104

Видання, розпочаті у XVIII сторіччі

«Аvеrtissement» («Повідом­лення», «Вісті») – газета, яку почав видавати у Львові книгодрукар Антон Піллер після приєднання Галичини до Австрії в 1772 р. Проте, оскільки робив він це без дозволу влади, львівський окружний уряд 11 січня 1774 р. заборонив це видання.

«Gazette de Leopol» («Львівська газета») – перша газетою в Україні, що відповідала сучасним уявленням про подібного роду періодичні видання. Виходила у Львові французь­кою мовою впродовж 1776 р. Вона була тижне­виком, мала об’єм 4 сторінки, за рік з’явилося 52 числа. До окремих чисел випускалися додатки двох типів: «Supplements» («Новини») і «Les annonces» («Оголошення»). «Gazette de Leopol» за головне своє завдання мала всебічне інформування своїх читачів про політичні новини в країнах Євро­пи. Географія повідомлень охоплювала весь тодішній культурний світ. Найбільш імовірне джерело походження повідомлень  передруки з тогочасних французьких або переклади з німецьких газет. Повідомлення з приватного життя траплялися рідко. Газета мала своє рекламне бюро, розміщене в центрі міста на площі проти митної контори. Його діяльність була істотною скла­довою діяльності видання: майже в кожному числі друкувалося доволі приватних оголошень і об’яв. Мала газета й бібліографічний відділ, що складався з оповісток друкаря А.Піллера про книжки, які надходили на продаж у його книгарні.

«Кuryer Lwowski» – перша газета в Україні, що вийшла 9 липня 1749 р. у Львові польською мовою. Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок, випущений з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького.

«Ріsmo uwiadamijace Galicyi» – тижневик, що виходив у Львові польською мовою у 1783 р. Видавав німець Іван Фрідріх Шіц. Часопис виходив півроку: з липня до грудня включно. Від січня 1784 р. назва цієї газети змінюється на «Lwowskie pismo uwiadamijace». Це видання проіснувало рік.

«Львівський цісарсько-королівський привілейований листок для інтелі­генції» – газе­та, що виходила у Львові (1796–1811) німецькою мовою.

«Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних на­родів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних ви­дань» – перший журнал, який почав видаватися на території України. Виходив у Львові з січня по червень 1795 р. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник. У шести числах журналу представлені матеріали з історії, географії, фізики, виховання; майже всі вони перекладені з фран­цузьких часописів того часу.

Видання, розпочаті у XIX сторіччі

«Академический кружок» – студентське товариство москвофільської орієнтації, яке діяло у Львові у 1871–1895 рр. Під впливом І. Франка, М. Павлика, І. Белея (лютий 1876–чер­вень 1877 р.) «Академический кружок» займався і посутніми справами тогочасного українського суспільства, після їх арешту повернувся на моск­вофільські позиції. Мав друкований орган – часопис «Друг», видав альманах «Дністрянка» (1876), «Повісті й оповідання» В. Хиляка, організовував літературні вечори, присвячені Т. Шевченку, М. Устияновичу та ін.

«Аляска Геральд» – часопис, який у 1868 р. почав видавати англійською і російсь­кою мовами священик Агаліт Гончаренко, що прибув до Америки приблизно у 1865 р.

«Америка» – перший український орган. Газета почала виходити з 15 серпня 1886 р., двічі на місяць, за редакцією о. І. Волянського, а пізніше В. Сіменовича. У 1890 р. з Риму було розіслано заборону перебувати в Америці жонатому духовенству. Тож о. І. Волянського бу­ло відкликано. По його від’їзді припинилося і видання часопису, останнє число якого вийшло 22 листопада 1890 р.

«Батьківщина» – газета народовців (1879–1896), вихо­дила у Львові. Крім соціально заангажованих матеріалів, друкувалися художні твори Ю. Федьковича, К. Устияновича, В. Шашкевича, А. Чайковського, С. Коваліва та ін., подеколи з'являлися переклади (О. Кольцов, Б. Б’єрнсон та ін.).

«Бібліотека для молодіжі» – дитячий щомісячник, що виходив у Чернівцях (1885–1914) при товаристві «Руська бесіда». Мав й інші назви – «Ілюстрована бібліотека для мо­лодіжі, міщан і селян» (1890), «Ластівка» (1894–1895), подеко­ли втрачав регулярну періодичність друку. Редактори – О. Попович, В. Сухоніс та ін. Всього з’явилося 130 чисел, у яких популяризувалися твори Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка, С. Воробкевича, Євгенії Ярошинської та ін.

«Буковина» – українська громадсько-культурна газе­та, орган буковинських народовців. Виходила в Чернівцях за­ходом товариства «Руська бесіда» протягом 1885–1910 рр.: спо­чатку двічі на місяць, у 1892–1895 рр. – як тижневик, у 1895–1897 – чотири рази на тиждень, згодом – тричі на тиждень. Протя­гом 1911–1912 рр. не виходила. Два роки функціонувала під наз­вою «Нова Буковина». У 1915–1918 рр. під відновленою назвою ви­ходила у Відні. Спочатку видавалася як «Часопись політична і наукова для народу руського», згодом – «орган української поступової партії», останні роки – орган «Союзу українських послів на Буковині». Основним завданням ставила відобра­ження життя, громадсько-культурного розвитку українців Бу­ковини як частини українського народу. Відстоювала інтереси різних верств населення краю, їх конституційні права, духовні устремління, утверджувала ідеї національної єдності буковин­ців, закарпатців, галичан і наддніпрянських українців. Важливу роль у становленні і функціонуванні часопису відіграли письменники, літературні критики, вчені: Ю. Федькович, який був першим її редактором (1885–1888), публіцист, один з активних авторів І. Тимінський, педагог-літератор, один з ре­дакторів «Буковини» О. Попович; а також – П. Кирчів, С. Дашкевич. На новий рівень «Буковину» підніс О. Маковей, об’єднавши навколо видання талановитих митців (Ольга Кобилянська, Д. Лукіянович, С. Яричевський, Т. Галіп, Євгенія Ярошинська, І. Карбулицький, С. Канюк та ін.). У газеті друкувалися його оповідання «Клопоти Савчихи», «Вуйко Дорко», цикл іронічно-саркастичних віршів «Подорож до Києва», десятки літературно-критичних нарисів про Ольгу Кобилянську, І. Франка, А. Чайковського та ін. Регулярно газета вела рубрику «З життя», де у дотепній гумористичній формі висвітлювалися наболілі громадсько-культурні питання. О. Маковей певною мірою перетворив «Буковину» в літературний часопис. Завдяки йому тут вперше було надруковано повість Ольги Кобилянської «Царівна». Традиції Ю. Федьковича й О. Маковея продовжив Л. Турбацький, який очолював «Буковину» у 1898–1899 рр. Йому належали розвідка «Іван Франко» (1898), оцінки «Літературно-наукового вісника», творів Ольги Кобилянської. З «Буковиною» тісно співпрацювали І. Крушельницький, О. Луцький, А. Кримський, Б. Грінченко, Я. Весоловський, В. Щурат, С. Смаль-Стоцький. Серед надбань «Буковини» – виступи О. Кониського, В. Самійленка, Марка Черемшини, Г. Хоткевича, переклади творів багатьох зарубіжних письменників (О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Горького, Марка Твена, Р. Бернса, Е. Золя та ін.). У перекладі В. Сімовича «Буковина» надрукувала роман Л. Толстого «Воскресение». Знайомила своїх читачів із творами різних художніх напрямів, у т.ч. модерністських (О. Луцький, Б. Лепкий, П. Карманський та ін.). З приводу тих чи інших публікацій «Буковини» зав’язувалися дискусії, у яких брали участь М. Драгоманов, О. Маковей, І. Франко, Леся Українка. Тут дебютували Д. Загул та В. Кобилянський («Нова Буковина», 1913). «Буковина» мала літературно-наукові додатки – два випуски збірника «Зерна» (1887–1888), тижневик «Неділя» (1895).

«Буковинська зоря» – перший український часопис, що виходив на Буковині у 1870–1871 рр., писаний штучною церковнослов’янською мовою. Видавцем «Буковинської зорі» був І. Глібовецький, авторський колектив складали С. Воробкевич, І. Мартинович та ін.

«Буковинський альманах» – літературно-художній публіцистичний збірник, виданий у Чернівцях (1885) в пам’ять десятилітнього існування товариства українських студентів «Союз», заснованого при товаристві «Руська бесіда». Члени «Союзу» повинні були, посівши «поважне місце в суспільності», завжди і всюди виступати на захист прав свої народу, підтримувати розвиток його мови і культури. Огляд діяльності «Союзу» подано у вступному слові альманаху. Художній матеріал згруповано у двох розділах («Поезія», «Проза»), в яких надруковано історичну поему С. Воробкевіча (під псевдонімом Данило Млака) «Тиміш Хмельницький» цикли патріотичних і ліричних віршів О. Кониського («До руської молодіжі», «Мати», «Смерть ватажка перехожих» П. Куліша («З підгір’я», «Кобзарський заповіт» та ін.), В. Масляка («Шумка», «Свята», «Чабаниця» та ін.), К. Устияновича («На склоні літ»), кілька поезій Т. Блонського та І. Пасічинського. Проза репрезентована легендою М. Косто­марова «Сорок літ», романтичною повістю Ю. Федьковича «Лелії могила, або Довбушів скарб», ескізом з життя О. Кониського «Кохання востаннє» (підписаним криптонімом 3.Я.), оповіданням К. Устияновича «Між добрими людьми», новелою на тлі історичних подій 1846 р. «Карпатський гончар» (підписана Петро П.). Надрукована також розвідка К. Ганкевича «Естетичне значення і символіка барв». У доборі творів спостерігалася тенденція до культурної співпраці Буковини з Галичиною і Наддніпрянською Україною, про що в алегорич­ній формі говорить П. Куліш у вірші «З підгір’я».

«Ватра» – літературно-художній, науково-публіцис­тичний збірник, виданий В. Лукичем у Стрию з нагоди 25-ї річниці від дня смерті Т. Шевченка і 25-річчя літературної ді­яльності Ю. Федьковича. «Ватра» мала засвідчити єдність і взаємодоповнюваність літературного процесу на українських зем­лях, розділених кордонами. Літературу й наукову думку Над­дніпрянської України представляють оповідання «Два брати» І. Нечуя-Левицького, «А все Пречиста!» Д. Мордовця, «Січо­вик» О. Кониського, «Лови» Панаса Мирного, вірші М. Старицького, П. Куліша, В. Самійленка, публіцистичні твори М. Драгоманова, М. Костомарова та ін. Надрукована стаття В. Лукича «До життєпису Шевченка», його ж інформація про стереотипне женевське видання «Кобзаря» (1878), «З поточ­ного літературного життя в Галичині та на Буковині»; подані твори Ю. Федьковича («Нова Січ», «Сторожа на Русі»), С. Воробкевича («Буковинська ідилія», «Над Прутом у лузі хатчи­на стоїть»), І. Франка (оповідання «Місія», статті, рецензії), сонети Уляни Кравченко, публіцистика О. Барвінського, О. Огоновського та ін. З публіцистичних праць виділяється нарис «Угорська Русь» В. Лукича, багатий фактичним мате­ріалом, роздумами про долю нашого народу в Закарпатській Україні. І. Франко у статті «Українська альманахова літера­тура» (1887) зауважував, що зміст «Ватри» не подібний до тих ви­дань, що їх видавали львівські народовці у 80-ті рр.: «зустрічає­мо тут думки значно свіжіші і менш залежні від правил шкільної естетики, ніж у львівських виданнях». Мається на увазі ширший погляд на світ, громадсько-культурне, мис­тецьке життя «Ватри» на противагу деяким виступам «Зорі», що не допустила до друку окремі твори І. Франка, М. Драгомано­ва. Заслуга «Ватри» у тому, що вона пропагувала народну мову, орієнтувала письменників на живе духовне джерело, спільне для єдиного народу, який жив під різними режимами, але від­чував свою кровну спорідненість.

«Вечерниці» – орган «Молодої Русі», організації, до якої входила молодь, захоплена ідеєю національного відродження. Виходила з 1 лютого 1862 р. за редакцією Федора Заревича. У вересні 1862 р. «Вечерни­ці» з ч. 34 внаслідок тяжкого фінансового стану припинити­ся. Але з 1 листопада почали виходити знову. Перейшовши до другого року видання (1863), «Вечерниці» відво­дять більше місця творам і працям авторів зі східноукраїнських земель. Та брак матеріальних засобів знову ставить видавців перед необхідністю остаточного припи­нення видання, що і сталося у червні 1863 р.

«Військовий журнал» – журнал з воєнних наук, що виходив у Львові у 1803 р., одне з перших галузевих видань на території України.

«Вінок русинам на обжинки» – літературно-фольклорно-науковий альманах, укладений І. Головацьким і вида­ний у Відні двома книжками (1846–1847) у друкарні ченців-мехитаристів. Дохід від першої книжки планувався на допомо­гу селянам Галичини, які постраждали від повені. Друга була присвячена єпископу Й. Раячичу – «благороднійшому чоловіколюбцю, ревнительнішому защитителю благочестя, вели­кодушному покровителю просвіщенія народного». У доборі матеріалу І. Головацькому допомагав його брат Яків – один із діячів «Руської трійці», поет, вчений-філолог, фолькло­рист і педагог. Видання певною мірою продовжувало традиції альманаху «Русалка Дністровая». У ньому подано народні пісні, казки, легенди, фрагменти з «Краледвірського рукопи­су», що на той час вважався національним сербським епосом (пізніше з’ясувалося, що це була підробка В. Ґанки), сербські народні пісні в перекладі Я. Головацького та його статтю про М. Шашкевича. У другій частині, крім багатьох фольклорних творів, вміщені вірші, статті з питань етнографії І. Вагилевича, М. Устияновича, Л. Данкевича, С. Скоморовського та ін. Найбільшу художню вартість мають надруковані вперше пое­зії М. Шашкевича («Вздовж, поперек зійди світом», «Псалми Русланові»), подані у статті Я. Головацького «Пам’ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу». І. Франко серед публікацій альма­наху, крім творів М. Шашкевича, виділив «прекрасну збірку народних загадок, казок і анекдотів». Яскраво виявив ідеї духовної співпраці слов’янських народів, що засвідчують публікації російських, чеських, сербських фольклорних ма­теріалів. Водночас у ньому проявилися риси мовного «консер­ватизму» (впровадження кирилиці і церковнослов’янського правопису, австрофільські симпатії).

