- •Плани семінарських занять
- •«Історія світової культури»
- •Тема 1. Зарубіжна література XVII століття
- •Тема 2. Художня культура країн західної європи XVII століття
- •Тема 3. Музика XVII– першої половини XVIII століття
- •Тема 4. Західноєвропейська література XVIII століття
- •Тема 5. Художня культура країн західної європи xviiі століття
- •Тема 6. Західноєвропейська музика просвітницького класицизму (XVIII – початок XIX століття)
- •Тема 7. Зарубужна література XIX століття
- •Тема 8. Художня культура західної європи XIX століття
- •Тема 9. Романтизм в західноєвропейській музиці XIX cтоліття
- •Тема 10. Оновлення методів та напрямків західного мистецтва наприкінці XIX – першій половині хх століття
- •Тема 11. Характерні особливості культури другої половини хх – ххі століття. Пошуки творчого самоствердження
- •Тема 12. Історія світової культури: український аспект. Постмодернізм
- •Графік індивідуальних занять
- •Художні стилі і напрямки культури нового часу (XVII – XXI століття)
Графік індивідуальних занять
для студентів ІІ курсу спеціальності «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»
№п/п |
Дисципліна |
Викладач |
Дата |
Години |
Зауваги |
1. |
Історія світової культури |
доцент Шваб Л.П. |
щовівторка |
14.00–17.00 |
зараховуються пропущені чи не виконані своєчасно теми програми курсу |
2. |
– |
– |
6.05.2008 |
– |
до вказаної дати приймаються, виконані письмово, індивідуальні навчально-дослідні завдання* |
*Індивідуальне навчально-дослідне завдання до курсу «Історія світової культури»: скласти тести до змістових модулів 1 і 2 в обсязі: щонайменше 10 тестів – до першого змістового модуля, 15 – до другого змістового модуля.
\
Художні стилі і напрямки культури нового часу (XVII – XXI століття)
Мистецтво Ренесансу – рух в європейському мистецтві XV – XVI столітті. Виникло в італії у Флоренції з ростом Духа гуманізму і нового розуміння класичних творів Греції і Рима. В галузі скульптури і живописі це привело до великого натуралізму, а також інтересу до анатомії і перспективі. В Італії XV століття відомий як класичний Ренесанс. Високий Ренесанс (початок XVI століття) – це творчість Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланжело і Тиціана – в Італії, і Дюрера – в Німеччині. Маньєризм (приблизно 1520-ті – 90-ті роки) формує фінальну частину Ренесанса.
Маньєризм – художній стиль і в європейському мистецтві XVI столітті, що спочатку виник в Італії і пов’язаний з кризою культури Ренесансу. Сам термін був створений італійським істориком мистецтва і художником Джорджо Візарі. На художників, що працювали в цьому стилі, здійснив величезний вплив Мікеланджело (його пізні роботи). Ман’єризм вирізняється суб’єктивними, вишуканими образами, вишуканістю форми. Серед італійських художників, що працюють в цій манері, найбільш відомі Джовані Росо, Пармиджаніно, архітектор Джуліо Романо, скульптор Джамболонья.
Цей стиль видно також в роботах іспанського художника Ель Греко і майстрів школи Фонтенбло у Франції.
Бароко – в художньому мистецтві, архітектурі, музиці стиль, поширивсяв Європі в 1600 – 1750 роках, якому характерні виразність, розкішність, динаміка. Скероване на підтримку католицької Церкви в її боротьбі з Реформацією, мистецтво бароко прагнуло до безпосереднього впливу на почуття глядачів. Характерний приклад – дзвіниця Корнаро із скульптурою Берніні «Екстаз святої Терези». Живопис, скульптура, декор, архітектура створюють цілісний драматичний ефект. Спочатку виник в римських Церквах стиль скоро завоював всю Європу, збагатившись новими рисами.
В живописі Караваджіо, сміливо використовує світлові контрасти і вражаючі композиції, вважають першим представником цього напрямку, але сімейство художників Караччі і Гвідо Рені більш типові для раннього бароко своїми розкішими пано розпису на стелі, що створювали враження скульптурного рослинного орнаменту. В католицькій Фландрії бароко представлено творами Рубенса і Ван Дейка, в Іспанії – полотнами Веласкеса і Рібери. В протестантській Голландії, де провідна роль належала вільному від католицької Церкви бюргерству, – творами Рембрандта, Вермера, Франса Халса.
