230

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

Інститут хімічних технологій (м. Рубіжне)

Факультет хімічних наук

Кафедра гуманітарного та фізичного виховання

ФІЛОСОФІЯ

(ФІЛОСОФІЯ, ЛОГІКА, ЕТИКА І ЕСТЕТИКА)

Текстлекцій

2009

Філософія (філософія, етика і естетика, логіка). Текст лекцій (для студентів напрямів 6.040106 Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування, 6.040302 Інформатика, 6.050503 Машинобудування, 6.030504 Економіка підприємства, 6.051301 Хімічна технологія, 6.120201 Фармація) / Укладач Журба М.А. – ІХТ СНУ, 2009. – 219 с.

Текст лекцій охоплює основні теми дисципліни «Філософія (філософія, етика і естетика, логіка)». Показано структуру філософії, її місце та значення в суспільстві, розглянуті основні поняття та визначення філософії. Розкрито історію філософських вчень починаючи з античності і до ХХ століття, а також зосереджено увагу на фундаментальних аспектах розвитку логіки, етики і естетики.

Рекомендується студентам денної форми навчання для підготовки до семінарських занять, а студентам заочної форми навчання для виконання контрольної роботи та складання іспиту.

Схвалено кафедрою ГФВ

Протокол № ______ від «____» ____________2009р

Зав. кафедри _________________ Журба М.А.

Затверджено методичною радою ІХТ СНУ ім. В. Даля

Протокол № ______ від «____»____________2009р.

Голова методичної ради ____________ Тімошин А.С.

