Dytiacha_psykholohiia
.pdf
Розвиток психіки та особистості у підлітковому віці
5. Особливості навчальної діяльності підлітка
Ускладнення змістовного боку знань вимагає від учнів і доско наліших способів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування і уза гальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних опе рацій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, об грунтованими й логічно досконалішими.
Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь учитись. Якісних змін зазнає і мотивація учіння підлітків.
У підлітковому віці спостерігається зниження успішності, інтересу до учіння. Причини цього явища:
•школа приваблює не стільки навчальною діяльністю, скільки можливістю спілкування з ровесниками;
•розширюється коло джерел інформації, життєвих зв’язків;
•нові вимоги в середній школі – поява нових вчителів, зростають вимоги до самостійності в навчальній діяльності;
•внаслідок актуалізації професійного вибору підліток поділяє навчальні предмети на «важливі і неважливі».
Ставлення підлітка до навчання переважно залежить від особи вчителя, тому диференціюється щодо різних предметів, які учень поділяє на «цікаві і нецікаві». В особі вчителя учні цінують ерудованість, справедливість, доброзичливість, тактовність, вміння організувати роботу учнів. Зміна вчителя в класі призводить до зміни ставлення учнів до відповідного предмету.
Учіння для підлітка набуває особистісного змісту, перетворюється у самоосвіту. Це проявляється у наступних фактах.
•Зміст учіння розширюється, виходить за межі шкільної програми за власною ініціативою підлітка. У класі вирізняються здібні учні, які не працюють на уроці, а цікавляться позапрограмовим матеріалом з предмету, яким оволодівають самостійно. Виникають захоплення, де необхідні самостійно набуті знання: електроніка, радіо, шахи, фотографія.
•З’являються мотиви професійної підготовки, незадоволеність власними знаннями; мотиви обов’язку, відповідальності та
381
Тема 27
престижу без зв’язку з пізнавальною мотивацією не забезпечують високих учбових успіхів.
•Оволодіння основами наук (математика, фізика, хімія), які вимагають достатнього інтелектуального розвитку і самостій-
ної навчальної роботи.
ВИСНОВКИ про особливості навчальної діяльності підлітка;
–зміст навчальної програми значно ускладнюється, що вимагає від учнів досконаліших способів здобуття знань;
–відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план;
–спостерігається зниження успішності, інтересу до учіння;
–учіння для підлітка набуває особистісного змісту, перетворюється на самоосвіту.
6.Розвиток пізнавальних процесів підлітка
У підлітковому віці пізнавальні процеси зазнають важливих змін, наближаючись у своїх параметрах до «дорослого» рівня. Зокрема, дістають подальшого розвитку специфічно людські, соціально зумовлені види пізнавальних процесів: довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам’ять, мовлення, уява. Вдосконалюється регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач.
Важливий вплив на пізнавальну сферу підлітка справляє мислення, внаслідок чого відбувається інтелектуалізація пізнавальних процесів. Сприймання супроводжується пошуком, міркуваннями. Пам’ять побудована на аналізі та розумінні матеріалу і спирається на використання прийомів запам’ятовування.
Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь вчитись. Виробляється свідоме зосередження на певних об’єктах, що відзначається тривалістю та стійкістю щодо відволікань. Зростають можливості розподілу та переключення уваги, обсягу та її концентрації. Це стосується не тільки зовнішньої, але й внутрішньої уваги, яка особливо важлива для оволодіння значним за обсягом теоретичним матеріалом. Показники уваги підлітка можуть бути досить високими, але залежать від його особистого стану, яким йому не завжди вдається
382
Розвиток психіки та особистості у підлітковому віці
керувати. Такими ситуаціями, що утруднюють всю пізнавальну діяльність підлітка є навчальні випробування, коли підвищується рівень мотивації, зростає тривожність тощо.
Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов’язаний з форму ванням наполегливості, а її зростаюча довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.
Відчуття і сприймання. Відчуття і сприймання виступають початковим етапом у процесі засвоєння знань. Це сприяє їх тіснішим зв’язкам з мисленням підлітка, яке супроводжує процес первинного ознайомлення з навчальним матеріалом. Вчитель навчає учнів осмислювати матеріал вже у ході його сприймання, намагається подавати його доступно, пояснювати незрозуміле. Образи сприймання стають повнішими, детальнішими і змістовнішими. Все це призводить до трансформації процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорно-перцептивні дії.
Подальшого розвитку зазнає цілеспрямоване сприймання – спостереження, яке характеризується планомірністю, послідовністю і систематичністю, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення і класифікації сприйманих об’єктів.
