Історія України / Відповіді / 12-2
.docxПоділи Польщі - чотири поділи території Польщі між іншими державами (1772, 1793, 1795, 1939 pp.). Перші три поділи Польщі були зумовлені кризою польської державності й розвитком загальноєвропейської зовнішньо-політичної ситуації. Вирішальну роль в ініціюванні та здійсненні поділів відіграло прагнення Бранденбурзько-Прусської держави до стратегічного об'єднання в єдиних кордонах Східної Пруссії та інших прусських володінь.
На початку 70х p. XVIII ст. Польща (Річ Посполита) внаслідок соціально-економічної та політичної кризи занепадала. В 1772 p., скориставшись її скрутним становищем, Австрія, Росія і Пруссія здійснили перший поділ Речі Посполитої. Австрія анексувала область на північ від Угорщини, Пруссія приєднала більшу частину польських земель між Померанією і Східною Пруссією, Росія захопила північно-східну частину Речі Посполитої. В результаті другого поділу Польщі в 1793 р. Пруссія захопила область з містами Гданськ, Торунь і Познань, Росія приєднала Правобережну Україну. Відповіддю поляків на другий поділ стало визвольне повстання, очолюване Т. Косцюшко (придушене російськими та прусськими військами).
У 1795 р. Австрія, Пруссія та Росія підписали договір про третій поділ Польщі. Згідно з ним до Австрії відійшла територія на півдні та південному-сході від Варшави разом з м. Краковом, до Пруссії - Варшава з прилеглими землями, до Росії - західні українські та білоруські, а також литовські землі. Загалом Австрія захопила 132 тис. км2 польських земель з населенням 3,9 млн осіб, Росія - 460 тис. км2 з населенням 6 млн осіб, Пруссія - 148 тис. км2 з населенням 2,8 млн осіб. Польська держава припинила існування на тривалий час (до кінця першої світової війни в 1918 p.).
Четвертий поділ Польщі відбувся у вересні 1939 р. внаслідок підписаного напередодні (23.08.1939 р.) між нацистськоюНімеччиною та комуністичним СРСР секретного додаткового протоколу. Він передбачав, що німецько-радянський кордон пройде «приблизно по лінії річок Нарва, Вісла, Сана». Німецькі війська вторглися до Польщі 1.09., а радянські- 17.09.1939 р. Формальне завершення окупації Польщі й остаточне визначення нового німецько-радянського кордону було відображено в секретному додатковому протоколі до Договору між Німеччиною і СРСР про дружбу і кордон (28.09.1939 p.). Відповідно до нових уточнень Люблінське й частина Варшавського воєводства залучалися «в сферу інтересів» Німеччини. Західноукраїнські й західнобілоруські землі, що увійшли до складу СРСР, незабаром були приєднані до УРСР і БРСР. Жителі цих земель зазнавали масових репресій і депортацій. Окуповані Німеччиною польські землі були поділені: західні включені до Рейху, на східних - створено Генеральну губернію. На окупованих землях чинився терор, пограбування національного багатства. Відродженняпольської державності відбулося в 1945 р. після визволення земель від німецьких військ.
Захоплення Правобережної України Російською імперією.
Російський уряд посилював свій вплив і на інші українські регіони. Щоправда, за участь союзників у війнах з Туреччиною він розплачувався українськими територіями. Катерина II не заперечувала, коли під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. австрійські війська захопили територію Північної Буковини, крім Хотинського краю. До складу Австрійської монархії потрапило й Закарпаття. У результаті першого поділу Польщі в 1772 р. між Прусією, Австрією та Росією до Австрії відійшла також Галичина. При сприянні Росії західноукраїнські землі були відірвані від материнського ядра й опинилися під владою Австрії.
Нейтралізувавши таким чином сильного противника, російський уряд активізував експансію на Правобережну Україну. Цьому певною мірою сприяла й політика польського уряду на правобережних українських землях. Нещадним визиском кріпаків польська шляхта поставила місцеву людність на межу фізичного виживання. Проголосивши католицьку церкву панівною на всій території Речі Посполитої, польський сейм у 1768 р. надав їй перевагу над православною конфесією. Почалися переслідування православного духовенства, обмеження прав православних панів, скасовувався змішаний суд. Посилилося покатоличення українських дітей у школах. Навчання велося винятково польською та латинською мовами, учням прищеплювалася зневага до української мови, культури, побуту й звичаїв.
Вихід з такого становища частина громадськості вбачала в приєднанні Правобережної України до православної Росії. З таким проханням вона неодноразово зверталася до російського уряду. Спираючись на рішення "Вічного миру" 1686 р. про визнання Росії гарантом православного віросповідання в Речі Посполитій, російський уряд у 1768 р. домігся відкриття на Правобережжі та в Білорусії православної єпархії. Однак в умовах війни з Туреччиною Росія не могла активніше втручатись у внутрішні справи Речі Посполитої.