Зміст

Змістовний модуль 1. Філософський світогляд
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві........	6
1.1 Витоки та необхідність вивчення філософії....................................	6
1.2 Поняття світогляду. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.........................................................................................	8
1.3 Людське усвідомлення об’єктивної й суб’єктивної реальності.....	14
1.4 Функції філософії...............................................................................	15
Тема 2. Інструментарій філосовського світосприйняття дійсності.....	18
2.1 Система філософських категорій і законів......................................	18
2.2 Філософія як методологія..................................................................	22
2.3 Типологія філософських систем.......................................................	24
2.4 Моделювання філософських проблем. Вирішення основного питання філософії........................................................................................	25
Змістовний модуль 2. Генезис філософії
Тема 3. Філософія Давнього Сходу........................................................	28
3.1 Своєрідність філософії Стародавньої Індії: онтологія, гносеологія, антропологія...........................................................................	32
3.2 Буддизм і його основні ідеї...............................................................	33
3.3 Своєрідність філософії Стародавнього Китаю................................	40
Тема 4. Філософія Давньої Греції...........................................................	49
4.1 Періодизація античної філософії......................................................	49
4.2 Рання грецька філософія: досократики............................................	50
4.3 Класичний період історії філософії Греції.......................................	56
4.4 Епоха еллінізму і Римської імперії...................................................	60
4.4.1 Скептицизм......................................................................................	60
4.4.2 Епікуреїзм........................................................................................	61
4.4.3 Стоїцизм...........................................................................................	62
4.4.4 Неоплатонізм...................................................................................	63
Тема 5. Філософія середньовічного суспільства, її теоцентризм........	65
5.1. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку..........................................................................................	65
5.2 Суперечка про природу загальних понятть: реалізм і номіналізм	68
5.3 Філософія А. Августина.....................................................................	69
5.4 Філософія Томи Аквінського............................................................	75
Тема 6. Філософія Відродження.............................................................	78
6.1 Характерні риси епохи, їхнє відображення у філософській думці	78
6.2 Антропоцентричний характер філософії Відродження, проблема людської індивідуальності..........................................................................	79
6.3 Натурфілософія Відродження, пантеїзм..........................................	81
Тема 7. Філософія Нового часу...............................................................	83
7.1 Наукова революція ХVІІ ст...............................................................	83
7.2 Проблема методу пізнання (емпіризм і раціоналізм), та поняття субстанції у філософії ХVII – ХVIII ст......................................................	84
7.2.1 Френсіс Бекон..................................................................................	84
7.2.2 Рене Декарт......................................................................................	87
7.2.3 Джон Локк........................................................................................	92
7.2.4 Джордж Берклі.................................................................................	94
7.2.5 Девід Юм..........................................................................................	95
7.2.7 Готфрід Вільгельм Лейбніц............................................................	96
7.3 Проблема людини у філософії Просвітництва (Вольтер, Руссо)...	97
7.4 Французький матеріалізм, його розуміння людини і суспільства (Д. Дідро, П. Гольбах, К.А. Гельвецій)......................................................	98
Тема 8. Німецька класична філософія....................................................	102
8.1 Філософські позиції І. Канта: апріоризм, проблема об’єктивності пізнання, агностицизм........................................................	102
8.2 Філософська концепція Г. Гегеля: суперечність між методом і системою. Діалектична концепція розвитку.............................................	108
8.3 Антропологічний принцип Л. Фойєрбаха........................................	111
Змістовний модуль 3. Сучасна світова філософія
Тема 9. Основні напрямки та їх характеристика...................................	114
9.1. Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення..................................................................................................	114
9.2. Діалектичний та історичний матеріалізм........................................	114
9.3. Позитивізм і неопозитивізм..............................................................	118
9.4. Філософія життя. Філософська антропологія.................................	119
9.5. Герменевтика. Структуралізм..........................................................	120
9.6 Екзистенціалізм. Неотомізм..............................................................	121
10. Ірраціоналізм. Фройдизм та неофройдизм......................................
Тема 10. Праксеологічні та аксіологічні аспекти сьогодення, сучасності.....................................................................................................	124
10.1 Практичний спосіб людського буття в природному та соціальному культурному просторі...........................................................	124
10.2. Глобальні проблеми сучасності. Соціально-екологічні наслідки глобалізації...................................................................................	127
10.3. Мета і цінність людської життєдіяльності....................................	130
Змістовний модуль 4. Система філософії
Тема 11. Філософське вчення про розвиток..........................................	134
11.1 Діалектика як загальна концепція розвитку..................................	134
11.2 Закони діалектики............................................................................	139
11.3 Некласичні концепції діалектики...................................................	142
Тема 12. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності..........	146
12.1 Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу. Види пізнання. Основні принципи теорії пізнання.......................	146
12.2 Суб'єкт, об'єкт та предмет пізнання................................................	149
12.3 Форми і методи наукового пізнання...............................................	151
Змістовний модуль 5. Логіка та етико-естетичні теорії
Тема 13. Основні закони правильного мислення..................................	155
13.1 Сутність та історичні передумови виникнення формальної логіки.............................................................................................................	155
13.2 Поняття та сутність логічного закону............................................	159
13.3 Поняття..............................................................................................	167
13.4 Судження...........................................................................................	176
13.5 Умовивід як форма мислення. Індуктивні та дедуктивні умовиводи.....................................................................................................	180
13.6 Гіпотеза та аналогія..........................................................................	185
13.7 Доведення і спростування...............................................................	188
Тема 14. Категорії етики..........................................................................	195
14.1 Добро і зло як категорії етики.........................................................	195
14.2 Справедливість, обов'язок і відповідальність................................	196
14.3 Сенс життя і щастя...........................................................................	198
14.4 Совість, гідність і честь...................................................................	203
Тема 15. Категорії естетики. Естетична форма суспільного усвідомлення................................................................................................	208
15.1 Прекрасне і потворне, піднесене та низьке....................................	208
15.2 Трагічне та комічне..........................................................................	212
15.3 Етико-естетичні імперативи природному та соціально-культурному просторах...............................................................................	214
15.4 Реалізація оцінкових форм свідомості...........................................	219
Література.................................................................................................	222

Змістовний модуль 1. Філософський світогляд

Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві.

План

1.1 Витоки та необхідність вивчення філософії

1.2 Поняття світогляду. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія

1.3 Людське усвідомлення об’єктивної й суб’єктивної реальності

1.4 Функції філософії

1.1 Витоки та необхідність вивчення філософії

Філософія - одна з найдавніших галузей знання, духовної культури. Зародившись в VII-VI століттях до н.е. в Індії, Китаї, Древній Греції (рис.1), вона стала стійкою формою свідомості, що цікавила людей усі наступні століття. Покликанням філософів стала постановка світоглядних питань і пошук відповідей на них. З’ясування таких питань є життєво важливими для людей.