В скульптурі прямі лінії замістили вигнуті і ломані. Велике зацікавлення викликали різноманітні прикраси і розкіш. Простір приміщення ілюзорно розширювалося завдяки стурбованій грі світла-тіні. Здійснювалися широкомасштабні проекти, наприклад площі святого Петра в Римі Берніні. Поза ним до видатних архітекторів бароко зачислюють в Італії Бароміні, Кортону і Лонгену; у Франції Лево, Ардуен-Мансара; Гібса, Рена, Хаксмура, Ванбру в Англії.
Рококо – напрямок в європейському мистецтві і архітектурі XVIII столітті; характеризується тенденціями до легкості, граційності, і примхливим орнаментальним ритмом. Термін рококо пішов від французького рокайль (буквально: перлина і прикраси із раковини): стиль прикрашення інтер’єрів, в основі якого S-образні згини і спіралеві форми. Живопис Ватто і севрська порцеляна також відносяться до рококо. В 1730-ті роки напрямок широко розповсюдився в Європі, особливо в Церквах і палацах Південної Німеччини і Австрії. Меблі в стилі чіппедейл – англійський приклад французького стилю рококо.
Серед інших особливих рис рококо найбільш прикметними є застосування орнаменту і прекрасних натуралістичних деталей. Стиль архітектури й інтер’єру павільйону Амалієнбург в німфенбурзі під Мюнхеном, Німеччина, а також готель в Субіз в Парижі являють собою типові зразки цього напрямку. Художники Буше і Франагор створювали панно для парижських особняків в типовому декоративному стилі рококо.
Просвітництво – ідейна течія в Європі, котра досягнула розквіту в XVIII столітті. Представники його вірили в досягнення соціального прогресу шляхом вільного розповсюдження раціонального наукового знання. Вони критикували суспільство і були вороже наставлені до релігії, яка, на їхню думку отруювала людську свідомість.
Американська і Французька революції керувалися принципами Просвітництва в установленні природного права рівності особистостей. Головними ідеологами течії були Вольтер Лессінг, Дідро.
Класицизм – в художньому мистецтві, музиці, літературі стиль, заснований на слідуванні принципів античного грецького і римського мистецтв: раціоналізму, симетрії, цільності, стриманості і строгій відповідності змістові твору і його формі. Термін «класицизм» чи «неокласицизм» часто використовується стосовно культури Європи XVIII століття на відміну від романтизму XIX століття. Джошуа Рейнолдс (Англія) (1723 – 1792).
Ампір – стиль французького декоративного мистецтва в період правління імператора Наполеона Бонапарта (1804 – 1814). Пізня форма неокласицизму, з мотивами запозиченими в древньому Єгипті, Греції, Римі. Характерно застосування темних сортів деревини, драпіровок. Стиль поширений в Європі і Північній Америці.
Романтизм – в літературі, художньому мистецтві і музиці стиль, який на чоло ставить уяву, емоційність і творчу одухотвореність художника. Конкретно і в більш вузькому смислі романтизм – це європейська культура другої половини XVIII століття – початку XIX століття, на відміну від класицизму XIX століття.
Романтизм виник в атмосфері, пронизаній ідеями Жан Жака Русої духом змін і революцій, що охопило суспільства США і Франції), як реакція на духовні цінності XVIII століття. Емоції та інтуїція переважають тут над раціоналізмом; індивідуальні якості окремої людини – над безіндивіальним образом суспільства, природня безпосередність – над класичним раціоналізмом і стриманістю. Основні теми романтичного мистецтва і літератури – це любов до величних розпростертих пейзажів, ностальгія за минулим, особливо – готичним, любов до всього простого (особливо, до народних традицій), культ героїчних особистостей – творчих чи політико-революційних, романтичні почуття, містицизм і зачарування смертю.
В літературі романтизм представлений Нова лісом, Брентано, Айхендорфом і Тіком (Німеччина), що очолювали рух «Буря і Натиск»; Вордсвортом, Колдріджем, Шеллі, Байроном і В. Скотом (Англія); Віктором Гюго, Ламартіном, Жорж Санд, Дюма- батьком (Франція), в творчості американських письменників По, Мелвіна, Лонгфелло й Уїтмена також відчутний вплив романтизму.
В мистецтві романтичну традицію представляють видатні художники пейзажисти: Фрідріх (Німеччина) і Тьорнер (Англія); Фюслі і Блейк притримувалися містико-фантстичних напрямків в романтизмі. Як квітнесенсія романтичного живопису часто називають ім’я французького художника Делакруа.
