Тема 10. Праксеологічні та аксіологічні аспекти сьогодення, сучасності

План

10.1 Практичний спосіб людського буття в природному та соціальному культурному просторі

10.2 Глобальні проблеми сучасності. Соціально-екологічні наслідки глобалізації

10.3 Мета і цінність людської життєдіяльності

10.1 Практичний спосіб людського буття в природному та соціальному культурному просторі

Грецьке слово "практикос" означає діяльний, активний. При цьому мається на увазі діяльність, завжди спрямована на досягнення мети. Практика є діяльність людини на досягнення мети. Практика має структуру, будову. Складовими структурами є:

1 суб'єкт практики (одна людина чи група людей, цілі яких визначають зміст діяння);

2 сама мета як суб'єктивний образ бажаного майбутнього;

3 цілеспрямована діяльність;

4 засоби практики;

5 об'єкт практичної дії;

6 результат практики.

Наприклад, Іван і Степан роблять разом табуретку. Тут суб'єктами практики є вони обоє, ціль практики - отримати табуретку, діяльність - пиляння, стругання, засоби практики - пила, рубанок, молоток, об'єкт роботи - деревина, результат дії - табуретка. Наш приклад дуже простий. Ясно, що можуть бути куди більш складні практичні ситуації, коли, наприклад, суб'єктом практики є величезні соціальні спільності людей, а засобами практики - складні машинні комплекси. У той же час можливі досить вироджені випадки практики.

Припустимо, студент на іспиті взяв білет і готується до відповіді, але робить це трохи дивним чином, нічого не пише, думає. Це теж практика, тому що в студента є мета, і він прагне її досягти. Незвичайність розглянутої ситуації полягає в тому, що тут об'єктом практичної дії є сам суб'єкт практики, немає яких-небудь матеріальних позасуб'єктних засобів практики, а результатом її є підготовлена на екзаменаційне питання відповідь.

У практиці бере участь і студент і робітник, і інженер, і діяч мистецтва, і вчений, тобто кожна людина. Не практикою є не розумова чи яка-небудь інша інтелектуальна діяльність, а відсутність діяльності в її специфічно людських рисах. Якщо природні процеси не включені в середовище діяльності людини, то вони не відносяться до сфери практики.

Що стосується форм практики, то їх у відповідності зі структурою людської діяльності досить багато. Є практика економічного, політичного, соціального, наукового, культурного життя. Філософія шукає смисли практики, причому найбільш фундаментальні. Відмітимо, що філософський термін "практика" не слід ототожнювати з так званою навчальною практикою, що розуміється як безпосереднє застосування добутих знань. З філософської точки зору придбання знань у навчальній аудиторії теж є практика. Вище практика визначена як цілеспрямована діяльність. Здається, що цим вже дано відповідь на питання "Що таке практика?". Але це враження дуже оманне. Адже ми ще не дали ціннісної оцінки практиці. А без цього попередні роз'яснення варто розцінювати як всього лише введення в тему практики. Але ціннісний вимір досягається не інакше, як у процесі філософської інтерпретації. Тому ми маємо відправитися в похід по дорогах філософських інтерпретацій. Філософ - це невгамовний подорожній з часів зародження філософії, тобто від античності і до наших днів.

Цінність практики завжди з'ясовується в процесі певної філософської інтерпретації. Інтерпретація ця полягає в тому, що людина є доброчесною, а самі ці чесноти оцінюються з позицій визначеного, виробленого відповідною філософією ідеалу добра. Неважко скласти таблицю ідеалів добра й основних чеснот.

