Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Іст Культури.docx
Скачиваний:
15
Добавлен:
25.03.2015
Размер:
119.53 Кб
Скачать

Графік індивідуальних занять

для студентів ІІ курсу спеціальності «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

п/п

Дисципліна

Викладач

Дата

Години

Зауваги

1.

Історія світової культури

доцент Шваб Л.П.

щовівторка

14.00–17.00

зараховуються

пропущені чи не виконані своєчасно теми програми курсу

2.

6.05.2008

до вказаної дати приймаються, виконані письмово, індивідуальні навчально-дослідні завдання*

*Індивідуальне навчально-дослідне завдання до курсу «Історія світової культури»: скласти тести до змістових модулів 1 і 2 в обсязі: щонайменше 10 тестів – до першого змістового модуля, 15 – до другого змістового модуля.

\

Художні стилі і напрямки культури нового часу (XVII – XXI століття)

Мистецтво Ренесансу – рух в європейському мистецтві XV – XVI столітті. Виникло в італії у Флоренції з ростом Духа гуманізму і нового розуміння класичних творів Греції і Рима. В галузі скульптури і живописі це привело до великого натуралізму, а також інтересу до анатомії і перспективі. В Італії XV століття відомий як класичний Ренесанс. Високий Ренесанс (початок XVI століття) – це творчість Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланжело і Тиціана – в Італії, і Дюрера – в Німеччині. Маньєризм (приблизно 1520-ті – 90-ті роки) формує фінальну частину Ренесанса.

Маньєризм – художній стиль і в європейському мистецтві XVI столітті, що спочатку виник в Італії і пов’язаний з кризою культури Ренесансу. Сам термін був створений італійським істориком мистецтва і художником Джорджо Візарі. На художників, що працювали в цьому стилі, здійснив величезний вплив Мікеланджело (його пізні роботи). Ман’єризм вирізняється суб’єктивними, вишуканими образами, вишуканістю форми. Серед італійських художників, що працюють в цій манері, найбільш відомі Джовані Росо, Пармиджаніно, архітектор Джуліо Романо, скульптор Джамболонья.

Цей стиль видно також в роботах іспанського художника Ель Греко і майстрів школи Фонтенбло у Франції.

Бароко – в художньому мистецтві, архітектурі, музиці стиль, поширивсяв Європі в 1600 – 1750 роках, якому характерні виразність, розкішність, динаміка. Скероване на підтримку католицької Церкви в її боротьбі з Реформацією, мистецтво бароко прагнуло до безпосереднього впливу на почуття глядачів. Характерний приклад – дзвіниця Корнаро із скульптурою Берніні «Екстаз святої Терези». Живопис, скульптура, декор, архітектура створюють цілісний драматичний ефект. Спочатку виник в римських Церквах стиль скоро завоював всю Європу, збагатившись новими рисами.

В живописі Караваджіо, сміливо використовує світлові контрасти і вражаючі композиції, вважають першим представником цього напрямку, але сімейство художників Караччі і Гвідо Рені більш типові для раннього бароко своїми розкішими пано розпису на стелі, що створювали враження скульптурного рослинного орнаменту. В католицькій Фландрії бароко представлено творами Рубенса і Ван Дейка, в Іспанії – полотнами Веласкеса і Рібери. В протестантській Голландії, де провідна роль належала вільному від католицької Церкви бюргерству, – творами Рембрандта, Вермера, Франса Халса.

В скульптурі прямі лінії замістили вигнуті і ломані. Велике зацікавлення викликали різноманітні прикраси і розкіш. Простір приміщення ілюзорно розширювалося завдяки стурбованій грі світла-тіні. Здійснювалися широкомасштабні проекти, наприклад площі святого Петра в Римі Берніні. Поза ним до видатних архітекторів бароко зачислюють в Італії Бароміні, Кортону і Лонгену; у Франції Лево, Ардуен-Мансара; Гібса, Рена, Хаксмура, Ванбру в Англії.

