методика.

17

1.1. Стан проблеми у науковій літературі

Уміння та навички у науковій літературі займають доволі значне місце, особливо цим займаються як психолого, педагоги так і методисти, зокрема з історії.

Розумові вміння та навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяльності (наприклад, запам'ятовуванні певного матеріалу, виконанні розумових операцій, дослідних завдань, теоретичній роботі в тій чи іншій галузі і т.п.).

До розумових умінь та навичок належить уміння мислити (логічно, творчо та критично), перцептивні уміння – уміння цілеспрямовано сприймати органами чуття, мнемічні – уміння запам'ятовувати і відтворювати, уміння створювати в уяві певні образи, ситуації як реальні, так і фантастичні, також мовленнєві. Розумові вміння є найбільш загальними бо складають основу всієї навчально-пізнавальної діяльності. Однак під час засвоєння змісту кожного навчального предмета вони набувають специфічного характеру.

Психолог О. В. Скрипченко говорив, що навички – це опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності. Навичкою називають іще спосіб виконання дій, який у результаті вправляння стає автоматичним. Навички, виявляючись у діях, справляють враження, що людина в деяких випадках діє «машинально».Такі автоматичні елементи трапляються в різних сферах діяльності, до таких навичок можуть бути віднесені різні операції в трудовій, навчальній, побутовій, спортивній, художній діяльності.

На основі знань та навичок складається фонд умінь людини. До умінь належить система свідомої побудови результативної дії. На відмінну від навичок, кожна з яких утворена серією автоматизованих елементів діяльності, уміння – це здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання адекватно новим обставинам діяльності. Наприклад, людина може виявляти свої уміння за нових обставин діяльності. Адекватність умінь обставинам, й які людина ще не потрапляла і які не входять до її досвіду, базується на усвідомленому застосуванні знань, а також на досвіді певним чином діяти. Уміння становлять основу майстерності особистості.

Важливе значення для формування всіх типів умінь та навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення умінь, діяльності загалом. Без постійного, систематичного вправляння уміння ти навички втрачаються. (Скрипниченко С. 278-279)

Максименко С. Д. брав до уваги, що сукупність цілеспрямованих, цілеспрямованих дій являє собою діяльність. Успішне виконання будь-якої діяльності вимагає від людини опанування потрібних для її здійснення засобів. Воно потребує вироблення в людини вмінь і навичок, щоб користуватися ними для досягнення поставленої мети.

Уміння є там, де знання певної справи поєднуються з вправністю під час виконання тих дій, з яких складається ця діяльність. Уміє складати план та людина, в якої виробили певні навички опрацювання тексту. Так само і вміння грати на будь-якому інструменті, малювати, виконувати фізичні та інші завдання спирається на певні навички.

Отже, вміння – це готовність людини, що ґрунтується на знаннях і навичках, успішно виконувати певну діяльність.

Діяльність людини часто складається з цілої низки різних дій. Тому вміння її виконувати також складається з низки часткових умінь. Так уміння учня навчатися включає: уміння планувати свою навчальну домашню роботу, братися в певні години за її виконання раціональними способами, заучувати заданий текст, виконувати письмові завдання, контролювати результат їх виконання. Уміння – проміжний етап опанування нового способу дії, відповідно до певних правил (знань). Уміння співвідноситься з тим рівнем, який на початковому етапі виражається в формі опанованого знання (правила, визначення), яке зрозуміле учневі і може бути довільно відтворене. Під час використання цього знання воно набуває деяких операційних характеристик, має форму правильно виконуваних дій, що регулюється цим правилом. На етапі уміння опанований спосіб дії регулюється знаннями. У процесі тренування, яке включає розв'язання нових завдань у нових умова, досягається перетворення вміння на навичку. Процес виконання дії здійснюється у формі автоматизованої (неусвідомлюваної) психологічної регуляції, а звернення до знання відбувається лише у випадках утруднення у дії.