Приступаючи до вивчення філософії, багато хто вже має про цей предмет деяке уявлення: можуть з великим чи меншим успіхом пригадати імена прославлених філософів, а, можливо, навіть пояснити в першому наближенні і що таке філософія. У переліку питань - життєвих, виробничих, політичних, наукових і інших - звичайно вдається і без спеціальної підготовки виділити питання філософського характеру, скажімо, такі: cкінченний чи нескінченний світ, чи існує абсолютне, остаточне знання, у чому людське щастя і яка природа зла. Як влаштований світ? Як співвіднесені в ньому матеріальне і духовне? Хаотичний він чи упорядкований? Яке місце у світі займають закономірність і випадок, стійкість і зміна? Що таке спокій і рух, розвиток, прогрес і чи можна установити критерії прогресу? Що є істина і як відрізнити її від оман чи навмисних перекручувань, неправди? Що розуміють під совістю, честю, боргом, відповідальністю, справедливістю, добром і злом, красою? Що таке особистість і яке її місце і роль у суспільстві? У чому зміст людського життя, чи існує мета історії? Що означають слова: Бог, віра, надія, любов?

До давніх, "вічних" питань такого роду сьогодні додаються нові, серйозні і напружені. Яка загальна картина і тенденції розвитку сучасного суспільства, нашої країни в нинішній історичній ситуації? Як оцінити в цілому сучасну епоху, соціальний, духовний, екологічний стан планети Земля? Як запобігти навислій над людством смертельній загрозі? Як захистити, відстояти великі гуманістичні ідеали людства? Роздуми на такі теми породжені потребою в загальній орієнтації, самовизначенні людини у світі. Звідси і почуття давнього знайомства з філософією: з давніх часів і до сьогоднішнього дня філософська думка прагне розібратися в тих питаннях світорозуміння, що хвилюють людей і поза заняттями філософією.

Уходячи в "теоретичний світ" філософії, освоюючи його, людина відштовхується від раніше сформованих у неї уявлень, від продуманого, пережитого. Вивчення філософії допомагає вивірити стихійно сформовані погляди, додати їм більш зрілий характер. Але треба приготуватися і до того, що філософський аналіз виявить наївність, помилковість тих чи інших вірних позицій, підштовхне до їхнього переосмислення. А це важливо. Від ясного розуміння світу, життя, самих себе залежить багато чого - і в особистій долі людини, і в загальній долі людей.

Рисунок 1 – Предмет філософії

Представників різних професій філософія може цікавити, як мінімум, із двох точок зору. Вона потрібна для кращої орієнтації у своїй спеціальності, але головне - необхідна для розуміння життя у всій його повноті і складності. У першому випадку у поле зору потрапляють філософські питання фізики, математики, біології, історії, лікарської, інженерної, педагогічної й іншої діяльності, художньої творчості і багато інших. Але є філософська проблематика, що хвилює нас вже не тільки як фахівців, а як взагалі громадян і людей. А це нітрохи не менш важливо, ніж перше. Крім ерудиції, що допомагає вирішувати професійні задачі, кожному з нас потрібно і щось більше - широкий кругозір, уміння розуміти суть того, що відбувається у світі, бачити тенденції його розвитку. Важливо також усвідомлювати зміст і цілі власного життя: навіщо ми робимо те чи інше, до чого прагнемо, що це дасть людям, чи не приведе нас самих до краху і гіркого розчарування. Загальні уявлення про світ і людину, на основі яких люди живуть і діють, називають світоглядом.

1.2 Поняття світогляду.Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія

Світогляд - сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають саме загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також - життєві позиції, програми поведінки, дій людей. Світогляд - необхідна складова людської свідомості. Це не просто один з його елементів у ряді багатьох інших, а їхня складна взаємодія. Різнорідні "блоки" знань, переконань, думок, почуттів, настроїв, прагнень, надій, з'єднуючись у світогляді, утворюють більш-менш цілісне розуміння людьми світу і самих себе. У світогляді узагальнено представлені пізнавальна, ціннісна, поведінкова сфери в їхньому взаємозв'язку.

Життя людей у суспільстві носить історичний характер. То повільно, то прискорено, інтенсивно змінюються згодом усі її складові: технічні засоби і характер праці, відносини людей і самі люди, їхні почуття, думки, інтереси. Змінюються і погляди людей на світ, уловлюючи і переломлюючи зміни їхнього суспільного буття. У світогляді того чи іншого часу знаходить вираження його загальний інтелектуальний, психологічний настрій, "дух" епохи, країни, тих чи інших соціальних сил. Це дозволяє (у масштабі історії) іноді умовно говорити про світогляд у сумарній, безособовій формі. Однак реальне переконання, норми життя, ідеали формуються в досвіді, свідомості конкретних людей. А це значить, що крім типових поглядів, що визначають життя всього суспільства, світогляд кожної епохи живе, діє в безлічі групових та індивідуальних варіантів. І все ж таки в різноманітті світоглядів простежується досить стійкий набір їх основних "складових". Зрозуміло, мова йде не про їхнє механічне з'єднання. Світогляд інтегральний: у ньому принципово важливий зв'язок компонентів, їх "сплав". І, як у сплаві, різні сполучення елементів, їхні пропорції дають різні результати, так дещо подібне відбувається і зі світоглядом.

