Курсова робота ТДП
.docxКабінет Міністрів забезпечує:
– державний суверенітет і економічну самостійність;
– здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики;
– виконання Конституції і законів, актів Президента; – проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; – підготовку проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою;
До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем’єр-міністр призначається Президентом за згодою Верховної Ради. Інші члени Уряду призначають Президентом за поданнам Прем’єр-міністра.
Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.[6.1.с.55] Судова гілка влади визначена статтею 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.[ 33.]
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.[34.]
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.» Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів – судів. Поняття судової влади містить два основні компоненти: — цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи —суди; —ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями. Судову владу реалізують через: — здійснення правосуддя; —конституційний контроль; —контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб; —формування органів суддівського самоврядування; —роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства; — утворення державної судової адміністрації. Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно – аналітичні дії —узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації. Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів. Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.[17.] Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Сучасна модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм. Після набуття незалежності Україною спорадичні і несистемні зміни до Конституції колишньої УРСР 1978 р. відображали досить дивну суміш елементів радянської та ліберально-демократичної форм організації публічної влади, яка містила в собі значний конфліктний потенціал між Верховною Радою і нововведеним інститутом Президента. Гостре протистояння між Президентом і Верховною Радою та деякі інші політичні фактори стали перепоною для прийняття нової Конституції України, внаслідок чого було досягнуто компроміс у вигляді Конституційного Договору від 1995 р., яким фактично встановлювалося суперпрезидентська форма правління із притаманними їй надмірним перерозподілом владних повноважень на користь глави держави – Президента. Частково проблему легітимності Конституційного Договору було забезпечено прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України, яка визначила президентсько-парламентську форму правління.
У контексті організації публічної влади Конституція України 1996 р. запозичила значне число елементів Конституції V Французької республіки: президенту надавалися значні повноваження, він забезпечував належне функціонування органів публічної влади та додержання Конституції і міжнародних договорів. Задумка засновників Конституції України 1996 р. полягала в тому що президенціалізм дасть змогу мобілізувати інтелектуальну еліту країни для проведення рішучих і корінних реформ, спираючись на професійну бюрократію на засадах безсторонності і наближеності до громадян. Адже сенсом заснування та функціонування будь-якої влади у суспільстві є забезпечення рівного доступу кожного громадянина до суспільних благ. Водночас Конституція України 1996 р. заклала дуалізм виконавчої влади, за якого Президент загалом домінує у процесі формування Кабінету Міністрів, який несе відповідальність як перед главою держави, так і перед парламентом.[ 27с.3-11] 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила закон на основі проекту Симоненка—Медведчука про зміни до Конституції ,який передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років[15]. Закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.
Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів 1жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КС, відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року. Конституційна модернізація, яка була втілена 8 грудня 2004 р. лише розбалансувала систему президенціалізму в Україні, оскільки не зачепила його в істотних елементах, однак поглибила конфліктний потенціал, оскільки було внесено диференціацію у формування уряду як з боку Президента, так з боку парламентської більшості. 5.2. Противаги і стримування гілок влади в Україні: Противаги і стримування парламенту: —особливий порядок прийняття законів; ускладнену функцію внесення змін до Конституції: внесення змін до першого, третього і тринадцятого розділів вимагає затвердження всеукраїнським референдумом, призначеним Президентом [20.ст.156 КУ]; — окремі положення Конституції України зовсім не можуть бути предметом перегляду[20.ст. 157 КУ].
—наділення певних органів спеціальними повноваженнями щодо стримування влади Верховної Ради:
Противаги Президенту:
З боку Верховної Ради:
а)вона наділена правом усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину [ 20.п.10 ст.85; ст. 111 КУ];
б)вона може подолати вето Президента на прийнятий закон двотретинною більшістю від свого конституційного складу [ч.4 ст.94 КУ];
в)має право направляти запити Президентові на вимогу народних депутатів, 1-го чи групи, або комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш як однією третиною від її конституційного складу [п.34 ст.85 КУ];
г)затверджує Державний бюджет, у якому містяться й розміри видатків на утримання Президента та його апарату [20.п.4 ст. 85 КУ];
д)визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, яких повинен дотримуватись у своїй діяльності глава держави [20.п.5 ст. 85 КУ].