Пам’ять. Поступове накопичення знань учнями спирається на зростання обсягу пам’яті. Таке зростання відзначається не лише кількісними показниками, але й якісним перетворенням матеріалу, що зберігається у пам’яті. Він набуває згорнутості, значно зростає його інтегрованість із минулим досвідом учнів. Робота над запам’ятовуванням носить інтелектуальний характер, що водночас забезпечує і розуміння матеріалу. Отже, швидко формується смислова логічна пам’ять.
Зростає кількість школярів, які застосовують прийоми опосередкованого запам’ятовування. Збільшується число таких прийомів, а їх використання стає щораз усвідомленішим, довільнішим і ціле спрямованішим.
Мислення. Найсуттєвішою зміною мислення підлітка є набуття останнім якостей теоретичності, формальності, рефлексивності.
Мислення підлітка активне, самостійне, творче, що дозволяє використати його як засіб пошукової діяльності, спрямованої на пізнання нового. Підліток набуває здатності виробляти гіпотетично-де- дуктивні міркування – тобто робити умовиводи на основі висунутих гіпотез. Розвиваються вміння, необхідні для розумових експериментів, для теоретичного розв’язання задач на основі певних припущень тощо.
383
Тема 27
Специфікою цього рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв’язання зовнішніх задач, а й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.
Уява підлітка відіграє важливі функції, як у його навчальній діяльності, так і в особистому житті. У навчальній діяльності функціонує репродуктивна та продуктивна уява. Значно розширюється зміст її образів, що зумовлено значним обсягом та різноманітністю навчального матеріалу. Вміння користуватись образами репродуктивної уяви дозволяє підлітку краще відтворювати засвоєний матеріал. Це сприяє більшій диференційованості та точності образів уяви, які до того ж піддаються оцінці підлітка та неодноразовому внесенню змін та уточнень. Така психічна діяльність над побудовою образів уяви свідчить про довільність цього процесу, його поступове перетворення на особливі імажинативні дії.
Збагачується арсенал способів створення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє.
Продуктивна уява підлітка виявляється у творчих видах навчальних завдань. Урізноманітнюються її види за змістом образів: технічна, художня, наукова.
Важливу роль в особистісному житті підлітка починає відігравати мрія, яка творить образи бажаного майбутнього і впливає на визначення життєвих планів підлітка.
Мовлення. У підлітковому віці продовжується процес оволодіння рідною мовою в її основних функціях: спілкування, пізнання, самовираження. Внаслідок засвоєння теоретичних знань з «мовних» предметів у підлітка розвивається свідоме ставлення до користування мовою, розширюється розуміння значення та законів рідної мови на основі порівняння її з іноземною.
Основним у цьому віці є вдосконалення мовлення як засобу спілкування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мовлення, необхідними для відстоювання власної думки, доведення своєї правоти чи спростування позиції товариша. Значно зростає лексичний запас, поповнюючись науковими термінами, словами на позначення абстрактних понять та якостей міжособистісних взаємин, психічних станів, індивідуальних особливостей людей.
Вдосконалюється писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність адекватніше висловлювати абстрактні думки. Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до написання віршів, щоденників. Мовні дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок
384
Розвиток психіки та особистості у підлітковому віці
(«ну», «от», «значить» та ін.). Водночас, у підліткових мікрогрупах формується своя особлива «мова», яка страждає лексичною обмеженістю, наявністю жаргонних слів і призначена для збереження групових «таємниць».
Мовлення підлітка, як і інші пізнавальні процеси, розвивається під впливом мислення, що знаходить виявлення у нагромадженні досвіду активного використання різноманітних мовних категорій, ускладненні граматичної й синтаксичної форм мовлення, в особливій ролі внутрішнього мовлення, як засобу мислення та підготовки до спілкування. Мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.
ВИСНОВКИ про розвиток пізнавальних процесів підлітка:
–найбільш помітного розвитку зазнають специфічно людські, соціально зумовлені види пізнавальних процесів (довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам’ять, мовлення, уява);
–вдосконалюється керованість й регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач;
–важливий вплив на пізнавальну сферу підлітка справляє мислення, внаслідок чого відбувається інтелектуалізація пізнавальних процесів.
385
ТЕМА 28
ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ
ПЛАН
1.Загальна характеристика раннього юнацького віку
2.Система спілкування і взаємин у старшокласників
3.Розвиток пізнавальних процесів старшокласника
4.Емоційно-вольова сфера у ранній юності
5.Розвиток самосвідомості старшокласника
Література
1.Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К., 1976. – Розділ VII.
2.Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 233–259.