У світогляд входять і відіграють у ньому важливу роль узагальнені знання - життєво-практичні, професійні, наукові. Ступінь пізнавальної насиченості, обґрунтованості, продуманості, внутрішньої погодженості світоглядів буває різною. Чим солідніше запас знань у того чи іншого народу чи людини в ту чи іншу епоху, тим більш серйозні підвалини - у цьому відношенні - може отримати світогляд. Наївна, неосвічена свідомість не має достатніх інтелектуальних засобів для чіткого обґрунтування своїх поглядів, нерідко звертаючись до фантастичних вимислів, повір'їв, звичаїв.

Людина народжується двічі. У перший раз вона приходить у світ як жива істота, а потім, пристосовуючись до нього й одночасно "пристосовуючи" його до себе, вона упорядковує і гармонізує свою особистість, створює собі "карту-схему" дійсності, формує принципи світобудови і принципи життя, осмислює навколишнє, проясняє і конструює сенс життя. Затверджуючи себе за допомогою пізнавальних здібностей, людина виробляє інтелектуальне і ціннісно–емоційне відношення до світу, що у вигляді системи поглядів, ідеалів, принципів пізнання і діяльності складає світогляд. Світогляд - це не стільки зміст, скільки спосіб освоєння навколишнього світу на основі узагальнення природничо-наукових, технічних, соціально-історичних і філософських знань. У світогляді світ з'являється в його опосередкованності практичною і духовною діяльністю людини, у його перетвореному вигляді.

Термін "світогляд" з'явився лише наприкінці XVIII століття як переклад німецького слова weltanschauung, що означає "погляд на Всесвіт", а широке його поширення почалося лише в другій половині XIX ст. Однак окремі уявлення про самий світогляд, що відбивають його різні сторони, властивості, почали складатися набагато раніше. Як правило, це були уявлення про певне вище знання, найбільш коштовне і важко збагненне, володіння якими робить людину мудрою, тому що не тільки озброює її розумінням усього, що відбувається у світі і у самій собі, але й вчить її правильно жити, погоджувати свої дії з діями загальних сил з неминущими законами, що панують у світі і над самими людьми. Зачатки таких уявлень можна зустріти в поемах Гомера.

Протягом декількох десятків століть мислителі порушували питання про джерело світоглядних знань, критерії їхньої істинності. Однак проблема світогляду найбільш виразно була сформульована в Німеччині наприкінці XVIII століття. Німецький натураліст і філософ І. Кант, ввівши поняття "світогляд", прийшов до висновку: якщо існує наука, дійсно потрібна людині, то це та, котра дає йому можливість знати, "як належним чином зайняти своє місце у світі і правильно зрозуміти, якою треба бути, щоб бути людиною".

У сучасній літературі світогляд розглядається як "система поглядів на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на відношення людини до навколишньої дійсності і самої себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації" .

У світогляді акумулюються найрізноманітніші знання про світ і людину. Але не всяке знання, навіть таке, що перевірене наукою, є складовим світогляду. Його специфіка полягає в тому, що в ньому створюється не якась узагальнена людьми модель дійсності і буття людини в ній, а головним чином відбувається переосмислення різних типів відносин "людина - світ". З цього погляду у світогляді прийнято виділяти чотири аспекти - онтологічний, гносеологічний (пізнавальний), аксиологічний (ціннісний) і практичний. Вони фіксують і розкривають основні способи і грані людського буття. Онтологічне (онтологія – вчення про буття) відношення людини до світу виявляється в прагненні пояснити походження світу і людини, розкрити їхні структурні особливості, характер взаємозв'язку. Пізнавальне відношення людини до світу характеризується спрямованістю на відображення матеріальної дійсності в її об'єктивних, загальних вимірах. У зв'язку з цим формулюються погляди на можливості пізнання, його межі, найбільш оптимальні форми і методи пізнавальної діяльності.

Практичне чи праксеологічне відношення до світу – це відношення людини до світу і самої себе з погляду можливостей, меж і способів діяльності людини.