Рококо – напрямок в європейському мистецтві і архітектурі XVIII столітті; характеризується тенденціями до легкості, граційності, і примхливим орнаментальним ритмом. Термін рококо пішов від французького рокайль (буквально: перлина і прикраси із раковини): стиль прикрашення інтер’єрів, в основі якого S-образні згини і спіралеві форми. Живопис Ватто і севрська порцеляна також відносяться до рококо. В 1730-ті роки напрямок широко розповсюдився в Європі, особливо в Церквах і палацах Південної Німеччини і Австрії. Меблі в стилі чіппедейл – англійський приклад французького стилю рококо.

Серед інших особливих рис рококо найбільш прикметними є застосування орнаменту і прекрасних натуралістичних деталей. Стиль архітектури й інтер’єру павільйону Амалієнбург в німфенбурзі під Мюнхеном, Німеччина, а також готель в Субіз в Парижі являють собою типові зразки цього напрямку. Художники Буше і Франагор створювали панно для парижських особняків в типовому декоративному стилі рококо.

Просвітництво – ідейна течія в Європі, котра досягнула розквіту в XVIII столітті. Представники його вірили в досягнення соціального прогресу шляхом вільного розповсюдження раціонального наукового знання. Вони критикували суспільство і були вороже наставлені до релігії, яка, на їхню думку отруювала людську свідомість.

Американська і Французька революції керувалися принципами Просвітництва в установленні природного права рівності особистостей. Головними ідеологами течії були Вольтер Лессінг, Дідро.

Класицизм – в художньому мистецтві, музиці, літературі стиль, заснований на слідуванні принципів античного грецького і римського мистецтв: раціоналізму, симетрії, цільності, стриманості і строгій відповідності змістові твору і його формі. Термін «класицизм» чи «неокласицизм» часто використовується стосовно культури Європи XVIII століття на відміну від романтизму XIX століття. Джошуа Рейнолдс (Англія) (1723 – 1792).

Ампір – стиль французького декоративного мистецтва в період правління імператора Наполеона Бонапарта (1804 – 1814). Пізня форма неокласицизму, з мотивами запозиченими в древньому Єгипті, Греції, Римі. Характерно застосування темних сортів деревини, драпіровок. Стиль поширений в Європі і Північній Америці.

Романтизм – в літературі, художньому мистецтві і музиці стиль, який на чоло ставить уяву, емоційність і творчу одухотвореність художника. Конкретно і в більш вузькому смислі романтизм – це європейська культура другої половини XVIII століття – початку XIX століття, на відміну від класицизму XIX століття.

Романтизм виник в атмосфері, пронизаній ідеями Жан Жака Русої духом змін і революцій, що охопило суспільства США і Франції), як реакція на духовні цінності XVIII століття. Емоції та інтуїція переважають тут над раціоналізмом; індивідуальні якості окремої людини – над безіндивіальним образом суспільства, природня безпосередність – над класичним раціоналізмом і стриманістю. Основні теми романтичного мистецтва і літератури – це любов до величних розпростертих пейзажів, ностальгія за минулим, особливо – готичним, любов до всього простого (особливо, до народних традицій), культ героїчних особистостей – творчих чи політико-революційних, романтичні почуття, містицизм і зачарування смертю.

В літературі романтизм представлений Нова лісом, Брентано, Айхендорфом і Тіком (Німеччина), що очолювали рух «Буря і Натиск»; Вордсвортом, Колдріджем, Шеллі, Байроном і В. Скотом (Англія); Віктором Гюго, Ламартіном, Жорж Санд, Дюма- батьком (Франція), в творчості американських письменників По, Мелвіна, Лонгфелло й Уїтмена також відчутний вплив романтизму.

В мистецтві романтичну традицію представляють видатні художники пейзажисти: Фрідріх (Німеччина) і Тьорнер (Англія); Фюслі і Блейк притримувалися містико-фантстичних напрямків в романтизмі. Як квітнесенсія романтичного живопису часто називають ім’я французького художника Делакруа.

В музиці термін «Романтичний» вільно застосовується до більшості композицій XIX століття, хоча в основному асоціюється з поняттями програмної музики, такої як «Фантастична симфонія» Берліоза, пісенного циклу (в розробці Шуберта) і опери, найвища точка пізнього романтизму пов’язана з ім’ям Вагнера і Верді.