«Врачебно-санитарная хроника Екатеринославской губернии» – щомісячний журнал. Виходив у 1898–1917 рр.

Видавці – Катеринославська губернська земська управа, Санітарне відділення Катсринославської губернської земської управи (з 1908 р.).

Додатково друкувалися брошури з питань санітарії і профлактики заразних хвороб, списки земських лікарських ділянок та земського медичного персоналу (1907–1912); «Программа отчёта о деятельности госпиталей для больных и раненых» (1916).

У 1904–1905 рр. журнал виходив як додаток до журналу «Вестник Екатеринославского земства».

«Галичанин» – літературно-художній та науковий збірник, що виходив у Львові (1862–1863) за редакцією Я. Головацького та Б. Дідицького (з’явилося 4 числа). Тут друкувалися твори як галицьких, так і наддніпрянських письменників (М. Устиянович, Ю. Федькович, П. Куліш, О. Кониський, Д. Мордовець, С. Воробкевич та ін.), а також статті з літературно-історичної проблематики, літературно-бібліографічні огляди, фольклорні матеріали тощо.

«Галичанин» – науково-художній часопис, додаток до газети «Слово», що виходив у Львові (1867–1870) за редакці­єю Б. Дідицького. Крім матеріалів історичного, етнографіч­ного, хронікального, бібліографічного характеру, тут друку­валися твори С. Воробкевича, Ф. Калитовського, І. Гавришкевича, М. Максимовича, Б. Дідицького, переклади І. Крилова, Ф. Тютчева та ін.

«Громада» – українська громадсько-політична збір­ка, яку у 1878–1882 рр. видавав у Женеві М. Драгоманов на кошти київської старої «Громади», перше українське емігрантське безцензурне видання, засноване за прикладом герценівського «Колокола». Всього вийшло 5 номерів (3 складалися лише з однієї повісті «Лихі люди» Панаса Мирного). У першому но­мері викладалася мета й програма видання: розповідати про минуле й сучасне життя українського народу, знайомити з життям інших народів для того, щоб поширювати позитив­ний досвід розвитку науки і визвольних рухів, відстоювати загальнолюдські ідеї гуманізму, соціальної й національної свободи людини і народів. Різноманітні «Вісті з України» у 2-му номері були систематизовані в трьох рубриках: 1) «Здир­ство – Багаті й бідні»: «Поділ землі», «У наймах», «Мошенства панів і підпанків»; 2) «Начальство»: «Крестьянське на­чальство», «Царське начальство», «Земства»; 3) «Темнота»; до широкої інформації додана стаття М. Драгоманова «Народ­ні школи» з основною ідеєю – освіта і виховання рідною мо­вою. Тут же вміщена ґрунтовна розвідка «Україна і центри» М. Драгоманова. Основу змісту четвертої збірки становила фундаментальна праця М. Драгоманова «Шевченко, україно­філи і соціалізм» та ряд його полемічних заміток про відгуки російської і польської преси на перші випуски «Громади». Подава­лася широка інформація про соціалістичний рух у Києві, земства на Чернігівщині, про «біржові мошенства та запрода­ну печать», бібліографічні замітки, а також стаття Ф. Вовка «Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя». Остан­ній номер продовжував публікувати «Звістки з України», зокрема про селянські заворушення, містив статистичну стат­тю «П’янство і пропінація в Галичині» В. Навроцького. З під­готовкою спеціального однойменного журналу збірка припи­нила свій вихід.

«Громада» – перший український емігрантський без­цензурний часопис, що виходив у Женеві (1881) за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика, С. Подолинського (на кошт ос­таннього). У № 1 вміщено кілька оглядових матеріалів, підго­товлених М. Драгомановим і М. Павликом – «Мужицький бунт і письменні бунтарі в 1880 р.», «Публічні збори русинів у Львові», «Робітницький рух за границею: нові соціалістич­ні часописи й з’їзди в Гаврі й їх уваги; справа виборів у фран­цузьких робітників», а також статтю С. Подолинського «Громадівство і теорія Дарвіна» та початок його ж статті про соці­алістичний рух в Англії. Другий (і останній) номер журналу подав закінчення статті С. Подолинського та закінчення по­вісті М. Павлика «Вихора», кілька хронікальних заміток, розповідь сестер М. Павлика – Анни і Параски про адмініс­тративні переслідування у Львові та звернення М. Драгомано­ва до поляків-громадівців у Росії. Через брак коштів видання припинилося того ж року.

«Громадський друг» – загальноукраїнський літера­турно-політичний журнал, заснований з ініціативи М. Драго­манова як продовжувач традицій журналу «Друг» та женев­ських збірників «Громада». Виходив у Львові (1878) за редак­цією М. Павлика та активною участю І. Франка. Вийшло лише 2 номери, які відразу були конфісковані поліцією за ан­тиурядову політичну спрямованість та соціалістичну пропа­ганду. Безпосередніми приводами для конфіскації служили вірші І. Франка «Товаришам із тюрми», «Невольники», опо­відання М. Павлика «Ребенщукова Тетяна», статті М. Драго­манова «Пригода д. Іловайського в Галичині» та Е. Борисова «Дещо про релігійні секти на Україні». Крім того, тут було опубліковано низку статей та інформаційних матеріалів з різних кінців України (О. Кониського, Ф. Вовка, О. Терлецького, авторів із селян та робітників). Щоб обійти цензуру, видавці продовжили це видання випуском того ж року двох галицько-українських збірок «Дзвін» та «Молот», які теж були конфісковані, а титульного редактора М. Павлика за­суджено до ув'язнення.

«Дзвін» – галицько-українська збірка, видана у Львові М. Павликом (1878) за активної допомоги І. Франка як непе­ріодичне продовження забороненого цензурою журналу «Гро­мадський друг». Тут були надруковані твори І. Франка (повість «Воа соnstrictor», оповідання «Моя стріча з Олексою», вірш «Каменярі»); оповідання «Пропащий чоловік» М. Павлика; стаття «Війна слов’ян з турками» Т. Василевського та його ж критичний відгук на книгу «Русско-турецкая война», а також низка статей та інформаційних матеріалів під рубри­ками «Вісті з України» та «Вісті з Галичини»; «Ще дещо про українські земства та російську адміністрацію» Є. Борисова, «Мої й людські гріхи, а панська та попівська правда» Анни Павлик, дописи з Дрогобича, Нагуєвичів, Комарного та ін. га­лицьких міст.

«Дзвіночок» – ілюстрований часопис для дітей та мо­лоді, виходив у Львові (1890–1914) спочатку як видання В. Шухевича, з 1892 р. – орган Руського, згодом Українського педагогічного товариства. Обов'язки редакторів виконували В. Шухевич, В. Білецький, Катерина Малицька, Катря Гриневичева, І. Крип’якевич, ілюстратор – І. Косинин. Друкувалися твори Л. Глібова, Ганни Барвінок, С. Коваліва, М. Коцю­бинського, І. Франка, Лесі Українки, Г. Хоткевича, Євгенії Ярошинської та ін.

«Діло» – газета, орган народовців, виходила у 1880– 1939 рр. з різною періодичністю, іноді – під різними назвами («Громадська думка», «Громадський вісник», «Українська думка», «Український вісник», «Свобода»). Обов'язки редак­торів виконували В. Барвінський, Д. Гладилович, Ю. Романчук, І. Белей та ін. Свого часу (1880 та 1883–1885 рр.) тут працював І. Франко. Попри те що газета широко висвітлюва­ла громадсько-політичне та національне життя як в Галичи­ні, так і у всій Україні (масова еміграція українства за кор­дон, трагедія Першої світової війни, колізії визвольних зма­гань 1917–1921 рр., голодомор та репресії на Наддніпрянщині тощо), на її сторінках друкувалися твори І. Франка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, Ольги Кобилянської, Б. Лепкого, Катрі Гриневичевої, Ірини Вільде та багатьох ін. письменників, переклади з І. Тургенєва, Ч. Діккенса, Дж. Голсуорсі, Г. де Мопассана, С. Цвейга, А. Франса, К. Чапека та ін., статті літературознавчого спрямування М. Возняка, М. Рудницького, І. Свенцицького та ін. При «Ділі» як літературний додаток видавалася «Бібліотека найзнаменитіших повістей».

«Дневник руський» – одна з перших українських га­зет, орган культурно-політичного товариства «Руський со­бор», видавалася щотижня у серпні–жовтні 1848 р. за редакцією І. Вагилевича. В ній друкувалися матеріали про Кирило-Мефодіївське братство, «Слово о Русі і єї становищі політичеськім», де говориться про Т. Шевченка, фрагмент студії «Замітки о руській літературі» І. Вагилевича тощо. Був заборонений австрійською цензурою.

«Днепр: Газета политическая и литературная». Виходила у Катеринославі у 1884–1885 рр. 3 рази на тиждень. Редактор-видавець – А. Беляев.

До № 16 за 1884 р. газета виходила під назвою «Екатеринославский листок».

«Днепровская молва: Газета-журнал общественной жизни и литературы». Виходила у Катеринославі у 1884–1901 рр. раз на тиждень. Редактор-видавець – М. Биков.

До № 3 за 1884 р. газета мала назву «Приднепровье». Випуск газети було заборонено за друкування матеріалів, недозволених цензурою.

«Дністрянка» – літературно-художній альманах з ка­лендарем на 1887 р., виданий накладом студентського товарист­ва «Академический кружок» у Львові з ініціативи І. Белея, І. Франка, А. Дольницького та В. Левицького. Складається з двох частин – календарної та художньої. Під псевдонімом Джеджалик та під власним прізвищем тут вперше надрукова­ні вірш «Хрест Чигиринський» І. Франка та оповідання з народного життя «Два приятелі» і «Лесишина челядь», перед­руковано «Інститутку» Марка Вовчка – твори, що надали альманахові літературної вартості, утверджуючи реалістич­ний напрям в українському письменстві Галичини. Подано кілька оригінальних віршів М. Павлика (під криптонімом М. П.), оповідання Івана Нетого (псевдонім – О. Авдиковський) «Бідний Роман», поему «Омелія» Є. Згарського та ін. Містить низку творів із зарубіжних літератур: оповідання «Повінь» Е. Золя (переклад І. Франка), новелу «Нездара» Ф. Брет-Гарта (переклад П. Кумановського), переклади Ольги Рошкевич, Б. Пюрка (псевдонім – І. Білокерницький), І. Бе­лея (псевдонім – Ром. Розм.). Виражав літературні устремлін­ня творчої молоді, що групувалася навколо І. Франка, якому й належить основна роль у формуванні видання, що покликане було сприяти розвитку реалістичного напряму в українській літературі. Замість москвофільського язичія, практикованого в Галичині частиною літераторів і видань, утверджувала живу народну мову.

«Друг» – орган «Академічного Кружка». Почав виходити з 13 квітня 1874 р. двічі в місяць як «Письмо для белетристики і нау­ки» за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зофіовського та Л. Павлиша. Серед співробітників – Осип Марко, О. Авдиковський, І. Наумович, М. Павлик, який виступив з поезіями та статтями на літературні та етнографічні теми, І. Франко (Мирон Джеджалик), який надрукував тут такі твори, як «Наймит», оповідання «Борислав», «Казка», повість «Петрії і Довбушуки» та ін. ТаМ.Драгоманов також опублікував три листи, в яких виступив проти москво­фільства. Наслідком цього сталося те, що укра­їнська молодь почала відходити від москвофільства. З 1877 р. зі сторінок «Друга» зникли імена представників москво­фільства. Після цього, при ак­тивній праці І. Франка і М. Павлика, народилася укра­їнська радикальна і соціалістична преса.

«Екатеринославские губернские ведомости». Виходили у 1845– 1918 рр.

Редактори: М. Мизко (1845–1847), І. Барановський (1858), М. Померанцов Н.П. (1864), Чижевський (1870), Горяєв (1330), Ф. Стасюков (1880), Ф. преображенський (1888), Я. Гололобов (1896), І. Кисель-Загорянський (1901–1903), П. Письменний (1901–1904), С. Іщенко (1901–1905), А. Мельников (1904–1910), О. Серебрянський (1905–1911), П. Нечаєв (1911), М. Подковиров (1911–1912), М. Воронов (1912), С. Нікітін (1912–1915), С. Кутиркін (1913–1916), А. Крилов (1913–1917), Л. Шашкевич (1916, 1917), В. Лебедєв (1917), С. Блюменфельд (1917).

Видавник – Губернське правління.

Додатково у виданні друкувалися дані про хід епізоотії на домашніх тварин, статті про розшук осіб, оголошення про торги, підряд та інший дрібний офіційно-відомчий свтеріал (1901–1916); списки осіб по виборах земських гласних (1903–1915); списки осіб по виборах до міської думи (1905–1906, 1911); списки осіб по виборах до Державної Думи (1905–1907, 1912); списки вбитих, поранений і пропавши безвісті чинів (1914–1916).