У практичній діяльності ми зустрічаємося з двома протилежними процесами: люди перетворюють дійсність, що оточує їх, та водночас у процесі своєї діяльності змінюються самі. Практика є взаємодією та взаємною зміною суб'єкта і об'єкта. Існують два якісно різних об'єкти людської активності – природа як така та соціум як система суспільних відносин та засад. Отже, з одного боку, має місце «обробка природи людьми», а з іншого – «обробка людей людьми». Перший різновид практики називають виробничою, другий – соціально-історич­ною. Другий вид практики – це соціально-перетворювальна діяльність, у ході якої конкретно-історичний суб'єкт, застосовуючи суспільні інститути, громадські засади, впливає на систему суспільних відносин, змінює суспільне буття. І водночас фор­мується, розвивається сам. Дані види практики відрізняються одна від одної об'єктом перетворення, цілями та засобами діяльності. Соціально-історична практика спрямована передусім на зміну способів життєдіяльності людей, тобто конкретно-історичних форм власності, розподілу та привласнення продуктів, форм соціальності та ін. У виробничій практиці засобом діяльності виступає сила м'язів та нервів людини, а також різноманітний світ матеріаль­них посередників, завдяки якому людина діє на процес обробки природи. У рамках соціально-історичної практики люди викори­стовують такі засоби, як громадські установи, інститути, засади. Мета даного виду практики пов'язана із зміною суспільства, характеру соціального життя, політичних, юридичних та інших відносин.

Є точка зору, за якою вихідною формою практичної діяльності людей є матеріальна виробнича діяльність, спосіб виробництва матеріальних благ. Вважається, що суспільна практика, тобто діяльність, яка спрямована не на природу, що оточує людей, а на саму себе, у найтісніший спосіб пов'язана з матеріальною виробничою практикою. Однак все більшої ваги набирає точка зору, згідно з якою, принаймні на сучасному етапі розвитку людства, пріоритет матеріально-виробничої практики над іншими її видами – це догматична, а в екологічному плані навіть небезпечна настанова. Від практики наукової, світоглядно-ціннісної діяльності людей і суспільства, згідно з адекватними прогнозами збереження «рівноваги» між природою і люди­ною, залежатиме збереження і природи, і суспільства.

Поруч з виробничою та соціальною існує і така форма матеріальної активності людей, як науковий експеримент. Соціальна значущість цієї форми практики збільшується по мірі зростання суспільної ролі науки. Остання, перетворюючись на безпосередньо продуктивну силу, починає все більш активно впливати на всі сторони життя сучасного суспільства, у тому числі на матеріальне виробництво, політику, технічний прогрес, спосіб життя людини.

Сучасний науковий експеримент є надзвичайно складною за своєю структурою і змістом формою діяльності. У чому ж полягає сутність експериментальної діяльності людей? Спеціально організований науковий досвід повинен насамперед задовольняти таким вимогам: бути відтворюваним (тобто експеримент отримає статус вірогідності лише тоді, коли може бути повторений у належних умовах у будь-який інший час, у будь-якому іншому місці іншим дослідником); чинники, що мають значущий сенс у ході експерименту, мають бути відомими, урахованими, та такими, що виявляють себе однозначно; експеримент ізолює досліджуване явище таким чином, що повністю вичерпує причини, які народжують даний ефект; в ефективних викладках експериментального дослідження повинна існувати можливість щодо виміру відповідних величин.

Розширення кордонів досліджень у XX ст. супроводжується виходом їх далеко за межі звичайних умов: високі та низькі температури, надвисокі тиски та глибокий вакуум, відкритий космос тощо. Усе це веде до якісних змін у технічних засобах наукового дослідження і пов'язане з результатами науково-тех­нічного прогресу. Сучасна наука має на озброєнні надпотужні технічні засоби пізнання: ЕОМ, прискорювачі, лазери, вакуумні установки, космічні станції тощо. Темпи вдосконален­ня технічних засобів пізнання в останні десятиріччя безпреце­дентно інтенсифікувалися – щороку з'являються унікальні за своїми можливостями установки та прилади.

10.2 Глобальні проблеми сучасності. Соціально-екологічні наслідки глобалізації

Сформульовані І. Кантом славнозвісні питання: Хто ми такі? Куди ми йдемо? Що ми можемо знати? На що нам сподіватися? Що таке людина? У даний час актуальні як ніколи. Як пише відомий публіцист і політичний діяч Чингиз Айтматов, «фініш XX століття - старт ХХХ-го. Історія напоготові. Уже доноситься дзенькіт дзвону нового тисячоліття. Ви чуєте?». Людство підійшло до рубежу двох тисячоліть і є необхідність підвести декотрі підсумки, оцінити ситуацію, у якій воно сьогодні знаходиться.

