1. Своєрідність розкриття конфлікту в оповіданнях б. Грінченка

Багато працював Б. Грінченко й у ЖАНРІ МАЛОЇ ПРОЗИ, оповідання і нарису, створивши їх близько п'ятдесяти. Тематичний діапазон її Досить широкий: це оповідання про дітей: «Олеся» (1890), «Грицько» (1890), «Кавуни» (1891), «Украла» (1891), «Дзвоник» (1897); про тяжке сирітство, поневіряння й самотність, через які у підлітка з'являється навіть думка про смерть, самогубство: «Сама, зовсім сама» (1885), «Ксеня» (1885), «Сестриця Галя» (1885). Чимало уваги приділяє Грінченко безрадісному становищу сільської школи, вчителів: «Екзамен» (1884), «Непокірний» (1886), «Хата» (1886). «Сьогодні великий день у Тополівській школі, — коментує останнє С. Єфремов, — у цей день має відбутися екзамен, а на йому повинен бути член ради шкільної — колишній писар, може, той самий, що одсудив Ципченкові Шоломійчину хату. Екзамен — пострах і погроза вчителеві і школярам — обертається в якусь комедію освіти, а закінчується, звичайно, закускою та водочкою». Образи дітей виведено і в оповіданнях «Чудова дівчина» (1884), «Олеся» (1890), творах з патріотичною ідеєю, де в гостросюжетній формі підноситься думка про потребу відданості своєму народові й країні. Справжніми перлинами серед оповідань Грінченка є твори про добре відоме йому село, сільську недолю — особливо про трагізм становища незахищеної, бідної і самотньої людини. Три такі твори проаналізував, високо оцінивши, С. Єфремов — «Без хліба» (1884), «Хата» (1886) й «Каторжна» (1888). До них можна додати ще кілька, зокрема «Підпал» (1893), про яке М. Драгоманов писав: «Воно «видержить .«добру фігуру», в якій хочете літературі», та «Дядько Тимоха» (1885).

2. Композиція збірки «з вершин та низин» і. Франка.

За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися в збірках, а лише в періодичній пресі або ж залишилися в рукописа 1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин».

Збірка "З вершин і низин" — це складна мистецька будова з віршів, писаних у різний час і з різного приводу. "Укладаючи матеріал для цієї книжки, — писав І.Франко у "Передньому слові", — я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку–таку артистичну суцільність".

ЗБІРКА СКЛАДАЄТЬСЯ З 7 ВЕЛИКИХ РОЗДІЛІВ, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах — "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" — твори епічні.

На час виходу першої збірки "З вершин і низин" (Львів, 1887) Франко був уже відомим громадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали й перекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні. У цій збірці вміщено значну кількість поезій першого десятиліття літературної діяльності письменника.

Прологом до збірки подано "Гімн" ("Вічний революціонер"). Покладений на музику М.Лисенком у 1905 р., цей вірш став справжнім гімном українського національного відродження.

Перший цикл збірки "З вершин і низин" — "Веснянки", в яких ліричні описи природи, весняного пробудження землі чергуються зі сподіваннями на пробудження й визволення людського духу. Поезія "Каменярі", вміщена у збірці, стала художнім узагальненням визвольної боротьби, а образ людей, які пробивають крізь скелю шлях до нового, цільного життя, — символом прагнень самого Франка і його однодумців.

Цикли "Осінні думи", "Скорбні пісні", "Нічні думи" виявляють багатогранність ліричного героя. У них відчутно смуток, але це смуток дужої, незламної людини. У циклі "Профілі і маски" вражають задушевністю й ліризмом автобіографічні замальовки.

Два розділи збірки написано сонетами. В "Сонетах", сповнених апологій до класичних європейських зразків, їхніх авторів та образів, — у вступному вірші ("Сонети — се раби") поет відзначає, що й ця форма може бути використана для "свідомої одної мети". У "Тюремних сонетах" перед читачем проходять великі мученики, мужні герої, які віддали життя за ідеї: Бруно, Пестель, Каракозов, Перовська, Достоєвський і Тарас.

Революційне ідейне спрямування поезій збірки "З вершин і низин", різноманітність тем, багатство жанрів і ритмічної будови визначили першорядне її значення в українській поезії другої половини XIX ст. Після Шевченкового "Кобзаря" це була найзначніша за змістом і формою поетична книга.

Збірка «З вершин і низин» – це не звичайний збірник поезій, це поетичний архів, нагромаджений за 20 років творчості Франка-поета. Уже сам обсяг друкованого видання 1893 року – майже 500 сторінок – показує, що тут під одним дахом об’єднано матеріали, котрих могло б вистачити на 4 чи 5 «звичайних» поетичних книжок. Через свій обсяг, а ткож специфіку складу вона не передруковувалась в цілості. Початок «розграбуванню» цієї збірки поклав сам Франко, перевидавши цикл «Зів’яле листя» як «Перший жмуток» одноіменної збірки, виданої в 1896 році. Він також видавав окремо поему «Панські жарти».

З вершин і низин» – друга збірка творів І. Франка (перша – «Балади і розкази», 1876). Вона мала два видання. Перше, присвячене дружині поета Ользі Хоружинській, вийшло 1887 р. під назвою: «З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. Накладом автора», Львів, 1887, 252 с. «Головною частиною тої книжечки, – зазначав автор у «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» (Львів, 1910, с. 369), – була поема «Панські жарти». Крім цієї поеми, до збірки ввійшло ще 46 поезій – «Гімн», «Веснянки», «Беркут», «Ідеалісти», «Каменярі», цикл «Думи пролетарія» (3 вірші), 12 сонетів, «Жидівські мелодії» («Самбатіон» та «Пір’я»), тобто тільки незначна частина творів, написаних протягом десяти років (1877 – 1887).

Наступне видання («З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. Друге, доповнене видання. Накладом Ольги Франко», Львів, 1893, 468 с.) значно ширше від першого. Крім творів, уміщених у першому виданні збірки, сюди ввійшли поезії, що друкувалися у журналах «Світ» та «Зоря» (під псевдонімом Мирон***), в студентському журналі «Друг», ранні неопубліковані та пізніші твори, написані в період 1887–1893 рр., після появи першого видання. Матеріал розподілено за тематичними циклами.

Задум видати поетичні твори окремою збіркою виник у письменника на початку 1880-х років. У листі до М. Павлика від 12 листопада 1882 р. І. Франко обурюється, що його найкращі вірші, в яких він хотів «показати нашим людям першу пробу реальної, на живих фактах опертої і реальним способом обробленої поезії», редактор журналу «Світ» не пускає в друк, тому доцільно подумати про окреме видання «Книжки поезій».

Збірка «З вершин і низин» як епохальне, найвизначніше після «Кобзаря» Т. Шевченка явище у розвитку української поезії, мала великий громадський резонанс. Передові кола суспільства на Україні високо оцінили її. М. Коцюбинський у рефераті «Іван Франко» писав, що на творах поета, на його ідеях виховалось ціле покоління; що разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра у світлу будучність для нашої землі. «Могутнім акордом лунає та свята віра у Франковому вірші «Каменярі»

Білет 18.