«Житє і слово» – літературно-художній та громадсь­ко-політичний часопис, що виходив у Львові (1894–1897) за редакцією І. Франка, спочатку раз на два місяці, а з липня 1896 р. – щомісяця, перетворившись із «Вісника літератури, історії і фольклору» на осердя громадського життя Галичини. Мав розділи: «Белетристика», «Статті наукові та етнографіч­ні», «Критика і бібліографія», «Хроніка». Авторський колек­тив складався з І. Франка (цикл поезій «Зів’яле листя», повіс­ті «Основи суспільства», «Для домашнього огнища», драми «Сон Святослава», «Кам’яна душа» та ін.), Лесі Українки, П. Грабовського, О. Маковея, які друкували тут свої поетичні добірки та поеми, М. Коцюбинського («Посол від чорного ца­ря») та ін. Досить часто з’являлися тут переклади (з К. Рилє­єва, І. Тургенєва, Софокла, Фірдоусі, В. Гюго та ін.). Особливе місце відводилося літературно-критичним студіям («М. Шашкевич і галицько-руська література» І. Франка, «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872 рр.» О. Терлецького тощо), епістолярній спадщині М. Драгоманова, С. Руданського, М. Шашкевича та ін. Публікувалися фольклорні праці І. Франка, Л. Василевського, В. Гнатюка, Лесі Україн­ки, М. Павлика. Друкувалися статті про національний та со­ціалістичний рухи, про громадсько-політичне життя в Украї­ні. Постійно сторінки рясніли рецензіями, з якими виступали М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, В. Щурат, П. Грабовський.

«Жіноча доля» – збірки, що виходили у Галичині у 1893, 1895, 1896 рр. Ставили проблеми емансипації жінок, зокрема показували високий рівень жіночої літературної творчості. В цих часописах друкувалися і публіцистичні твори українок. Проте плани феміністок видавати власний журнал в ті роки не були реалізовані.

«Записки о Южной Руси» – збірник фольклорних і лі­тературних творів та історичних матеріалів, упорядкований і виданий П. Кулішем 1856–1857 рр. у Петербурзі в 2-х т. У першо­му томі вміщено й прокоментовано П. Кулішем народні леген­ди, перекази, думи і пісні про київські Золоті ворота, боротьбу проти татар і унії, про походи запорожців, Б. Хмельницького, розповіді про народних кобзарів, лірників. До другого ввійшли зібрані й пояснені Л. Жемчужниковим казки, легенди й повір'я, демонологічні оповідання, анекдоти, народні пісні, покладені на ноти для фортепіано і співу А. Марковським, опис селянських похоронних обрядів. Історичної проблематики сто­сувалися статті П. Куліша і М. Грабовського з історії польсько-українських відносин у XVII ст. (зокрема, т. зв. універсалу гетьмана Остряниці) та записки Г. Теплова про стан українсь­ко-російських відносин у часи Єлизавети. Сюди ж можна від­нести і передрук розвідки І. Могильницького «О древности и самобытности южно-русского языка». Окрасою другого тому була поема Т. Шевченка «Наймичка» (без зазначення прізвища автора) з передмовою П. Куліша та оповідання «Орися» Кулі­ша. Появу «Записок...» палко привітав Т. Шевченко, пропону­ючи Кулішеві перетворити їх на періодичне видання. У 1993 р. з’явилося репринтне перевидання «Записок...».

«Зерна» – літературно-наукові збірники, що виходили у Чернівцях як додатки до газети «Буковина» (1887–1888). Міс­тили художні твори, популярні статті з історії Буковини на громадсько-культурні теми. Літературну вартість збірників визначають насамперед переклади І. Франка болгарських на­родних пісень, твори Ю. Федьковича (вірш «Вже двадцять рік...», балада «Шипітські берези», оповідання «Максим Чудатий» та ін.), Євгенії Ярошинської («Вірна любов», «Борба і побіда»), С. Воробкевича («Панна Вероніка»), вірші В. Самійленка («Привіт Буковині», «Веселка»), Перебенді – псевдонім О. Кониського («Весна»), Чайченка – псевдонім Б. Грінченка («Моє щастя»). В збірниках опубліковані також статті, вірші, оповідання П. Кирчева, О. Поповича, С. Мартиновича та ін. Основну роль у виданні відіграв О. Попович, який під власним прізвищем і під псевдонімами «О. Олексів», «Ом. Мурашка» друкував звернення до читачів у першому та другому випусках «Зерен», упорядкував збірники. «3ерна» пев­ною мірою відбивали пожвавлення громадського й культур­ного життя краю.

«Зоря» – літературно-науковий і громадсько-культурний всеукраїнський журнал-двомісячник, що виходив протягом 1880–1897 рр. у Львові. Редакторами в різний час були відомі діячі і письменники – О. Партицький, Г. Цеглинський, Василь Лукич (псевдонім В. Левицького), В. Тисовський, О. Маковей, К. Паньківський, О. Борковський. З 1885 р. – орган Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Протягом 1885–1886 рр. до складу редакції входив І. Франко, який опублікував на його сторінках багато художніх творів, літературно-критичних статей, мав значний вплив на формування «3орі» як національного загальноукраїнського видання. З 1891 р. ілюструвався репродукціями мистецьких творів, світлинами пись­менників, вчених, акторів та ін. Виражав погляди передових громадсько-культурних сил як в Галичині й Буковині, так і в Наддніпрянській Україні. Будучи органом галицьких наро­довців, відстоював права українців на вільний розвиток їх мови і культури, пропагував ідеї єдності українського народу, розділеного кордонами Росії та Австро-Угорщини, пропагу­вав художні надбання, наукові здобутки інших народів. Важ­ливу історико-культурну роль відіграла «3оря» насамперед як літературно-художній орган, який збагатив українську літе­ратуру численними публікаціями творів Т. Шевченка (повісті «Варнак», «Художник», «Капітанша» в українському перек­ладі), А. Свидницького (роман «Люборацькі»), Панаса Мир­ного (драма «Лимерівна», «Дума про військо Ігореве»), І. Франка (повість «Захар Беркут», драма «Украдене щас­тя»), І. Нечуя-Левицького («Старосвітські батюшки і матуш­ки»), М. Коцюбинського (оповідання «Для загального добра», «Маленький грішник»), І. Карпенка-Карого («Мартин Боруля», «Сто тисяч»), М. Кропивницького («Титарівна»), Ольги Кобилянської («Людина»), Б. Лепкого («Зломані крила», «Недібрана пара») та ін. Надавав сторінки письменникам різ­них шкіл і літературних напрямів. У галузі історії літератури та літературної критики надрукував дослідження «Історія лі­тератури руської» О. Огоновського, аналітичні статті «Наше літературне життя в 1892 році», «Жіноча доля в руських піс­нях народних» І. Франка, статті П. Грабовського, М. Вороно­го, Василя Лукича та ін. авторів. З перекладної літератури «3оря» ввела у друкований світ українців казки М. Салтикова-Щедріна, поезії в прозі І. Тургенєва, оповідання В. Короленка, вірші М. Некрасова, О. Плещеєва та ін. Багато цінних перек­ладів з’явилося з німецької літератури (драми «Вільгельм Телль» і «Марія Стюарт» Ф. Шиллера, лірика Г. Гейне, «Фауст» Й.-В. Гете), з французької (Г. де Мопассан, А. Доде, Мірбо, П. Беранже), з польської (А. Міцкевич, Марія Конопніцька, К. Тетмайєр, В. Сирокомля), з болгарської, чеської, сербської, хорватської та ін. літератур у перекладах І. Франка, В. Щурата, Б. Грінченка, М. Старицького. Переживав критичні моменти у своїй діяльності: до редакційного комітету видання входили і діячі консервативного напряму, які усунули І. Франка з редакції, проте вирішальну роль відігравали демократичні сили. Завдяки їм «3оря» проводила все­українські літературні конкурси. «3оря» поклала початок формуванню в Галичині загальноукраїнського видання широкого європейського змісту. З 1898 р. замість «3орі» почав виходити у Львові щомісячний «Літературно-науковий вісник».

«Зоря Галицька» – друкована кирилицею перша укра­їнська політична газета в Галичині (Львів, 1848–1857) за ре­дакцією видавця А. Павенцького. Виходила з різною регуляр­ністю як друкований орган «Головної руської ради». Напри­кінці 1851 р. (до 1854 р.) перетворилася на рупор москвофільства завдяки І. Гушалевичу, Б. Дідицькому та С. Шеховичу, які пе­ребрали на себе обов’язки редакторів. В різні роки «Зоря Галицька» присвячувалася публікаціям літератур­ного читання (1853), проголошувалася як «письмо посвячене літературі і забаві» (1856), запроваджувалися в ній рубрики «Кореспонденція літературная», «Літературни ізвістія» тощо.

«Зоря галицькая яко альбум на год 1860» – «перший галицький літературний альманах на велику скалю» (І. Франко), виданий у 1860 р. у Львові Б. Дідицьким за активної допомо­ги Я. Головацького і О. Духновича. Об’єднав літературні сили Галичини і Закарпаття, представників різних політичних і стильових орієнтацій старшого і молодшого поколінь. У белет­ристичних розділах («Поезія», «Повісті») заслуговували на увагу передрук кількох віршів М. Шашкевича українською і польською мовами, деякі твори М. Устияновича («Смерть кня­зя Романа...», «Рекрутка», «Безіменний»), А. Павловича («Песнь подкарпатского русина»), Б. Дідицького («Буй-Тур Всеволод»), О. Духновича («Песнь земледельца», «Что бывало, єсть и ныне»), І. Гушалевича («Сон князя Льва», «Любов родинной землі»), Ф. Заревича («Руський борець», «Материна рада»), А. Бучинського («Гусляр»), В. Шашкевича («Думка», «До звіздки мого роду») та кількох поетес – К. Попель, Л. Головацької, М. Дідицької, К. Алексевич. Значний інтерес стано­вили фольклорні й етнографічні матеріали – стаття О. Торон-ського «Русини-лемки» з численними записами народних пісень, підбірки гаївок І. Гальки, «Казка про двох братів, бага­того і бідного» К. Попель, історико-етнографічні статті про дав­ній Галич, Станіслав, Самбір тощо. Наукову цінність становлять багата фактичним матеріалом розвідка «Начало и действование Ставропигийского братства в Львове» Я. Голо­вацького та «Вспоминки о Маркияне Шашкевиче» Б. Дідиць­кого. Чимало місця відводилося статтям з церковнообрядових справ, життя князівської минувшини тощо.

«Канадійський Русин» – тижневик, що почав виходити у Вінніпегу в 1911 р. Видавав його єпископ греко-католицької церкви Будка.

«Канадійський Фармер» – тижневик, пер­ший український часопис, що появився у Вінніпегу 1903 р. Ця газета служила інтересам ан­глійської ліберальної партії, проте її редакція завжди бу­ла в українських руках. «Канадійський Фармер» перейов роки Першої та Другої світової війни й перестав існувати у 1981 р., злившись з «Українським Голосом».

«Киевлянин» – літературно-науковий альманах, ви­даний М. Максимовичем трьома випусками (1840, 1841, 1850. Перші два вийшли в Києві, останній – у Москві). До перших двох книг входили наукові статті М. Максимовича, присвячені давньому Києву, давнім містам, їх історичним, культурним, писемним пам’яткам; статті В. Домбровського з історії Волині, а також вірші В. Жуковського, В. Бенедиктова та ін. Українські автори були представлені віршем «Девица за фортепьяно» Є. Гребінки, оповіданнями «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцев став», «О том, что случилось с козаком Бордичом на Зелёной неделе» і повістю «Огненный змей» П. Куліша та оповіданням «Добрий пан» Г. Квітки-Основ’яненка. Центральне місце в другій книжці посідали літературно-критична стаття видавця «О стихотворениях червонорусских», в якій були підтримані зусилля «Русь­кої трійці» (М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького), спрямовані на формування української літератури на народній основі, його лінгвістична розвідка «О правописании малороссийского языка». Випущена після тривалого інтервалу в часи цензурного лихоліття третя книга не включала жодного українського автора, крім самого видавця, якому серед низки історичних нарисів належала й розвідка «Книжная старина южнорусская. Начало книгопечатания в Києве». Історичної проблематики стосувалися статті М. Погодіна, В. Соловйова В. Домбровського, О. Дешка, М. Оболенського та І. Бєляєва. Художня частина альманаху складалася з віршів російських поетів.

«Киевлянин» – друга (після «Киевского Телеграфа») приватна українська газета. Її засновник – професор В. Шульгін. Ця газета переконано випливала імперсько-шовіністичним курсом. Уже в стартовому випуску «Киевлянина» Шульгін урочисто оголосив, маючи на увазі Київський регіон: «Этот край русский, русский, русский». Тому до такого видання царська адміністрація була прихильна. Це проявлялося не тільки в організаційній підтримці, але й у вагомих матеріальних дотаціях з бюджету. Завдяки своєму статусу «Киевлянин», орієнтований на солідних читачів, випускався ґрунтовно й на гарному папері.