Реалізм – загальне для літератури і мистецтва поняття, яке означає об’єктивний, натуралістичний підхід до предмета, що створюється. В більш строгому смислі реалізм означає рух в європейському мистецтві і літературі середини XIX століття, виник як зворотня реакція на літературу романтизму і класицизму; також заперечував суспільні академічні теми (такі як міфологія, історія, величні пейзажі); для реалізму характерне зображення щоденного життя і прискіпливого відтворення соціального буття і оточення. Найбільш впливовим цей рух був у Франції, де має політичну ознаку. Ведучі художники-реалісти Гюстав Курбе і Оноре Дом’є викривали соціальну несправедливість з позицій свого мистецтва.

Серед реалістів значаться багато відомих письменників: Бальзак, Флобер, Стендаль, Еліот, Фонтане, Достоєвський, Гоголь. Подальше в живописі реалізм витіснив імпресіонізм, а в літературі натуралізм.

Імпресіонізм – 1) в музиці стиль композиції, заснований на виділені різнобарвності і фактурності музичного твору. Вперше поняття було застосоване до музики Дебюсі.

2) напрямок в живописі, що виник у Франції в 1860-ті роки і домінував у живописі Європи і Сполучених Штатів Америки наприкінці ХІХ століття. Імпресіоністи намагалися зобразити природу в її первісному вигляді, вловити найтоншу гру світла. Назва вживалася в зневажливій формі у відношенні до картини Моне Едуарда «Враження (Imression). Схід сонця», 1872 рік (Музей Мармоттан, Париж). В числі інших імпресіоністів Сезан, Мане, Дега, Ренуар.

Остаточно сформувався як напрямок на виставці «Салон зневажених», 1873 рік, де виставили свої роботи художники, не визнані офіційним Салоном. В 1874–86 роках імпресіоністи організували власні виставки, і зустріли шалену критику. Стилі імпресіоністів різнилися між собою, але всіх об’єднувало дослідження ефектів світла і руху, що досягалося використанням крупних, чітких мазків чи кольорових плям, розкиданих на полотні, а не змішаних попередньо на палітрі. В 1880-ті напрямок розпався на декілька нових стилів, що пізніше оформилися в постімпресіонізм.

«Імпресіоністи сприймають гармонію світу, але не бачать в ньому мети» (З особистого щоденника Поля Голена).

Натуралізм – в мистецтві взагалі – фактичне реалістичне зображення об’єкта. Не передбачає стилізації. Переважно назва стосується напрямку в літературі ХІХ століття, що виник у Франції і репрезентований творами Еміля Золя і братів Гонку. Подібно до реалізму відтворює образи щоденного життя, але виходить з припущення, що долі людей визначені наслідковістю, середовищем і суспільними відносинами незалежно від їх волі.

Головний теоретик напрямку Еміль Золя, демонструє з найменшими деталями вплив спадковості і середовища на сімейство Ругон-Маккар в серії романів, 1871–93 роки. В числі інших письменників-натуралістів Гі де Мопассана і Альфонс Доде у Франції, Герхард Гауптман в Німеччині і Теодор Драйвер в США.

Модернізм – лідируючий напрямок в архітектурі ХХ століття, що виник на основі технічних досягнень ХІХ століття, промислової архітектури, що сприяв формуванню інтернаціонального стилю 1920-х – 1930-х років і різних течій в окремих країнах, наприклад – бруталізму. «Вірність матеріалу», «підпорядкування форми функції» – ось два основних принципи цього стилю, загалом, все ж не вичерпують всіх вимог до якості сучасних споруд, особливо, їх зручності для людини. Тепер поряд з такими течіями як хай-тек, розвивається постмодернізм.

1). В архітектурі напрямок почав набирати силу після другої світової війни, коли йогого принципи, поширювані СІАМ, набули актуальність в плануванні і реконструкції європейських міст. Роботи Ле Корбюзьє, можливо якнайкраще демонструють принципи напрямку; до числа інших належать Адольф Лос, Петер Бернс, Вальтер Гропіус і Міс ван дер Рое.

2). В мистецтві ХХ століття – це загальна назва будь-якої спроби відійти від художніх традицій ХІХ століття; основний акцент ставиться на формі і засобах вираження, а не на зміст і тематику. В художньому мистецтві зникла фігуративність; в літературі письменники на місце звичного розповіді застосували метод «потоку свідомості»; в музиці традиційні тональності замінилися атональністю; в архітектурі функціоналізм замінив декоративність.