Серйозне занепокоєння цариці Катерини II викликало прийняття польським сеймом у травні 1791 р. конституції Польщі, яка багато в чому перегукувалася з ідеями Французької буржуазної революції 1789 р. Змиритися зі зміною державного устрою Польщі російський уряд не збирався. Тим більше, що противники нової конституції з числа магнатів і шляхти зверталися до Росії за допомогою. Тому 3 липня 1791 р. вона почала готуватися до силового втручання у справи Польщі, координуючи дії при цьому з Прусією, зацікавленою у черговому відторгненні нових польських земель.
На початку травня 1792 р. російська армія двома колонами почала наступ на Правобережну Україну. Основне 64-тисячне військо наступало через Могилів і Сороки, а допоміжне — через Васильків. Для підтримки своїх дій царський уряд ініціював проголошення в Торговиці (сучасна Кіровоградщина) 14 травня 1792 р. конфедерації противників прогресивного реформування державного устрою Речі Посполитої. Рухаючись за царськими військами, "торговичани" ліквідовували запроваджені Чотирирічним сеймом установи й встановлювали свої тимчасові органи влади. Почалися виступи селян проти польських поміщиків. Польські війська не чинили опору й відходили на захід. Місцеве населення вбачало в російських військах визволителів від панського ярма і радо вітало їх* До кінця травня Правобережна Україна й частина Волині були зайняті російськими військами.
Після приєднання до Торговицької конфедерації короля Станіслава Августа Понятовського в умовах терору відбулися нові вибори до сейму. Він скасував демократичні реформи свого попередника й відновив владу магнатської олігархії. При підтримці "торговичан" Росія і Прусія 12 січня 1793 р. підписали конвенцію про другий поділ Польщі. До Російської держави відходила Правобережна Україна, про що населення повідомив царський маніфест від 27 березня 1793 р.
Проти розчленування Польщі й за відновлення прогресивних реформ виступила частина патріотично налаштованих польських офіцерів і шляхти на чолі з Тадеушем Костюшком. 24 березня 1794 р. він проголосив початок повстання. Повстанці здобули перемогу над російськими частинами під Рас лавицями, але протистояти всій російській армії не змогли. Регулярні війська завдали поразки повстанцям під Мацейовичами і зайняли Вільно та Варшаву. Колись могутня й величезна Річ Посполита перестала існувати. Росія та Австрія підписали нову угоду про третій поділ Польщі, в 1795 р. до неї приєдналась і Прусія. До Росії відійшли Західна Волинь,-Західна Білорусія, Литва й Курляндія. Так на кінець XVIII ст. українські землі було поділено між Австрією і Росією. Почався новий етап у житті українського народу.
На відвойованих українських землях російський уряд почав запроваджувати нові порядки. У 1793 р. Правобережна Україна була поділена на Ізяславську і Брацлавську губернії та Кам'янецьку область. Згодом відбулися нові адміністративно-територіальні зміни, й нарешті в 1797 р. всю територію Правобережної України остаточно поділено на Київську, Подільську й Волинську губернії. Нові адміністративні й судові установи вводилися повільно й почали діяти тільки наприкінці 1796 р. Щоб не загострювати ситуацію, царський уряд залишив чинними старі польські закони, а також юридичні норми Третього Литовського статуту. Через кілька років посади судових урядовців зайняли російські чиновники. Судочинство велося двома мовами — польською та
Землі католицької церкви й опозиційної шляхти були конфісковані й частково роздані як нагорода за заслуги царським генералам і вищим чиновникам. Значні володіння разом з кріпаками одержали генерали М. Кречетников, М. Кутузов, І. Ферзену, а також О. Безбородько, М. Новосильцев, М. Рєпнін та інші вельможі. Прибічники Росії Браницькі, Жевуські, Потоцькі та інші також примножили свої маєтності, дістали царські чини й звання. Щоб протиставити місцеве селянство, абсолютну більшість якого становили українці, польським панам, царський уряд указом імператриці від 18 квітня 1793 р. звільнив його від сплати державних податків, постоїв військ і обов'язку безплатного перевезення військових вантажів на три роки. На правобережні міста поширювалася дія жалуваної грамоти містам 1785 р. і окремо дозволялося всі прибутки від торгівлі пускати на потреби міського господарства. Створювалися нові митниці поблизу Могилева, Жванця, Волочиська та інших прикордонних міст, налагоджувався систематичний поштовий зв'язок, школи передавались у юрисдикцію місцевої адміністрації і навчання велося російською мовою.
Отже, відбувалось впровадження та зміцнення царської влади в Гетьманщині та Слобожанщині: спочатку поява царських воєвод в українських містах, а згодом втручання царських урядовців у вибори гетьмана, полковників і сотників. У 70—80-х рр. XVIII ст. в результаті політики царського уряду, спрямованої на скасування будь-якого місцевого самоврядування, в Україні були остаточно ліквідовані гетьманство, Запорозька Січ, полковий, військовий та адміністративно-територіальний устрій. Вся повнота влади зосередилась в руках російського уряду.