Початок 90-х років XX століття ознаменувався настільки серйозними геостратегічними змінами, що можна говорити про настання певного нового етапу всесвітньої історії. Розпад СРСР, якісні зміни в країнах Східної Європи справили величезний вплив не тільки на європейський регіон, але і на все світове співтовариство.

Чітко окреслилися дві тенденції соціально-економічного розвитку. Для багатьох країн - як високорозвинених (традиційно іменованих капіталістичними), так і деяких порівняно молодих держав, що швидко розвиваються, переважною стала інтегративна тенденція. 1 листопада 1993р. набрали сили Мастрихтські угоди, що передбачають створення валютноекономічного і політичного союзу держав Західної Європи. Згідно Шенгенській угоді, на додаток до вільного переміщення капіталів, товарів і послуг здійснюється також й безперешкодне пересування людей (останнє означає фактичне скасування кордонів). Європейське співтовариство змінило свою офіційну назву й стало іменуватися Європейським союзом (ЄС). Він за своєю економічною міццю займає сьогодні друге місце після США.

Протилежна тенденція спостерігалася в 90-х рр. у країнах колишньої соціалістичної співдружності. Дуже хворобливий перехід країн Східної Європи і СНД від однієї соціально-економічної системи («державного соціалізму») до іншої (ринкової), руйнування господарських зв'язків обумовили кризові явища в економічному житті цих країн.

Припинення діяльності Ради економічної взаємодопомоги і військово-політичного Варшавського договору, розпад СРСР на ряд незалежних держав обумовили процес диференціації на більш-менш значні геополітичні цілісності у великому євроазіатському районі світу.

Як позитивний, так і негативний досвід 90-х років надає впевненість, що тенденція інтеграції економічного життя, об'єднання національних економік у єдине світове господарство буде надалі превалювати над центробіжними тенденціями націоналістичного, етноцентриського походження. Це об'єктивно обумовлено:

- необхідністю розподілу економічних задач між державами і, як наслідок, посиленням їхньої економічної взаємозалежності;

- потребами створення нових, «високих» технологій, на яких все більше базується сфера сучасного матеріального виробництва (а це вимагає інтенсифікації міжнародного науково-технічного обміну);

- реалізацією надзвичайно актуальних широкомасштабних наукових, технічних, економічних, медичних й ін. проектів, котрі важко чи неможливо здійснити силами однієї, навіть самої могутньої держави (розробка термоядерної енергетичної установки, створення великої орбітально-космічної станції, освоєння ресурсів Світового океану, пошук засобів подолання СНІДу і т.д.);

- прогресом у засобах телекомунікації (включаючи комп'ютерну техніку), що, тісно взаємодіючи з економікою, стимулюють створення світового господарства.

Негативною тенденцією сучасного світового економічного розвитку залишається те, що поки неприпиняється розрив між економічно розвинутими країнами й багатьма країнами «третього світу». Помітимо, що даний термін позначає велику групу країн, що настільки відрізняються одна від одної, що він, взагалі - то, дуже умовний. Вираз «третій світ», що отримав широке поширення, з'явився в 50-х роках у Франції в дослідницькій групі демографа Альфреда Сови і соціолога Жоржа Баладьє, котрі помітили аналогію між державами, що домоглися незалежності після другої світової війни, й тим станом країни, що у часи Великої французької революції покінчила зі старим режимом.

У даний час для країн «третього світу» характерна економічна відсталість, що поглиблюється. Існує також проблема їхньої величезної фінансової заборгованості, котра підриває можливість стійкого економічного росту. Ця небезпечна ситуація несе загрозу стабільності у світі, серйозно погіршує перспективи світової економіки .

Двадцяте століття позбавило людство, якщо так можна висловитися, «права на помилку». Колись несприятливі наслідки людської діяльності носили локальний характер, не загрожували всьому людству. У гіршому випадку мова могла йти про загибель, зникнення лише якихось соціальних груп, окремих людських спільностей, не більш того.

У другій половині XX ст. на нашій планеті виникли такі умови, процеси, явища, котрі поставили людство перед загрозою підриву самого фундаменту його існування. Рід людський вперше у своїй історії зіштовхнувся з можливістю його загальної загибелі. Ніколи ще людство не знаходилося настільки близько від фатальної черти й гамлетівське питання - бути чи не бути? - ніколи не звучало так буквально, так попереджально. Під сумнівом стало саме існування життя на Землі, тому що знищення біосфери стало технічно можливим.

