П.Тичина як дитячий письменник (літературні твори: "я у гай ходила", "Хор лісових дзвіночків", "Гаї шумлять")

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, коли гармонії шукаєш у житті! Павло Тичина

Його дебют нагадує собою несподіваний спалах сонця. Як майстерно Тичина змальовує перед нами справжню картину українського життя. Здається, перед нами – богатир Гераклової статуї й прометеївських пристрастей, богоборець і громовержець у слові...

А був він простий і незвичайний. Скромний і делікатний у поводженні з людьми. Майже непомітний на вулиці чи в президії урочистого засідання. Завжди уважний до чужої думки – чи то говорить він із школярами, чи то з міністром.

Та найбільшої слави зажив він як поет... Про нього можна сказати і найніжніший лірик. І це правда. Про нього можна мовити: поет з громовим голосом, один з найбільших поетів ІІ століття. Поезія Павла Тичинин – попри всю її розмаїтість, попри всю популярність, навіть іноді взаємо виключність окремих її мотивів, - явище надзвичайно цілісне. Вона не тільки здається. А і є вираженням стиснутого в могутню пружину людського духу.

Його перу належить збірка "Сонячні кларнети" (1918). Могутні емоційні сплески радості, юнацької надії, тривоги, чекання. Якими переповнена ця книжка, немовби сповіщали про народження нової поезії революційного світу. Збірка "Сонячні кларнети" своїми образами й поетикою споріднена з творчістю М.Коцюбинського, С.Васильченка та інших попередників Тичини.

До цієї збірки ввійшли такі дитячі твори як: "Хор лісових дзвіночків", "Гаї шумлять", "А я у гай ходила, які наділені мелодійністю, співчуттю, використаною поетикою і фольклорикою і якими автор прагне виховати, прищепити дітям любов до природи.

Вірш "Хор лісових дзвіночків" увійшов у дитяче коло читання. Він своєрідний і за змістом, і за образністю, і за побудовою. Вивчаючи його необхідно створити в уяві дітей чарівну картину життя лісу в яскравий, сонячний і теплий день і все після того вчитель зачитує вірш, збагативши образами цієї поезії створені тільки що в уяві учнів картини мальовничої природи. Вірш "Хор лісових дзвіночків" відзначається насамперед своєю мелодійністю, музичністю, побудовою. Кожний рядок передає велику любов поета до природи, його захоплення нею.

Дружні синьоокі лісові дзвіночки співають прекрасну й радісну пісню весни. Так здається поетові. Який напружено вслухається в голоси рослинного царства лісу. Про що ж співають ці ніжні мов з кольорового павутиння виткані, квіти? Вони славлять, зустрічаючи дзвоном, новий день, вони люблять сонце, світлу тінь, розкішні сни в затишному гаї. Зворушливо й ніжно звертаються вони у своїй пісні до хмар, які жене легкий вітерець, прохаючи: "Окропіте, нас нашелестіте..." А коли прилинуть хмари. По золотому полю ляже тінь і краплі жаданого освіжаючого дожу вмиють і дзвіночки, і жито. А жито, відчувши приємну вологу прохолоду (тож родитиме щедріше), усміхнеться.

Уважний і спостережливий, Тичина вміє точно передати ті чи інші особливості предметів, явищ. Привертає увагу вираз "світла" тінь". Адже в яскравий, сонячний день тінь дійсно здається світлою. "Бо прохання "окропіте, нас нашелестіте", з яким звертаються лісові дзвіночки до хмар. Дійсно, краплі дощу в лісі. Якщо прислухатися, м'яко шелестять, торкаючись листочків дерев, квітів, трави.

Загальному тонові поезії цілком відповідають епітети, які підсилюють вплив твору на наші почутя. Так, сни – розкішні, гаї – затишні, день – ясний, поле – золоте. Повторюваними словами день-день, тінь-тінь передано багатоголосе дзеленчання лісових дзвіночків – веселе, грайливе.

