1.Предмет курсу “міжнародна економіка”.

Предметом курсу “міжнародна економіка”є багаторівневий комплекс економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Міжнародна економіка також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами, що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами, підприємствами, державними і громадянськими установами.

Особлива увага приділяється вивченню економічного механізму функціонування міжнародної економіки, тобто міжнародних правовим нормам, економічним угодам, діяльності міжнародних економічних організацій.

2. Міжнародна економічна система.

Міжнародна економічна система— сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи.

3. Міжнародні економічні відносини.

Міжнародні економічні відносини— торговельні, валютно-фінансові та інші економічні відносини, які виникають між економічними суб’єктами із різних країн.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ)— одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Крім того МЕВ — це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь

4. Міжнародна економічна діяльність.

Міжнародна економічна діяльність (МЕД) — діяльність економічних суб’єктів, в першу чергу підприємств, в міжнародній сфері, на міжнародному ринку. Виділяють такі види МЕД: експорт/імпорт товарів і послуг; ліцензування, франчайзинг; господарська діяльність за кордоном; інвестування за кордоном.

5.Класифікація країн за методикою мвф, оон та Світового банку

5.1.За методикою ООНу числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни варто виділяти: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя.

Можна представити наступну елементарну типологію країн, що нараховує десять груп держав:

1. Велика сімка– провідні розвинуті країни, що мають високі соціально-економічні показники, лідирують за рівнем ВВП на душу населення, продуктивності праці, знаходяться на передових позиціях у світовому науково-технічному прогресі. На частку Великої сімки припадає 47% світового ВВП, 51% міжнародної торгівлі; тут здобув розвиток широкий спектр галузей матеріального і нематеріального виробництва.

2. Інші розвинуті країни,до яких відносяться країни Західної Європи, країни-«дракони», Ізраїль, Австралія і Нова Зеландія. Для даних країн характерний високий ступінь участі в міжнародній торгівлі, більш вузька спеціалізація національної економіки, сильний характер інтеграційних процесів.

3. Нові індустріальні країни (НІК), що включають країни-«тигри» Південно-Східної Азії (Малайзію, Таїланд, Індонезію і Філіппіни) і кілька країн Латинської Америки (Мексику, Бразилію, Аргентину, Чилі). Донедавна ці країни являли собою слаборозвинені держави із переважно сільським господарством і видобувними галузями промисловості, але на сьогоднішній день їх позиції у світовій економіці значно зміцнся, і за сукупним потенціалом народного господарства їм по праву належить третій рядок у даній класифікації. Сплеск у розвитку для НІК почався з кінця 1970-х рр., їх довгострокова економічна стратегія націлена на побудову західної моделі капіталізму. НІК у вищому ступені інтегровані в міжнародну торгівлю, для них характерний бурхливий розвиток галузей національного господарства, продукція яких призначається для експорту. Незважаючи на великі досягнуті успіхи, НІК ще не перейшли рубіж, що дозволяє прирахувати їх до групи розвинутих країн, хоча зовсім недавно дану групу залиш п'ять країн – Ізраїль і країни-«дракони» ПСА.

4. Країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), що представляють групу перехідних економік – колишніх соціалістичних держав даного регіону. До регіону ЦСЄ за схожістю моделі розвитку, близькістю соціально-економічних показників, радикальністю проведених реформ зараховують такожкраїни Балтії(Литву, Латвію, Естонію), що тримаються дещо осібно. Рівень економічного розвитку регіону ЦСЄ неоднорідний. Тут є, як уже відзначалося, і країни-лідери, що мітять у групу розвинутих держав, і відверто відсталі країни, що наближаються за рівнем бідності і відсталості економіки до найменш розвинутих держав.

5. Росія і колишні республіки СРСР(без Прибалтики) також мають перехідні економіки, щоправда, вони поступово скочуються до рівня держав, що розвиваються. Якщо з певними допущеннями ще можна вважати, що слов'янські республіки колишнього Радянського Союзу (Росія, Україна, Білорусь) тяжіють за структурою економіки та за характером її розвитку і до групи розвинутих країн, і до найбільш прогресивних країн ЦСЄ, то південні держави близького зарубіжжя скоріше є класичними країнами, що розвиваються, ніж перехідними економіками. Держави цього угруповання в даний час користуються залишками інфраструктури колишнього СРСР і намагаються відшукати свій особливий шлях у світовому економічному розвитку.

