Історія України / Відповіді / 13-2
.docx1. Соціально-економічний стан західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII- на початку XIX ст. Галичина,Буковина і Закарпаття наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були найвідсталішимиавстрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості та сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті й Східній Галичині. На Буковині ж за відсутності панщинної системи переважала маса селян-власників (до 30%).
Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, у свою чергу, були багатонаціональними.Поряд із представниками корінної нації - українцями, тут в різні часи оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів тощо. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населення
Хоча ці українські території існували окремим життям, та їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального і національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині - з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, на Закарпатті - угорських панів. Австрійська влада проводила політику онімечування українців, польські пани намагались ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румунізувати українців Буковини, а угорські-вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову й українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.
2. Реформи Марії-Терезії та Йосифа II. У 70-х - 80-х pp. XVIII ст., за часів правління імператриці Марії-Терезії (1740-1780 pp.) та її сина Йосифа II (1780-1790 pp.), в Австрійській імперії були здійснені реформи. Вони базувалися на ідеях освіченогоабсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя зміцнити імперію, модернізувати її та залучити до нових історичних процесів, забезпечити міцне становище імперії на міжнародній арені.
Австрійська влада продовжила політику державного протекціонізму, що сприяло розвитку виробництва і торгівлі. У ході аграрноїреформи селян було звільнено від особистої залежності та визначено розмір панщини (до 30 днів на рік). Наслідком релігійноїреформи стало зрівняння в правах католицької, протестантської та греко-католицької церков. Віруючим цих віросповідань в однаковій мірі відкривалася дорога до університетів, державної служби, було дозволено продавати і купувати землю тощо, a священики дістали статус державних службовців. При здійсненні адміністративної реформи дворянське самоврядування (особливо розвинуте на колишніх землях Речі Посполитої) було замінено бюрократично-чиновницьким управлянням, що підпорядкувався безпосередньо імператорському двору. Створювалася постійна армія на основі обов'язкової військової повинності, централізованого рекрутського набору і стягування постійного військового податку, що різко обмежило роль дворянського ополчення. В Австрійській імперії було здійснено освітню реформу: проголошувалася загальна середня освіта, створювалася широка межа державних навчальних закладів, у початковій школі навчання здійснювалося рідною мовою, греко-католицькі семінарії було відкрито у Львові й Ужгороді.
У цілому реформи позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли насамперед політичній модернізації краю, але післясмерті Йосифа II аристократія почала чинити опір реформам і вони були припинені.
3. Початок розпаду феодально-кріпосницької системи. У 20-х -. 30-х pp. XIX ст. в Австрійській імперії почався розпад феодально-кріпосницької системи. Почали зароджуватися нові капіталістичні відносини. Поширеним явищем було зародженнямануфактур, які поступово переходили до фабричного виробництва.
У Східній Галичині, адміністративним, промисловим і торгівельним центром якої був Львів, на першому місті було ткацтво. Майже не було села або фільварку, де б не виробляли полотна, яке відправлялося до Відня, Брно, Будапешта. Розвивалося шкіряне виробництво, призначене для експорту. Засновувалися нові керамічні, залізо обробні підприємства, ливарні заводи, розвивалася соляна промисловість. Проте початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрійської імперії дуже негативно вплинув на галицьку промисловість. Галицьке ремесло і мануфактура не могли витримати конкуренції виробів фабрично-заводської промисловості і почали занепадати. За даними 1846 p., у краї було 56 міст і 138 містечок, але міська українська буржуазія була нечисленною й економічно слабкою.
У зв'язку з поширенням у цілому товарного виробництва в Австрійській імперії в західноукраїнських землях почала розвиватисяторгівля, основними формами якої були ярмарки і базари. Розвивались торгівельні зв'язки Східної Галичини з українськими землями у складі Росії. Торгівельний шлях пролягав через м. Броди, яке стало центром торгівлі. Зі Східної Галичини вивозили деревину і полотно, а ввозили з Наддніпрянської України худобу, промислові вироби. У країни Західної Європи експортували продукти сільського господарства та сировину.
Складною була ситуація і в Буковини Але у порівнянні зі Східною Галичиною її дещо покращувала та обставина, що в буковинській економіці з давніх часів велику роль відігравало скотарство. Відсталим аграрним краєм залишалося і Закарпаття.Розширення поміщицького господарства супроводжувалося і тут скороченням селянських наділів. Угорський сейм звівпрогресивні аграрні закони, започатковані Йосифом П, майже нанівець.
Сільське господарство в західноукраїнських землях залишалося на низькому рівні Земля належала великим землевласникам: це були магнати, шляхта, держава і церква. Цього часу на західноукраїнських землях відбувається подальше посилення поміщицького гніту. У 1802-1803 pp. австрійський уряд дозволив поміщикам застосовувати тілесні покарання щодо своїх селян. Збільшувалась панщина, вводились додаткові повинності. Поміщики намагались за будь-яку ціну відібрати у селян землю і засіяти зерновими, через те, що зерно стало цінним товаром. Погіршували становище селян і стихійні лиха - посухи, неврожаї, епідемії.
4. Посилення боротьби проти соціального гніту. Посилення феодально-кріпосницького гніту на західноукраїнських землях викликало рішучий опір з боку трудового населення - селян, міщан, ремісників, робітників. Формами антикріпосницького протесту були: втечі селян, потрави панських лук і посівів, вирубування лісів, розправи над сільською старшиною, підпали панських садиб, ґуралень та інших підприємств. Селяни відмовлялись сплачувати державні податки, ухилялись від рекрутчини.
Продовжується рух опришків, який набув особливого розмаху на Прикарпатті в 1810-1825 pp. Вони нападали на поміщиків, проникали в панські маєтки, грабували їх, спалювали господарські будівлі, карали гнобителів. У 20-х pp. XIX ст. ватажком карпатських опришків був Мирон Штолюк. Найбільше повстання на Закарпатті відбулося у 1830 р. На його придушення уряд послав регулярні війська. Повстанців суворо покарали. Окремі виступи опришків тривали до 1848 р.
У 1831 р. на Закарпатті почалися «холерні бунти». Приводом до масового виступу селян стали обмеження (карантин, заборона пересування), введені через епідемією холери. Повсталі виступили проти системи існуючих земельних відносин. У результаті уряд скасував частину другорядних повинностей (закон 1836 р.).
У 1838 р. масові селянські виступи почалися в Буковині. Кріпаки відмовлялися виконувати нав'язані їм поміщиками угоди, у яких йшлося про збільшення селянських повинностей. Ці виступи були придушені лише за допомогою військ. У 1843-1844 pp. на Буковині почалося масове повстання селян під проводом Лук'яна Кобилиці Керовані своїм ватажком жителі 22 буковинських сіл захопили ліси і пасовиська, відмовилися виконувати повинності, вигнали чиновників і встановили самоврядування. Проти селян знову була застосована військова сила. Кілька сотень селян було заарештовано й покарано.