Повторюючи ту чи іншу дію, людина вправляється, виконуючи її. Внаслідок цього вдосконалюється виконання нею цієї дії. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, вимагає меншого напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується. Людина усвідомлює мету дії, шлях досягнення цієї мети, техніка її досягнення функціонує сама по собі, більш або менш автоматично, без участі свідомості. Отже, вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматичному виконанні дій, називаються навичками.(406)

М. М. Фіцула визначав, що уміння – це здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок, а навички – це психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Розрізняють уміння і навички теоретичні (в їх основі – правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичні (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).

В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання у середній школі повинен обов'язково оволодіти такими загально навчальними вміннями: 1) спостерігати явища навколишнього світу; 2) думати – зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися; 3) висловлювати міркування про те, що учень бачить, спостерігає, робить, думає; 4) вільно, виразно, свідомо читати; 5) вільно, досить швидко і правильно писати; 6) виділяти у прочитаному логічно завершені частини, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними; 7) знаходити в книжці матеріал, що цікавить; 8) робити попередній логічний аналіз в процесі читання;

Уміння раціонально використовувати навчально-пізнавальну діяльність у дидактиці розглядається, насамперед, як уміння учнів власною пізнавальною діяльністю. Разом з тим уміння цієї групи виділяються за спрямованістю на різні джерела пізнання (посібники, підручники, а також карти, таблиці, картини, схеми та інші засоби наочності). (Максименко С. 410)

О. Помету та Г. Фрейман говорять, у змісті освіти, окрім знань про навколишній світ, входять знання про способи діяльності й досвід її здійснення, втілений у пізнавальних уміннях і навичках. Пізнавальні вміння в методиці навчання історії визначають як «підготовленість до свідомих і точних дій (розумових і практичних)» і «здатність учня послідовно застосовувати всю сукупність навчальних і розумових дій…при вивченні нового матеріалу, який відрізняється від раніше вивченого, при розв'язанні незнайомих пізнавальних питань і завдань».

Уміння учня показують ступінь оволодіння ним прийомами навчальної роботи. Ознакою сформованого вміння є здатність учнів переносити відомі їм навчальні або розумові дії (прийоми) в нову ситуацію, вибирати і використовувати адекватні прийоми для розв'язання оригінальних задач. У будь-якому випадку вміння завжди буде свідомою дією, адекватною цілям її застосування і змісту навчального історичного матеріалу.

Навичка – це певна сукупність дій, виконуваних з високою часткою автоматизму і індиферентних до специфіки досліджуваних питань, наприклад, до особливостей джерел знань.

У навчанні історії ні рівні автоматичних дій школярі читають, пишуть, підраховують цифрові дані в хронологічних і статистичних задачах, змальовують зображення і символи, кресліть таблиці, графіки, діаграми, користуються легендою карти у апаратом орієнтування підручника. Навички входять як складові у більш складні прийоми, наприклад: аналітичного читання тексту, складання письмових планів, тезування чи конспектування і т. п. – і виконують допоміжну роль. На основі більш простих умінь поступово формуються більш складні, узагальнені, які разом зі знаннями та ставленнями визначають рівень відповідної предметної компетентності учня.

Психологи говорять, що уміння та навички формуються в людини у процесі її навчання. У цьому процесі виокремлюють головні його фази.

Перша фаза – усвідомлення завдання та способів його виконання. Навчаючи учнів писати, їх ознайомлюють с тим, як треба виводити кожну літеру. Потім ті, хто навчається, намагається застосувати ці пояснення на практиці, тобто виконувати певні дії. У процесі подальших вправ, тобто багаторазового повторення певних дій з метою їх закріплення та вдосконалення, поступово послідовність рухів стає більш злагодженою, дії – чіткішими та більш погодженими.

Друга фаза – вправність стає досконалістю майстерністю, внаслідок тренування дії прискорюються і полегшуються, усуваються зайві рухи і зменшується напруження під час їх виконання.

Третя фаза вправності – дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, досягати певного рівня майстерності. Такий рівень розвитку навички є характерним для майстрів високого класу.

