
- •Етапи розвитку реалізму 2п.ХіХст., його напрями, методи в укр.Л-рі.
- •Ідейно-тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури 2пХіХст.
- •Тематична своєрідність збірок я. Щоголева («Ворскло», «Слобожанщина»). Поетичність мови митця.
- •Життєвий та творчий шлях і. Нечуя-Левицького.
- •Оспівування героїко-історичного минулого запорозьких козаків та уславлення жіночої краси, почуття материнства, кохання в поезії я. Щоголева.
- •Особливості конфлікту, ідейно-тематичний зміст реалістичної соціально-побутової повісті «Кайдашева сім’я» і. Нечуя-Левицького.
- •Український театр корифеїв.
- •Драматургія і. Нечуя-Левицького.
- •Життєвий та авторський задум комедії «Хазяїн» і. Карпенко-Карого. Ідейно-тематичний зміст, композиція твору.
- •Функція описів та своєрідність поетики пейзажу в повісті «Микола Джеря» і. Нечуя-Левицького.
- •Система образів-персонажів, прийоми характеротворення в комедії «Хазяїн» і. Карпенка-Карого.
- •Загальна характеристика п.Я.Рудченка, його світогляд.
- •Новаторство і. Карпенка-Карого як драматурга та театрального діяча.
- •Своєрідність селянської тематики в повістях та оповіданнях Панаса Мирного. Морально-етичний конфлікт в оповіданні «лихий попутав»
- •Ідейно-художній аналіз трагедії «Сава Чалий» і. Карпенко-Карого. Засоби розкриття індивідуальних реалістичних характерів героїв п’єси.
- •Літературний характер інтелігента-різночинця в повісті «Лихі люди» Панаса Мирного.
- •Прийоми досягнення комічного ефекту в комедії і. Карпенко-Карого «Мартин Боруля»
- •Історія написання роману Панаса Мирного та і. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?»
- •Традиції та новаторство в драматургії Кропивницького
- •Своєрідність сюжету та композиції роману Панаса Мирного та і. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?».
- •Особливості конфлікту, композиції драми «Глитай, або ж Павук» м. Кропивницького.
- •Трагічне в повісті «голодна воля» Панаса Мирного.
- •Порівняльно-історична характеристика п’єс «Не судилось» м. Старицького та «Доки сонце зійде» м. Кропивницького.
- •Композиція та засоби творення образу в повісті «п’яниця» Панаса Мирного
- •Функція фольклору у драмах «Дай серцю волю…» та «доки сонце зійде…» м. Кропивницького.
- •Життєвий та творчий шлях Бориса Грінченка
- •Театральна і драматургічна діяльність м. Старицького
- •Поезія б. Грінченка. Перекладацька діяльність поета
- •Жанрово-стильові особливості п’єси «Степовий гість» б. Грінченка
- •Новаторство б. Грінченка в образному оновленні байки
- •Життєвий та творчий шлях і. Франка.
- •Своєрідність розкриття конфлікту в оповіданнях б. Грінченка
- •Композиція збірки «з вершин та низин» і. Франка.
- •Художньо-пізнавальна і виховна цінність повістей б. Грінченка. Специфіка повісті «Брат на брата».
- •Ідейно-художній аналіз вірша «Гімн» і. Франка.
- •Своєрідність драматургії Грінченка. Тема служіння інтелігенції народу в соціальній драмі «На громадській роботі».
- •Композиція, особливості жанру, авторська оцінка збірки «Зів’яле листя» і. Франка.
- •Художнє відтворення трагедії актриси у драмі «Талан» м. Старицького
- •Драматургія і. Франка. Проблематика, особливості жанру драми «Украдене щастя».
- •Літературно-публіцистична та критична діяльність п. Грабовського
- •Особливості композиції, функція символів у поемі «Іван Вишенський» і. Франка.
- •Ідейно-тематичний аналіз збірки п. Грабовського «з півночі». Своєрідність стилю поета.
