Курсова екологічне

Вступ

Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникла вода – і життя припинилося на величезних просторах нашої планети.

Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 % земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважна більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 % всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 % складають прісні води, з яких 1,6 % заховані в льодовиках.

Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 % прісних вод.

Води (водні об'єкти) України є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органом державної виконавчої влади.

Використання вод в Україні здійснюється з метою задоволення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільськогосподарських, транспортних та інших державних і громадських потреб.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води або користуються водними об’єктами. У процесі водокористування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.

Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Водні об’єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

У водному законодавстві знайшли відображення особливості спеціального водокористування та користування водними об’єктами для потреб галузей економіки.

Використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших об’єктів. Це призводить не тільки до зменшення водовмісну об’єктів, але й їх кількості, тому що окремі з них зникають назавжди.

Водопостачання ускладнюються ще й тим, що водні об’єкти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами.

Забруднення гідросфери, нераціональне використання водних ресурсів, знищення водойм, а значить, знищення підводного життя є однією із складових екологічної кризи. Тому це питання стало дуже актуальним.

Води є одним з найважливіших компонентів навколишньою природного середовища. Вони постійно взаємодіють із земельними, лісовими ресурсами, атмосферним повітрям та впливають на їх якість. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринною і рослинного світу. Залежно від впливу на них, води є обмеженими й уразливими природними об'єктами.

Водні ресурси виконують численні функції: економічну, екологічну, соціальну тощо. Пріоритетне використання вод — це забезпечення питних, побутових, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, духовних та інших потреб населення. Важливим залишається використання вод для потреб багатьох галузей економіки: сільськогосподарського зрошення, енергетики, судноплавства, рибного господарства та ін.

За своїми природними характеристиками у поняття вод включають усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море. Так, підземні води — це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної" кори в усіх фізичних станах; поверхневі води — це води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів; територіальне море становить морський пояс, який прилягає до узбережжя або внутрішніх вод і складає частину його території. До водних ресурсів відносяться і штучно створені водойми (ст. І Водного кодексу (ВК) України).

Як відновлюваний природний ресурс води України потребують збереження, науково обґрунтованого раціонального використання, охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям щодо вод та ліквідації наслідків такт дій, поліпшення їх стану. Так, у 1996 р. для потреб населення то народного господарства з усіх категорій водних об'єктів зібране 27519 млн. куб. м води. Скид зворотних вод у водні об'єкти становить 13197 млн. куб. м. При ньому у поверхневі водні об'єкт скинуто 4703,7 тис. тонн забруднюючих речовин. Із 47 водних об'єктів України, на яких проводилися гідробіологічні спостереження, не виявлено жодного водотоку або водойми, які б відповідали вимогам фонового стану чи характеризувалися як «чисті води».

За умов нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, зокрема на водні ресурси, виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту". З метою сприяння формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення в Україні формується водне законодавство, яке в комплексі із заходами організаційного, економічно-правового, і виховногою впливу здатне забезпечувати ефективне використання вод, їх відтворення та охорону.

1.Води як об’єкт права водокористування.

Правовідносини права власності на водні об'єкти базуються на положеннях законодавства, згідно з якими усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічною розвитку і соціального добробуту, є його виключною власністю та надаються тільки у користування (ст. 6 ВК України). Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки і канали); інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні води та територіальне море (ст. З ВК України).

Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, берегові смуги водних шляхів, належать до земель водного фонду (ст. 4 ВК України). Як відомо, згідно із Земельним кодексом України землі водного фонду не можуть передаватися у колективну та приватну власність, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств (ст. 4 Земельного кодексу України).

Залежно від правового режиму водні об'єкти можуть бути загальнодержавного та місцевого значення (ст. 5 ВК України). Так, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Такий поділ вод зумовлює особливості управління ними та правове регулювання водопостачання.

Право водокористування в широкому розумінні (об'єктивному значенні) — це один з головних правових інститутів водною права, складова частина права природокористування, тобто правовою інституту екологічного права. З цієї точки зору право водокористування — це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціонального й безпечного використання водних об'єктів.

Право водокористування — це також суб'єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб. Такі визначення є теоретико-правовими.

Водний кодекс України у ст. 1 дає законодавче визначення «водокористування» та «використання води». Так, водокористування — не використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Використання води ~ процес вилучення воли для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб і гідроенергетики, рибництва, водного, повітряною транспорту та інших потреб.

Об'єктами права водокористування виступають, як правило, відокремлені ділянки водного об'єкта, надані конкретному водокористувачу в користування для визначеної мети. Індивідуалізуючими ознаками таких водних ділянок є місце розташування та розмір. Слід зазначити, що розміри водних ділянок, які налаються у користування, не нормуються у правовому порядку, а визначаються у кожному випадку в спеціальному дозволі з урахуванням мети водокористування. Не належать до об'ємів права водокористування воли, які знаходяться в атмосфері, ґрунті, у живих тканинах, а також води, відокремлені під природною середовища, наприклад, вода у водопроводах, резервуарах тощо. У цьому разі вона стає товарно-матеріальною цінністю.