В окремих віршах "Сонячних кларнетів" поет досягнув повної гармонії у змалюванні почуттів і природи. Показовим щодо цього є вір "Гаї шумлять". Привертають увагу оригінальні засоби вірша, за допомогою яких молодий поет малює пейзажні картини. Рядки Ген неба край –Як золото.Мов золото – поколото...

розкривають перед нашою уявою цілу картину: на обрії – брали хмар, що в промінні гарячого сонця здаються золотими, а під ними – в тому ж золоті – "Горить – тремтить ріка". У високохудожніх образах поезії відбиваються схвильовані удари серця митця, ліричну творчість якого вдало названо музичною.

Щоправда, поряд з такими, які сприймаються легко, у вірші Гай шумлять..." зустрічаються і складніші образи. Відчувається: уява поета випереджала думку; не завжди встигав поет передати словами те, що малювала його свідомість, творив його внутрішній світ. Саме тому деякі образи втілюють не думки і почуття в їх конкретному завершенні, а уривки думок, об'єднують часом різнорідні чи безпосередньо не зв'язані між собою поняття або об'єкти. Уривчаста мова – свідчить схвильованості митця.

Прислухавшись до голосів природи, поет чує дзвін. Далекі відгомони звуків дзвону не породжують у митця бажання дізнатися про їх джерела. Важливо, що ці звуки, переливаючись над нивами запліднюють його почуття. Мелодія дзвону захоплює. Полонить, огортає, оточує поета з усіх боків. І письменник у цьому дістає творчу наснагу і насолоду.

Мозаїка уривчастих думок, напластування художніх деталей, передати які ледве встигало перо, синтезовані в багатошаровій, не легкий для розуміння образ, грані якого щільно притикаються до граней інших образів цієї чудової поезії. У ній простежується збереження "Найважливішої ознаки наспівності – симетрію ритміко-синтаксичної будови вірша". Що можна побачити і в іншій поезії П.Тичини. "А я у гай ходила", який не випадково став хрестоматійним. З тонким знанням дитячої психіки Тичина виписав характер дівчинки, знову вдаючись до засобів мальовничості, елементів театральності та музичності. Для досягнення живописно-зорового ефекту вводиться і тут слово, що вимагає супроводу жестом: "А я у гай ходила по квітку ось яку!" І знову зорові образи знаходять естетичну підтримку в образності звуковій. Дівчинка не тільки бачить предмети казкового для неї гаю, а й чує, як відгукується той казковий гай своєю музикою, живим співом птахів: А там дерева – люді І все отак зозулі: Ку-Ку!

Акумулюючи в собі велику творчу енергію, П.Г.Тичина – всією своєю динамічною особистістю, універсальною діяльністю, новаторським віршотворенням – служив унікальним "пере датчиком" художнього досвіду із сфери національного в сферу загальнолюдського, з минулого – в майбутнє.

Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум'ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя. Високі, благородні почуття й слова про рідний край зливаються в єдиний, монолітний образ – розум, честь і совість, - створений поетом.

Павло Тичина створив віршовані казки для малят — «Івасик-Телесик» та «Дударик», для дітей видав книжки, у яких із дитячою безпосередністю й захопленням милувався красою рідної природи, задушевно розповідав своїм читачам про ті переживання, які дарувало йому життя. Поет розповідав маленькій онучці Тетянці. "Івасик-Телесик" та "Дударик", "Кирило Кожум'яка", "Як дуб з Вітровієм бився, "Дума про трьох вітрів". В окремому розділі вміщено перекладені казки з інших мов: "Казка про Музику", "Відьма водяна, "Брехун", "Краплина меду", "Непереможний півень" та інші.

У перші післяжовтневі роки серед деякої частини наркомосівських працівників та педагогів, як відомо, була поширена хибна думка, нібито казка не може бути використана у дитячому читанні з виховною й естетичною метою. Тичина саме тоді, в 1923 р., пише дві казки — «Дударик» та «Івасик-Телесик», які були першими зразками цього жанру в українській радянській літературі. Використовуючи традиції народної творчості, Тичина разом з тим переосмислює образи казкових героїв, даючи їм інше ідейне тлумачення, зберігши основу відомої народної казки «Телесик», Тичина, однак, значно переробив сюжет, осучаснив його наповнив цілком реальним змістом. Свою казку поет починає авторським вступом:

Що ж, коли просите, Просто й почну,Про Івася Телесика,Про люту змію — Був собі Був.