Формування вмінь та навичок починається звичайно із словесних пояснень і засвоєння правил дії. Слово включається у процес формування вмінь та навичок, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу, ритму рухів, їх системи. Головною умовою успішного формування вмінь та навичок – усвідомлення мети завдання і розуміння його змісту та способів виконання. Цього досягають через пояснення завдання, демонстрування кращих зразків виконуваного завдання та саме виконання дії.

У ході формування вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили та здібності. Не менш важливу роль в опановуванні вмінь і навичок відіграють умови навчання, правильна організація процесу вправляння: послідовність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складного завдання, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати і те, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі інтервали між вправами ведуть до згасання утворених умінь і навичок. (Максименко 408-409)

Засвоєння учнями різних способів дій, формування у них умінь (в то му числі в процесі вивчення історії) здійснюється у такій об'єктивно зумовленій послідовності:

а) засвоєння знань про спосіб виконання дії шліхом демонстрування

вчителем зразка;

б) репродуктивне відтворення знань і використання їх за зразком;

в) кількаразове повторення способу дії в подібній ситуації;

г) виконання способу дії в новій ситуації, тобто у процесі засвоєння нових

знань та умінь, виконання творчих завдань;

Таким чином, формування вмінь є теж спеціально організованим процесом.

Успішність формування пізнавальних умінь у навчанні історії залежить від цілого ряду умов. Методисти вважають, що найбільш важлива робота у цьому напрямі має проводитися у 5-7х класах, бути систематичною і послідовною. Учитель повинен чітко уявляти, яких прийомів навчальної роботи відповідно до вікових пізнавальних можливостей потрібно навчати школярів у конкретних класах, на яких темах і джерелах з давньої та середньої історії можна проводити таке навчання.

Робота над прийомом навчальної діяльності, як правило, починається з його демонстрації. Педагог називає прийом, за допомогою якого був представлений історичний факт (у його викладі чи в навчальному посібнику), розкриває зміст прийому і пояснює, чому в даному випадку був використаний саме цей прийом. При навчанні школярів більш складним прийомом учитель пояснює структуру і порядок дій: розкласти прийоми на операції, частина яких уже знайома і використовується учнями. Наприклад, для того щоб навчити учнів 7-го класу аналізувати виникнення та політичні процеси Київської Русі, послідовність діяльності вчителя може бути такою: вчитель пояснює, що аналіз – це виділення у визначеному тексті підручника, історичному документі, іншому джерелі інформації окремих частин, ознак чи події явища. Аналіз дає можливість виявити ознаки, тобто властиві, характерні риси явища. Істотна ознака – така якість, без якого явище, предмет існувати не може, перестає бути собою. Далі учитель називає і пояснює основні операції, які складають аналіз предмета і мають бути застосовувані учнями послідовно:

1. Виділити складові частини.

2. Визначте, для чого служить кожна частина.

3. Поясніть, як вони взаємодіють між собою.

4. Виділіть істотні ознаки (основні властивості).

На другому етапі формування вмінь організується серія спеціальних вправ, у яких школярі спочатку впізнають відомий прийом, пояснюють його призначення і потім за зразком відтворюють у своїх роботах. Наприклад, пояснивши правила визначення по даті століття і тисячоліття, учитель потім регулярно пропонує школярам вправи на відпрацювання відповідного вміння, включає це завдання в перевірочні роботи і тексти. План усної розповіді учні вперше бачать на дошці при вивченні нового матеріалу. Учитель звертає їхню увагу на те, що в формулюваннях, частково запозичених з історичних джерел, повніше відбивається і відкладається в пам'яті та чи інша історична подія. Цей план учні переписують у зошит і по ньому стежать за розповіддю, а потім по пунктах намагаються відновити подію яскраво й емоційно. У подальшому при вивченні тексту учні вже самостійно складають такий план за зразком чи пам'яткою. Помету, Фрейман…

1.2.Психолого-педагогічні можливості навчання історій в підлітковому віці

У підлітковому віці пізнавальні процеси зазнають важливих змін, наближаючись у своїх параметрах до «дорослого» рівня. Зокрема, дістають подальшого розвитку специфічно людські, соціально зумовлені види пізнавальних процесів: довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам´ять, мовлення, уява. Вдосконалюється регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач.