3.Забродський М. М. Основи вікової психології: Навч. посібник. – Тернопіль, 2005. – С.91–106.
4.Захаров Н. Н. Профориентация школьников. – М., 1989. –
С.110–165.
5.Ковалев С. В. Подготовка старшеклассников к семейной жизни. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.
6.Кон И. С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989.
– 254 с.
7.Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. iкола, 1989. – 608 с.
8.Кулагина И. Ю., Колюцкий В. Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М: ТЦ «Сфера», 2001. – С.315–331.
9.Миславский Ю. А.Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте. – М.: Педагогика, 1991. – 152 с.
10.Радчук Г. К. Формування самооцінки професійно значущих якостей особистості старшокласника при виборі педагогічної професії: дис. ... кандидата психол. наук: 19.00.07. – К., 1992. – 216 с.
11.Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности. – М.: Мир, 1994. – 319 с.
12.Рувинский Л. И. Самовоспитание личности. – М.: Просвещение, 1984. – 138 с.
386
Психологія ранньої юності
1.Загальна характеристика раннього юнацького віку
Юність – це досить тривалий період життя людини від 14–15 до 25 років, який поділяють на ранню та пізню юність. Рання юність охоплює період від 14–15 до 18 років.
Вивчення психологічних проблем юності відзначається двома основними підходами.
Ряд теорій (біологічного, психологічного, психоаналітичного напрямків) пояснюють юність, виходячи переважно зі змін в організмі та їх внутрішніх факторів. При цьому протиставляється розвиток людини або як індивіда, або як особистості. На одному з полюсів цього підходу – біологічні теорії, для яких юність – це важливий етап росту організму, що детермінує всі лінії (морфологічну, фізіологічну, соці- ально-психологічну) онтогенезу індивіда.
Психологічні теорії наголошують на тому, що юність є своєрідним етапом розвитку внутрішнього світу, насамперед – самосвідомості дитини.
У психоаналітичних теоріях акцентується увага на юності як етапі бурхливого психосексуального розвитку дитини.
Інший підхід – соціологічний – відзначається спробами розкрити переважно зовнішню детермінацію періоду юності з погляду суспільства, інтересів його розвитку. У цьому розумінні юність – етап соціалізації дитини, переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, формування соціальних ролей, ціннісних орієнтацій.
Для вітчизняної психології характерним є врахування діалектичної єдності біологічних, психологічних та соціальних складових у розвитку особистості. Труднощі юності пояснюються розходженням у моментах досягнення індивідом, з одного боку, біологічної зрілості, а з іншого – соціальної зрілості. У нашому технологічно високорозвиненому суспільстві, де період шкільного навчання досить тривалий і має тенденцію до зростання, біологічне дозрівання випереджує соціальне.
Більшість юнаків і дівчат цього віку вже досягають статевої зрілості. Майже завершується дозрівання і всього організму дитини. Фізичний розвиток старшокласників у темпах уповільнюється і більш помітний у дівчат, а юнаки поступово «наздоганяють» їх. Збільшення росту в дівчат триває переважно до 16–17 років, а в юнаків — до 17–18 років.
387
Тема 28
Особливо швидко зростає м’язова маса і сила в хлопців, що робить цей період важливим для їх досягнень у деяких видах спорту. Більш збалансованими стають показники в зростанні внутрішніх органів, розмір серця у пропорціях щодо показників судинної та м’язової систем досягає показників дорослої людини. Значно вдосконалюється нервова система, яка стає стабільнішою та витривалішою. Гальмівні процеси врівноважені із процесами збудження.
Ще однією особливістю сучасності є прискорення біологічного дозрівання (акселерація) і уповільнення соціального. Соціальна зрілість вимірюється багатьма параметрами, які з’являються неодночасно та індивідуально. Так, суспільство визнає дорослість людини з 17 років, коли вона отримує паспорт, починає відповідати за всі свої вчинки перед законом, користується виборчим правом та всіма іншими правами дорослої людини. Водночас фактична соціальна зрілість може настати як раніше моменту її юридичного визнання (наприклад, під час війни, коли використовується праця підлітків та юнаків), так і пізніше. Ще довгий час після набуття повноліття молода людина зберігає матеріальну залежність від батьків і родини (особливо, якщо продовжує навчання).
Соціальна ситуація розвитку зумовлюється підготовкою старшокласника до вступу в самостійне життя, який полягає у виборі професії, у визначенні подальшого життєвого шляху (продовжити навчання, створити сім’ю, розпочати трудову діяльність тощо). Звідси – найбільш актуальною особистісною проблемою старшокласника є здійснення життєвого самовизначення, яке б дало йому в майбутньому змогу повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, у сім’ї.