Суб'єктами прана водокористування (водокористувачами) можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи та особи без громадянства (ст. 42 ВК України).

За своїм змістом право водокористування — це сукупність прав та обов'язків водокористувачів, які визначені ст.ст. 43—44 ВК України, іншими нормативними актами, зокрема інструкціями, положеннями, правилами тощо, а також договорами на водокористування.

Праву водокористування притаманні загальні принципи: економне використання водних ресурсів; цільове використання вод; дотримання встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та встановлення лімітів забору води; платність спеціальною водокористування та безплатність загального водокористування; недопущення засмічення, забруднення та вичерпання водних об'єктів; обов'язкове відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства та ін.

Права водокористувачів можуть бути обмежені у випадках, визначених ст.ст. 45 та 47 ВК України. Зокрема, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій, під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів охороняються законом, а у разі їх порушення підлягають поновленню.

2. Правове забезпечення водокористування.

Ураховуючи особливу цінність для життя людей водних ресурсів, суспільство розробило загальнообов'язкові правила і норми щодо охорони і використання вод. ВК України як основний нормативний акт водного права в комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їхній охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Разом з тим слід пам'ятати загальні правила систематизації екологічного законодавства. У навчальному посібнику "Екологічне право України. Загальна частина"26 на сторінках 281-283 у додатках (табл. 1) наведено "Систему екологічного законодавства України". Серед природних об'єктів виокремлено стовпчик нормативних актів, що регулюють правову охорону та використання вод.

Основним нормативним актом у галузі водних правовідносин є Конституція України27 із центральною нормою, що водні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Наступний щабель в ієрархії нормативних актів займають міжнародні нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні водні правовідносини України як незалежної держави. До них слід віднести такі конвенції: "Щодо втручання у відкритому морі у випадках аварії, які призводять до забруднення нафтою" від 29.11.1969 р.; "Про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів"28 від 02.02.1971 р.; "Про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами" від 29.12.1972 р.; "Організації Об'єднаних Націй з морського права"29 від 10.12.1982 р.; "Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті" від 25.02.1991 р.; "Про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер"31 від 17.03.1992 р.; "Про захист Чорного моря від забруднення" від 21.04.1992 р.; "Щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай)" від 29.06.1994 р.; "Про право несудохідних видів використання міжнародних водотоків" від 21.05.1997 р.; "Про охорону підводної культурної спадщини" від 06.11.2001 р. Україна стала правонаступницею багатосторонньої "Угоди про охорону вод ріки Тиси та її притоків від забруднення" від 28.05.1986 р., де країна-ми-учасницями були Угорщина, Румунія, СРСР, Чехословаччина, Югославія. Україна укладає також двосторонні угоди з прикордонними країнами щодо охорони та використання вод. Як приклад можна навести такі угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про спільне використання та охорону прикордонних вод і Урядом Угорської Республіки з питань водного господарства на прикордонних водах.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме щодо охорони та використання вод в Україні, регулюються ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", а також розроблюваним відповідно до нього водним законодавством. Цей закон містить основні еколого-правові інститути, які застосовуються і в водному праві. Наприклад, це такі інститути, як право власності на природні об'єкти, управління, відповідальності, природокористування і т. ін.

Безперечно, ВК України є центральним законодавчим актом у галузі водного права, який розроблений відповідно до ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Крім нього, водні правовідносини врегульовані такими ЗУ: "Про виключну (морську) економічну зону України"; "Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів"; "Про внесення зміни до статті 23 КУпН щодо видобування підземних вод"; "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг"41; "Про Загальнодержавну цільову програму "Питна вода України" на 2011-2020 роки"; "Про питну воду та питне водопостачання"; "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства".

Крім законодавчих актів, ВР України приймає Постанови, які спрямовані на врегулювання водних правовідносин: "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води"; "Про Концепцію розвитку водного господарства України" та "Про розроблення програми забезпечення населення, яке проживає на забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС територіях, якісною питною водою".

Президент України видає Укази, частина яких також регулює охорону та використання вод. Такими є Укази Президента України: "Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України"; "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 лютого 2009 р. "Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України""; "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 р.; "Про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води в містах і селах України"; "Про систему реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах".

Нормативні акти уряду України та органів державної влади досить докладно врегульовують питання водокористування та охорони вод, неправомірного використання водних об'єктів тощо, застосовуючи для цього весь арсенал існуючих правових інструментів: від ліцензування та дозвільної системи до притягнення до юридичної відповідальності, від створення системи пільгових умов водокористування до системи прогресивних платежів, поєднуючи управлінські та заохочувальні господарсько-правові методи. До таких актів можна віднести Постанови КМ України: "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до Постанови КМ України від 10 серпня 1992 р. №"; "Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами"; "Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується"; "Про затвердження Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення"55; "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру"; "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них"57; "Про затвердження Порядку користування землями водного фонду"58; "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод" та "Про затвердження Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року".