Виникли проблеми, котрі породили цю погрозу, мають всесвітній, загальнопланетарний характер і тому одержали назву глобальні. Глобальні проблеми (при всій їх різноманітності і внутрішніх розходженнях) мають наступні загальні риси:

- носять планетарний, загальносвітовий характер і, через це, торкаються життєвих інтересів всіх народів, всіх країн;

- загрожують (у випадку, якщо не буде знайдене їхнє рішення) чи загибеллю цивілізації як такої, чи серйозним прогресом в умовах життя, у розвитку суспільства;

- вимагають для свого рішення колективних зусиль всіх держав, усього світового співтовариства.

Класифікувати глобальні проблеми можна за наступними групами:

1 Група актуальних політичних проблем, що містить у собі недопущення воєнних дій між державами з застосуванням зброї масового знищення, припинення виробництва ядерного та інших особливо небезпечних видів зброї (хімічної, бактеріологічної), запобігання «розповсюдження» такого роду зброї (тобто оволодіння ним усе новими й новими державами).

2 Екологічна група глобальних проблем, пов'язаних з катастрофічним руйнуванням природної основи існування світової цивілізації. Непомірний антропогенний вплив призвів до втрати багатьма природними системами здатності до самовідновлення. Це виявилося в таких явищах, як забруднення повітряного басейну, зміна його газової структури, виснаження і погіршення водних ресурсів, зменшення лісового покрову планети, ерозія ґрунтів, збіднення тваринного й рослинного світу, руйнування озонового шару планети, що охороняє землян від ультрафіолетової радіації, при цьому наростає небезпека так званого «парникового ефекту» і т.п. Усе це стає погрозою для функціонування природних систем життєзабезпечення, від яких залежить існування людства.

3 Самостійну групу утворюють проблеми забезпечення ресурсами сьогодення і майбутніх поколінь людей. Сюди відносяться проблеми забезпечення продовольством та енергією, проблеми економного, раціонального використання сировинних, мінерально-сировинних, водних й інших природних ресурсів, що виснажуються.

4 Група актуальних соціальних проблем, до яких відносяться: демографічна проблема (пов'язана з надмірним збільшенням чисельності народонаселення Землі), проблема боротьби з найбільше небезпечними, захворюваннями, швидко розповсюджуються (СНІД і ін.), проблема запобігання біологічної, зокрема, генетичної катастрофи, тісно пов'язана з багатьма політичними, екологічними, техніко-економічними (розміщення небезпечних для здоров'я людей промислових об’єктів й т.д.) проблемами.

5 В особливу групу можна виділити проблеми подолання відсталості більшості країн «третього світу», усунення існуючого розриву між рівнями економічного розвитку цих країн та найбільш заможних держав світу, що, у свою чергу, вимагає рішення проблеми гігантської фінансової заборгованості багатьох країн, що розвиваються (вказані проблеми часто образно називають проблемою «Північ-Південь»). У цю ж групу входять проблеми ліквідації неграмотності, збереження культурної спадщини та ін. проблеми, надзвичайно актуальні для народів, що населяють найменш розвинені регіони світу.

Звичайно, приведена вище класифікація якоюсь мірою відносна, тому що різні групи глобальних проблем разом взяті утворять єдину, надзвичайно складну, багатофакторну систему, у якій усі компоненти діалектично взаємопов’язані. Необхідно також врахувати, що глобальні проблеми не виникають десь поруч з раніше існуючими проблемами, що носили локальний характер , а органічно виростають з них.

10.3. Мета і цінність людської життєдіяльності

І в науковому, і в буденному вжитку часто вдаються до поняття цінності. Людська діяльність будь-якого роду охоплює: задум, реалізацію і результат. Задум же складається з мети, цінності і плану. Мета відповідає на питання: що треба зробити? Реалізація одних і тих же цілей і планів може мати повністю різні життєві змісти, ціннісні значення. Так формується поняття цінність. Цінності - специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей в житті людини і суспільства вивчає аксіологія - вчення про цінності. Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду філософських соціологічних концепцій неокантіанськи-веберовської, феноменологічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації.