В музиці термін «Романтичний» вільно застосовується до більшості композицій XIX століття, хоча в основному асоціюється з поняттями програмної музики, такої як «Фантастична симфонія» Берліоза, пісенного циклу (в розробці Шуберта) і опери, найвища точка пізнього романтизму пов’язана з ім’ям Вагнера і Верді.
Реалізм – загальне для літератури і мистецтва поняття, яке означає об’єктивний, натуралістичний підхід до предмета, що створюється. В більш строгому смислі реалізм означає рух в європейському мистецтві і літературі середини XIX століття, виник як зворотня реакція на літературу романтизму і класицизму; також заперечував суспільні академічні теми (такі як міфологія, історія, величні пейзажі); для реалізму характерне зображення щоденного життя і прискіпливого відтворення соціального буття і оточення. Найбільш впливовим цей рух був у Франції, де має політичну ознаку. Ведучі художники-реалісти Гюстав Курбе і Оноре Дом’є викривали соціальну несправедливість з позицій свого мистецтва.
Серед реалістів значаться багато відомих письменників: Бальзак, Флобер, Стендаль, Еліот, Фонтане, Достоєвський, Гоголь. Подальше в живописі реалізм витіснив імпресіонізм, а в літературі натуралізм.
Імпресіонізм – 1) в музиці стиль композиції, заснований на виділені різнобарвності і фактурності музичного твору. Вперше поняття було застосоване до музики Дебюсі.
2) напрямок в живописі, що виник у Франції в 1860-ті роки і домінував у живописі Європи і Сполучених Штатів Америки наприкінці ХІХ століття. Імпресіоністи намагалися зобразити природу в її первісному вигляді, вловити найтоншу гру світла. Назва вживалася в зневажливій формі у відношенні до картини Моне Едуарда «Враження (Imression). Схід сонця», 1872 рік (Музей Мармоттан, Париж). В числі інших імпресіоністів Сезан, Мане, Дега, Ренуар.
Остаточно сформувався як напрямок на виставці «Салон зневажених», 1873 рік, де виставили свої роботи художники, не визнані офіційним Салоном. В 1874–86 роках імпресіоністи організували власні виставки, і зустріли шалену критику. Стилі імпресіоністів різнилися між собою, але всіх об’єднувало дослідження ефектів світла і руху, що досягалося використанням крупних, чітких мазків чи кольорових плям, розкиданих на полотні, а не змішаних попередньо на палітрі. В 1880-ті напрямок розпався на декілька нових стилів, що пізніше оформилися в постімпресіонізм.
«Імпресіоністи сприймають гармонію світу, але не бачать в ньому мети» (З особистого щоденника Поля Голена).
Натуралізм – в мистецтві взагалі – фактичне реалістичне зображення об’єкта. Не передбачає стилізації. Переважно назва стосується напрямку в літературі ХІХ століття, що виник у Франції і репрезентований творами Еміля Золя і братів Гонку. Подібно до реалізму відтворює образи щоденного життя, але виходить з припущення, що долі людей визначені наслідковістю, середовищем і суспільними відносинами незалежно від їх волі.
Головний теоретик напрямку Еміль Золя, демонструє з найменшими деталями вплив спадковості і середовища на сімейство Ругон-Маккар в серії романів, 1871–93 роки. В числі інших письменників-натуралістів Гі де Мопассана і Альфонс Доде у Франції, Герхард Гауптман в Німеччині і Теодор Драйвер в США.
Модернізм – лідируючий напрямок в архітектурі ХХ століття, що виник на основі технічних досягнень ХІХ століття, промислової архітектури, що сприяв формуванню інтернаціонального стилю 1920-х – 1930-х років і різних течій в окремих країнах, наприклад – бруталізму. «Вірність матеріалу», «підпорядкування форми функції» – ось два основних принципи цього стилю, загалом, все ж не вичерпують всіх вимог до якості сучасних споруд, особливо, їх зручності для людини. Тепер поряд з такими течіями як хай-тек, розвивається постмодернізм.
1). В архітектурі напрямок почав набирати силу після другої світової війни, коли йогого принципи, поширювані СІАМ, набули актуальність в плануванні і реконструкції європейських міст. Роботи Ле Корбюзьє, можливо якнайкраще демонструють принципи напрямку; до числа інших належать Адольф Лос, Петер Бернс, Вальтер Гропіус і Міс ван дер Рое.
