; Ви повинні запустити його знову, з початку. Значок Зупинити макрос доступний, тільки коли макрос виконується. Коли доступний, значок Зупинити нагадує транспортний знак зупинки.
Значок Крок без заходу 
виконує поточне твердження. Якщо макрос ще не виконується, перша підпрограма в модулі запускається і відзначається як поточне твердження. Поточне твердження має стрілку в колонку Контрольної точки, і курсор переміщається в цей рядок. Якщо,
118
однак, макрос уже виконується, виконується поточне твердження і наступне виконуване твердження позначається як поточне. Значок Крок без заходу розглядає виклики інших підпрограм як одне твердження і не здійснює покрокове виконання усередині них. Помітьте, що значок має стрілку, яка обгинає фігурні дужки, що представляють виклик підпрограми або функції.
Значок Крок із заходом 
виконує поточне твердження. Поведінка таке ж, як у значка Крок без заходу, за винятком того, що підпрограми і функції не розглядають як одне твердження. Кожне твердження у викликуваній підпрограмі вважається твердженням. Підпрограми і функції виконуються пошагово усередині, відзначаючи визначення викликаної підпрограми або функції як поточне твердження. Помітьте, що значок містить стрілку, яка спрямована у фігурні дужки, що представляють виклик підпрограми або функції.
Значок Вихід на верхній рівень 
виконує макрос до кінця поточної підпрограми і потім виходить із неї. Твердження після виклику поточної підпрограми стає поточним твердженням. Якщо Ви випадково натиснете Крок із заходом замість Крок без заходу, натисніть один раз значок Вихід на верхній рівень. Помітьте, що значок містить стрілку, яка залишає фігурні дужки, що представляють виклик підпрограми або функції.
Значок Точка останова 
встановлює контрольну точку у твердженні, що містить курсор. Червона ознака останова відзначає рядок у стовпці точок останова. Подвійне клацання по стовпцю точок останова встановлює точку останова в цім твердженні. Клацання правою кнопкою миші на точці останова в стовпці точок останова активує або деактивує її.
Значок Керування точками останова 
відкриває діалог Точки останова (рис. 11.1).
Рисунок. 11.1 – Ручне редагування і формування точок останова.
Значок Вибрати макрос 
завантажує діалог Макрос. Вибираючи
Сервіс → Макрос → Керування макросами → Openoffice.org Basic
119
Ви також завантажуєте діалог Макрос.
Значок Вибрати модуль 
завантажує діалог Керування макросами. Цей значок має той же самий ефект, що і натискання на кнопку Керування в діалозі Макрос (рис. 11.4 і рис. 11.5).
Виберіть або помістите курсор безпосередньо ліворуч від круглої дужки, потім натисніть значок Знайти дужку 
для пошуку парної круглої дужки. Коли IDE знаходить парну круглу дужку, вона виділяє парні круглі дужки і усе, що вони охоплюють.
Рисунок 11.2 – Можна переглянути доступні бібліотеки і модулі у вікні Об'єкти.
Щоб створити діалог для редагування, натисніть значок Вибрати
модуль 
для завантаження діалогу Керування макросами. Перейдіть на вкладку Діалоги і натисніть кнопку Новий діалог для створення нового діалогу. лекція 17 Openoffice.org Macros Explained для одержання додаткової інформації про використання і створенні діалогів у макросах.
Останні два значки, Вставити код Basic 
і Зберегти Basic 
, використовуються для вставки в поточний модуль тексту, збереженого в зовнішній вихідний файл, і для збереження поточного модуля в зовнішній текстовий файл. Це прекрасний спосіб створити резервну копію макросу або створити текстовий файл, який можна легко послати іншій людині. Це
відрізняється від значка Зберегти |
, який використовується для |
120
збереження всієї бібліотеки або документа, що містить модуль.
Якщо Ви встановите точку останова в коді, то макрос припинить виконання в цій точці. Можна тоді перевірити змінні, продовжити виконання макросу або здійснити покрокове виконання макросу. Якщо макрос зазнає невдачі, і Ви не знаєте чому, покрокове виконання (виконання одного твердження за крок) дозволить Вам спостерігати макрос у дії. Коли макрос зазнає невдачі, Ви будете знати, де це відбувається. Якщо велика кількість тверджень виконується перед проблемною ділянкою, так що не реально покрокове виконання, у такий спосіб Можна встановити точку останова в або близько рядка, який викликає проблему. Програма припиняє виконання в цій точці, і Можна продовжити покрокове виконання макросу і спостерігати його поведінка.
Значок Точка останова 
встановлює контрольну точку у твердженні, що містить курсор. Червоний знак останова відзначає рядок у колонку точки останова. Подвійне клацання в колонку точки останова також установлює точку останова в цім твердженні. Клацання правою кнопкою миші на точці останова в колонку точки останова активує і деактивує її.
Значок Керування точками останова 
завантажує діалог Точки останова (рис. 11.1). Усі активні точки останова в поточному діалозі IDE з'являються в нижньому списку. Для додавання точки останова введіть номер рядка в поле введення зверху і потім натисніть Створити . Для видалення точки останова виділите точку останова в списку і натисніть кнопку Вилучити . Очищення прапорця Вкл./Викл. забороняє виділену точку останова без її видалення. Поле введення Пропусків указує кількість раз, яку контрольна точка повинна бути пройдена перш, ніж вона буде вважатися активної. Якщо кількість пропусків чотири, то в четвертий раз, коли твердження, що містить контрольну точку, буде виконуватися, відбудеться останов виконання. Це надзвичайно корисно, коли частина макросу не викликає помилок, поки її не викликали багаторазово.
Є дві речі, які змушують ігнорувати точку останова: не нульова кількість проходів і явне маркування точки останова як "не активна" у діалозі Точки останова. Кожна точка останова має лічильник проходів, який є декрементным до нуля, коли вона досягнута. Якщо результат декремента – нуль, контрольна точка стає активною і залишається активної, тому що лічильник проходів залишається надалі в нулі. Лічильник проходів не відновлюється до його вихідного значення, коли макрос закінчується або повторно запускається.
Легко контролювати значення змінних з IDE під час виконання програми. Помістите курсор поруч або в будь-яке слово у вікні редагування і натисніть значок Включити інспектор для додавання слова в панель Інспектора. Панель інспектора відображає значення змінних, доступних у цей час. Текст "<Не доступно>" відображається для недоступних змінних. Інший спосіб додати змінну в панель інспектора — увести ім'я в поле Контрольне