Історія України / Відповіді / 15-1

ПРО НОРМАНСЬКУ ТЕОРІЮ

Ми не можемо скидати з рахунку ту роль, яку зіграли нормани в організації Київської держави. VIII — IX ст. були добою, коли нормани, під назвою яких об'єднувалось населення Скандинавії — шведи, норвежці, датчани, почали походи на своїх близьких та далеких сусідів. Деякі з них осідали на захоплених землях, інші поверталися з награбованим добром до Скандинавії. Згодом окремі групи норманів стали найманим військом. У VIII ст. нормани з'явилися у верхів'ях Волги і, підкоривши фінські племена — мерю, мурому, мещеру, опанували Волзький торговельний шлях.

На початку IX ст. нормани здійснюють ряд вдалих походів на Західну Європу, де вони засновують свої держави: у Франції — Нормандію, на Середземному морі — Норманське королівство.

Близькі до цих західноєвропейських подій розповіді наших літописів про створення держави в землі словенів. Так, у "Повісті временних літ" говориться, що в 859 році варяги прийшли із замор'я, "поклали данину на чудь и на словенех; на мери и на веси кривичах". У 862 році ці племена "изгнаша варяги за море", але не змогли самі зорганізувати державу і вирішили звернутися до інших варягів за допомогою. На цс відгукнулись три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик сіву Новгороді, Синеус—у Білоозері, а Трувор — в Ізборську. По смерті братів Рюрик став тут єдиновладним князем. Літопис зазначає межі його володінь: Новгород — у землі словенів, Полоцьк — кривичів, Ростов — мері, Білоозеро — весі і Муром — муроми. Так, на півночі в середині IX ст. постала напівфінська держава — Новгородська, яка охоплювала слов'янські землі (словени, кривичі) та фінські (меря, весь, мурома).

Цей факт дав життя так званій норманській теорії, яка відмовляє східним слов'янам в здатності самостійно створити державу. Підвалини цій теорії заклав Нестор у "Повісті временних літ", а створили її німецькі вчені — Байєр, Міллер та Шлітцер, які працювали в Російській академії наук, починаючи з 1724 року. Ми не будемо детально зупинятись на критиці цієї теорії відносно поляно-руської державності, бо тут її абсурдність очевидна. Задовго до приходу Олега існувала руська державність, що й було вже нами доведено. Значно більше треба попрацювати російським історикам, щоб довести національні витоки своєї державності.

Звернемося тепер до подій 882 року. Походи на Візантію і, особливо, прийняття Оскольдом християнства викликали невдоволення як племінної аристократії, так і простого народу. Військові походи вели до збагачення оточення князя. Християнство, яке прийняв Оскольд, ще більше посилювало його особисту владу і, з іншого боку, обмежувало владу племінної верхівки. Нова релігія турбувала і волхвів, які з її розповсюдженням могли втратити свій вплив на населення.

Таким чином, сформувалася стійка опозиція з племінної верхівки, волхвів і народних мас, які були невдоволеними, перш за все, загрозою нової релігії, що забирала у них старих богів, давні звичаї, обряди, традиції. Оскільки влада князя була досить сильною, опозиція починає шукати підтримку зовні, щоб повалити князя. Підтримку знайшли у язичницького правителя сусідньої слов'янської держави — новгородського князя Олега.

У 882 році, переодягнувшись у купецьке вбрання, дружина цього князя з'являється в Києві. Князя Оскольда запрошують на званий обід і там підступно вбивають. Народ приймає цю звістку спокійно, що довгий час було найбільшою загадкою для істориків. У Києві не вибухають ні повстання народних мас, ні протести місцевої аристократії. І все це тому, що всі вони хотіли, щоб у Києві правив язичницький правитель, який би не зачіпав їхніх інтересів, не рушив би старої релігії. Таким чином, після вбивства останнього Києвича в Києві встановлюється нова династія — Рюриковичів.

Отже Олег, здійснивши цей переворот, не був творцем держави для полян-русів, як стверджують норманісти. Київська держава існувала вже майже два століття до приходу Рюриковичів. Вона мала свою власну політичну структуру — монархію, і Олег не зміг замінити її республіканською формою правління, яка існувала в Новгороді, що говорило про силу Київської держави. 882 рік — це не рік створення держави у східного слов'янства, а рік династичного перевороту, коли замість династії Києвичів на княжому престолі з'являється династія Рюриковичів. Усі ці факти дали російському історикові В. Ключевському право стверджувати, що "Руська держава була заснована діяльністю Оскольда, а за ним Олега. З Києва, а не з Новгорода пішло об'єднання слов'ян".