«Киевская старина» – щомісячний історико-етногра-фічний літературно-художній часопис, виходив у Києві у 1882–1906 рр. (у 1907 р. – під назвою «Україна»), орган історично­го товариства Нестора-літописця та старої «Громади». Видавцями і редакторами в різні часи виступали Ф. Лебединцев О. Лашкевич, К. Гамалей, Є. Кивлицький, В. Науменко З 1890 р. видання здійснювалося під наглядом редакційного комітету (О. Лазаревский, П. Житецький, В. Антонович, Левицький, а також М. Лисенко, І. Нечуй-Левицький, С. Трегубов, К. Михальчук, М. Стороженко, В. Горленко та ін.). Друкував дослідження та матеріали (історичні документи, поденники, мемуари, акти, записки, біографії, пам'ятки), що стосувалися історичного минулого України, народного по­буту, творчості, світогляду. Виразна тенденція публікацій – прагнення «наблизити старовину до інтересів і розуміння су­часного читача і з’ясувати сучасне за допомогою історичного висвітлення минулого». Авторами були М. Драгоманов (під псевдонімами М. Толмачів, П. Кузьмичевський та ін.), М. Ко-маров, П. Єфименко, І. Манжура, Д. Багалій, Ф. Вовк, О. Веселовський, О. Потебня, М. Петров, М. Сумцов, Д. Яворницький, І. Лучицький, І. Каманін, О. Русов, Т. Рильський та ін. Значної уваги надавав історії вітчизняної літератури, опублі­кувавши ряд досліджень (проілюстрованих оригінальними, здебільшого новознайденими творами), присвячених творчос­ті Інокентія Гізеля, Іоаникія Галятовського, Івана Вишенського, Феофана Прокоповича, В. Каразіна, І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Гоголя, М. Максимовича, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, В. Забіли та ін. Особливе міс­це відводилося публікації літературної, мистецької, епісто­лярної спадщини Т. Шевченка та дослідженням його життя й творчості. Тут друкувалися твори тогочасної української літе­ратури, зокрема повісті «Старосвітські батюшки і матушки» І. Нечуя-Левицького, оповідання «Довбушів клад» Ю. Федьковича, «Ґава», «Чума» І. Франка, «Морозенко» Панаса Мир­ного, «Краса і сила», «Голота», «Контрасти» В. Винниченка, «Дорогою ціною», «Під мінаретами», початок повісті «Fata Morgana» М. Коцюбинського, твори Марка Вовчка, С. Рудан-ського, Ганни Барвінок, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, Я. Щоголіва, Б. Грінченка, Лесі Укра­їнки, Дніпрової Чайки, Любові Яновської, Д. Марковича, Грицька Григоренка, Л. Пахаревського, М. Чернявського, М. Лєскова, Г. Мачтета, І. Антонія (Й. Роле) та ін. З’являлися й літературно-критичні матеріали М. Комарова, М. Сумцова, І. Франка, Б. Грінченка, В. Доманецького, В. Горленка та ін., присвячені явищам поточного літературного процесу (зокрема, рецензії на збірки «Хуторна поезія» П. Куліша, «Ворскла» Я. Щоголіва, повість «Захар Беркут» І. Франка, Роман «Повія» Панаса Мирного та ін.). При журналі була власна книгарня.

«Киевский Телеграф – газета политическая и литературная» – перша недержавна газета Києва. Почала виходити у липні 1859 р. На сторінках газети публікувалися найважливіші урядові постанови, останні новини з життя міста й країни, огляди міжнародної політики, фейлетони, міркування видних городян, літературні опуси й рецензії, усяка забавна всячина, рекламні оголошення. Видавав газету Альфред фон Юнг. Через 15 років у «Киевского Телеграфа» з’явилася нова власниця – Я. Гогоцька, яка була творчою й енергійною жінкою, брала участь у створенні жіночих училищ і курсів, підтримувала тісні зв’язки з українською інтелігенцією, і в 1875 р. з «Киевским Телеграфом» почали співробітничати В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Зибер, І. Лучицький, П. Чубинський. Газета стала рупором спільнослов’янського руху, української культури. Через це у Гогоцької виникли численні проблеми. Після численних доносів «доброзичливців» у травні 1876 р. «Киевский Телеграф» був закритий.

«Комар» – сатирично-гумористичний журнал, що ви­ходив у Львові 1900–1916 рр. двічі на тиждень за редакцією І. Кунцевича. Тут друкувалися твори К. Устияновича, І. Франка, М. Павлика, С. Бердяєва, В. Пачовського та ін. Відновлений як двотижневик (1933–1939) за редакцією М. Чубатого (вида­вець І. Тиктор). З’являлися гуморески Юрія Вухналя, Тиберія Горобця (псевдонім С. Чарнецького) та ін., дружні шаржі та пародії на Олександра Олеся, В. Винниченка, М. Рильського, Б. Кравціва, Б.-І. Антонича та ін.

«Комета: Юмористический журнал по внешности и содержанию». Виходив у Катеринославі у 1894–1895 рр. Редактор – С. Ляліков, видавець – В. Алексеев.

«Ластівка» («Ластовка») – український альманах, виданий у 1841 р. в Петербурзі В. Поляковим, упорядкований Є. Гребінкою з допомогою Т. Шевченка. Тут були опублікова­ні твори, підготовлені для проектованих, але не дозволених цензурою регулярних українських «Литературных прибавле­ний» до журналу «Отечественные записки». Крім передмови («Так собі до земляків») і післямови («До зобачення»), двох байок та ліричної «Української мелодії» видавця, в альмана­сі надруковано «Причинну», «На вічну пам’ять Котляревсь­кому», «Тече вода в синє море», «Вітре буйний» та главу з поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка, уривки з п’єси «Москаль-чарівник» І. Котляревського, повість «Сердешна Оксана», оповідання «Пархомове снідання», «На пущення як зав’яза­но» Г. Квітки-Основ’яненка, поезії, байки, народні прислів’я, загадки та переклад з О. Пушкіна Л. Боровиковського, кілька ліричних віршів В. Забіли («Голуб», «Повіяли вітри буйні»), О. Афанасьєва-Чужбинського («Скажи мені правду, козаче», «Прощання»), оповідання «Циган» П. Куліша, байки С. Пи-саревського, П. Кореницького, народні українські пісні, зіб­рані С. Писаревським.

«Ластівка» («Ластовка») – ілюстрований часопис для юнацтва, виходив у Львові (1869–1881) як додаток до газети «Учитель» за редакцією М. Клементовича. Незважаючи на москвофільське спрямування, друкував статті з історії Украї­ни, фольклорні матеріали, а також твори українських пись­менників: «Гайдамаки» (уривки) та поезії Т. Шевченка, «Гей-гей, воли» С. Руданського, «Сиротка на чужині», «Рідна мова» С. Воробкевича, казка «Глогорожечка» Ю. Федьковича та ін.

«Літературно-науковий вісник» – щомісячний літе­ратурно-художній і науковий журнал, найавторитетніше все­українське періодичне видання європейського типу, що віді­грало винятково важливу роль у розвитку національного письменства, естетичної думки, мистецтва загалом, в об’єд­нанні розділених кордонами письменницьких сил, в утвер­дженні національно-патріотичних ідеалів, піднесенні україн­ської літератури на європейський рівень. Виник y 1898 p. на базі двотижневика «Зоря» і щомісячника «Житє і слово» за ініці­ативою М. Грушевського як видання Наукового товариства імені Т. Шевченка, з 1905 p. – «Українсько-руської видавни­чої спілки». До складу редколегії першого, львівського, пері­оду існування «Літературно-наукового вісника» входили, крім М. Грушевського (го­ловний редактор), І. Франко, О. Маковей, О. Борковський, В. Гнатюк. Фактично основну роль у формуванні видання, виробленні та реалізації його програми, у згуртуванні автури, в редагуванні матеріалів журналу львівського періоду віді­грав І. Франко. Йому належать численні художні твори (вірші з циклу «З днів журби», поема «Лісова ідилія», повісті «Воа constrictor», «Перехресні стежки» та ін.), літературно-кри­тичні статті про Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, О. Кониського, Лесю Українку, М. Старицького, В. Самійленка, П. Грабовського тощо, цикл публікацій під заголовком «З чужих літератур», наукові дослідження «Із секретів поетич­ної творчості», «З останніх десятиліть XIX ст.», публіцистич­ні виступи на злобу дня («Подуви весни в Росії», «Дещо про на­шу пресу», «До історії соціалістичного руху» та ін.), десятки рецензій на нові твори українських письменників, багато пе­рекладів творів П. Верлена, А. Доде, Е. Золя, Д. Лілієнкрона, Г. Д’Аннунціо, Ж. Мореаса, В. Гюго та ін. Зі своїми творами у виданні виступали ін. члени редколегії: М. Грушевський, О. Маковей, В. Гнатюк. «Літературно-науковий вісник» об’єднав письменників обох частин України – як старшого (Ганна Барвінок, О. Кониський, Д. Мордовець, І. Нечуй-Левицький), так і молодших по­колінь (Леся Українка, М. Вороний, Б. Грінченко, Людмила Старицька-Черняхівська, Катря Гриневичева, Б. Лепкий, В. Стефаник, М. Яцків, Г. Хоткевич, Ольга Кобилянська та ін.), друкував твори письменників, які представляли різні літературні напрями (реалізм, модернізм, символізм тощо), але виступав проти занепадницьких течій, теорій безідейнос­ті мистецтва, обстоюючи національно-громадянське покли­кання літератури. У цей період існування журналові довело­ся поборювати чималі труднощі, зважати на цензурні умови, які існували в Росії, куди спочатку він доходив. Принципи, що їх утверджував журнал у львівський період існування (1898–1906), були розвинуті, певною мірою модифіковані від­повідно до нових обставин у Києві (1907–1914), що було можли­вим внаслідок послаблення цензурних переслідувань українсь­кого художнього слова. У Києві до редколегії «Літературно-наукового вісника» увій­шли Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська (1912–1914, редактор), В. Леонтович та ін. Основне місце посі­ли твори письменників Наддніпрянської України (М. Коцю­бинський, В. Винниченко, Олександр Олесь, М. Вороний, Христя Алчевська, Г. Чупринка, В. Липинський, Наталя Романович-Ткаченко, Валерія О’Коннор-Вілінська та ін.). Тут свої перші твори надрукували П. Тичина, М. Рильський. Головний тягар редакційної праці в київський період «Літературно-наукового вісника» ліг на плечі М. Грушевського, який опублікував на його сто­янках десятки художніх творів, наукових та публіцистичних праць, рецензій. Паралельно з київською редакцією існувала львівська, яку очолив М. Євшан (М. Федюшка): аркуші номерів «Літературно-наукового вісника» пересилалися до Львова, тут розмножувалися і розсилалися передплатникам. На початку Першої світової війни власті Росії заборонили вихід «Літературно-наукового вісника» (разом з іншими українськими газетами і журналами) як небезпечно­го для монархії видання. Після повалення царату часопис знову відродився (1917–1919) за редакцією О. Грушевського, існував як одне з видань Української Народної Республіки, пропагував ідеї незалежності молодої держави, сприяв роз­витку її культури. У цей час, крім згаданих вище письменни­ків, у ньому виступали Я. Савченко, М. Івченко, В. Дорошен­ко, публіцисти М. Лозинський, Л. Цегельський та ін. У пово­єнний львівський період (1922–1939) об’єднав навколо себе письменників, публіцистів, істориків літератури і мистецтва, які в умовах поразки національної революції намагалися сти­мулювати літературно-художній і науковий процес, виступали проти утисків різних форм національного життя народу. У ре­дакційний комітет, крім В. Гнатюка, увійшли В. Дорошенко, Є. Коновалець, І. Раковський, М. Галущинський, Ю. Павликовський. Очолив його публіцист і літературний критик Д. Донцов. Він поставив завдання зробити «Літературно-науковий вісник» не тільки художнім, а й злободенним публіцистично-політичним орга­ном, згуртувати навколо нього патріотичні сили, різні мис­тецькі течії і напрями, здатні накреслити шляхи боротьби за втрачену незалежність. Крім авторів, які брали участь у попе­редньому періоді діяльності видання (В. Гнатюк, О. Маковей, П. Карманський, О. Луцький та ін.), виступила когорта мит­ців, творчість яких припадає на 20–30-ті рр. XX ст., – О. Бабій, Наталя Лівицька-Холодна, Є. Маланюк, О. Ольжич, Ю. Ли­па, Б. Кравців, О. Стефанович, Б.-І. Антонич та ін. Журнал культивував новелістику, літературну критику, публіцисти­ку, мемуаристику. Серед найпримітніших – новели «Ма­рія», «Сини» В. Стефаника, «Перші стріли», «Село потер­пає», «Село вигибає» Марка Черемшини, реквієм «Смерть повстанців» В. Самійленка, вірші «Жий і вір», поезія в прозі «Мій рідний краю» Б. Лепкого, праці «Ольга Кобилянська» О. Грицая, «Борці за красу і волю» В. Дорошенка, спогад «Дмитро Маркович» Софії Русової та ін. У галузі публіцисти­ки особливо виділявся Д. Донцов, статті якого в яскравій, емоційній формі, на багатому документальному матеріалі висвітлювали найрізноманітніші події з життя як Західної України, так і Наддніпрянщини. Наприкінці 1932 замість «Літературно-наукового вісника» почав виходити «Вісник», редагований Д. Донцовим. Будучи «місячником літе­ратури, мистецтва, науки і громадського життя», приділяв менше уваги художній творчості. До його надбань цього пері­оду належать твори Є. Маланюка («Символ»), Олени Теліги («Напередодні»), Юрія Клена («Січневий Діоніс», «Енгармонійність»), О. Стефановича (вірші із збірки «Кінецьсвітнє»), О. Ольжича («Пророк», «Лукреція»), літературно-критичні публікації Луки Гранички («В. Стефаник у літературній кри­тиці»), Дарії Віконської та ін. Друкувалися твори відомих зарубіжних письменників – Г. Радкліфа, Ж.-Ж. Флері, А. Беверлі та ін. Одночасно із часописом виходив «Квартальник “Вісника”», в якому поба­чили світ праці Д. Донцова, М. Антоновича, Л. Мосендза, Д. Варнака та ін. Під егідою «Вісника» з 1934 р. виходила «Книгозбірня» – серія публіцистичних праць. Два випуски «Літературно-наукового вісника», видані у 1948–1949 рр. за редакцією Я. Шульги в Регенсбурзі (Німеччина), містять цінний художній та історико-літературний матеріал, зокрема дослідження В. Дорошенка про історію цього видання від 1898 до 1930 р. Подавав і матеріали з бібліографії, інформацію про хроніку, поточні події. У 1994 р. ста­раннями С. Пінчука у Києві вийшов новий журнал під назвою «Літературно-науковий вісник» з наміром продовжити традиції видання.