Найважливішим серед пізнавальних процесів є сприйняття – наочно-образне, просторово-часове відбиття у свідомості людини предмета, явища, яке базується на різних відчуттях (колір, звук, обсяг, форма), розуміння предмета чи осмисленні його на основі попереднього досвіду. В навчанні історії провідними аналізаторами процесу сприйняття виступають зоровий і слуховий. Звідси специфіка педагогічних вимог до організації сприйняття школярами навчального матеріалу:

1. Потрібно точно встановлювати цілі та завдання сприйняття. На початку пояснення будь-якого заняття вчитель має точно вказувати, на що звертати увагу, що варто запам'ятати, знати.

2. Аудиторія повинна бути підготовлена до сприйняття матеріалу. Учитель має бути впевнений, що його учні розуміють терміни, формули, схеми, знають попередній матеріал, інакше сприйняття неможливе.

3. Щоб сприйняття було продуктивним, необхідно викладати матеріал окремими смисловими частинами, визначаючи ознаки, етапи, риси, чітко виділяти головне, суттєве.

4. Сприйняття є більш ефективним, якщо підключені різні аналізатори, якщо учень чує мову учителя, бачить картину, предмет, документ, діє – вирішує задачі, виконує вправи.

5. Сприйняття активізується, якщо учень знає, що він буде відповідати, використовуючи цю інформацію. (Стрєльва)

Пам'ять можна охарактеризувати як психофізіологічний процес, що виконує функції запам'ятовування, зберігання, впізнавання і відтворення раніше сприйнятого матеріалу. За збереженням матеріалу пам'ять, як відомо, поділяється на короткочасну оперативну і довгострокову. За способом збереження інформації розрізняють слухову, зорову, словесно-логічну, механічну та емоційну пам'ять. Всі вони активно використовуються школярами під час засвоєння історичного змісту і пояснюють своєрідність їхніх відповідей. Як зазначає О. Пометун та Г. Фрейман, значну роль у повноцінному засвоєнні і відтворенні навчальної інформації може відігравати емоційна пам'ять. Якщо новий історичний факт у викладі вчителя чи іншого джерела викликав в учнів сильні емоційні переживання, він надовго відкладеться в їхній пам'яті. У навчанні історії важливо задіяти також можливості довільної і мимовільної пам'яті.

Одним з найважливіших методичних прийомів розвитку пам'яті учнів, а значить і ефективності навчання історії є систематичне використання раніше вивченого матеріалу під час опрацювання нового. При цьому раніше засвоєні учнями історичні знання використовуються в нових зв'язках. (Комаров)

Мислення підлітка активне, самостійне, творче, що дозволяє використати його як засіб пошукової діяльності, спрямованої на пізнання нового. Підліток набуває здатності виробляти гіпотетично-дедуктивні міркування – тобто робити умовиводи на основі висунутих гіпотез. Розвиваються вміння, необхідні для розумових експериментів, для теоретичного розв'язання задач на основі певних припущень. Специфікою цього рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв'язання зовнішніх задач, а й саме процес мислення, тобто воно стає рефлективним. (Дуткевич)

Мислення семикласників розвивається за індуктивним принципом, тобто від конкретних фактів до певних узагальнень, основою розвитку історичного мислення учнів є постійна опора на яскраві історичні образи. Одними з можливих прийомів розвитку мислення учнів у процесі навчання історії є, наприклад, складання плану параграфів підручника або використання на уроках різноманітних текстових таблиць. Процес розвитку історичного мислення у різних вікових групах учнів має свої суттєві особливості. У 6-му та 7-му класах школярі вже підготовлені до складання складного плану. (комаров)

Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь вчитись. Виробляється свідоме зосередження на певних об'єктах, що відзначається тривалістю та стійкістю щодо відволікань. Увага поділяється на стійку або нестійку, сконцентровану або розсіяну, мимовільну, довільну та післядовільну. Показником уваги підлітка можуть бути досить високими, але залежать від його особистого стану, яким йому не завжди вдається керувати. Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов'язаний з формуванням наполегливості, а її зростаюча довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.(Дитяча психологія) Методичною умовою, як а впливатиме на увагу школярів є необхідність частої зміни форм і методів навчальної діяльності на уроці. Доцільним методичним прийомом може бути яскрава розповідь вчителя, співбесіда з учнями, коментоване читання підручника з роз'ясненням незрозумілого матеріалу та відповіді на запитання вчителя або авторів підручника по ходу вивчення нового матеріалу. Для утримання уваги школярів потрібно завершити урок тим матеріалом, який вимагає кульмінації уваги учнів. (Комаров)

Уява підлітка відіграє важливі функції, як у його навчальній діяльності, так і в особистому житті. У навчальній діяльності функціонує репродуктивна та продуктивна уява. Значно розширюється зміст її образів, що зумовлено значним обсягом та різноманітністю навчального матеріалу. Вміння користуватися образами репродуктивної уяви дозволяє підлітку краще відтворювати засвоєний матеріал. Уява буває трьох видів: репродуктивна (відтворююча), творча і фантастична. У вивченні минулого особливого значення набуває здатність школярів на основі опису в підручнику, розповіді вчителя чи картини уявити собі історичні предмети, місце чи дії учасників подій, тобто здатність до репродуктивної уваги.

1.3. Дидактичні умови формування розумових умінь та навичок у семикласників в процесі навчання історії

Дидактичними умовами є сукупність організаційних форм, методів, прийомів, засобів координації навчальних і виховних впливів на учнів. Метою є створення сприятливих можливостей та стимулів до саморозвитку сукупності особистісних здібностей та якостей, розумових умінь та навичок .

І. Лернер докладно охарактеризував пояснювально-ілюстративний метод, репродуктивний, частково-пошуковий або евристичний, дослідницький та метод проблемного викладу.

Пояснювально-ілюстративний метод полягає в тому, що внаслідок діяльності педагога учні сприймають ті чи інші факти, процеси, явища та фіксують їх у своїй пам'яті. При цьому сприймання організується шляхом поєднання слова вчителя підручника, тематичних карт та інших наочних посібників. В цьому випадку наочність може виступати джерелом нових знань та уявлень про історичні події, процеси та явища, способом розвитку мислення учнів і розуміння існуючих причинно-наслідкових зв'язків, способом інструктажу, повторення, узагальнення, систематизації та порівняння, способом контролю знань, умінь та навичок. Саме в молодших і середніх класах має переважати натуральна наочність. У процесі аналізу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а й проводять з ним певну розумову роботу: пояснюють зміст ілюстрації, порівнюють їх, роблять узагальнення. (Пометун)

Проблемний виклад полягає в тому, що вчитель сам ставить і розв'язує проблему, розкриваючи при цьому шлях її розв'язання. Він являє собою цілу низку дій учителя: від конструювання проблемної ситуації шляхом формування навчальної проблеми до показу зразка її розв'язання через проблемний (розмірковуючий) виклад. Учні знайомляться не тільки зі змістом навчальної інформації, а й засвоюють спосіб наукового пізнання, процес пошуку істини.(Турянська)

Евристичний метод або ж евристична бесіда – це діалогічний прийом проблемного методу навчання, за якого вчителем створюється проблемна ситуація з наступним розв'язанням проблеми, але вже з допомогою учнів. При цьому вчитель своїми питаннями пошукового характеру наче розділяє єдиний шлях розв'язання проблеми на кілька смислових частин, допомагаючи учням зорієнтуватися і правильно обрати напрям пошуку рішення. Учні висувають гіпотези, наводять аргументи на користь того чи іншого судження, аргументуючи свою точку зору. Зростає рівень пізнавальної активності учасників бесіди, ефективність процесів мислення й засвоєння підвищується.