В соціології проблему цінностей ввів Макс Вебер. Аналізуючи дії індивідів, Макс Вебер виходив з неокантіантської передумови, за якою кожний людський акт стає осмисленим лише в співвіднесенні з цінностями, в світі яких визначаються норми поведінки людей та їх мета.

Сучасне людство стало мислити світоглядно і філософськи, найчастіше саме не віддаючи собі звіту. Це не від доброго життя. У всякому випадку, не від спокійного життя. Ядерні та екологічні апокаліпсиси, національні відродження і націоналізм, різноманітний, строкатий плюралізм способів життя, мети, стилів, краса тіла на конкурсах і олімпіадах і смерть впротяж наркоманів і алкоголіків, самовідданість трибунів і безглуздя терористів, мільярди біт інформації, що потрапляє в вуха і очі через телеекрани, паморочить голови, але й розворушує мозок. Загроза розпаду вимагає зосередженості. Старіюче XX сторіччя перестало сміятися над романтичними запитаннями про зміст життя, настільки корисними мислителям минулого. Питання цінності життя знов і знов набувають значимості. Якщо цінності не речовинні, а духовні, можуть здатися несуттєвими і ніби неіснуючими. Але всі цінності духовні, навіть матеріальні є людська, соціальна категорія: з її допомогою вимірюються всі предмети та явища, суспільні та природні. Людина є міра всіх речей, спра­ведливо стверджував давньогрецький філософ-софіст Протагор, але інструментом виміру, мірилом виступають цінності. Поняття цінність ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей - світ належного.

Зовні цінності виступають як властивість предмета або явища. Проте цінності притаманні предмету або явищу не від природи не просто через внутрішню структуру об'єкта самого по собі, а тому, що об'єкт втягнутий у сферу суспільного буття людини і стає носієм певних соціальних відносин. У ставленні до суб'єкта - людині цінності служать об'єктами її інтересів, а для її свідомості здійснюють роль повсякденних орієнтирів в предметній і соціальній дійсності, визначення різноманітного практичного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ. Так, склянка, будучи інструментом для пиття, виявляє цю корисну властивість як споживча вартість, матеріальне добро. Будучи продуктом праці і предметом товарного обміну, склянка виступає уже як економічна цінність, вартість. Якщо ж склянка є предмет мистецтва, то наділяється ще й естетичною цінністю, красою. Усі властивості склянки визначають її різноманітні функції в системі людської життєдіяльності і виступають як предметні ознаки, символи певних суспільних відносин, в які вступає людина. Виходячи з необхідності мати житло або реалізації принципу - мій будинок - моя фортеця, можна побудувати будинок, а з престижних міркувань можна побудувати ще дачу, котедж тощо. Точнісінько так же повністю різні цінності, життєвий сенс можуть стояти за метою отримати диплом про вищу освіту та ін. Піднімаючись на світоглядну сходинку свого буття, людина ніби відволікається від самої себе і намагається увібрати в себе світ. І цей світ справді духовно входить в неї, збагачуючи людську особу. Тому світогляд, незважаючи на його, здавалось би, абстрактність, завжди сфокусовано на реальній людині. Підходячи до світогляду з міркою цінності, напевно, краще зіставляти місце, займане світоглядом, не з пріоритетами, а з ієрархією цінностей. Ієрархія - річ, існуюча, не менш реальніша, аніж пріоритети. Більш того, ці дві категорії дуже подібні одна до одної: там і тут йдеться про якусь черговість. Нарешті, пріоритети і ієрархія нерідко просто співпадають у повсякденній свідомості. Для голодного вища цінність - хліб. Отут-то нібито йдеться про поглиблення мети, її ієрархію. Але це не так. Адже отут-то йдеться про цінності, що відрізняються від мети та інших станів свідомості, керуючих діяльністю функціонально, за своєю роллю, в управлінні діями. Пріоритети звичайно існують там і захоплюють свідомість, де всякі нестачі як раз і створюють черговість, не дозволяючи реалізувати відразу і водночас весь ланцюжок пріоритетів. Ієрархія фундаментальніша і не залежить від швидкоплинних кон'юнктур, а подібна до єгипетських пірамід, яким сорок століть. І вершину ієрархії завжди займають цінності світоглядні. Світоглядні цінності і виникали, коли первісна людина, як правило, стара людина, який здобув вільний час, розвантажившись від пріоритетів. Для філософа Іммануїла Канта вищими цінностями і вічно дивними речами стали «зоряне небо наді мною і моральний закон в мені». Етика Альберта Швейцера ґрунтувалася на «шанобливості перед життям». Рятівною властивістю людства, буквально його щастям, завжди ставала та обставина, що остаточно своїми робила цінності своїх кращих, а не гірших представників.