«Львівська газета» – видання, що починає виходити у 1811 р. у Львові. «Львівська газета» стала найтривалішим періо­дичним виданням України. Вона існувала до 1939 р., певний час мала й німецькомовний паралельний варіант.

«Мариупольский справочный листок» – громадська та торгівельно-промислова газета. Виходила у 1899–1900 рр. 3 рази на тиждень.

Редактор-видавець – П. Фалькевич.

3 № 16 газета вихолила під назвою «Запорожский край».

«Маяк» – літературно-науковий журнал, виходив у Петербурзі (1840–1845) за редакцією С. Бурачка та П. Корсакова. На сторінках «Маяка», де друкувалися художні твори та стат­ті з проблем історії чи кораблебудування, чимало місця відво­дилося україністиці. Тут були надруковані твори Т. Шевченка (поема «Безталанна», уривок з драми «Никита Гайдай»), О. Корсуна («Могила», «Кохання» та ін.), Г. Квітки-Основ’яненка(«Перекотиполе», «Купований розум») та ін. Пуб­лікувалися й статті А. Метлинського, І. Срезневського, рецен­зії П. Корсакова на «Кобзар» Т. Шевченка, М. Тихорського на альманахи «Молодик» та «Сніп» тощо.

«Мета» – літературно-політичний вісник, що вихо­див за редакцією К. Климковича у Львові з вересня 1863 до грудня 1865 р. як продовження тижневика «Вечерниці». Літе­ратурне обличчя журналу визначали вміщені в перших номе­рах твори Т. Шевченка («Заповіт», «Н. Костомарову», «Мені однаково»), П. Куліша (роман «Брати», оповідання «Мартин Гак», поема «Могилині родини», історична розвідка «Руїна», публікація «Дума про Саву Кононенка»), Д. Мордовцева (пое­ма «Козаки і море»), Ю. Федьковича (оповідання «Стрілець», «Таліянка», «Хто винен?», поезії «До керманича», «Писан­ка», «Драма», «Не можу», «Однаково», «Зіронько моя», «Че­кайте», «Шипітські берези») та ін. Тут вперше було опубліко­вано вірш-гімн П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» (без зазначення автора). Спеціальна рубрика «Жива словесність» містила різножанрові зразки народної творчості, зокрема «Колядки гуцулів». У другий період свого існування, після річної перерви, з лютого 1865 р. часопис припинив публікацію художніх творів і набув переважно політичного, публіцистично-поле­мічного спрямування, зосереджуючись на активізації інтелі­генції у справі виховання національної самосвідомості та пат­ріотизму українського народу, здобуття ним в обох імперіях політичних прав (на засадах законності, а не революційним шля­хом). Зберігаючи лояльність щодо цісарської влади, різко кри­тикував російське самодержавство, його шовіністичну політи­ку та галицьких москвофілів (статті «Централізм московсь­кий», «Руське питання», «Дещо до становища Русі супротив ляцько-московської борби», «Австрія і Україна» тощо). Чима­ло місця відводилося статтям на історико-етнографічні теми, різноманітній інформації з громадсько-політичного і культур­ного життя України, Галичини зокрема. Прогресивне значен­ня журналу пов’язане і з виступами за розвиток національної літератури і театру на народній основі, ставлячи за зразок мо­ву Т. Шевченка, Марка Вовчка (тут були опубліковані її два «Листи з Парижа») і правопис П. Куліша.

«Молода Україна» – громадсько-політичний рух у Галичині 1870–1890 рр., ініційований І. Франком. Протистояв москвофільству та народовству. Представники «Молодої України» репре­зентували свої радикальні погляди на сторінках часописів «Друг», «Громадський друг», «Молот», «Світ», «Житє і сло­во», «Народ», прагнули європеїзації української культури, дотримувалися позитивістських поглядів на мистецтво, обс­тоювали міметичні принципи художньої творчості. Під такою назвою впродовж 1900–1926 рр. виходили періодичні видання у Львові та Києві, зокрема, однойменний часопис (1900–1906) у Львові за редакцією М. Залітача, А. Крушельницького, Я. Стефановича та ін., літературно-художній журнал для ді­тей (1906; 1907–1912; 1914) у Києві за редакцією Олени Пчілки – додаток до «Рідного краю».

«Молодик» («Молодикъ») – український літератур­но-художній та історико-науковий альманах, який видавав І. Бецький за допомогою Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костома­рова, В. Каразіна в Харкові (дві частини – у 1843 та одну – в 1844 p.) і Петербурзі (остання, четверта частина, 1844). Відпо­відно до наміру видавця «поєднати літературну Росію з чудо­вими українськими письменниками» зміст першої і четвертої книг альманаху становили переважно поетичні, прозові й публіцистичні твори російських письменників О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Дельвіга, В. Бенедиктова, Ф. Глінки, О. Пальма, С. Дурова, Н. Кукольника, А. Фета, С. Шевирьова, М. Щербини, В. Луганського (Даля), М. Погодіна та ін.; місцевих авторів О. Кронеберга, В. Соколовського та ін., а також переклади з В. Шекспіра, В. Гюго, Дж. Байрона, Й.-В. Гете, Г. Гейне, Ф. Шиллера, Жан Поля, А.-О. Барб’є, польських і чеських поетів. Українські автори були представ­лені російськомовними віршами О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Щоголіва та україномовними Є. Гребінки («Маруся», «Заквітчалась дівчина...»). У першій книзі опубліковано на­рис «Основание Харькова. Старинное предание» Г. Квітки-Основ'яненка, а в четвертій – уривки з «Истории Малороссии» М. Берлінського та низка документів з історії України. Друга книга майже повністю складалася з творів українських авторів: Т. Шевченка («Думка», «Н. Маркевичу», «Утопле­на»), Г. Квітки-Основ’яненка («Перекотиполе», «Підбре­хач»), М. Костомарова («Пантикапея», «До Марії Потоцької», «Торба», «Лови» та переспів з «Краледвірського руко­пису»), А. Метлинського («Розмова з покійними», «Рідна мова»), М. Петренка («Вечір», «Батьківська могила»), Я. Що­голіва («Неволя», «На згадування Климовського», «Моги­ла»), О. Афанасьєва-Чужбинського («Гарно твоя кобза грає», «Ой у полі на роздолі...»), О. Бодянського («Кирилові Розу­му»), І. Левченка («Ранок осінній»). Тут же було вміщено кілька народних, зокрема весільних, пісень та замітки з укра­їнського правопису. За винятком одного поетичного твору – «Ода Сафо» І. Котляревського, в третій книзі вміщені наукові статті й матеріали, що стосувалися історії України й життя деяких її діячів, авторами яких виступали М. Костомаров, В. Каразін, К. Сементковський, П. Корсаков. І. Срезневський опублікував кілька листів Г. Сковороди. Одне з центральних місць належало статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» М. Костомарова, – по суті, першому ши­рокому синтетичному дослідженню історії української літе­ратури. Всі книжки «Молодика» мали ілюстрації – літографовані портрети С. Климовського, І. Котляревського, Г. Квітки-Ос­нов’яненка, М. Гоголя, репродукції автографів різних істо­ричних діячів, нотні записи. Плановані наступні випуски альманаху з перспективою перетворення на періодичний журнал не здійснилися.

«Молот» – «галицько-українська збірка» (1878), видана у Львові М. Павликом за активної допомоги І. Франка як неперіодичне продовження забороненого цензурою журна­лу «Громадський друг». Тут було продовжено друкування де­яких творів, розпочатих у збірці «Дзвін» (повість «Воа constrictor» І. Франка, оповідання «Пропащий чоловік» М. Павлика, стаття «Війна слов’ян з турками» Т. Василевського), вміщено нові твори, серед яких центральне місце посідали статті І. Франка «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і найважніші ціхи» та його ж «Дума про Наума Безумовича», стаття Б. Лімановського про соціа­лістичних письменників XVIII ст. Серед нових авторів – М. Старицький (вірші «До молодіжі», «До Шевченка»), Оле­на Пчілка («Чиншова справа») та дописувачі з різних кінців України. Наприкінці збірника вміщено цінні бібліографічні матеріали. Заборонений поліцією.

«Народ» – двотижневик, який у 1890–1895 рр. видавали І.Франко та М.Павлик. По створенню Української радикальної партії (УРП) він став її офіційним органом. Зміст «Народу» складався з таких відділів: 1) суспільно-економічні справи; 2) селянсько-робітниче життя в Європі; 3) соціалістичний рух; 4) просвітянський рух; 5) життя на східноукраїнських землях та українське життя за океаном. На його сторінках з’явилося чимало цінних праць і статей публіцистичного характеру: «Австро-руські спомини», «Листи на Наддніпрянську Україну», «Чудацькі думки про українську справу» та ін. М. Драгоманова, «Угорська Русь» В.Охримовича, огляди соціалістичного і робітницького ру­ху Ганкевича, праця І. Франка про Я. Коляра, праці молодого радикала О. Колесси, К. Студинського, низка публіцистичних статей М. Павлика, «Спомини» Повестюка, «Волинські образки» Л. Українки та низка дописів співробітників селян.

Думки і слово «Народу» знаходили відгук в на­родних масах, але разом з тим викликали проти нього ви­ступи з боку народовців, вищого духовенства, на східноукраїнських землях та в українській колонії в Пе­тербурзі, а також москвофілів в Галичині і за океаном. Але витворився і фронт при­хильників, які вважали, що такий часопис був да­вно потрібний русинам. Прихильно відгукнулася на вихід «Наро­ду» чернівецька «Буковина». Симпатії часопис здобув завдяки ясно поставленій меті та поважному становищу щодо на­ціональних інтересів народу.

Крім передплати, він розходився і в дрібному продажі; в кількості 15 примірників доходив до своїх прихильників по­за українські землі в Росії, навіть на заслання (Якутсь­ка область). Проіснував «Народ» до 1895 р. 15 квітня 1895 р. вийш­ло друге число в жалобі і з повідомленням про смерть М. Драгоманова. Останні три місяці існування «Народу» були присвя­чені пам’яті покійного, в 17 числі редактор М. Павлик повідомив, що припиняє видавництво часопису.

«Нива» – науково-літературний часопис, що виходив у Львові з січня по липень 1865 р. (20 чисел) як своєрідне про­довження «Вечорниць» та «Основи» у часи, коли журнал «Мета» припинив друкування художніх творів. Редактор-видавець К. Горбаль прагнув об’єднати на сторінках журналу письменників для публікації художньої, публіцистичної і нау­кової продукції, щоб довести: «Наша мова сама по собі здібна до науки». Тут надруковано твори Т. Шевченка («А. О. Козач­ковському», поема «Петрусь»), Марка Вовчка («Інститутка»), О. Стороженка («Стехин ріг», «Історичні спомини столітнього запорожця Микити Коржа»), Ю. Федьковича («Сафат Зінич», «Побратим», «Три як рідні брати», добірка «Буковинські пісні з голосами», одноактна п’єса «Так вам і треба!»), С. Воробкевича (оповідання «Муштрований кінь», поезії «Соловей-чародій», «Пісня буковинська»), П. Свенцицького (незакінчена повість «Колись було»). Публікував переклади М. Старицького з М. Лєрмонтова, І. Крилова, М. Огарьова, Г. Гейне; В. Навроцького – з А. Міцкевича; П. Свенцицького – з О. Пушкіна та В. Шекспіра. Широко висвітлювалося театральне життя. Слідом за редакційною статтею «Народний театр» К. Горбаля, в якій розповідалося про заснування в Коломиї першого українського театру, про перші вистави «Наталки-Полтавки» І. Котляревського та «Марусі» (за Г. Квіткою-Основ’яненком), майже щономера вміщувалися статті й ре­цензії О. Марковецького, Т. Андрієвича з театральної тематики. Змістовною була інформація про культурне життя в Україні та Європі, про вихід нових книг. Принципово орі­єнтуючись на мову Т. Шевченка, журнал не цурався й міс­цевих говірок.

«Нова Громада» – цент­ральний орган федерації української соціал-демократії в Америці. Почав виходити з 16 лютого 1911 р. в Едмонтоні, видавався «Робітничою Видавничою Спілкою». «Нова Громада» виходила за редак­цією Кремаря, а потім Томашевського до 1913 р.

«Новий Світ» – часопис, який у 1881 р., почав видавати о. Г.Грушка у Джерсі-Сіті (США); виходив двічі на місяць.