Психічний розвиток у ранній юності – це та необхідна основа, яка дозволяє людині свідомо й обґрунтовано здійснити вибір подальшого життєвого шляху відповідно до своїх можливостей та індивідуальних особливостей. Перевірка правильності зробленого життєвого вибору, а у деяких випадках і його зміна триває у другій половині юнацького віку.
Соціальна ситуація розвитку старшокласника породжує суперечність між ідентифікацією та індивідуалізацією його особистості серед оточуючих людей (Д. І. Фельдштейн). З одного боку, юнаки прагнуть до незалежності, самостійності, захищають своє право на індивідуальність. З іншого боку, активізується ціннісно-орієнтаційна діяльність, посилюється прагнення свідомо будувати свою поведінку відповідно до існуючих суспільних норм і вимог. Результатом взаємодії процесів індивідуалізації та ідентифікації є диференціація розумових здібностей та інтересів, розвиток інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції.
388
Психологія ранньої юності
Провідною діяльністю для старшокласників виступає навчальнопрофесійна діяльність.
Центральним новоутворенням особистості у ранній юності є готовність старшокласника до життєвого самовизначення (І. В. Дубровіна), осередком якого є професійний вибір. У 80-ті роки у виборі професії старшокласники, передусім, орієнтувались на престижність професії (її соціальну значущість), вимоги професії до особистості, принципи й норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні помітно зростає прагматичність молодих людей при вирішенні цього питання.
Життєве самовизначення відбувається з опорою на головне новоутворення психіки старшокласника – його світогляд, що становить систему узагальнених поглядів на дійсність, де наукові знання переплітаються із переконаннями й ставленнями.
ВИСНОВКИ про загальну характеристику раннього юнацького віку:
–рання юність охоплює період від 14–15 до 18 років;
–для сучасних юнаків характерне прискорення біологічного дозрівання (акселерація) і уповільнення соціального з випередженням біологічного;
–фізичний розвиток старшокласників у темпах уповільнюється, зростання розміру внутрішніх органів відбувається пропорційно щодо показників судинної та м’язової систем, у нервовій системі гальмівні процеси врівноважені із процесами збудження;
–соціальна ситуація розвитку зумовлюється підготовкою старшокласника до вступу в самостійне життя;
–центральним новоутворенням особистості у ранній юності є готовність дитини до життєвого самовизначення;
–головне новоутворення психіки старшокласника – його світогляд.
2.Система спілкування і взаємин
устаршокласників
Увзаєминах з батьками зберігається прагнення старшокласників до рівності й автономії, що проявляється на таких рівнях:
389
Тема 28
•поведінковому – прийняття самостійних рішень щодо особисто важливих питань (вибір друзів, проведення дозвілля, підбір одягу);
•емоційна – наявність власних уподобань, незалежних від батьків;
•моральна і ціннісна – наявність власних поглядів та оцінок
(І. С. Кон).
Емоційна автономія супроводжується значними труднощами у спілкуванні, якщо батьки несерйозно сприймають нові переживання і бажання своїх дітей: часто глузують або засуджують їх дії чи зовнішність; критикують їх захоплення, друзів, зловживають заборонами. Внаслідок допущених дорослими помилок у старшокласника виникає відчуженість, замкненість, таємниці тощо.
Морально-ціннісна автономія демонструється, як правило, у зовнішніх аспектах: слідування моді, екстравагантна поведінка, способи проведення дозвілля. У принципових питаннях подальшого життєвого самовизначення (вибір професії) старшокласники більшою мірою покладаються на батьків.
Взаємини з ровесниками. Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об’єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро потрібні їм емоційне тепло, розуміння, визнання власної значущості тощо.
Найважливіше для старшокласника – бути прийнятим, заслужити схвалення, мати престиж серед одноліток. Соціометрія виявляє більш-менш постійні (протягом років) групи популярних і пасивних учнів у класі. Популярність ґрунтується на різних підставах, залежно від групових цінностей і рівня розвитку учнівського колективу. Такими підставами можуть бути і педагогічно небажані якості учня: недисциплінованість, зухвалість, агресивність. Низький статус у групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.
Коло спілкування старшокласників відзначається, як розширенням його сфери, так і поглибленням взаємин (І. С. Кон, В. О. Лосєнков).
Розширення сфери спілкування виявляється у наступному. Збільшується тривалість спілкування з товаришами (3–4 години в будні, 7–9 годин у вихідні та святкові дні). Зростає кількість референтних соціальних груп, до яких входить підліток (клас, спортивна команда, компанія друзів за місцем проживання). Вимоги цих груп різноспря-
390