Мабуть, тут криється колективний інстинкт самозбереження, людство не прожило б довго, якщо б на вершині ієрархії його цінностей виявився культ сили. Поряд з предметними цінностями, що виступають об'єктами спрямованих на них інтересів, до цінностей належать також деякі явища суспільної свідомості, що виражають інтереси в формі поняття добра і зла, справедливості і кривди, ідеали, моральні нормативи і принципи. Такі форми свідомості описують якісь дійсні або удавані явища реальності, а виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають їх здійснення або усунення, тобто, виступають нормативними за своїм характером.

У житті часто людина потрапляє в такі ситуації, коли потрібно вибирати з багатьох альтернативні потреби, інтереси, можливі переживання і засоби, шляхи їх реалізації, чому віддати перевагу, від чого відмовитися, як встановити черговість переваг і вчинків. Відповідно з певною внутрішньою шкалою, системою еталонів і виникає необхідність порівняння різних мотивів можливих дій людини, людей, вибору ними чогось. І отут-то найтиповіші для суб'єкта потреби, інтереси і переживання виконують роль орієнтира в виборі альтернативних потреб, інтересів і можливих переживань, засобів, шляхів їх реалізації. Так виникають цінності. Цінність - філософське поняття, з допомогою якого і характеризується соціально-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства, індивідів. Цінності виконують роль споконвічної, вхідної основи вибору потреб, інтересів, переживання, мети, засобів їх реалізації, результатів діяльності і тих умов, в яких здійснюється вибір. На питання: в ім'я чого здійснюється та або інша діяльність, відповіддю є цінність, тобто основа вибору суб'єктом-людиною мети, засобів, результатів і умов діяльності. Сам процес і процедура вибору на базі цінностей називається оцінкою. Добром для суб'єкта виступає і сам результат вибору. Спрямованість діяльності суб'єкта (людини) на певну цінність називається ціннісною орієнтацією. Ціннісні орієнтації є в будь-якій сфері людської діяльності. Суть людини, універсальне і визначальне ядро світогляду, ставлення до місця людини в світі відображають саме ціннісні орієнтації. Зміст ціннісних орієнтацій (базових або ключових) в різноманітні епохи, у різних соціальних спільностей і особи відрізняються аж до протилежності. Але ціннісні орієнтації - атрибути людини та її ставлення до світу.

Природно, основні цінності в житті людини і суспільства: істина, користь розуміння, красота, добро, творчість, мудрість, правда, святість, а також свобода, справедливість, причетність.

Філософський словник: мета, результат, доцільність, аксіологія, праксеологія, добро, мудрість, справедливість, істинна, свобода.

Контрольні питання:

1. В чому сутність практичної діяльності людини?

2. Назвіть основні чинники, котрі сприяли виникненню глобальних проблем у суспільстві? Чи здатна людина ці проблеми вирішити?

3. В чому полягає мета і цінність людського буття в контексті суспільного розвитку?

Завдання для самостійної роботи:

1. Чому еволюційні процеси в суспільстві породжують велику кількість проблем, що мають глобальне занчення для людства?

2. Підготуйте доповідь на тему „Мета і цінність людської життєдіяльності в сучасному суспільстві” спираючись на теоретичний матеріал.

Рекомендована література

1. Введение в философию: учебник для вузов: в 2 частях / Под ред. И.Т.Фролова. - М.: Политиздат -

Ч. 2: - 1990. – 639 с.

2. Бичко А.К. Філософія: підручник / А.К. Бичко, І.В. Бичко - К.: Либідь, 2001. – 256 с.

3. Філософія: підручник / За заг. ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.К. –Харків: Консум, 2000. – 672 с.