«Основа» – щомісячний український літературно-нау­ковий часопис, виходив у Петербурзі з січня 1861 по жовтень 1862 р. Вийшло 22 номери. Матеріали друкувалися українською та російською мовами. Ініціаторами створення журналу були колишні «кирило-мефодіївці» П. Куліш, М. Костомаров, В. Бі-лозерський (редактор), які у програмній заяві визначили го­ловне його завдання – «всебічне і безпристрасне дослідження південно-руського краю». Мав розділи: художня література; наукові дослідження – історія, фольклористика, мовознав­ство та ін.; критика та бібліографія. До кожного номера П. Куліш додавав матеріали для словника української мови, прагнучи зробити видання зрозумілим і для російського чита­ча. В «Основі» друкували твори приблизно 40 українських пись­менників. Серед них – Т. Шевченко (кожен номер відкрива­ли поезії з «Кобзаря», надруковано майже 70, а також листи поета, уривок з його «Журналу»), О. Стороженко, С. Руданський, Л. Глібов, Ієремія Галка (М. Костомаров), П. Куліш, Ган­на Барвінок (Олександра Білозерська-Куліш), Д. Мордовець, О. Кониський, О. Афанасьєв-Чужбинський, Марко Вовчок та ін. З молодших – В. Лиманський, П. Кузьменко, М. Олелькович (М. Александрович), В. Кулик, С. Ніс, М. Вербицький, М. Чайка, М. Номис (Симонов) та ін. Співробітниками «Основи» були й учасники київської «Громади», українофіли П. Житецький, В. Антонович, Т. Рильський та ін. Найактивніші ав­тори публіцистичних статей – М. Костомаров та П. Куліш. Виступи їх часто були спрямовані проти шовіністичних пози­цій російських та польських видань, насамперед «Русского вестника», аксаковського часопису «День», польського «Сzаs». У першому числі «Основи» за 1861 р. Костомаров друкує свої «Мысли о федеративном начале древней Руси», у другому – «Ответ на выходки газеты краковской “Сzаs” и журнала “Revue contemporane”», у третьому – «Черты народной южнорусской истории» та «Две русские народности». З історич­ними публікаціями виступали О. Лазаревський, М. Лазарев­ський, М. Максимович, В. Антонович, О. Котляревський та ін. В деяких статтях порушувалися питання історії українсь­кої мови, перспектив її розвитку, становлення наукової термі­нології, орфографії, здійснювалася значна словникова робота тощо. Автори публікацій – М. Гатцук, М. Левченко, О. Гатцук, М. Андрієвський, П. Єфименко та ін. Постійно по­давала «Основа» фольклористичні та етнографічні розвідки (П. Куліш, М. Номис, П. Чубинський, Л. Жемчужников, О. Сєров та ін.). Досить багато уваги надавалося питанням народної освіти, зокрема організації недільних шкіл в Ук­раїні, створенню підручників, книг для читання українсь­кою мовою, що вказує на зв’язок із громадівською програ­мою початку 60-х рр. Відділ критики і бібліографії вів П. Ку­ліш – перший професійний український критик. Постійно друкували матеріали, присвячені малярським виставкам, музичному життю тощо. Небезпідставно «Основу» пізніше було названо своєрідною енциклопедією українознавства початку 60-х рр. ХІХ ст.

«Перемишлянин» – календар-альманах, який з 1850 до кінця 60-х рр. майже щорічно видавав директор Перемишль­ської друкарні Я. Досновський за редакцією А. Добрянського, Б. Дідицького та ін. Перший випуск «Перемишлянина» містив кілька урив­ків з «Истории Малороссии» М. Маркевича, статті М. Косто­марова та деяких польських і німецьких авторів. Вважаючи, що видання призначене «для высшой классы русинов», вида­вець вміщував запозичені наукові статті мовою оригіналів. В одній із статей, опублікованих у 1858 р., йшлося про літературні заслуги І. Котляревського як реформатора української грама­тики та віршування. Сам альманах не дотримувався якихось певних правил при передачі української та російської мов, вважаючи мовну строкатість навіть закономірною, доки не буде встановлено єдності літературної мови.

«Перший вінок» – жіночий альманах; видавався в Галичині. Перший новер у 1887 р. Видавець і редактор – засновниця Товариства руських жінок Наталія Кобринська. Велику допомогу у випуску «Першого вінка» надала прогресивна газета «Діло» і особисто І. Франко та М. Павлик.

Відома американська дослідниця, першовідкривач теми жіночого руху в Україні Марта Богачевська-Хом’як так описує історію появи цього альманаху: «Станіславське Товариство спочатку планувало видавати журнал чи газету. Головним кандидатом на посаду редактора був Франко, але для більшості жінок його кандидатура як небезпечного радикала була неприйнятна. Самі жінки не могли взятися за випуск газети, і тому вирішили почати з видання альманаху». У випуску взяла активну участь Олена Пчілка: запропонувала назву, листувалася з українками Наддніпрянщини, надала фінансову допомогу. Публіцистика першого числа альманаху відображала «вбоге й злиденне життя сільських жінок».

«Поздравление русинов...» – літературно-художній альманах, який видавав О. Духнович від імені «Литературного заведення Пряшовского» в 1850–1852 рр. (три випуски вийшли відповідно в Перемишлі, Відні, Будапешті). Задуманий як традиційний новорічний альманах, перший випуск мав ка­лендарну і літературно-публіцистичну частину. Наступні два складалися виключно з художньо-публіцистичного матеріа­лу. Навколо альманаху об’єдналися відомі крайові культурні діячі та початківці – члени «Литературного заведення». О. Духнович тут опублікував вірш «Вручание» («Я русин бил, єсьм і буду...»), що став своєрідним гімном закарпатських ру­синів, а також вірші «Орел», «Мысль о Бози», «Сирота в зато­ченні», «Убегша свобода», «Незабудка», «Вечность», «Образ жизни» та ін., оповідання «Женская свирепость», нарис «Память Щавника», переказ давньої любовної легенди «Милен и Любица». А. Павловичу належали поезії «Воспоминование», «Радость о свободе», «Глас к Родине», «Молитва русина» та ін. Серед авторів альманаху – Г. Шолтис, І. Вислоцький, Н. Нодь, Марія Невецька, Марина Сладкевич, Анна Кричер-Добрянська, Тереза Подгаєцька, а також селянин І. Ріпа (його «Песнь на снесение Урбара», тобто панщини, спричинила забо­рону альманаху в Росії). Вміщено також оди Г. Державіна «Бог», «Бессмертие души» та вірш В. Бенедиктова «Могила».

«Правда» – журнал, виходив у Львові (1867–1898) з певними перервами, представляв ідеологію народовського ру­ху, постаючи як «письмо наукове і літературне» або як «мі­сячник політики, науки і письменства». Спершу (1867–1870) його редакцію очолювали Л. Лукашевич, І. Микита й А. Вахнянин, а до складу входили Є. Згарський, М. Коссак, В. Лучаківський, О. Партицький, К. Сушкевич. Хоч вони й наголошували, що всяка «політика най відсунеться геть пе­ред великим ділом народної просвіти розумною народові мо­вою – і розумною його розумові, і любою його серцю», проте часопис мав політичне спрямування, ставив за мету форму­вання національної свідомості народу, пробудження його іс­торичної пам’яті. На його сторінках висвітлювалося мовне питання, обстоювався створений П. Кулішем фонетичний правопис, проти якого виступали ві­домі своєю антиукраїнською діяльністю москвофіли, обґрун­товувалася концепція «суто народної літератури нашої укра­їнсько-руської». У 1872 p. після дворічної перерви часопис зно­ву почав виходити за редакцією О. Огоновського (1872–1876), потім – В. Барвінського (1876–1880). У цей час тут спалахну­ла літературна дискусія, яка, на жаль, не розв’язала тогочас­них літературних та загальнонаціональних проблем. Часопис висвітлював взаємини між українцями та поляками у Східній Галичині, ставлення австрійського уряду до української шко­ли, перші прояви феміністичного руху тощо. Однак частина га­лицької молоді виявила своє невдоволення тим, що тут нечасто друкувалися матеріали статистичного та економічного харак­теру (В. Навроцький, О. Терлецький, І. Франко, М. Павлик). Оскільки «Правда» перестала виходити у 1880 р., В. Барвінський у 1884 р. видав остаточно підготовлений І. Франком «Літератур­ний збірник». З 1888 по 1898 рр. «Правда» виходила за редакцією Є. Олесницького, І. Стронського, П. Кирчіва, А. Березинського, С. Кульчицького. Тут друкувалися твори С. Руданського, Ю. Федьковича, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка,Т. Зіньківського, В. Самійленка, І. Карпенка-Карого, Грицька Дишканта (М. Грушевського), М. Коцюбинського, повісті Т. Шевченка у перекладі українською мовою тощо. Журнал знайомив чита­чів з творчістю Гомера, Вергілія, Й.-В. Гете, Дж. Байрона, Р. Бернса, О. Пушкіна в перекладах П. Куліша, С. Рудансько­го, І. Франка, В. Самійленка. У рубриці «Матеріали до україн­сько-руського життя і письменства» з’являлися лис­ти М. Шашкевича, Т. Шевченка, О. Бодянського, В. Барвінсь­кого, Г. Онишкевича, В. Навроцького, К. Климковича, спогади про них, факти поточного культурного життя. Продовжувалася полеміка з М. Драгомановим, зокрема з приводу поцінування спадщини Т. Шевченка, про шляхи розвитку українства.

«Правознавчі анали» – журнал з правознавства. Виходив у Львові (18011811 рр.). Одне з перших галузевих видань в Україні.

«Приднепровский край»  щодення наукова, літературна, політична та економічна газета; щоденна позапартійно-прогресивна, політична, економічна, громадська та науково-літературна газета (з 1910 р.). Виходила у Катеринославі у 18981919 рр.

Редактори: В. Святловський (18981901), М. Копилов (1901 1909, 19131915), М. Лемке (19011902), Ф. Духовецький (19021904), О. Єфимович (19041906), Л. Оболенський (1906), М. Тарновський (1906), В. Світич (Ілліч-Світич) (19061907), В. Буякович (19011909), П. Биков (1909), П. Хмелевський (19091914), П. Безобразов (19141915), М. Дмитрієв (19151917). Видавець – М. Копилов.

У газеті були сільськогосподарський відділ, гірничопромисловий відділ (липеньгрудень 1901 р.), друкувалися телеграми, святочні оповідання, списки по виборах до Державної Думи (1905), нерегулярні ілюстровані додатки. З 1906 р. у залежності від часу виходу на газеті вказувалося: «Ранкове виданная (1-е)» чи «Вечірнє видання (2-е)». У 1916 р., з № 5822 по № 5963, виходили одночасно ранкові та вечірні видання. У 1902 р., з 1 квітня по 19 червня, випуск газеги було тимчасово зупинено за розпорядженням Міністерства внутришнх справ за «опоциційний уряду напрям». У цей час передплатникам надсилалася газета «Екатеринославский листок». У 1906 р., з 17 лютого по 23 червня, газету було закрито за постановою військового генерал-губернатора на весь час дій військового стану. У цей час видавалася газета «Приднепровский курьер». Випуск газети було поновлено з № 2826, враховуючи кі1лькість випущених під час заборони «Приднепровского края» номерів газети «Приднепровский курьер».

«Рада» – літературно-науковий альманах, упорядко­ваний М. Старицьким замість недозволеного цензурою місяч­ника і виданий у Києві (1883–1884). Тут були надруковані тво­ри М. Старицького («Не судилось», «До України», «До М. Лисенка», «Учта», «На морі», переклади та переспіви з англійської і угорської поезій), П. Куліша («Поет», «До кобзи та до музи», «На чужій чужині»), Б. Грінченка («Матері», «Сестрі», «До праці», «Наша доля», «Минуле»), Я. Щоголіва («Ткач», «Родина», «Шинок»), І. Нечуя-Левицького («Мико­ла Джеря»), Панаса Мирного («Повія», «Як ведеться, так і живеться»), Д. Мордовцева, Ганни Барвінок, І. Тобілевича, М. Садовського, Олени Пчілки та ін., а також етнографічний нарис «Песиголовці» Г. Лук’янова, публіцистично-наукова стаття «Про хліборобські спілки» В. Василенка, «Бібліогра­фічний покажчик нової української літератури (1798–1783)», складений М. Костомаровим, його ж додатки «Найго­ловніші спільні писання про українську мову, літературу і про українські питання» та статистика «Якого року скільки книжок було надруковано». Анонсоване продовження альма­наху з цензурних причин не з’явилося.

«Рідна стріха» – ілюстрований літературний збірник, упорядкований Василем Лукичем (псевдонім В. Левицького) і виданий 1894 р. у Львові коштом товариства «Просвіта». До нього включені художні твори різних жанрів, що друкували­ся в календарі товариства «Просвіта» за 1894 р. З поетичних творів подано історичну поему «Павло Апостол» С. Руданського, вірші П. Граба (псевдонім П. Грабовського), «Самотні пісні і думки» В. Лиманського (псевдонім В. Мови), кілька віршових фрагментів О. Філаретова (псевдонім М. Бачинського), цикл патріотичних поезій «З пісень про рідний край», підписаний криптонімом «В.» (автор, як зазначено в підзаголов­ку, походить з Наддніпрянщини), поема «Дзяди» А. Міцкевича (в перекладі О. Олександрова). Прозу представляють В. Чайченко (псевдонім Б. Грінченка) оповіданням «Маруся», П. Грабовський психологічним нарисом «Христос воскрес», Ів. Спілка (псевдонім І. Зозулі) оповіданням «Переселенці» та ін. Із літературно-критичних статей виділяється науково-популярний нарис «Євген Гребінка – український письмен­ник» Б. Грінченка. Низка статей має культурно-просвіт­ницький характер.

«Робочий Народ» – орган українських соціалістів у Канаді та США. Почав виходити у 1909 р. раз на місяць у Вінніпегу. З 1910 р. став органом української соціал-демократії.