Домінуючим є ціннісне (аксиологічне) відношення - відношення людини до світу і своєї життєдіяльності через уявлення про сенс життя. Через нього переломлюється все інше світоглядне знання про світ і людину, відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т.д.).

Таким чином, у світогляді за допомогою різних форм відображення розкривається вся сукупність відносин "людина - світ", що називаються духовно-практичними. Іноді їх підрозділяють на духовні і практичні. При такому підході онтологічні і праксеологічні відносини визнаються відображенням практичних відносин, гносеологічні й аксиологічні відносини - духовних. Однак провести чітку межу у відносинах "людина - світ" і визначити їх як сугубо практичні і духовні можна лише при великих припущеннях, тобто розподілі, наприклад, пізнання і практики на самостійні, автономні, істотно не взаємозалежні один від одного реальності.

Для розуміння суті того чи іншого явища важливо знати, як воно виникло, на зміну чому прийшло, чим відрізнялися його ранні стадії від наступних, більш зрілих. До філософських роздумів, заняттям філософією люди приходять різними шляхами. Але є шлях, по якому колись прийшло до філософії людство. Щоб зрозуміти своєрідність філософії, важливо хоча б загалом уявляти собі цей шлях, звернувшись до перших кроків, джерел філософського мислення, а також до міфологічного (і релігійного) світорозуміння як передумові, предтечі філософії (рис.2).

Рисунок 2 – Типи світогляду

Міфологія (від греч. mythos - переказ, сказання і logos - слово, поняття, вчення) - тип свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій розвитку суспільства. Міфи існували у всіх народів світу. У духовному житті первісних людей міфологія виступала як універсальна форма їхньої свідомості, як цілісний світогляд.

Міфи - древні сказання про фантастичні істоти, про справи богів і героїв - різноманітні. Але ряд основних тем і мотивів у них повторюються. Багато міфів присвячені походженню і будові космосу (космогонічні і космологічні міфи). Вони несуть в собі спроби відповіді на питання про початок, походження, будову навколишнього світу, про виникнення найбільш важливих для людини явищ природи, про світову гармонію, безособову необхідність і ін. Формування світу чи його створення розумілося в міфології як поступальний розвиток з первісного безформного стану, як упорядкування, тобто перетворення з хаосу в космос, як творення через подолання руйнівних демонічних сил. Існували також міфи (їх називають есхатологічними), що описують прийдешню загибель світу, у ряді випадків - з наступним його відродженням.

Багато уваги в міфах приділялося і походженню людей, народженню, стадіям життя, смерті людини, різним іспитам, що встають на його життєвому шляху. Особливе місце займали міфи про культурні досягнення людей - добування вогню, винахід ремесел, землеробство, походження звичаїв, обрядів. У розвинутих народів міфи зв'язувалися один з одним, вибудовувалися в єдині оповідання. (У більш пізньому літературному викладі вони представлені в давньогрецькій "Іліаді", індійській "Рамаяні", карело-фінській "Калевалі" та інших народних епосах.) Втілені у міфі уявлення перепліталися з обрядами, слугували предметом віри, забезпечували збереження традицій і безперервність культури. Наприклад, із сільськогосподарськими обрядами зв'язувалися міфи про умираючих і воскресаючих богів, що символічно відтворювали природні цикли.

Міф, найбільш рання форма духовної культури людства, відтворював світовідчування, світосприйняття, світорозуміння людей тієї епохи, у яку створювався. Він виступав як універсальна, нерозчленована (синкретична) форма свідомості, поєднуючи в собі зачатки знань, релігійних вірувань, політичних поглядів, різних видів мистецтв, філософії. Лише згодом ці елементи одержали самостійне життя і розвиток.

Своєрідність міфу виявлялася в тому, що думка висловлювалася в конкретних емоційних, поетичних образах, метафорах. Тут зближалися явища природи і культури, на навколишній світ переносилися людські риси. У результаті олюднювалися (уособлювалися, одушевлялися) космос і інші природні сили. Це ріднить міф з мисленням дітей, художників, поетів, та й всіх людей, у свідомості яких в перетвореному вигляді "живуть" образи стародавніх казок, переказів, легенд. Разом з тим у вигадливій тканині міфологічних сюжетів полягала й узагальнена робота думки - аналіз, класифікація, особливе символічне представлення світу як цілого.

