Дискримінація

1.Етимологія слова. Слово запозичене з латинської мови: diseri, minatio – розрізнення, розділення.

2.Значення терміна. Дискримінація - навмисне приниження, обмеження або позбавлення права певної групи осіб за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю чи будь – якою ін. ознакою, що призводить до порушення прав людини. Відбувається шляхом прийняття відповідного зак-ва, фактично чи приховано. Стосовно фіз. осіб Д. здійснюється за різними ознаками — раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політ, та ін. переконань, нац. та соціального походження, майн. стану тощо. Найпотворніших форм Д. набуває за режимів апартеїду та фашизму, котрі «узаконюють» расову Д. Д. у всіх формах, як правило, забороняється внутр. правом дем. держав, а також міжнар. правом. Протиправність Д. випливає із загальновизнаних принципів і норм Статуту ООН та міжнародних актів про права людини, зокрема Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1967, Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981. На ліквідацію Д. в окр. сферах сусп. життя спрямовані Конвенція МОП про дискримінацію в галузі праці і занять 1958, Конвенція.Загальна декларація прав людини 1948, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 закріпили положення про те, що передбачені в цих док-тах права і свободи повинні належати кожній людині незалежно від кольору шкіри, статі, мови, релігії, політ, або ін. переконань, нац. та соціального походження, майнового, станового та будь-якого ін. становища. Відповідні статті містяться у нац. конституціях, зокрема в Конституції України (ст. 24).

Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. Режим доступу: http//cyclop.com.ua.content/view966-58-1-13-35039

3.Сфера застосування. Спеціально юридичний термін. Міжгалузевий.

4.Приклади уживання.Традиційно під дискримінацією розуміли обмеження прав за ознаками, які "не є прийнятними і придатними основами в умовах, в яких вони мають місце" , але сама "прийнятність" не має точного визначення.

5.Правописні норми.И в словах іншомовного походження пишеться: у загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (правило «дев’ятки»).

Диспозитивність

1.Етимологія слова. Слово запозичене з латинської мови: dispositus - упорядкований, розподілений.

2.Значення терміна.Диспозитивність - в цивільному процесі можливість захисту процесуальними засобами. Сторони та інші що у справі особи можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами. Суд сприяє їм у реалізації цих прав і здійснює контроль за законністю їх розпорядчих дій. Д. можливість суб'єктів самостійно упорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього, з кількох запропонованих законом або договором варіантів поведінки вибирати оптимальний з погляду власних інтересів. Д. стосується сфери як приватних, так і публіч. відносин. У приватних відносинах Д. визначається принципом: «Дозволено все, що не заборонене законом». Мірилом Д. у приват. відносинах є насамперед закон.Обсяг Д. визначається договорами, статутами господарюючих суб'єктів та об'єднань гр-н. Виявами Д. є можливість вільного обрання договірного партнера, право займатися будь-якими видами підприєм. діяльності, крім заборонених, право виходу з госп. т-ва, можливість передати своє право власності ін. особі або взагалі відмовитися від нього, право батьків виховувати дитину самим чи передати її на виховання ін. особам. Д. поширюється і на сферу цив. процесуальних відносин: позивач має право змінити підстави чи предмет позову, відмовитися від позову, відповідач — визнати позов, а вони обоє — укласти мирову угоду. У публіч. відносинах Д. має значно вужчу сферу та обсяг застосування. Можливість вибору варіанта поведінки чітко окреслена і визначена принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом». Виявами Д. у публіч. відносинах є: право д-ви продовжити дію міжнар. договору чи денонсувати його; право особи давати показання або пояснення щодо себе та членів сім'ї чи відмовитися від цього; право виборця брати чи не брати участь у голосуванні та ін.

Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. Режим доступу: http//cyclop.com.ua.content/view966-58-1-13-35039

3.Сфера застосування. Спеціально юридичний термін. Міжгалузевий.

4. Приклади уживання. испозитивність діє в усіх стадіях процесу. В стадії відкриття провадження диспозитивність виявляється в тому, що судове провадження виникає на підставі звернення позивача до суду. З власної ініціативи суд відкрити провадження не може в будь-якому випадку.

5. Правописні норми. И в словах іншомовного походження пишеться: у загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (правило «дев’ятки»).

Докази

1. Етимологія слова. Походження слова невідоме.

2. Значення терміна. Докази - у кримінальному, цивільному , арбітражному процесі - будь-які фактичні дані , на основі яких у визначеному законом порядку СУЦ встановлює наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння , винність особи , яка вчинила це діяння ( у кримінальній справі ) або наявність чи відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін (по цивільних і арбітражних справах ) , та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У кримінальному процесі ці дані встановлюються : показаннями свідка , потерпілого , підозрюваного , обвинуваченого , висновком експерта , актами ревізій і документальних перевірок , речовими доказами , протоколами слідчих і судових дій та іншими документами ; в цивільному та арбітражному процесі - поясненнями сторін і третіх осіб , показаннями свідків , письмовими доказами , речовими доказами і висновками експертів. При цьому Д. , отримані з порушенням закону , визнаються не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу обвинувачення , рішення суца , а т.м. використовуватися для доведення обставин, що підлягають доказуванню у відповідності з законом. У кримінальному процесі збір Д. здійснюється дізнавачем , слідчим , прокурором , судом. Д. можуть бути представлені підозрюваним , обвинуваченим , захисником , обвинувачем , а т.м. потерпілим, цивільним позивачем , цивільним відповідачем і їх представниками і будь-якими громадянами та організаціями . У цивільному та арбітражному процесі Д. подаються сторонами та іншими особами, що у справі. Суд може запропонувати їм подати додаткові Д. У разі коли подання додаткових доказів для сторін та інших осіб , що у справі, важко, суд за їх клопотанням сприяє їм в збиранні Д. Закон пред'являє до Д. вимоги відношуване ( tm ) і допустимості . Суд приймає тільки ті з експонованих Д. , які мають значення для справи ( відно-симость Д. ) . Вимога допустимості Д. полягає в тому , що обставини справи , які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування . Суд оцінює Д. за внутрішнім переконанням , що грунтується на неупередженому , всебічному і повному розгляді наявних у справі доказів у їх сукупності. Ніякі Д. не мають для суду заздалегідь встановленої сили .

Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. Режим доступу: http//cyclop.com.ua.content/view966-58-1-13-35039

3. Сфера застосування.Спеціально юридичний термін. Галузевий.

4. Приклади уживання. Доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.