Критики модернізму звинувачують його в жорстокості і не гуманності, як протест проти нього виник постмодернізм, що конкурує з різними течіями модернізма, особливо з хай-теком в архітектурі.

Архипенко Олександр Порфирович (1887–1964), українець. Скульптор-абстраціоніст, проживав у Франції з 1908 року, і з 1924 – у США. Був піонером кубізму. Експериментував з прозорим пластиком, із скульптурою, котра мала внутрішнє освітлення.

Потік свідомості – спосіб оповіді. Згідно цього методу письменник викладає безперевний потік думок, вражень і почуттів персонажа без звичних прийомів діалогів і описовості. Широко застосовувалося на початку ХХ століття. Ведучими представниками цього методу є Вірджинія Вулф, Джеймс Джойс і Вільям Фолкнер.

Внутрішній монолог Моллі Блум в романі Джойса Улісс є наглядним прикладом цього метода. Вважають, що цей метод бурв розроблений англійською письменницею Дороті Річардсон (1873–1957) в своєму багатотомному романі «Паломництво», перший том якого був опублікований в 1915 році, другий – вже після смерті авторки. Термін «потік свідомості» увів філософ Вільям Джеймс в 1890 році.

Українські авторки текстів: Ніна Бічуя (1937 – ) «Портрет маленької дівчинки з черепахою», «Зачин до оповідання про Донелайтіса», Тамара Гундорова (1955 – ) «Жіночий роман», Леся Демська (1972 – ) «Місто ранкової зірки», Оксана Забужко (1960 – ), «Польові дослідження з українського сексу», «Сестро, сестро…», Ніла Боровська (1962 – ) «Дзвінка», Ірена Карпа (1980 – ) «Сни Ієрихона», Оксана Луцишина (1974 – ) «Анатомія огиди», Таня Малярчук (1983 – ) «Ендшпіль для Лізи» в книзі «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи» (2004), Оксана Пахльовська (1956 – ) «Жінка осіння», «Одне лише літо», Людмила Таран (1954 – ) «Сонет про себе розлучену і розчулену» та ін.

Хай-тек – від англійського «висока технологія», в архітектурі технологія проектування, виникла у Великобританії в 1970-х роках, заснована на використанні останніх технічних досягнень. Характерна наявність елементів конструкцій й інженерного обладнання, що виступають. Будівля Гонконгського і Шанхайського банків в Гонконзі, 1986, архітектура Нормана Тостера є високим зразком цього архітектурного стилю. До інших зразків належать: будинок компанії Ллойда в Лондонському Сіті, 1986, архітектор Ричард Роджерс, видавничий комплекс «Файненщнл Таймс» в Лондоні, 1988, архітектор Ніколас Грімшоу.

Пост- префікс, що використається для означення художнього стилю, який безпосередньо слідує за іншим, переважно зберігає ознаки попереднього, чи протидіє йому, наприклад, постмодернізм чи постімпресіонізм.

Постмодернізм – течія в архітектурі і мистецтві, що виникли наприкінці ХХ століття, який заперечує устремління модернізму зберегти чистоту форм і методів. Постмодерністи застосовують сплав різних стилів минулого, наприклад: класичного і бароко, і використовують його на вільних просторах класичних форм, часто з саркастичним ефектом. Його легка фамільярність викликає живіший інтерес, ніж строгі форми модернізму. Представниками цієї течії є архітектор Роберт Вен турі і Майкл Грейвс. В літературній критиці і критичній теорії термін «постмодернізм» означає швидше інше розуміння, а не заперечення радикалізму модернізму. В музиці постмодернізм асоціюється з новою оперою.

Постімпресіонізм – течія в живописі, що виникла як реакція на імпресіонізм у 80-ті і 90-ті роки ХІХ столітті, що вмістила у себе велику кількість стилів. Вперше цей термін вжив англійський критик Род жер Фрай в 1910 році для описання робіт Сезана, Ван Гога, Гогена. Хоча ці художники не були схожими один на одного за стилем, їх об’єднували пошуки постійних форм буття, стійких матеріальних і духовних сутностей замість відображення миттєвих сутностей життя, які постійно змінюються залежно від освітлення.

55