У міфі не розмежовувалися скільки-небудь чітко світ і людина, ідеальне і вищє, об'єктивне і суб'єктивне. Людська думка проведе ці розходження пізніше. Міф же - це цілісне світорозуміння, у якому різні представлення ув'язані в єдину образну картину світу, - свого роду "художню релігію", сповнену поетичних образів, метафор. У тканині міфу вигадливо сплетені реальність і фантазія, природне і надприродне, думка і почуття, знання і віра.

Міф виконував різноманітні функції. З його допомогою здійснювався зв'язок "часів" - минулого, сьогодення і майбутнього, формувалися колективні уявлення того чи іншого народу, забезпечувалося духовне єднання поколінь. Міфологічна свідомість закріплювала прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримувало, заохочувало визначені форми поводження. Воно укладало в собі також пошук єдності природи і суспільства, світу і людини, прагнення знайти розв'язання протиріч і знайти згоду, внутрішню гармонію людського життя. Міф у власному розумінні слова - як цілісний тип свідомості, особлива форма життя первісних народів - себе зжив. Однак не припинився початий міфологічною свідомістю пошук відповідей на питання про походження світу, людини, культурних навичок, соціального устрою, про таємницю народження і смерті. Час показав, що це - принципові, ключові питання всякого світорозуміння. Їх успадкували від міфу співіснуючі в століттях дві найважливіші форми світогляду - релігія і філософія. У пошуку відповідей на питання світорозуміння, поставлені в міфології, творці релігії і філософії обрали в принципі різні (хоча і понині вони іноді ще тісно зближаються) шляхи. На відміну від релігійного світогляду з його переважною увагою до людських тривог, надій, до пошуку віри, в філософії були винесені на перший план інтелектуальні аспекти світогляду, що відбило потребу, котра наростала в суспільстві, у розумінні світу і людини з позицій знання, розуму. Філософська думка заявила про себе як пошук мудрості.

Філософія (від греч. phileo - люблю і sophia - мудрість) буквально означає "любов до мудрості". Згідно деяких історичних свідчень, слово "філософ" уперше вжив давньогрецький математик і мислитель Піфагор стосовно людей, що прагнуть до високої мудрості і гідного способу життя. Тлумачення ж і закріплення в європейській культурі терміна "філософія" зв'язують з ім'ям давньогрецького мислителя Платона. У вченні Платона софія - це думки божества, що визначають розумний, гармонійний устрій світу. Злитися із софією здатне лише божество. Людям же посильні прагнення, любов до мудрості. Людей, що стали на цей шлях, стали називати філософами, а царину їхніх занять - філософією.

На відміну від міфологічного і релігійного світогляду філософська думка принесла із собою принципово новий тип світорозуміння, міцним фундаментом для якого стали доводи інтелекту. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, висновки, докази поступово витісняють фантастичний вимисел, сюжети, образи і самий дух міфологічного мислення, надаючи їх сфері художньої творчості. З іншого боку, міфи, що існують у народі, переосмислюються з позицій розуму, одержують нове, раціональне тлумачення. Саме поняття мудрості несло в собі піднесений, небуденний зміст. Мудрість протиставлялася більш повсякденним розсудливості і розважливості. З нею пов'язувалося прагнення до інтелектуального збагнення світу, заснованого на безкорисливому служінні істині. Розвиток філософської думки означав, таким чином, що прогресує відмежування від міфології, раціоналізацію міфу, а також подолання вузьких рамок повсякденної свідомості, його обмеженості.

Крім пізнання світу любов до мудрості припускала також роздуми про природу людини, його долю, про цілі людського життя і його розумний устрій. Цінність мудрості вбачалася й у тім, що вона дозволяє приймати продумані, зважені рішення, вказує правильний шлях, служить керівництвом до людської поведінки. Вважалося, що мудрість покликана урівноважити складні взаємини людини зі світом, привести до згоди знання і дії, спосіб життя. Важливість цього життєво-практичного аспекту мудрості глибоко розуміли і перші філософи, і великі мислителі більш пізнього часу.

Таким чином, виникнення філософії означало появу особливої духовної установки - пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з їхніми віруваннями, ідеалами. У давньогрецькій філософії було схоплено і передано наступним століттям прозріння того, що знань самих по собі недостатньо, що вони чогось варті тільки в сполученні з цінностями людського життя. Геніальним здогадом ранньої філософської думки було і розуміння того, що мудрість - не щось готове, що можна відкрити, затвердити і використовувати. Вона - прагнення, пошук, що вимагає напруги розуму і всіх духовних сил людини. Це шлях, який кожен з нас, навіть прилучаючи до мудрості великих, до досвіду століть і наших днів, усе-таки повинен пройти кожен сам.