До різновидів відомчих нормативних актів щодо охорони вод можна віднести, наприклад, такі: Мінприроди - Лист "Про надання роз'яснення щодо збору за спеціальне використання води" або Наказ "Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів"; Міністерства охорони здоров'я - "Про затвердження Державних санітарних правил і норм "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання"" або "Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною""; Держводагентства України - Лист "Щодо оформлення права видобування і використання підземних вод" або Накази "Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання, А що використовують водні ресурси або здійснюють господарську діяльність у межах земель водного фонду" та "Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення"; Державної податкової адміністрації - "Про особливості адміністрування збору за спеціальне водокористування у 2007 році" або "Про особливості адміністрування збору за спеціальне використання водних ресурсів у 2007 році";

Держземагентства України - "Щодо порядку надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними" .

На нижчих щаблях джерел водного права знаходяться нормативно-правові акти органів місцевої влади та локальні нормативні акти.

До актів органів місцевої влади можна віднести: ВР АРК - "Про порядок надання в користування поверхневих водних об'єктів (їхніх частин) місцевого значення в Автономній Республіці Крим на умовах оренди"; Рішення Луганської обласної ради народних депутатів "Про передачу водних об'єктів у користування виконкомам місцевих рад у Білокуракинському районі" 2; Київської обласної державної адміністрації "Про додаткові заходи щодо упорядкування використання водних об'єктів загальнодержавного значення в Київській області"; Рішення Чернівецької міської ради "Про стан малих річок та перспективи використання міських озер"; Наказ Полтавської облдержрибінспекції "Про встановлення весняно-літньої заборони на лов риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах в 2000 році".

Особливістю чинного природоохоронного законодавства України, і водного зокрема, є те, що в разі потреби і за відсутності чинного нормативно-правового акта України слід використовувати законодавство СРСР. Постановою BP України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP"76 встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території країни застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Водночас слід зазначити, що згідно зі ст. 3 ЗУ "Про правонаступництво України", Закони Української PCP та інші акти, ухвалені BP Української PCP, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності.

Найбільше це стосується відповідних правил, методик та державних стандартів. Так, слід враховувати і використовувати, наприклад: "Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднення СанПіН 4630-88"; "Санітарні правила і норми охорони прибережних вод морів від забруднення в місцях водокористування населення СанПіН 4631-88"; "Правила охорони поверхневих вод"; "Охорона природи. Гідросфера. Гігієнічні вимоги до зон рекреації водних об'єктів. ГОСТ 17.1.5.02-80" та "Методичні вказівки щодо гігієнічного контролю забруднення морського середовища".

Таким чином, водне законодавство України докладно вирішує питання водокористування, права власності та охорони вод від забруднення, засмічення і т. ін.

3. Суб’єкти права водокористування.

Виходячи з положень статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. 

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

До суб'єктів, які можуть бути водокористувачами, у цій частині віднесені практично всі суб'єкти права. Практичне значення цієї частини вичерпується роз'ясненням ряду застосовуваних у подальшому понять.

Суб'єктами права водокористування виступають лише суб'єкти права, тобто особи, які здатні мати і реалізовувати від свого імені права і обов'язки. Такими суб'єктами є фізичні особи та юридичні особи. Згідно з ч. 1 ст. 24 ЦК України фізичною особою є людина. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК України).

Окремо необхідно зупинитися на організації як суб'єкті права водокористування. Не всі колективи людей є суб'єктами права. Такі колективи стають ними лише в разі набуття ними статусу юридичної особи. До цього моменту перед нами лише колектив людей, який не переростає у самостійний суб'єкт права. Таким чином, суб'єктами права, а відповідно і суб'єктами права водокористування можуть бути лише фізичні та юридичні особи.

До частин другої - п'ятої. На думку авторів, виділення "вторинних водокористувачів", як і поділ водокористування на "первинне" та "вторинне", є некоректним, оскільки т. зв. "вторинні водокористувачі" водокористування в розумінні ВК не здійснюють (детальніше див. ст. 48 ВК та коментар до неї). Відтак, частини 2 - 5 практичного значення не мають.

Оскільки право водокористування розглядається і як правовий інститут, водокористувачі володіють певними правами і обов'язками. Перелік прав і обов'язків закріплено як у Водному кодексі України, так і в інших нормативних актах.

Розрізняють загальні права та обов'язки, які поширюються на усіх або на велику групу водокористувачів, та особливі, які стосуються тільки суб'єктів, котрі здійснюють конкретний вид водокористування. Загальні права та обов'язки містяться переважно в кодексах, а специфічні, особливі права та обов'язки (у першу чергу обов'язки) зосереджені і в кодексах, і в підзаконних нормативних актах — інструкціях, правилах, положеннях. І оскільки нині широко використовується договірна форма водокористування, то права і обов'язки можуть бути передбачені і в договорах на водокористування.

Права та обов'язки водокористувачів різноманітні. Основним правом водокористування виступає право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів). Згідно з Водним кодексом України (ст. 43) встановлені такі права водокористувачів: здійснювати загальне, спеціальне водокористування; користуватися водними об'єктами на умовах оренди; вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; передавати в користування воду іншим водокористувачам та на визначених умовах; здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Це приблизний перелік прав водокористувачів.

Водокористувачі мають право на відшкодування завданих їм збитків, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 57 ВК України). Вони також мають право вимагати усунення перешкод при здійсненні водокористування.