Дослідницький метод – це прийом організації самостійної розумової діяльності учнів в умовах проблемної ситуації. Учні максимально активні й самостійні, самі формулюють проблему, висувають гіпотезу і обґрунтовують її доведення фактами, дібраними з різноманітних джерел. Форми організації творчо-пошукової діяльності можуть бути як індивідуальні, так і групові. Серед групових форм роботи на уроках історії ефективними є навчальний мозковий штурм, ділові ігри: «Точка зору», «Компетентність», «Лови помилку»; прес-конференція, театралізація тощо. Індивідуальні форми організації творчо-пошукової діяльності учнів можна використати такі ігри «Так – ні», «Мандрівка на машині часу» та ін.

Бабанов К. В. вважав, що під час навчання такі розумові операції як аналіз – розчленування явища на складні частини, та синтез - з'єднання цілого з частин розвиваються протягом всього шкільного курсу і базується на сформованому в початковій школі умінні емпірично поділяти різноманітну інформацію(текст, розповідь вчителя), відтворювати основні частини почутого. В 7-му класі йде аналіз сутності явища, події з визначенням причин, суті і сутності їх значення, аналіз навчальних завдань компонентах.

Для визначення рівня розвитку здібностей учнів до класифікації та аналізу може бути використана методика «виключення поняття»: учням пропонуються картки з 17 рядками слів. У кожному рядку чотири слова, об'єднані загальним речовим поняття, а п'яте до нього не належить. За 5 хвилин учень має знайти ці слова і виокремити їх. Наприклад:

Селяни, слов'яни, ремісники, торговці, ченці

Анти, авари, склавини, венеди, поляни

Смерди холопи, челядь, ізгої, бояри

Ясак, полюддя, уроки, подимне, відробітки

Кий, Олег, Ігор, Святослав, Володимир

Бабанов К. В. наводить основні дидактичні прийоми, за допомогою яких здійснюється формування вмінь:

• демонстрація вчителем зразка аналізу історичних подій і явищ;

• закріплення основних моментів аналізу у схемі;

• аналіз учнями історичних подій і явищ за визначеною схемою;

• складання учнями плану аналізу конкретного явища або структурно-логічної схеми події чи історичного явища;

• здійснення аналізу за допомогою узагальнюючих таблиць, наприклад, «Народні виступи в Київській Русі»;

Рік	Місце	Причини	Хід	Результат

Дидактичним прийомом так і розумовим вмінням є узагальнення, суть якого полягає у визначенні загальних, суттєвих ознак, характеристиці, формулюванні понять, законів, провідних ідей предмета, що вивчається. Для виявлення здатності учнів до узагальнення, а також аналізу частіше за все використовується методика «Виявлення загальних понять». Учням пропонується завдання з 20 рядками слів, у кожному з них набір із 5 слів, два з яких найбільше з ним пов'язане. Завдання учня – знайти в кожному рядку по 2 слова, які найбільше відповідають загальному поняттю, і підкреслити їх. Час на виконання роботи – 10 хвилин. Приклад:

1. Дружина (князь, зброя, земля, військо, закон).

2. «Руська Правда»(книга, закон, власність, Ярослав, земля).

3. Верв (община, данина, територія, ліс, вірування).

Розвиток уміння узагальнювати здійснюється такими методами і прийомами: повторювальна бесіда (узагальнююча евристична бесіда за суттєвими ознаками, робота з підручником, робота за узагальнюючою схемою, таблицею), розв'язання пізнавальних задач (оглядова лекція).

У час різних суспільних змін потрібні люди, здатні приймати нестандартні рішення, критично мислити. Але сучасна школа ще зберігає традиційний підхід до засвоєння знань. Часто навчання зводиться до пасивного запам'ятовування програмного матеріалу. Повторення одних і тих самих дій знижує інтерес до навчання. Діти позбавляються радості відкриття нового, втрачають здатність мислити. Уміння мислити формується у школярів стихійно. Немає жодного предмета, який би цілеспрямовано навчав дітей мислити, мислити самостійно, творчо, нестандартно. Тому вчителям доцільно в процесі викладання застосувати технологію формування цілісної системи наукових понять, що є основою розвитку логічного мислення школярів.(Горішний З. Розвиток логічного мислення школярів)