1.3 Людське усвідомлення об’єктивної й суб’єктивної реальності

У суспільно-історичному житті людей у цілому й у кожнім з конкретних її "шарів" тісно переплетені об'єктивне і суб'єктивне, буття і свідомість, матеріальне і духовне. Адже свідомість включена в усі процеси, а відтак, і в результати людської діяльності. Будь-які предмети, створені людьми (будь то машини, архітектурні споруди, картини художників чи щось іще), - це опредметнена людська праця, думка, знання, творчість. От чому філософське мислення, пов'язане з осмисленням історії, вимагає складних процедур розмежування мислимого і реального. Цим і характеризується "біполярний", суб’єктно-об’єктний характер усіх типово філософських міркувань. Не випадково важливим завданням філософів, як і інших фахівців, що вивчають суспільно-історичне життя людей, стало пояснення механізмів появи та існування не тільки справжніх, але і перекручених уявлень про дійсність, подолання всіляких деформацій у розумінні об'єктивного змісту проблем. Звідси необхідність для філософа критичної позиції, врахування факторів, що спотворюють вірне розуміння. Одним словом, і ця частина задачі пов'язана зі з'ясуванням характерного для філософії значеннєвого полюсу "світ - людина - людська свідомість".

Сьогодні в умовах різких змін усталених форм господарського, політичного, духовного життя в нашій країні переглядаються усталені способи мислення, формуються інші погляди, оцінки, позиції. Ясно, що замкнута на самій собі, чисто умоглядна філософська думка не здатна уловлювати настільки швидкі зміни суспільної реальності. У таких умовах актуальні не стільки глибини "чистого розуму", скільки живе світорозуміння - розуміння сьогоднішніх реалій, рішення сучасних проблем, дуже драматичних і складних. Істин "чистого розуму" для цього явно недостатньо. Розуміння філософії як соціально-історичного знання (світогляду) орієнтує на відкрите мислення, яке готове до сприйняття і збагнення нових ситуацій реального життя і його проблем. Важливо дивитися правді в очі, прагнучи ясно і непередвзято виявляти суть того, що відбувається з нами "тут" і "зараз", який світ нам уготований завтра. І все-таки "чистим розумом" не варто зневажати. Адже історичні ситуації мають тенденцію загалом відтворюватися. До того ж помилки (у тому числі фатальні) нерідко кореняться в міцно закріплених (і, начебто, безперечних, а на ділі помилкових) станах духу, схемах інтелекту, навичках ментальності.

1.4 Функції філософії

Предмет і специфіку філософії не можна розкрити достатньою мірою повно, не піднімаючи питання про її функції. Перш за все – це світоглядна функція, яка пов'язана з абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу, на відміну від всіх інших видів і рівнів світогляду. І тут хотілося б звернути увагу на подвійний характер самих філософських концепцій, який виражається в їх тяжінні або до наукового знання - об'єктивної істини, або до псевдонауки.

Методологічна функція, полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш спільних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.

Слід виділити і прогностичну функцію філософії, формулювання в її рамках гіпотез про загальні тенденції розвитку матерії і свідомості, людини і світу. При цьому ступінь ймовірності прогнозу, природно, буде тим вище, чим більше філософія спирається на науку.

Критична функція філософії. Вона розповсюджується не тільки на інші дисципліни, але і на саму філософію. Принцип “піддай все сумніву”, з часів античності, що проповідується багатьма філософами, якраз і свідчить про важливість критичного підходу і наявності певної частки скепсису по відношенню до існуючого знання і соціокультурних цінностей. Він грає антидогматичну роль в їх розвитку. При цьому необхідно підкреслити, що позитивне значення має конструктивна критика, що лише грунтується на діалектичному запереченні, а не абстрактний нігілізм.

З критичною функцією філософії тісно зв'язана і її аксиологічна функція (від греч. axios – цінний). Будь-яка філософська система містить в собі момент оцінки досліджуваного об'єкту з погляду самих різних цінностей: соціальних, етичних, естетичних, ідеологічних і тому подібне. Особливо гостро ця функція виявляється в перехідні періоди суспільного розвитку, коли виникає проблема вибору шляху руху і встає питання, що слід відкинути, а що зберегти із старих цінностей.