З боку Кабінету Міністрів засоби впливу на Президента, враховуючи форму правління в Україні, є обмеженими.
Зі сторони Конституційного Суду противаги Президенту і Верховній Раді, виражаються в праві визнання актів глави держави неконституційними [20.ч.2 п.1 ст. 150; ст.152 КУ].
Противаги Кабінету Міністрів
Стримування зі сторони Верховної Ради:
а)парламент розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів [ 20.ч.11 ст.85 КУ];
б)він дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра [20.ч.12 ст.85 КУ];
в)парламент здійснює контроль за діяльністю Уряду відповідно до Конституції [ 20.ст.85 КУ];
г)Верховна Рада вправі висловити недовіру Кабінетові Міністрів, що веде до його відставки [ 20.ст. 87 КУ].
Зі сторони Президента:
а)призначає, за згодою Верховної Ради [20.п.12 ст.85; п.9 ст. 106 КУ]Прем'єр-міністра, і припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку;
б)призначає членів Кабінету Міністрів та припиняє їхні повноваження на цих посадах[20.п.10 ст. 106КУ];
в)може скасовувати акти Уряду, в тому числі з мотивів доцільності [ 20.п.16 ст.106 КУ].
Конституційний Суд має право визнати постанову, розпорядження чи інший нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів неконституційним [20.ч.3 п.1 ст. 150; ст.152 КУ].
Верховна Рада України може висловити недовіру Кабінету Міністрів України. Органи судової влади постановою законних та обґрунтованих, рішень та вироків, шляхом застосування чинного законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом та трибуналом, стримують інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції органи виконавчої та законодавчої влади повинні діяти в межах закону та наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади. Визначення та закріплення в Конституції України системи стримувань і противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування цієї . Нестабільність її в Україні визначається такими факторами, як: нетривала практика застосування норм Конституції України 1996 р.; складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів; недосконалість правової системи України ;невідповідність значної кількості законів Конституції 1996 р.. Тому в сучасний період достатньо актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції, які визначають стримування і противаги державної влади
Висновки: Проаналізувавши та дослідивши поняття і сутність державного апарату та принципи його організації і діяльності, формування ідей і теорій поділу державної влади, розглянувши характеристики трьох основних гілок влади- законодавчої ,виконавчої та судової, а також системи «стримувань та противаг» і моделей поділу державної влади можна зробити такі висновки: Головним інститутом,який уособлює та представляє державу,є державний апарат. Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами. Державний апарат –це сукупність державних органів,їх ланок і підрозділів,уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління,що спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу. Важливим і невід'ємним елементом структури державного апарату є орган держави Державний орган— це структурний первинний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом внутрішньо організований колектив державних службовців, які наділені державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави Поділ влади є однією з основних рис сучаної правової демократичної держави.Він є - основоположним принципом, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю. Розвиток терії поділу влади розпочали античні мислителі Арістотель,Платон,Полібій. У період Середньовіччя цією теорією займався Марсилій Падуанський. У період Нового часу свої концепції теорії поділу влади висували такі відомі вчен,як Д. Локк,Ш. Монтеск*є,Ж.Ж. Руссо, І.Кант, Ф.Гегель. Свого практичного втілення Теорія поділу влади набула в Конституції США 1787року. За системою,яка була закріплена в Конституції США законодавча,виконавча і судова влада розділені не тільки організаційно,але й формально і повністю незалежні одна від одної. В той же час кожна з гілок влади наділена повноваженнями, що надають їй можливість контролювати і обмежувати інші гілки. Законодавча влада — це відокремлена гілка влади, делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони. Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб. Виконавча влада —підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Виконавча влада здійснюється урядом. Судова влада— це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя. Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг
Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг Система стримувань і противаг озброєна власними засобами і містить складові,що відповідаютьрізним формам правління.Існує три моделі механізму поділу влади- «жорстка», що притаманна президентським республікам,»м*яка»,що притаманна парламентським республікам, і «змішана» -що,притаманна республікам зі змішаними формами правління. Модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм. Будь-який орган влади представляє Україну як державу як всередині країни, так і ззовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає правовий статус кожного з цих органів. Державно-владні повноваження, що закріплюються у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи іншим правовим актом предметів відання, прав і обов'язків, які необхідні їм для виконання їхньої діяльності. Компетенція цих органів визначається Конституцією України, законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету. Система органів державної влади побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада України, яка формується шляхом вільних і демократичних виборів. Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
- Виконавчу владою в Україні є Президент України і Кабінет Міністрів. Основні функції і повноваження Президента визначаються Конституцією України. За Конституцією Президент є главою держави і виступає від її імені. Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи і контролюючи їх діяльність. Функціонування та вибори членів Кабінету Міністрів регулюється відповідно до закону України «Про Кабінет Міністрів».
- Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами згідно із Конституцією України .Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди — районні суди, апеляційні суди, вищі суди, Веровний Суд України. Діяльність органів правосуддя регулюється законом України «Про судоустрій та статус суддів» Задумка засновників Конституції України 1996 р. полягала в тому що президенціалізм дасть змогу мобілізувати інтелектуальну еліту країни для проведення рішучих і корінних реформ, спираючись на професійну бюрократію на засадах безсторонності і наближеності до громадян. Адже сенсом заснування та функціонування будь-якої влади у суспільстві є забезпечення рівного доступу кожного громадянина до суспільних благ. Водночас Конституція України 1996 р. заклала дуалізм виконавчої влади, за якого Президент загалом домінує у процесі формування Кабінету Міністрів, який несе відповідальність як перед главою держави, так і перед парламентом. Визначення та закріплення в Конституції України системи стримувань і противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування цієї системи. Черезскладний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьбауміж численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів та недосконалість правової системи Ук.раїни і невідповідність значної кількості законів Конституції 1996 року на сьогодні є актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції, які визначають стримування і противаги державної влади в Україні
Список використаної літератури: 1. Абашмадзе B.C. Учение о разделении государственной власти и его критика :Тбилиси: "Сабчото Сакартвело"–1972.с.165 2Абдулаев М.И. Учение Канта о праве и государстве. //Правоведение. –1998. –№ 3. –С. 148 3. Азаркин Н.М. Политико-правовое учение Монтескье: Автореферат кандидатской диссертации.: Москва, // «Правоведение» № 1 – 1982. 4.Бабенко К.А. Конституційне закріплення принципу поділу державної влади як фундамент формування системи політико-правової взаємодії органів державної влади// Бюлетень Міністерства юстиції України. №1.—2009р.
5.Библиотетарь.ру –электронная библиотека // проблемы теории государства и права,вопросы и ответы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: –http://www .bibliotekar.ru/teoria-gosudarstva-i-prava-4/82.htm 6.Болдырева Р.С Разделение властей: теоретико-правовые аспекты. Диссертация .канд. юрид. наук: 12.10.01:- Москва., 1998. - 164 c.- 458с. 6.1.Ващенко К.О., В. О. Корнієнка-заг.редакція Політологія для вчителя : навч. посібн. для студ. Педагогічних ВНЗ – К. : Вид-во іменіМ. П. Драгоманова, 2011. – 406 с 7. Вікіпедія : стаття Марсилій Падуанський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 8.Вікіпедія: стаття «Розподіл державної влади» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8#.D0.9C.D0.BE.D0.B4.D0.B5.D0.BB.D1.96_.D0.BF.D0.BE.D0.B4.D1.96.D0.BB.D1.83_.D0.B4.D0.B5.D1.80.D0.B6.D0.B0.D0.B2.D0.BD.D0.BE.D1.97_.D0.B2.D0.BB.D0.B0.D0.B4.D0.B8 9.Ведєрніков Ю.А., В. С. Грегул Теорія держави і права: Навч. посіб.. — 4те вид., доп. і переробл. — Київ.: Центр навчальної літератури, 2005. — 224 с. 10.Дзьобань О.П. Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико - філософський аспект) //Бюл. Мін-ва юстиції України. - 2004.» №11 С.66
11.Электронная библиотека правоведа Студилова: Учение Г. Гегеля о государстве и праве -[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.studylaw.narod.ru/ippu/ippu_10_2.htm 12.. 24]. . Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств [Текст] / Энтин Л. М. — М. : Юрид. лит., 1995. — 176 с.
1310)ЗайчукВ.О., Н.М. Оніщенко «Теорія держави і права. Академічний курс»: Підручник (2-ге видання, доп.) / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – Київ.: Юрінком Інтер, 2008. – 688 с. 14Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» 15.Закон У країни№ 742-VII від 21.02.2014 16.Закон України «Про державну службу» стаття 3.