«Русалка» – тижнева літературна газета, що видава­лась у Львові з січня по квітень 1866 р. (вийшло 12 номерів) за редакцією сина М. Шашкевича – Володимира. Одне з цент­ральних місць відводилось матеріалам, присвяченим пам'яті Т. Шевченка: поезії «Тарасові на вічную пам’ять» В. Шашке­вича і К. Климковича, «Пам’яті великих. В роковини смерті Т. Шевченка» О. Кониського, різноманітна інформація про ювілейні вечори в Галичині та Відні, постановку «Назара Сто­долі» у Львові тощо. Тут публікувалися твори О. Кониського (повість «Перед світом», комедія «Було та загуло», поезії «До русалки», «Думка»), Ф. Заревича (оповідання «Дві сестри», «Німа»), К. Левицького (оповідання «Гальшка з Острога») та ін. З театральної проблематики друкувалися: велика спеці­альна студія О. Кониського «Критичний огляд української (руської) драматичної літератури» (розпочата ще в журналі «Мета», 1865), теоретична праця німецького вченого Г. Фрейтага «Техніка драмату». Друкувалися статті на історичну, юридичну та природничу тематику, періодична хроніка («Всячина») та бібліографія. «Русалка» посприяла становленню універсального літературно-публіцистичного журналу «Правда» (1867).

«Русалка Дністровая» – перший західноукраїнський альманах, виданий у 1837 р. у Будапешті учасниками літератур­ного гуртка «Руська трійця» М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем. Після передмови («Передслів’я») М. Шашкевича матеріал розташований у чотирьох частинах. Фольклористична відкривалася науковою розвідкою «Передговор к народним руским пісням» І. Вагилевича, за якою по­давалися зразки дум, обрядових, історичних та ліро-епічних пісень, записаних у різних районах краю. Оригінальні твори видавців складали другу частину – «Складання», куди ввій­шли ліричні поезії М. Шашкевича («Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечерний»), його ж оповідна казка «Олена», дві поеми («Мадей» та «Жулин і Калина») І. Вагилевича і наслідування народ­ної пісні «Два віночки» Я. Головацького. Третій розділ – «Переводи» – подавав сербські народні пісні у перекладах М. Шашкевича і Я. Головацького та уривок з чеського «Краледвірського рукопису». В історико-літературному розділі «Старина» (з передмовою М. Шашкевича) опубліко­вані історичні та фольклорні твори, діловий документ та бібліографічну відомість про слов’янські й українські руко­писи, що зберігалися у Василіанському монастирі Львова. Тут же – критична рецензія М. Шашкевича на етнографіч­ну розвідку «Рускоє весілє» Й. Лозинського. Альманах і йо­го видавці зазнали переслідувань місцевих церковних і світських властей.

«Руська хата» – український літературний альманах, виданий на громадських засадах у Чернівцях (1877) заходами С. Воробкевича (літературний псевдонім – Данило Млака). Репрезентував насамперед твори українських письменників Буковини: Ю. Федьковича (написані в народнопісенному ключі вірші «Явір», «Де доля?», «О чом Дунай!», «Волошин», романтична, з елементами містики драма-трагедія «Довбуш»), С. Воробкевича («Для мене однаково», «У степу», ро­мантично-історична поема з часів козаччини «Нечай», цикл віршів «З нещасної Болгарії» – про національно-визвольну боротьбу болгар), К. Устияновича (поетичні твори «Шпиль високий полонини», «Молитва»), І. М. – криптонім етногра­фа І. Мартиновича («Храм на Буковинській Русі»), прозову гумореску А. Ш. – криптонім А. Шанковського («Споминки про недавню бувальщину») та ін. З наддніпрянських письмен­ників подано твори П. Куліша («Хуторянська, або Співана хвала молодої перед весільними гістьми»), оповідання з уст народних «Трудящий шукає долі, а доля шукає трудящого» Ганни Барвінок та ін. «Руська хата» продовжила традицію видання українських календарів-альманахів на Буковині, започатко­вану у 1885 р., коли вийшов «Буковинський альманах» з нагоди десятилітнього існування в Чернівцях студентського товари­ства «Союз».

«Руське Слово» – часопис, який у 1881 р. по­чав видавати у США о. К. Андрухович; виходив один рік.

«Світ» – часопис, що почав виходити у Львові з 10 лютого 1881 р. за редакцією І. Белея. Різноманітний за своїм змістом, він відбивав радикальну думку представників всіх українських земель. Серед співробітників «Світу» були М. Драгоманов, О. Терлецький, В. Коцовський, Хв. Вовк, Є. Борисів. Тут же виступив і О. Кониський, який надіслав початок своєї праці про історію української літератури, в якій подав ще недруковані твори Гулака-Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі літератур­ної характеристики письменників. Надруковані були також по­вість І. Франка «Борислав сміється», сатиричні нариси О. Кониського та І. Белея, сатиричний нарис Р. Розмарина (І. Белея) під заголовком «В один час» та ін. З поезій  твори і переклади І. Франка, твори В. Лашанського, Є. Борисіва, О. Кониського, Перекотиполя (Б. Грінченка) та ін. На науково-публіцистичні теми тут появилися «Мислі о еволюції в історії людства» І. Франка, його ж праці з шевченкознавства, в яких особлива увага при­ділялася поемам «Сон» і «Кавказ».

М. Дра­гоманов, визнаючи початок часопису добрим, все ж гостро критично поставився до його редагування, зокрема він вважав недоліком випадковість матеріалу та поділ статей на дрібні шматки. Вдержати «Світ» на новий, 1883 р. не пощастило. Причиною став, з одного боку, відхід І. Белея до «Діла», а з іншого  вживання часо­писом фонетичного правопису, що і відштовхувало передплатників.

«Свобода» – часопис, який у 1873 р. видавав (російською мовою) у Сан-Франциско о. А. Гончаренко, попередник української журналістики за океаном.

«Свобода» – часопис-газета, яку в Джерсі-Сіті (США) з 15 листопада 1893 р. почав видавати о. Г. Грушка. Спочатку це був двотижневик. Пізніше, через тижневик і тричі на тиждень, з 1921 р., «Свобода» стала щоденником. Напрям часопису – український ра­дикально-національний. Він став на захист економічних інтересів української робітничої еміграції. Звернув увагу на москвофільство, ведучи полеміку з його органами. Зв’язувалася «Свобода» і з українською еміграцією в ін­ших країнах за океаном, зокрема в Бразилії та Канаді. До появлення місцевої преси в Канаді вона була орга­ном, що зв’язу­вав канадських українців з українською еміграцією в США. Тут давалася інформація і про життя на українських зе­млях. «Свобода» звертала увагу на культурно-національний рух на східноукраїнських землях, організуючи допо­могу, зокрема, започаткувала збірку на Революційну Українську партію (РУП).

«Складка» – український літературно-художній альмаанах, виданий 4-ма випусками (1887, 1893, 1896 – у Харкові., 1897 – у Санкт-Петербурзі). Перші два редагував В. Александров, наступні – К. Білиловський. Перший випуск містив поезії В. Александрова, К. Білиловського, В. Самійленка, Жарка та ін., оповідання Б. Грінченка («Одна, зовсім одна!»), К. Білиловського («Загублене життя»), Ганни Барвінок («П’яниця»). Оригінальні та перекладні вірші цих авторів складали основний зміст і другого випуску. Серед нових авто­рів третього випуску – Леся Українка (оповідання «Щастя»), М. Старицький (оповідання й поезії), М. Кропивницький (опера «Вій»), М. Вороний, І. Стешенко, М. Кононенко з пое­тичними творами. До четвертого випуску ввійшли поезії І. Франка («Фантастичні думи, фантастичні мрії», «Отеє тая стежечка»), П. Грабовського («Дітям», «Пустка»), В. Щурата, К. Білиловського, Я. Щоголіва, оповідання І. Нечуя-Левицького, Д. Мордовця, нариси з запорозької тематики Д. Яворницького та С. Носа. Третя частина була ілюстрована портретами В. Александрова, містила ноти М. Лисенка.

«Слово» – перший літературно-політичний часопис. Почав виходити з 25 січня 1861 р. двічі на тиждень. Видавав громадський діяч, суддя М. Качковський, який забезпечив існування часопису не тільки вне­сенням застави в розмірі 3.000 гульденів, але й щомісяч­ним утриманням редактора, найближчих співробітників і, нарешті, постійною пенсією в розмірі 300 гульденів для редактора, на посаду якого покликав Б. Дідицького. Через три місяці «Сло­во» мало вже 1.500 передплатників. Такого успіху часопис здобув завдяки тому, що його редактор, залишаючись сторонником москвофільства, прибрав свій орган ніби в народний український одяг. По­біч з «язичієм» тут почали з’являтися твори і праці українською мовою, а серед співробітників можна було побачити представників українських наукових сил і письменників та звичайних дописувачів. Проте невдовзі «Слово» стало відверто москвофільським. Того ж характеру були і додатки до нього, а саме: «Галичанин» (1867) та «Слово до громад», потім  «Письмо до громад» (1867). З оригінальних праць тут були надруковані праці Я. Головацького («Об изследовании памяткников русской старины, сохранившихся в Галичини й Букови­ни», «Литературные известія из Украины», «Червоно-русская литература»), його спомини про Достоєвського, А. Петрушевича та ін.; його ж низка розвідок та статей, наприклад, про Волинсько-галицький Літопис, про Пилипа Орлика, Ф. Скорину, про «Слово о полку Іго­ревім» та ін. На різні теми дав довгу низку статей В. Площанський («Возваніе к благополезному подвигу»). Національно-політична частина обіймала пи­тання поточного суспільно-політичного життя, звертаючи велику увагу на питання церковно-обрядового характеру. В перші роки у відділі красного письменства були надруковані твори таких авто­рів, як Верниволя (О.Кониського), Куліш, Федькович, Кралицький та інш. Пізніше твори українських авторів зникають. На їх місці з'являються твори К. Аксакова, Н. Язикова та інших. У 1887 р. «Слово»перестало виходити.

«Товариш» – літературно-художній, науковий жур­нал, виданий українською студентською молоддю у Львові (1888) заходами І. Франка, М. Павлика, В. Будзиновського та С. Козловського. У першому номері вміщено оповідання «Домашній промисел» І. Франка, його переклад двох епіграм К. Гавлічка-Боровського, єврейської народної поезії, статтю «Наша публіка», а також вірші «На Вкраїні» М. Старицького (під псевдонімом Гетьманець), «Не зривай квітки» К. По­повича, «На самоті» О. Маковея, науково-публіцистичні стат­ті «Науковий метод в етнографії» М. Драгоманова, «Русини в Америці» М. Павлика та ін. Журнал подав низку рецензій на нові видання (розгляд Наталею Кобринською твору «Родина Вухгольців» Ю. Стенде), оцінку В. Будзиновського економіч­ної праці російського вченого М. Каблукова, огляд «Рух нау­ковий в студентських товариствах львівських» І. Колесси (І. К.). Надруковано низку матеріалів з літературної спадщи­ни Т. Шевченка, Ю. Федьковича. Видання обстоювало прин­ципи реалізму і народності в літературі, ідеї позитивізму в науці. Наступні номери через брак коштів, незгоди між окре­мими членами редколегії не побачили світу.

«Украинец» – альманах М.Максимовича. Перша книжка, видана в Москві в друкарні Каткова (1859), містила велику добірку віршованих перекладів українською мовою Давидових псалмів з Біблії, а також український переклад «Слова о полку Ігоревім» з передмовою й супровідними увагами; проза була пред­ставлена подорожніми нотатками про Полтаву й Золотоношу; завершувала книжку праця «Листи про Богдана Хмельницького до М.П. Погодіна». Літературні твори друкува­лися в збірнику українською, а наукові російською мовами.

Друга книга вийшла в Києві (1864) і мала назву «Украинец 1864 года». М. Максимович надрукував тут чотири невеликі наукові статті: «Дещо про землю Київську», «Замітка про землю Волинську», «Про литовського гетьмана князя Острозького» та «Сказання про Межигорський монастир». Без підпису були надруковані чотири вірші, стилізовані під усну народну пісенну творчість. Друга книга збірника «Украинец» засвідчила, на жаль, вичер­пання організаторського потенціалу упорядника й автора. Він прагнув створити щось на зразок персонального періодичного видання, але для цього йому забракло сил, здоров’я й коштів. Журналістський досвід М. Максимовича дав швидше негативний результат: засвідчив неможливість існування персонального нау­кового періодичного видання, присвяченого проблемам стародав­ньої історії, коли суспільство тягнулося до політично актуальної, публіцистичної інформації.

«Украинский альманах» – перший в Україні альма­нах, виданий у 1831 р. у Харкові І. Срезневським та І. Розковшенком за участю групи харківських романтиків. Крім статей наукового і літературно-критичного характеру («О изящном в природе», «Несколько заметаний о критике», «Мысли и заме-чания»), тут опубліковано низку українських народних пі­сень і дум, вірші та балади Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, переклад уривка з поеми О. Пушкіна «Полтава». Пода­ний О. Євецьким прозовий уривок «Гаркуша» (розповідь про відомого ватажка селянських повстань) містив зразки україн­ської розмовної мови. Значну частину складали вірші Є. Гре­бінки, Ф. Морачевського, І. Срезневського, І. Розковшенка, а також переклади. Через брак коштів проектовані наступні випуски «Українського альманаху» не вийшли у світ.