- •Проблематика, композиція, функція біблійного сюжету в поемі «Мойсей» і. Франка
- •Ідейний зміст творчості і. Манжури та особливості його поетичного стилю
- •Принцип автології та металогії в сонетах і. Франка
- •Тема минулого України в поезії і. Манжури. Роль і призначення митця в житті народу
- •Значення творчості і. Франка для розвитку української літератури, культури. Основні положення статті і. Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •Порівняльна характеристика віршованих приказок і. Манжури (на різні стилістичних особливостей) зі співомовками с. Руданського
- •Основні положення статті і. Франка «Література, її завдання і найважніші цілі»
-
Композиція та засоби творення образу в повісті «п’яниця» Панаса Мирного
В оповіданні "П'яниця" (1874) з'являється постать незалежного розповідача й чи не вперше у прозі Панаса Мирного здійснено перехід від суб'єктивного до об'єктивного типу прозового викладу. Розповідач і персонаж перебувають у різних планах повістування. Роль об'єктивного розповідача не повторює всевладну функцію оповідача від першої особи, присутність якого відчувалася постійно. Створюється особлива атмосфера діяльності персонажа.
Дійова особа є постаттю, зовні некерованою, вільною у виборі власного життєвого шляху. Герой — ставленик автора — створює ілюзію саморозвитку в світі, який є моделлю дійсності. Як повновартісна особистість персонаж віч-на-віч взаємодіє із зовнішнім світом за рахунок внутрішньої потенційної енергії й під впливом об'єктивних обставин стає цілісним характером.
За об'єктивним змістом твору центральний персонаж — дрібний чиновник ІВАН ЛИВАДНИЙ — стає жертвою середовища. Під ударами долі він морально деградує, занепадає духом і, нарешті, помирає в шпиталі. По-іншому складається доля його рідного БРАТА ПЕТРА ЛИВАДНОГО. Виховувалися вони в майже однаковому соціальному світі, а стали фактично антиподами. З одного боку, наявний вплив Просвітництва на трактування теми "маленької людини" (формування характеру відбувається під впливом середовища, як, наприклад, у повісті "Близнецы" Т. Шевченка), з іншого боку, автор акцентує увагу на суто людських чинниках, які взаємодіють із зовнішніми обставинами.
У оповіданні «П’яниця», зображаючи два покоління українського чиновництва, письменник показує загниваючу основу людини на державній службі. Старий Левадний, щоб досягти чогось в житті, добре засвоїв науку підлабузництва, на якій і трималася основа чиновницького життя. Як той заєць, що солодше моркви нічого не куштував, він не уявляє щастя своїх дітей поза чиновницькою службою, а тому свій досвід передає синам. Старший Петро добре засвоює батькову науку. Автор змальовує його як бравого вродливого молодчика, що не понехтував добром вдови, першим дівочим цвітом Наталі. Прямо протилежними рисами наділений його брат Іван — головний герой повісті. Як людиною непривабливої зовнішності, хворобливою, ним заволодів комплекс неповноцінності. Його страх і замкнутість призводять до того, що він стає п’яницею, посміховиськом веселих відвідувачів губернських кабаків і до одинокої смерті в шпиталі.
Іван Левадний — маленька сіра людина. Жорстокий світ не підкоряється таким особистостям, а спочатку ламає їхню волю, а далі фізично знищує їх.
-
Функція фольклору у драмах «Дай серцю волю…» та «доки сонце зійде…» м. Кропивницького.
Ймовірно, що над п’єсою „Дай серцеві волю, заведе у неволю” М.Кропивницький працював в Одесі й завершив у Харкові. Соціально загострюючи сюжет, драматург разом з тим основну увагу в переробці звертає на морально-етичні стосунки між персонажами. Образну систему виразніше виписує за художнім принципом контрасту – сердечності та безсердечності.
Опублікований текст п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” автор не вважав цілком довершеним і продовжував працювати над його удосконаленням.Остаточний текст п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” слід віднести до жанру соціально-психологічної драми, в якій наявні різні художньо-стильові засоби і прийоми, не лише реалістичні, а й імпресіоністичні і, навіть експресіоністичні, що будуть розвиватися в драматургії початку ХХ століття.
Білет 14