Значних успіхів досягла Київська Русь в цей час і в міжнародній політиці. Першим важливим заходом князя Олега у цій сфері стала спроба захистити свою державу від нападів сусідів. 300 гривень щорічно сплачувала Київська Русь скандинавам. Певною компенсацією цих матеріальних збитків була данина, яку Київська Русь одержувала від Візантії за угодою, укладеною ще князем Оскольдом. Надходила вона далеко нерегулярно і, мабуть, саме в цьому слід убачати причину загострення відносин Києва і Константинополя.

У 907 і 911 роках Олег здійснив успішні походи на Візантію, внаслідок чого Русь підписала вигідні для себе договори. Князюванням Олега (882— 912 рр.) завершився процес утворення Київської Русі як державної спільності східних слов'ян.

Роль варягів у створенні Київської Русі

Згідно Норманської теорії походження східнослов'янської державності, саме присутність варягів на землях східних слов'ян у першу чергу сприяла переходу протодержавних слов'янських утворень на рівень державності. Таким чином вважається, що варяги або безпосередньо створили у східних слов'ян готові державні утворення, або відігравали активну роль у її створенні.

Їхні опоненти, навпаки, вважають утворення східнослов'янської держави виключно результатом еволюції місцевих суспільних відносин, а вплив варягів на державотворчі процеси розглядається як незначний або взагалі ніякий.

Наразі обидві теорії продовжують активно конкурувати.

Варяги — (від старо-північн.-герм. — væringjar, нім. — Waräger, грецьк. — Βάραγγοι а Βαριάγοι, стар.-слав. — Вар`яже, Вар`язі) — у широкому тлумаченні цього терміну — нормани, мандрівники, воїни-пірати та купці з північної Європи — Скандинавії; германо-мовні племена, що населяли західне узбережжя Балтійського моря до утворення держав Данія, Швеція та Норвегія. Етнонім «варяги» вживався у Східній Європі та Візантії, в Західній Європі ці ж племена одержали назву «вікінги».

У більш вузькому тлумаченні (що походить з візантійських джерел) варяги — це норманські воїни, що наймалися служити охоронцями до двору візантійських імператорів

Етимологія

Існують різні версій походження назви «варяги»: від давньосканд. — Væringjar, із “várar”, «важна обіцянка», щось на зразок «Пов'язане Словом та Клятвою товариство озброєних вояків». варяги — давньоруська назва жителів Скандинавії в давньоруських джерелах. У зв'язку з теорією про скандинавське походження варягів була ототожнена з європейськими назвами — «Нормани» (від старогерм. «Nordgermanne» — Північні германці) та «Вікінги». назва "варяги" є словом, яке є синоніном і має спільне походження з слов'янськими словами "вороги", "враги". деякі прихильники цієї теорії (напр. А.Т.Фоменко) твердять, що цим словом слов'яни в літописах могли називати не лише скандинавів, а й будь-які інші ворожі ним в даний момент племена, зокрема інші слов'янські

Джерела

Згадка про В. у візантійських джерелах — у хрониці другої половини 11-го століття (1057 р.) «Synopsis Historion» візантійського придворного історика Іоанна Скілітця (лат. - Ioannes Skylitzes; грец. - Ιωάννης Σκυλίτζης) .

Уперше у староруських джерелах згадуються у вміщеній в «Повісті минулих літ» легенді про «закликання варягів». «Повість» називає варягами представників різних північногерманських народів, а Балтійське море — «варязьким».

Михайло Ломоносов в своїй праці "Краткой россійской лєтописецъ" пише - "Славяне и Чудь по нашим, Сарматы и Скифы по внєшнимъ писателям, были древніе обитатели въ Россіи. Единородство Славянъ с Сарматами, Чуди со Скифами для многих ясных доказательствъ неоспоримо. Народъ Славенской, усилясь, притєcнилъ Чудь къ сторонамъ восточнымъ и сєвернымъ, и часть оныя присовокупилъ въ свое соединеніе. Потомъ Варяги жившіе по берегамъ балтійскаго моря, которые именовались Россы, Готы, Норманы, Свія, Ингряне, имєя со Славянами частыя войны, купечества, и путешествуя въ Грецію чрезъ здєшнія земли, на многихъ мєстахъ поселились .. "

Рід занять

На своєму початку «мандрівники-мореплавателі» варяги були типічні на той час пірати-розбійники. Потім, «осівши на землю», покоривши місцеві племена чи примусивши їх платити данину, тобто накопичевши деякий рівень прибутку і багатства, вони ставали торгівцями-купцями. Варяги у європейській історіографії також відомі як найманці-охоронці при дворі візантійських імператорів. Варяги виконували, окрім того, функції княжих послів, брали участь в адміністрації, інші осідали в містах і займалися переважно торгівлею. На Сході Європи дружини варягів і варязькі купці в своїх подорожах на південь до багатої метрополії Візантії користувалися Дніпровим шляхом (Варязький шлях, шлях «З варяг у греки»). По ріці Волга вони плавали до Персії, де теж вели активну торгівлю.