17.Закон України «Про судоустрій і статус суддів» 18. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського. - К.: Веселка, 1993. 19. Кокошкин Ф.Ф. «Лекции по общему государству и праву»- 2-е издание.: Москва- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dugward.ru/library/kokoshkin/kokoshkin_lekcii_po_obchemu_gos_pravu.html#633 20. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141. 21. Кириченко В.М., Куракін О.М.Теорія держави і права: модульний курс.: навч. посібник. / Київ. —: Центр навчальної літератури, 2010 — 264с 22.Локк Джон. Два трактати про врядування / Джон Лок; [пер. з англ. О. Терех, Р.Димирець]. – К.: Основи, 2001. – 865 с. 23. Лук*янов Д.В.,С.П.Погребняк,В.С. Смородинський,Г.О. Христова Теорія держави і права:посібник для підготовки до державних іспитів/; за ред..О.В.Петришина. —2-ге вид.,допов.ізмінене. —Харків.:Право,2013. —208с. 24.Маймескулов Л.М. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН:[ Підручник для студентів вищих навчальних закладів.За редакцією професора Л. М. Маймескулова] –Харків.« –Право» –2011р. –847с.25..Монтескье Ш., Под общ. ред.: Баскин М.П.:Избранные произведения,в 2-х томах:Москва,Госполитиздат-–1955 . – 799с. 26. Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных cтранах. Правовая защита конституций / Ростовский гос. ун-т. — Ростов н/Д. : Литера-Д, 1992. — 318с. 27.Оніщук Микола д.ю.н.Президент Інституту правової політики
Інформаційно-аналітичний бюлетень «КОНСТИТУЦІЙНА АСАМБЛЕЯ: політико-правові аспекти діяльності». –№4. –2012
28.Прозорова Н.С. Теория “разделения властей” и современное буржуазное государство. :Москва // Советское государство и право –№ 9,1974. –с.556. 29.Радник-український юридичний портал:Загальна характеристика, функції та принципи діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади: -[Електронний ресурс]. – Режим доступу - http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/159-s-4-----------.html 30.Ребкало В. А. Шахов, Е. А. Афонін та ін.]; за заг. ред. В. А. Ребкала, М. М. Логунової, В. А. Шахова Система стримувань і противаг усфері державно-управлінських відносин: . – Київ.: НАДУ, 2008. – 72 с. 31..Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008})) 32.Рішення Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002 33. РішенняхКонституційного Суду № 9-зп від 25.12.97, № 8-рп/2002 від 07.05.2002, № 15-рп/2002 від 09.07.2002, № 3-рп/2012 від 25.01.2012}
34. Рішення Конституційного Суду № 8-рп/2002 від 07.05.2002 35. Сало І. С. Механізми стримувань та противаг у політичних системах країн ЄС та в Україні / І. С. Сало // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/11_2009/10.pdf.
36. Сатышев. В. Е. Генезис теории разделения властей. — Тр. ВЮЗИ, т. 22, ч. 2. М., 1971, с. 61—88с 586.с 37. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с. 38. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. – К., «Програма Л», 1995.136 с]; 39. Чиркин В.Е. (отв.ред.). Сравнительное конституционное право / РАН; Институт государства и права — М. : Изд. фирма «Манускрипт», 1996. — 729с. 40. Цвік М.В,О.В.Петришин,Л.В.Авраменко та ін Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ]/ М; За ред.. д-ра юрид. Наук,проф..,акад. АПрН України М.В.Цвіка, д-ра юрид. Наук,проф..,акад. АПрН України О.В.Петришина. — Харків:Право,2009. — 584с. 41. Юридическая компания Ампаро: Разделение властей как признак правового государства- статья.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk-amparo.ru/amparo00074.html 42.CENTER YF : РАЗДЕЛЕНИЕ ВЛАСТЕЙ: статья [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.center-yf.ru/data/stat/Razdelenie-vlastei.php 43.SMARTPOLITIC Жан-Жак Руссо о законодательной и исполнительной власти- статья[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.smartpolitic.ru/smapos-878-1.html 44.PRAVOZNAVEC.COM.UA-електронна бібліотека юридичної літератури. Стаття СИСТЕМА СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: ФРИЦЬКИЙ Ю.О, Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/period/article/4072/%D4