2 rrhМіністерство освіти і науки

У республіканському Римі вперше чітко сформулювалися суспільно-політичні об'єднання — партія оптиматів та партія иопуляріе. Перші вимагали більших прав і значення для кращих людей (за походженням, за економічним статусом), другі — вимагали збільшення значення народної більшості як вирішальної сили на народних зборах. Зрозуміло, що ці партії були ще дуже далекі від сучасного розуміння, однак це були перші паростки масової організації за інтересами з більш-менш виразним волевиявленням. Для римської республіканської демократії були притаманні потреба владарювання над іншими народами, почуття обов'язку громадянина. Тїт Лівій вказував, що потреба владарювання переповнювала римлян, а коли було заявлено, що римляни повинні відноситися справедливо до інших народів, коли латини (які давно вже складали добру половину воїнів легіонів, брали участь у всіх завоюваннях Риму) почали вимагати для себе рівних прав із римлянами, це так обурило римлян, що один консул заявив, що прийде в сенат і вб'є мечем усякого латина, якого зустріне в курії¹². Розви­нутим було й почуття обов'язків у римських громадян, головний із них — це любов до батьківщини. Це почуття набрало релігійного характеру, тому, без огляду на обставини, ми завжди знайдемо в душі римлянина лише громадянина. Новим було в римській культурі поняття держави, яка розглядалася як моральна спільнота людей, пов'язаних між собою взаємними правами та обов'язками, тобто це була справа громадян. Важливим внеском римлян стала Ідея верховенства права незалежно від політичного ладу, опрацю­вання проблеми природного права, рівності людей. Основою права, за Ціцероном, є природний закон. [14]

Межами влади с права громадян. Представницьке ж правління вимагає введення широкого виборчого права, яке мало б майновий ценз. Ідеї Констана розвинув Джеремі Бентам, який вимагав встанов­лення політичних гарантій громадянським правам і свободам. Такі гарантії може забезпечити лише демократія. [23]

Висновок.

Життя в суспільстві перетворює людину на політичну істоту. Цей процес (соціалізація) пройшов кількісну та якісну еволюцію: від невеликого прошарку вільних людей до загальної участі в політичних процесах, від прямої до представницької демократії. Важливішими етапами становлення політичної людини стали:

— усвідомлення загалом своїх природних прав, договірного походження держави, перехід від інституту підданства до громадянства, обмеження ролі держави;

— введення загального виборчого права, масова участь у діяльності політичних партій,

використання здобутків НТР у політичних процесах — формування інформаційного суспільства;

тенденції до систематичного зростання участі жінок у політичному житті.

Політична соціалізація — це безперервний процес набуття людиною політичних якостей, політичних знань, уміння, навичок, спадщини політичної культури. Виділяємо три етапи політичної соціалізації. Первісний, що має наступні аспекти: образний, персоналізації, ідеалізації, інституалізації. Другий етап полягає в усамостійненні, опрацюванні свого бачення політичних реалій, особистої участі в політичних процесах. Третій етап — реалізація або сповзання до пасивності.

Виділяються чотири типи громадянства, що формуються як результат політичної соціалізації: гармонійний, гегемо- ністичний, плюралістичний, конфліктний. У залежності від політичного режиму формуються різні форми участі в політич­ ному житті (апатія, лояльність, негативізм, громадянськість, членство в партіях, інших організаціях).

Список використаної літератури:

1. Политология. Под ред. Г.В.Полуниной. — М, 1996. — С. 239.

2. Політичний енциклопедичний словник. За ред. Шемшученка Ю.С., Бабкіна В.Д. - К., 1997. - С. 263.

3. . Основи політичної науки. Курс лекцій за ред. Б.Кухти. - Львів.1997. - Ч. 2. - С. 108

4. Соловьев А.И. Введение в политологию. —М., 1996. - С. 158.

5. Чичерин Б. История политических учений. — М., 1869. — Ч. 1.-С.242.

6. Шаповал Володимир. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.-С. 39-42.

7. Мечников Л.И. Цивилизация и великие исторические реки.-М., 1993.

8. История политических и правових учений. Подред. В.С.Нерсесянца. - М., 1995. - С. 93-102.

9. Московичи Серж. Вектолп. Исторический трактат по психологии масс. — М, 1996. — С. 71.

10. Краткий философский словарь – «Демократия» – стр.130-132 – В. Викторова.

11. Политика и право – «Монархия» - стр. 29-31-А. Ф. Никитин.

12. Политика и право – «Демократия» –стр.37-39. – А. Ф. Никитин.

13. Скакун О. Ф. – Теория государства и права: Учебник. Харьков: Консум; Ун-т внутренних дел, 2000. – 704 с.

14. Алексис де Токвиль. Демократия в Америке. М., «Прогресс - Литера», 1994.

15. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. М., «Наука», 1991.

16. Новгородцев П.И. Сочинения. М., «Раритет», 1995.

17. Брайс Д. Современные демократии. М., «Прогресс», 1992.

18. Кельзен Х. О сущности и значении демократии. М., «Проспект», 1996.

19. Политология, М. Н. Марченко. М., «Зерцало», 1997. 383 стр.

20. Политология, В. А. Мельник. Минск, «Вышэйшая школа», 1996. 478 стр.

21. Политология, Л. В. Сморгунов, В. А. Семенов. С.-П., 1996. 205 стр.

22. Политология, Г. А. Белов. М., «ЧеРо», 1997. 302 стр.

23. Основы политологии, Д. П. Зеркин. Ростов-на-Дону, «Феникс», 1997. 541