Тичина зберігає традиційний вступ народної казки, який настроює слухача або читача на відповідний лад і є зав'язкою твору: За морем це діялось, Чи в нашім краю, Давно чи недавнечко,— Того не скажу — Був собі Був.

Віршований текст чергується у казці з прозовим. Прозовий — це розповідь автора, віршований же передає мову героїв твору, їх пісні, монологи. Традиційний сюжет народної казки поет значно обновив, він викинув історію походження Телесика. Скоротив сцену зустрічі Івасика з Оленкою. Традиційне закінчення Тичина "осучаснює: із ворожого полону Івасика визволяють не гуси-лебеді, а орел, що виявився літаком. Пілот, який врятував Івасика, доставив героя до великого міста. Хлопчик потрапляє в дитячий.„будинок..з..усіма вигодами,.„.зумовленими високим рівнем...розвитку техніки й науки, електрикою, телефоном, книгами. Івасик вливається, в. дружню сім'ю радянської дітвори, навчається грамоти. Таким чином, елементи фантастики пов'язуються з цілком реалістичними деталями. Основним художнім прийомом, що його використовує поет для показу нових рис побуту радянських людей, є антитеза, протиставлення радянської дійсності жахливому казково-фантастичному минулому. Отже, у традиційному, доступному й любимому дітьми жанрі казки Тичина відтворює радянську дійсність

Поєднання елементів фантастики з сучасністю відзначається й казка П. Тичини «Дударик». Герой твору Дударик — хоробрий, розумний і кмітливий хлопчик, діє у звичайному для казки оточенні — розумово обмеженого, злого й мстивого царя й такої ж царівни._У Дударика_є друзі: вірний коник і чарівна сопілка з чудесною музикою. Не відступаючи від народно-поетичних _сюжетів поет показує Дударика як переможця у двобої з ворожою силою. Однак казка Тичини позначена и рисами новаторства. Дударикова сопілка служить не цареві, я трудящим- «Люд танцює, люд питає, ой чого це так світає?» Очевидно, в образі світанку Тичина прагнув втілити революцію. Сам Дударик наділений рисами, які не дуже виразно виступали в традиційному фольклорі: він показаний цареборцем, який переконує, що «можна й без царя, то можна й без цариці» прожити.

У цій казці Тичина більш вдало, ніж у попередній, осучаснює традиційний казковий сюжет, вводить у фольклорну тканину риси нового життя й побуту народу. С. Маршак здійснив дуже поетичний переклад її на російську мову.

Вірші, Павла Тичини, які вивчаються у початковій школі.

Скрипченко Н.Ф., О.Я.Савченко, Первоцвіт (1).

Розділ “Україно, краю рідний!” – вірші “Добридень тобі, Україно моя!”, “Де не глянь – колоски”.

Підручник 3(2) Читанка Скрипченко Н.Ф., О.Я. Савченко

Розділ “Землю красить сонце, а людину – праця” – вірш “Леонтович”.

Підручник 4(3) Читанка Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Н.Й. Волошина.

Розділ “Краса землі, краса життя” – вірш “Як не любити”, “Зима”, “Навшпильках вечір підійшов”.

Виховне значення віршів П.Г.Тичини, що вивчаються у початковій школі.

П.Тичина піклувався про молоде покоління, якому “рости і діяти”, будувати майбутнє. Любов до дітей і молоді, батьківське піклування про них і участь у вихованні підростаючої зміни – гуманна традиція прогресивних російських і українських письменників, яку сприйняв і розвинув П.Г.Тичина.

Він любив дітей. Називав їх: “найніжніші зелені паростки”, “О діти! Найсвітліша мрія наша, найдорого цінніша надія, наше святеє святих!”, “О діти! Найсвітліша втіх анаша, багатобарвна радуга, перекинута до прийдешнього!” Так говорив поет, виступаючи на мітингу захисту дітей від фашистського варварства в Уфі травня 1942 року.