2). В мистецтві ХХ століття – це загальна назва будь-якої спроби відійти від художніх традицій ХІХ століття; основний акцент ставиться на формі і засобах вираження, а не на зміст і тематику. В художньому мистецтві зникла фігуративність; в літературі письменники на місце звичного розповіді застосували метод «потоку свідомості»; в музиці традиційні тональності замінилися атональністю; в архітектурі функціоналізм замінив декоративність.
Критики модернізму звинувачують його в жорстокості і не гуманності, як протест проти нього виник постмодернізм, що конкурує з різними течіями модернізма, особливо з хай-теком в архітектурі.
Архипенко Олександр Порфирович (1887–1964), українець. Скульптор-абстраціоніст, проживав у Франції з 1908 року, і з 1924 – у США. Був піонером кубізму. Експериментував з прозорим пластиком, із скульптурою, котра мала внутрішнє освітлення.
Потік свідомості – спосіб оповіді. Згідно цього методу письменник викладає безперевний потік думок, вражень і почуттів персонажа без звичних прийомів діалогів і описовості. Широко застосовувалося на початку ХХ століття. Ведучими представниками цього методу є Вірджинія Вулф, Джеймс Джойс і Вільям Фолкнер.
Внутрішній монолог Моллі Блум в романі Джойса Улісс є наглядним прикладом цього метода. Вважають, що цей метод бурв розроблений англійською письменницею Дороті Річардсон (1873–1957) в своєму багатотомному романі «Паломництво», перший том якого був опублікований в 1915 році, другий – вже після смерті авторки. Термін «потік свідомості» увів філософ Вільям Джеймс в 1890 році.
Українські авторки текстів: Ніна Бічуя (1937 – ) «Портрет маленької дівчинки з черепахою», «Зачин до оповідання про Донелайтіса», Тамара Гундорова (1955 – ) «Жіночий роман», Леся Демська (1972 – ) «Місто ранкової зірки», Оксана Забужко (1960 – ), «Польові дослідження з українського сексу», «Сестро, сестро…», Ніла Боровська (1962 – ) «Дзвінка», Ірена Карпа (1980 – ) «Сни Ієрихона», Оксана Луцишина (1974 – ) «Анатомія огиди», Таня Малярчук (1983 – ) «Ендшпіль для Лізи» в книзі «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи» (2004), Оксана Пахльовська (1956 – ) «Жінка осіння», «Одне лише літо», Людмила Таран (1954 – ) «Сонет про себе розлучену і розчулену» та ін.
Хай-тек – від англійського «висока технологія», в архітектурі технологія проектування, виникла у Великобританії в 1970-х роках, заснована на використанні останніх технічних досягнень. Характерна наявність елементів конструкцій й інженерного обладнання, що виступають. Будівля Гонконгського і Шанхайського банків в Гонконзі, 1986, архітектура Нормана Тостера є високим зразком цього архітектурного стилю. До інших зразків належать: будинок компанії Ллойда в Лондонському Сіті, 1986, архітектор Ричард Роджерс, видавничий комплекс «Файненщнл Таймс» в Лондоні, 1988, архітектор Ніколас Грімшоу.
Пост- префікс, що використається для означення художнього стилю, який безпосередньо слідує за іншим, переважно зберігає ознаки попереднього, чи протидіє йому, наприклад, постмодернізм чи постімпресіонізм.
Постмодернізм – течія в архітектурі і мистецтві, що виникли наприкінці ХХ століття, який заперечує устремління модернізму зберегти чистоту форм і методів. Постмодерністи застосовують сплав різних стилів минулого, наприклад: класичного і бароко, і використовують його на вільних просторах класичних форм, часто з саркастичним ефектом. Його легка фамільярність викликає живіший інтерес, ніж строгі форми модернізму. Представниками цієї течії є архітектор Роберт Вен турі і Майкл Грейвс. В літературній критиці і критичній теорії термін «постмодернізм» означає швидше інше розуміння, а не заперечення радикалізму модернізму. В музиці постмодернізм асоціюється з новою оперою.
Постімпресіонізм – течія в живописі, що виникла як реакція на імпресіонізм у 80-ті і 90-ті роки ХІХ столітті, що вмістила у себе велику кількість стилів. Вперше цей термін вжив англійський критик Род жер Фрай в 1910 році для описання робіт Сезана, Ван Гога, Гогена. Хоча ці художники не були схожими один на одного за стилем, їх об’єднували пошуки постійних форм буття, стійких матеріальних і духовних сутностей замість відображення миттєвих сутностей життя, які постійно змінюються залежно від освітлення.