4. Останні князі. Занепад Галицько-Волинської держави

• Спадщина Юрія І дісталася його синам – Андрію та Льву II, які правили удвох.

• Вони називали себе «князями всієї Русі», у такий спосіб висловлюючи претензії на наступництво державницьких традицій Київської Русі.

• Провідним напрямом зовнішньополітичної діяльності Андрія і Льва була орієнтація на союз із Тевтонським орденом і Польщею.

• У такий спосіб князі намагалися ослабити свою залежність від Орди, у битві проти якої вони, можливо, й загинули.

• Оскільки жоден із братів не мав дітей, то з їхньою смертю у 1323 р. династія Романовичів по чоловічій лінії урвалася.

• Майже два роки галицько-волинський трон залишався вакантним, хоча претендентів не бракувало.

• Року 1325 галицько-волинські бояри главою держави обрали князяБолеслава, сина Марії, сестри останніх правителів Андрія та Льва II, який прийняв православ’я та ім’я Юрія.

• Про наміри відродити часи могутності Галицько-Волинського королівства свідчить і той факт, що у документах Юрій II називав себе «божою милістю князем і дідичем королівства Русі» або «божою милістю уродженим князем всієї Малої Русі» та використовував королівську печатку Юрія І.

• Юрій II Болеслав правив від 1325 р. до 1340 р. 

• У зовнішній політиці він тримався союзу з Тевтонським орденом, знайшовши у такий спосіб противагу Польщі, відносини з якою були ворожими.

• Юрій ІІ налагодив дружні стосунки із Литвою, зміцнивши їх шлюбом із дочкою князя Ґедиміна.

• Проте щасливим князювання Юрія ІІ Болеслава не вважають.

• Адже йому випало накласти головою від змовників: 1340 р. його було отруєно.

• За свідченням джерел, така доля спіткала Юрія ІІ Болеслава через ускладнення релігійної ситуації.

• Із дитинства католик, він «став розмножати число латинників і їх віру», «принаджував з різних країв католицьких священиків і богословів, бажаючи защепити їхню віру в русинів».

• Загибель Юрія II Болеслава мала для Галицько-Волинської держави негативні наслідки.

• Його смертю скористалися західні сусіди, які прагнули збільшити власні території за рахунок українських земель.

• Галицько-Волинським князем був визнаний Любарт, син литовського князя Ґедиміна, дружина якого походила із родини галицько-волинських князів і тому він мав законне право на галицько-волинську спадщину.

• Проте свою владу Любарт поширив лише на територію Волині.

• У 1349 р. похід польського короля Казимира започаткував довголітню війну за галицько-волинські землі.

• Закінчилася вона тим, що Галичина із Белзькою землею і Холмщиною опинилася під владою Польського королівства, Волинь – під владою литовської династії.