6. Китай,який варто виділити особливо як країну, що займає унікальне місце у світовій економіці, де будується модель-симбіоз ринкової і планово-регульованої економіки, що являє собою соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Сам по собі Китай також неоднорідний: тут є приморські регіони, близькі за рівнем свого розвитку до провідних країн світу, а є і території на заході й у центрі країни, украй відсталі за характером свого розвитку. У результаті усереднені показники Китаю дозволяють говорити про нього тільки як про країну, що розвивається. Проте, для Китаю характерні надзвичайно високі темпи економічного зростання, завдяки яким поки що низький рівень добробуту населення з кожним роком помітно зростає. Щорічний приріст  ВВП – 9 – 10%, позитивне сальдо в торгівлі навіть з США, великий приплив іноземного капіталу. За економічною міццю Китай зараз є другою державою у світі. І не будемо забувати, що кожний п'ятий житель планети Земля – китаєць, а сама країна ще здатна ще виявити себе в XXI столітті з кращого боку.

7. Індія і Пакистан, які також виділяються в особливу групу завдяки своєму величезному економічному потенціалові, що поки не задіяний на повну потужність. У даних країнах проживає значне населення (більш, ніж шоста частина жителів планети), вони мають велику територію, багату на різні ресурси, відрізняються непоганим науковим потенціалом, є ядерними державами. Через незатребуваність більшої частини своїх незліченних ресурсів рівень соціально-економічного розвитку, виробництва і споживання, доходів населення в Індії і Пакистані залишається вкрай низьким, і, у цілому, країни ледве не стоять біля межі бідності, що, проте, не заважає їм розмахувати один перед одним ядерною зброєю .

8. Група, яку утворюють відносно благополучні країни, що розвиваються: деякі з країн-експортерів енергоресурсів з відносно невеликим населенням, що дозволяє розділити доходи від експорту на усіх громадян (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), острівні держави – туристичні і фінансові центри, податкові гавані, що володіють розвинутою інфраструктурою, політичною стабільністю і ліберальною економікою (Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа і т. д.). Для країн групи характерний високий показник рівня ВВП на душу населення і сильний ступінь соціального захисту, що практично впритул наближає окремі держави до відповідних показників розвинутих країн.

9. «Класичні» держави, що розвиваються, з низьким рівнем економічного розвитку, розміром ВВП на душу населення менше 1 тис. дол. США в рік і аграрно-індустріальний тип економіки. Суспільний лад тут досить традиційний і консервативний, у промисловості одержав розвиток винятково комплекс видобувних галузей, а в сільському господарстві переважають примітивні, доіндустріальні форми праці. Більшість країн групи складають держави Африки регіону південніше Сахари, відсталі країни Азії і Латинської Америки. У деяких з них дотепер існують родоплемінні відносини.

10. Найменш розвинуті країнизамикають класифікацію, оскільки  саме вони плентаються в хвості світового прогресу. Багато хто з даних країн не мають виходу до моря, що стало ледве не вирішальним фактором, який вплинув на відсталість і нерозвиненість. Украй невисоко можна оцінити й економічний потенціал даних країн, де, найчастіше, навіть промисловість не представлена ні в якому вигляді, а про рівень освіти і розвитку охорони здоров'я взагалі не варто говорити. Однак країни, що одержали статус найменш розвинутих, користуються особливою увагою світового співтовариства, що дає їм пільговий доступ до кредитів і позик, а також час від часу вони можуть розраховувати на надання гуманітарної допомоги з боку більш розвинутих держав.

Можливі також і інші класифікації країн, тому розглянемо тепер специфіку класифікації країн Світовим банком.

 

5.2. Класифікації країн за методиками  Світового банку

Основним критерієм Світового банку для класифікації національних економік в операційних і аналітичних цілях є показник ВВП на душу населення. Крім того, використовуються інші аналітичні угруповання, в основі виділення яких лежать географічні фактори, експорт і рівень зовнішньої заборгованості.