конста

загальна характеристика суб'єктів конституційного права

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб'єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі дії конституційно-правових норм.

Суб'єкти конституційного права - це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права. Конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов'язки.

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені види суб'єктів: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи: 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, Іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи І організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації (ЗМІ).

Пріоритетним суб'єктом системи конституційно-правових відносин є Український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Конституції України Український народ - громадяни України всіх національностей. Український народ, згідно зі ст. 5 Основного Закону, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування і саме Українському народу належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, яке не може бути узурпованим державою, її органами або посадовими особами. Народ України виступає первинним суб'єктом володарювання землею, її надрами, атмосферним повітрям, водними та іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах території України, природними ресурсами її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Наступним колективним суб'єктом конституційного права є територіальна громада. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" 1997 p., територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Самостійним суб'єктом конституційно-правових відносин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади формуються безпосередньо народом {шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах повноваження і мають свою внутрішню організаційну структуру.

правосуб'єктність українського народу

«Влада Українського народу» – категорія, через яку Конституційний Суд України у своєму рішенні від 5 жовтня 2005 року (справа про здійснення влади народом) [4] розтлумачив принцип народного суверенітету, що закріплений у частині 2 статті 5 Конституції України. Однак питання юридичного змісту категорії «влада Українського народу», механізму, способів, шляхів і форм «здійснення» народом цієї влади залишилися поза увагою єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Варто також зазначити, що в Конституції України закріплено принцип народного суверенітету як верховенства влади Українського народу. Проте, на думку А. Селіванова, «безпосереднього забезпечення механізму верховенства народного суверенітету над державним, поки що навіть теоретично (доктринально), наукою конституційного права не визначено і юридично не встановлено» [6, с. 307]. У зв’язку з цим «наукові дослідження, з подальшим втіленням їх у практику забезпечення суверенітету народу, мають істотне значення і водночас відображають високу місію науки конституційного права у теоретичному розв’язанні цієї складної проблеми» [6, с. 311].

Отже, з одного боку, ми констатуємо факт відсутності глибоких доктринальних розробок щодо механізмів, форм, способів і засобів забезпечення та реалізації влади Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні. А з другого – є свідками (а багато хто – безпосереднім учасником) початку нового конституційного процесу, результатом якого повинно стати «утвердження якісно нової демократичної моделі політичної системи європейського зразка», що «має повністю забезпечувати принципи дотримання прав і свобод людини й громадянина, народовладдя, верховенства права, поділу влади, неподільності національного суверенітету» [2, с. 9], а також «забезпечувати та заохочувати як свободу слова, так і свободу політичної участі, пряме народовладдя, у т. ч. у формі референдумів, плебісцитів, можливість громадського впливу на розроблення та прийняття владних рішень» 

У проведених нами раніше наукових дослідженнях зроблено висновок, що суб’єкт має владу та може реально її здійснювати за наявності двох умов:

– по-перше, в Конституції або законі чітко зафіксовані його повноваження (права та/або обов’язки) – «матеріальний» бік влади;

– по-друге, в Конституції чи законі зафіксовано його право приймати обов’язкові до виконання рішення (на виконання відповідних повноважень) – «процесуальний» бік влади.

На перший погляд, для того, щоб визначити перелік конституційних прав (повноважень) Українського народу, особливих проблем немає. Це, зокрема, такі права:

1) право на самовизначення, яке Український народ успішно здійснив шляхом створення (заснування) власної держави;

2) право на прийняття установчого акта держави – Основного Закону (це право «від імені Українського народу» було реалізовано в 1996 році Верховною Радою України);

3) право визначати й змінювати конституційний лад в Україні (ч. 3

ст. 5 Конституції України);

4) право власності на об’єкти, перераховані в ч. 1 ст. 13 Основного Закону України;

5) право на зміну території України (ст. 73 Конституції).

Це конституційні права, закріплені саме за Українським народом як суб’єктом влади. Але враховуючи те, що Український народ складається з громадян України, навряд чи хтось заперечуватиме, якщо ми віднесемо до прав саме Українського народу ще й такі:

1) право Українського народу управляти власною державою (державними справами) (ч. 1 ст. 38 Конституції України) безпосередньо, приймаючи конкретні рішення через всеукраїнський, референдум, або через відповідні державні органи;

2) право Українського народу періодично обирати склад Верховної Ради України та главу держави – Президента України.

