![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1.Світогляд
- •4.Передфілософія Китаю
- •5.Антична філософія.Її основні ідеї
- •6. Антична філософія. До сократівський період
- •7.Антична класика.Сократ,платон,арістотеть
- •8.Філософія європейського середньовічча
- •9.Філософія епохи Відродження
- •10.Філософія Нового часу
- •11.Філософія епохи Просвітництва
- •12.Гносеологія та етика канта
- •13.Гегель
- •14.Фейербах
- •15.Погляди маркса
- •16.Філософія позитивізму
- •17.Філософія життя
- •20.Герменевтика
- •21.Розвиток філософської думки в Україні
- •22.Традиції Києво-Могилянської Академії
- •23. Погляди Сковороди
- •26. Форми буття: природне, соціальне, духовне, їх специфіка та взаємозв’язок.
- •27 Питання
- •28 Питання
- •29 Питання
- •30 Питання
- •31 Питання
- •32 Питання
- •33 Питання
- •34 Питання
- •35. Емпіричний рівень знання
- •36. Теоретичний рівень
- •37.Проблема істини
- •38. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.
- •39. Людина як предмет філософії.
- •40. Природничі та соціальні-історичні засади свідомості. Сучасна наука про ознаки свідомості.
- •41. Структура свідомості.
- •42. Мислення і мова.Проблема ідеального
- •43. Суспільство і природа. Екологічні проблеми сучасності (філософський аспект)
- •44. Матеріальні основи розвитку суспільства.
- •45. Суспільство як об*єкт філософського аналізу. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •46. Соціальна структура суспільства
- •50. Поняття культура. Типологія культур. Культура і цивілізація.
- •51. Цінності як ядро духовного світу людини. Структура цінностей.
32 Питання
Філософські поняття загального, особливого (одиничного) належить до
категорій діалектики. Як і інші категорії філософії, вони відображають
об’єктивну дійсність, формуються в процесі розвитку науки і практики,
відображають рівень знань людини про природу і суспільство у певних
конкретно-історичних умовах.В філософії категорії загального, особливого (одиничного) широковикористовуються, насамперед, як універсальні форми мислення і пізнання.
Одиничне – це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю. Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності. Одиничне і загальне є єдністю протилежностей. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Його не можна побачити, покуштувати, торкнутися рукою. Воно існує через одиничне як його момент. Ми говоримо: “Іван є людина”. Вже тут є діалектика одиничного і загального. “Іван” – одиничне. “Людина” – загальне. “Іван” має ті риси, котрі притаманні всім людям. Отже, він є носієм загального. Загальне ж не існує поза одиничним, окремим. Окреме не існує інакше як у тому зв’язку, який веде до загального. Будь-яке окреме є так чи інакше загальним, бо воно об’єктивно пов’язане з ним. Всяке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково – в тому, що є тотожним упредметах. Одиничне, окреме, за своїм змістом, проявом багатше від загального, яке є абстрактним. Однак загальне глибше розкриває зміст, сутність речі. Проміжною категорією між одиничним і загальним є поняття “особливе”, яке відображає момент суперечливої єдності загального і одиничного. Особливе – це те, що є загальним у відношенні до одиничного і одиничним у відношенні до загального. Наведемо приклад: пшениця – одиничне; злакова рослина – особливе; рослина взагалі – загальне. Поняття “злакова рослина” є одиничним стосовно поняття “рослина взагалі”.
33 Питання
Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Але не слід забувати, що людина — це не просто індивід з певними біологічними властивостями, а насамперед, суспільна істота. Тому людина розмірковує і пізнає остільки, оскільки є членом суспільства, що через форми суспільної свідомості виявляє суттєвий вплив і на зміст пізнання. Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.
Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія" (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" - учення, наука). Інколи цей розділ філософії іменують "епістемологія" (давньогрец. "епістема" - знання, наука; "логос" - учення), але здебільшого епістемологію розглядають або як теорію знання, або як дослідження лише наукового знання. Необхідно зауважити, що гносеологія була більше характерною для часів класичної філософії, оскільки розглядала пізнання з позиції відстороненого спостереження, а епістемологія - це більше явище некласичної філософії.Першим питанням гносеології є визначення природи пізнання: що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи приречена людина пізнавати? У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності. Але результатом такої взаємодії можуть бути враження, почуття, певні емоції. по-перше, що об'єктом пізнання може бути будь-що, що пізнання може набувати характеру самопізнання; - по-друге, що суб'єкт та об'єкт співвідносні: об'єкт набуває характеристик саме об'єкта лише у відношенні до певного суб'єкта, тоді як останній виявляє себе лише через дію на певний об'єкт.