Соціальна функція філософії є досить багатоплановою за своїм змістом і охоплює різні аспекти суспільного життя: філософія покликана виконати двоєдине завдання – пояснювати соціальне буття і сприяти його матеріальній і духовній зміні. При цьому слід пам'ятати, що в суспільному житті соціальні зміни, експерименти і реформи мають особливу цінність і значення. Тому перш ніж намагатися змінювати соціальний світ, потрібно заздалегідь його добре пояснити. Саме філософії належить прерогатива в розробці всеосяжних концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства. Її завдання – допомогти усвідомити і сформулювати колективні цілі і спрямувати зусилля на організацію колективних дій з їх досягнення. При цьому ступінь життєвості філософської концепції визначається тим, наскільки кожен індивід може її зрозуміти і прийняти. Отже, не дивлячись на свій всеосяжний характер, філософія має бути адресована кожній людині.

З соціальною функцією тісно пов'язана функція гуманітарна. Мова йде про тому, що філософія повинна грати адаптаційну і життєстверджуючу роль для кожного індивіда, сприяти формуванню гуманістичних цінностей і ідеалів, затвердженню позитивного сенсу і мети життя. Вона, таким чином, покликана здійснювати функцію інтелектуальної терапії, яка особливо важлива в періоди нестабільного стану суспільства, коли колишні кумири і ідеали зникають, а нові не встигають сформуватися або завоювати авторитет; коли людське існування перебуває в “прикордонній ситуації”, на межі буття і небуття, і кожен повинен чинити свій нелегкий вибір.

Саме сьогодні ця функція особливо актуальна, і ми маємо бути вдячливі В. Франклу, що створив логотерапію (від греч. logos – сенс, і therapeia – лікування) – теорію, яка змогла допомогти мільйонам людей. Її завдання полягає в тому, щоб справлятися з тими стражданнями, які викликані філософськими проблемами, поставленими перед людиною життям. Назва теорії утворена по аналогії з психотерапією. Проте учений ставить логотерапію набагато вище за своїм значенням, бо людина, на його думку, – це більше ніж психіка, це дух, який і покликана лікувати філософія.

Слід підкреслити, що всі функції філософії діалектично взаємозв'язані. Кожна з них припускає останні і так або інакше включає їх. Не можна розірвати, наприклад, світоглядну і методологічну, методологічну і гносеологічну, соціальну і гуманітарну і так далі функції. І разом з тим лищше через їх цілісну єдність виявляється специфіка і сутність філософського знання.

Філософський словник: філософя, мудрість, світогляд, міфологія, міф релігія, онтологія, гносеологія, праксеологія, аксіологія, матеріалізм, ідеалізм, монізм, дуалізм, плюралізм, агностицизм, метод, діалектика, метафізика, суб’єкт, об’єкт, функції філософії (світоглядна, методологічна, прогностична, гносеологічна, критична, аксіологічна, соціальна, гуманітарна), об'єктивність, суб'єктивність.

Контрольні питання:

1. Визначте сутність предмета філософії та її значення для людини і суспільства.

2. Дайте визначення світогляду та охарактеризуйте його історичні типи.

3. Чим відрізняється суб’єктивне сприйняття від об’єктивного?

Завдання для самостійної роботи:

1. Що впливає на аксіологічний аспект свідомості. Чому він є домінуючим серед інших аспектів свідомості?

2. Обґрунтуйте доцільність вивчення філософії в житті людини.

Рекомендована література:

1. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції. Підручник / В.Г. Кремень, В.В. Ільїн. - К.: Книга, 2005. – 528 с. – Бібліогр.: в кінці розд.

2. Арутюнов В.Х. Філософія: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / В.Х. Артюнов, М.М. Демченко, С.А. Йосипенко та ін. - К.: КНЕУ, 1999. – 184с.

3. Введение в философию: учебник для вузов: в 2 частях / Под ред. И.Т.Фролова. - М.: Политиздат -

Ч. 1: - 1990. – 367с.

4. Бичко А.К. Історія філософії: підручник / А.К.Бичко, І.В.Бичко, В.Г.Табачковський. - К.: Либідь, 2001.- 408с.

5. Радугин А.А. Философия. Курс лекций. / Радугин А.А. - М.: Центр, 1997. – 157с.

6. Спиркин А.Г. Основы философии: учебное пособие для вузов / Спиркин А.Г. - М.: Политиздат, 1988. – 592 с.

7. Голубницев К.В. Философия для технических вузов / К.В. Голубницев, Данцев А.А. – Ростов н/Д.: Фенікс, 2001. – 512 с. – (Серия „Учебники для технических вузов”)