У контексті зазначеного варто проаналізувати питання щодо «меж» («обмеженості») влади Українського народу. Так, будь-який орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише «на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ч. 2 ст. 19 Конституції). Натомість для такого суб’єкта влади, як Український народ, Конституція України встановлює «межі» за принципом «дозволено все, що не заборонено». Така думка виникає після аналізу таких положень Основного Закону:

1) референдум не допускається лише щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (ст. 74 Конституції);

2) держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 15 Конституції); як відомо, політична діяльність здійснюється у сфері управління державними справами;

3) права та свободи людини й громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними (ч. 1 ст. 22 Конституції);

4) народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції).

громадяни україни як суб'єкти конституційного права

Суб'єкти конституційно-правових відносин - це учасники конституційно-правових відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю (правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю), яка встановлюється нормами і принципами конституційного права.

У сучасній науці конституційного права досить складною і невирішеною є проблема визначення кола суб'єктів конституційно-правових відносин та їх правового статусу. Проблема ускладнюється нерівністю правового статусу суб'єктного складу, зокрема Українська держава та особа без громадянства є суб'єктами конституційно-правових відносин, проте їхній правовий статус різний.

Важливими суб'єктами конституційно-правових відносин є юридичні особи, які згідно зі ст. 81 Цивільного кодексу України поділяються на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Юридичними особами публічного права визнано організації, створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК) або органу місцевого самоврядування. Правовий статус юридичної особи публічного права, необхідно надати територіальним громадам, АРК, Українській державі тощо.

У чинному законодавстві України не існує жодного нормативно-правового акта, в якому сформульовано вичерпний перелік суб'єктів конституційного права, навіть Конституція України не містить такого переліку. Вчені по-різному розглядають суб'єктний склад галузі конституційного права.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є:

1. фізичні особи - громадяни України, апатриди, біпатриди , біженці, іноземці;

2. юридичні особи - органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи державної влади. До органів державної влади належить уся система органів виконавчої влади - від Кабінету Міністрів України до районних державних адміністрацій, Верховна Рада України, глава держави, правоохоронні органи, органи правосуддя та ін.;

3. посадові особи - представники влади, наділені відповідними державно-владними повноваженнями;

4. соціальні організації - держава, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, адміністративно-територіальні одиниці, об'єднання громадян (громадські організації, профспілки, територіальні громади, політичні партії, релігійні громади, органи самоорганізації населення та ін.;

5. соціальні спільноти - український народ, корінні народи, населення, нація, національні меншини, етнічні групи.

Суб'єктний склад учасників конституційно-правових відносин, порівняно з іншими галузями права, є не лише найбільший за кількістю, але й різний за правовим статусом.

органи публічної влади як суб'єкти конституційного права україни

Найбільш динамічними суб'єктами конституційного права є державні органи. Вони найчастіше виступають у ролі учасників конституційно-правових відносин. До державних органів у даному випадку віднесені й органи місцевого самоврядування, хоч останні іноді не включаються до державного механізму.

Серед державних органів — суб'єктів конституційного права — слід виділити вищі органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд, вищі суди. Суб'єктами конституційного права виступають вищі органи членів федерацій. Конституційною правоздатністю наділені не тільки самі вищі органи, а й окремі їх структурні елементи. Це, наприклад, палати парламентів, комісії (комітети) палат тощо. Всі вони діють у рамках компетенції відповідного державного органу, але реалізують тільки свої повноваження. Все це певною мірою може бути віднесене і до державних органів, що функціонують на рівні автономних та адміністративно-територіальних одиниць, включаючи органи місцевого самоврядування. Однак за обсягом конституційної правоздатності їх не можна порівнювати з вищими органами держави, які здійснюють політичні функції.

Особливістю конституційної правоздатності державних органів, включаючи органи місцевого самоврядування, є наявність у них владних повноважень. Тільки ці органи, а також посадові особи мають публічно-владні права. Громадяни також беруть участь у здійсненні влади. Це, зокрема, відбувається у процесі формування на основі виборів того чи іншого державного органу, в ході референдуму тощо. Але громадяни самі по собі звичайно не наділені правами, щоб безпосередньо здійснювати владу.