«Украинский вестник» – перший в Україні літературно-науковий і громадсько-політичний щомісячник, вихо­див у Харкові у 1816–1819 рр. за редакцією Р. Гонорського, Є. Філомафітського й Г. Квітки-Основ’яненка. Мав розділи науки, літератури, мистецтва, місцевої хроніки (його вів Г. Квітка-Основ’яненко), закордонних відомостей та дитячого читання. Тут друкувалися статті з історії України та Росії, ет­нографічні матеріали (Г. Успенський, О. Льовшин, І. Вернет, М. Марков), статті, в яких пропагувалися наукові знання, просвітницькі ідеї, порушувалися питання політичного та суспільного ладу (Т. Осиповський, Р. Гонорський, І. Воронов, М. Грибовський, В. Каразін та ін.). Авторами статей з проб­лем мови, літератури і мистецтва були Р. Гонорський, Є. Філомафітський, В. Маслович. З кількома перекладними статтями і власними додатками, що стосувалися літератури, завдань лі­тературної критики, виступив П. Гулак-Артемовський. Г. Квітка-Основ’яненко опублікував свої «Письма к издателю Фалалея Повитухина». Журнал був закритий цензурою.

«Український Голос» – газета, що з 1910 р. почала виходити у Він­ніпегу. Як просвітньо-економічна, політична і поступова газета-тижневик, проіснувала вона до наших днів. Побіч з оглядами місцевого характеру, організаційних справ чи полеміки, цей орган з перших же років присвячує свої сторінки боротьбі на українських землях та світовим по­діям. Має відділи: просвітньо-організа­ційний, господарський, лікарських порад, дитячий. Упродовж усього часу містив різного роду дописи, що подавали широку інформацію з історії та сучасного жит­тя українського народу. У літературному відділі головним чином публікувалися передруки творів старокрайових письменників.

«Украинский домовод» – первісток галузевої журналістики у підросійській Україні. Почав виходити у Харкові (1817). Були надруковані лише два числа (січень і лютий). Видавав журнал про­фесор університету Федір Пільгер, а сам часопис був присвяче­ний проблемам ветеринарії. Видавець сподівався на популярність свого видання, адже худоба на той час правила за мірило достатку й заможності як поміщицьких, так і селян­ських господарств, а відтак, на його думку, на Харківщині мало б виявитися достатньо читачів, які повинні були зацікавитися його журналом. В основному видавець заповнював журнал власними праця­ми, але були й інші автори, які виявили бажання співробітнича­ти з часописом. Ф. Пільгер розпочав публікацію, очевидно, перекладу якогось науково-популярного іноземного джерела «Природна історія чотириногих домашніх тварин». Та зарубіжні науковці, виховані в умовах толерантності в ставленні до різновекторних ду­мок, виявилися непристосованими до політичних умов Росії, до придушення щонайменшого вияву вільнодумства та до пересліду­вання авторів за безневинний текст. У статті «Загальна користь від скотарства та шкода від нехту­вання ним» Ф. Пільгер писав про те, що в цивілізованій державі, де уряд турбується про загальний суспільний добробут, дбають і про роз­виток тваринництва. А от у Росії, провадив далі автор, сваволя поміщиків призводить до розорення селянських господарств, а урядовці, що мають захи­щати народ і нести йому не лише соціальні права, але й елемен­тарні знання, не виконують своїх функцій. Тобто стаття на господарську тему була на­писана в суспільно-економічному плані, і журнал було негайно закрито.

«Украинский журнал» – літературно-художній, нау­ковий і громадсько-політичний журнал, що виходив у 1824–1825 рр. у Харкові за редакцією О. Склазовського. Друкував статті про найновіші наукові теорії і відкриття, матеріали з історії України й Росії, етнографічні описи різних міст України, ві­домості про стан освіти, події громадського та культурного життя міста і краю. Тут вперше в українській періодиці з’явилася спеціальна стаття, присвячена українській літера­турі, – «Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийскои поэзии» І. Кульжинського з оглядом на­роднопоетичної творчості та писемної літератури від Г. Сково­роди до І. Котляревського.

«Украинский сборник» – видання, засноване І. Срезневським для систематичної публікації художніх творів ук­раїнських письменників, народної творчості, літописів і ма­теріалів з історії України. У першій книзі, виданій І. Срез-невським у 1838 р. у Харкові, вперше опублікована «Наталка Полтавка» І. Котляревського з передмовою, словником та ко­ментарями. Другу книгу, яка містила п’єсу «Москаль-чарівник» І. Котляревського, видано 1841 р. за допомогою М. Щепкіна та М. Гоголя.

«Утренняя звезда» – один із перших українських альманахів, виданий у 1833 р. у Харкові І. Петровим за допомо­гою Г. Квітки-Основ’яненка та І. Срезневського. У першій знижці, крім кількох російських пісень та оригінальних твоpів, опубліковано уривки зі спогадів про Г. Сковороду І. Срез-невського (проілюстровані віршем «Всякому городу нрав і права» Г. Сковороди та портретом письменника) і «Малороссийское предание “Недобрый глаз”» О. Сомова. Зміст другої книги склали уривки з «Енеїди» І. Котляревського, балада Рибалка», байки «Батько та син», «Рибка» і два послання «До Пархома» П. Гулака-Артемовського, байки «Пшениця», «Будяк та коноплиночка» й уривок з «Полтави» О. Пушкіна, перекладі Є. Гребінки, уривки з повістей «Маруся», «Салдацький патрет» та «Супліка до пана іздателя» Г. Квітки-Осов’яненка, а також запорозькі пісні з історичними примітками І. Срезневського. В «Утренней звезде» було вперше вміщено ілюстрації – літографований краєвид Харкова, «портрет» Наталки Полтавки з нотним записом пісень.

«Харьковские известия»  друга (після «Харьковского еженедельника») газета, що виходила в 1817–1823 рр. та була єдиною на ті часи газетою в усій під­російській Україні. Видавав професор Харківського уні­верситету А. Вербицький. «Харьковские известия» були щотижневою газетою і виходили на чотирьох сторінках. Вони стали цікавою пам’яткою духовного життя України. Відкривалася газета заго­ловком, між двома словами якого був розміщений історичний герб Харкова. Далі йшли три розділи газети: «Повідомлення» (з виділенням окремо внутрішніх і зовнішніх повідомлень), «Суміш» і «Об’яви». Головну частину газетної площі займав відділ повідомлень. Кожне число відкривалося «Внутрішніми повідомленнями», спо­чатку йшла інформація про столичне життя, далі  з провінційних міст. Після цього публікувалися «Зарубіжні повідомлення»  пе­реважно зі столиць європейських держав. Передруковувалася також офіційна інформація: урядові укази і розпорядження, особливо ретельно  ті, що стосувалися півдня Росії; містилися повідомлення про дипломатичні перего­вори, підписання міждержавних угод, збройні сутички, війни, по­давалася світська хроніка. Таким чином, газета виконувала своє безпосереднє завдання  бути для читача вікном у світ і писати на своїх сторінках історію сучасності. Усі інформаційні матеріали були передруками зі столичних офіційних, урядових газет  «Московские ведомости» і «Северная почта».

Через два роки від початку виходу «Харьковских известий» цензурний ко­мітет зажадав від університету усунення А. Верюицького від редагування. Видавцем газети стала Рада Харківського університету, яка призначила цілу групу викладачів  П. Гулака-Артемовського, Є. Філомафітського, О. Склабовського й О. Куницького  відпо­відати за її випуск. Зміна видавця лише на перший погляд не зміни­ла характер часопису  залишився попереднім його зовнішній вигляд, склад рубрик. Але по суті справи газета все більше пере­творювалася на дайджестове видання, яке живилося не творчістю власних авторів, а передруками новин з столичної преси. Це при­звело до поступового занепаду газети, скорочення числа пе­редплатників і її цілковитого припинення з початком видання «Украинского журнала».

«Харьковский Демокрит» – перший в Україні журнал сатири та гумору, що виходив у Харкові у 1816 р. за редакцією В. Масловича. У традиційних тодішніх журнальних відділах друкувалися твори місцевих авторів А. Нахімова, Д. Ярославського, А. Вербицького, Р. Гонорського, І. Срезневського та ін. Тут вперше з’явилось ім’я Г. Квітки-Основ’яненка як івтора легких гумористичних віршів та акровіршів російською мовою. У бурлескному тоні написані поеми В. Масловича «Утаида» та «Основание Харькова», позначені явними слідами впливу «Енеїди» І. Котляревського. Поема «Основание Харькова» цікава й тим, що в ній уперше в тодішній пресі введено український текст-репліку, куплети й пісні наймита Якова. В. Масловичу належали два українські вірші, у т.ч. дотепний і художньо вправний «Від’їзд студента на вчителювання в Алешки». Українськими прислів’ями, словами і виразами пересипані й деякі інші матеріали журналу.

«Харьковский еженедельник» – газета, яка виходила в Харкові з 4 травня до 20 липня 1812 р. (цей рік можна вважати датою народження журналістики в підросійській Україні). «Харьковский еженедельник» виник з бажання задовольнити запити промисловості й торгівлі. Вийшло усього 12 чи­сел цього видання. Друкувався досить великий тираж газе­ти  600 примірників. З’являлася вона щосуботи в обсязі 1–1,5 друкованого аркуша. Видавцем «Харьковского еженедельника» був університетський книгар Ланґнер, а ре­дактором  К. Нельдехен, професор з Берліна, запро­шений для викладання в Харківському університеті сільськогос­подарських наук. У відповідності до своїх науко­вих інтересів К. Нельдехен вміщував у газеті переважно мате­ріали з господарського життя, давав сільськогосподарські поради. Спочатку часопис мав відділи економії, технології, комерції й суміші. Проте досить чітко відчувався брак знайомства редакто­ра з українським та російським життям. Аби надати газеті більшої популярності, видавець Ланґнер уніс зміни в її програму і замість торгових бюлетенів став друкувати звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, вміщу­вати статті з історії та естетики. У всіх числах газети друкувалося з продовженням велике дослідження «Про стан російської армії в часи Катерини II», яке навіть не було закінчене у зв’язку з припиненням видання.

До редагування газети були залучені викладачі й студенти університету В.Маслович, Я.Матес. У відділі суміші стали дру­куватися вірші та епіграми Масловича. Широко висвітлювалася на сторінках «Харьковского еженедельника» торгівля в місті, а також ярмаркові товари й ціни на них в інших містах України й Росії. В оголошеннях повідомля­лося про громадські заходи, які здійснював з добродійною метою відомий уже тоді Г. Квітка. В приватних об’явах говорилося також про відкриття нових навчальних закладів, про вчителів, що шукають учнів для репетиторства, різні концерти, продаж нерухомості та ін. Газета не користувалася достатньою підтримкою громадськості й мала лише 25 передплат­ників. Через три місяці при прямому втручанні столичної цензури вона припинила своє існування.

«Хата» – український літературний альманах (1860), виданий двома випусками у Петербурзі П. Кулішем за допомогою Т. Шевченка. Відкривався великою програмною статтею «Переднє слово до громади» П. Куліша з оглядом тодішнього стану, визначенням перспектив розвитку української літератури. Тут надруковано добірку поезій Т. Шевченка під загальною назвою «Кобзарський гостинець» («Калина», Пустка», «На Різдво», «Козацька доля» , «На Вкраїну», Хатина», «Дозорі», «Хустина», «Доля», «Ой, по горі ромен цвіте»), ранні поезії Я. Щоголіва і П. Кузьменка, байки («Приказки») Є. Гребінки, оповідання «Чари» Марка Вовчка, «Сіра кобила» П. Куліша, «Лихо не без добра» та «Восени літо)» Ганни Барвінок, «Дід Мина і баба Миниха» С. Номиса, а також історичну драму «Колії» П. Куліша. Публікації творів Я. Щоголіва, П. Кузьменка, Є. Гребінки, Ганни Барвінок супроводжувалися передмовами П. Куліша. Випуск альманаху замість забороненого цензурою журналу під цією ж назвою мав започаткувати цілу серію альманахів («Левада», «Пасіка», «Гумно»), але й вони не дістали дозволу цензури.

«Хлопський Параг­раф» – газета, яку двічі на місяць у 19081909 рр. видавало українське соціалістичне Товариство «Поступ» (США). Присвячена була в першу чергу захисту ін­тересів українського робітництва та його політичному освідомленню.

«Черниговский листок» – щотижнева літературно-громадська газета, що виходила у 1861–1863 рр. українською і ро­сійською мовами в Чернігові. Видавцем-редактором був Л. Глібов, якому належала і значна частина байок, ліричних поезій українською і російською мовами, оповідань, нарисів, фейлетонів, театральних рецензій, передових статей та ін. Се­ред найдіяльніших авторів були П. Куліш (поезія, проза, нау­кові розвідки), О. Кониський (поезія, статті, нариси, інфор­маційні матеріали), С. Номис (М. Симонов) – етнографічні й лексико-графічні замітки, кореспонденції. З історичними розвідками, науковою і політичною публіцистикою виступа­ли О. Лазаревський, П. Єфименко, О. Маркович, І. Андрущенко та ін. Під час репресій проти учасників народницьких гуртків вихід газети був припинений.

«Южно-русский сборник» – український альманах, виданий 1848 А. Метлинським у Харкові. Після передмови і статті про український правопис подано твори «Бандура», «Козачі поминки», «Сирітка» та «Козацька смерть» А. Метлинського (за Ф. Челаковським); «Думи мої, думи мої, де ви подівались...», «Дивлюсь я на небо...», «Весна», «Слав’янськ», «Тебе не стане в сих містах...», «Чого ти, козаче, чо­го ти, бурлаче...», «Іван Кучерявий» М. Петренка та ін.; укра­їнське повір’я «Вовкулака» С. Александрова; поема «Наталя, або Дві долі разом» і віршована повість «Гарасько, або Талан і в неволі» М. Макаровського; повість «Щира любов» Г. Квітки-Основ’яненка. Подано і біографічні довідки про кожного письменника.