ОДІСЕЯ

і?» Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:

«Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,

Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,

В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

155] «Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо - те, що сказав ти,

Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,

Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,

Я б і йому розказав, з якою мене ти любов'ю

Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!»

160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий

Злинув, великого в кігті свої на подвір'ї схопивши

Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли

Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч

Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,

165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.

Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,

Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?»

Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,

170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.

Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:

«Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове

Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.

Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,

175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,

Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,

В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз

Дома лиху він усім женихам затіває погибель».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

180] «Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,

Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!»

Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні

Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, -

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.

В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.

Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:

195] «Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання

Виконать? Ми ж пов'язані узами дружніми здавна,

З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.

Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.

Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,

200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,

Щоб не почав частувать, - якнайшвидше я їхати мушу».

Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш»

Як би то виконать краще йому товариське прохання.

Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:

205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,

Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки -

Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,

1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:

«Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,

210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.

Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, -

Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.

Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе

Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже».

215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих

В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.

А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:

«Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,

Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу».

220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,

До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.

Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,

Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього

Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,

225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,

Що, проживаючи в Пілосі - матері кіз та овечок,

Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.

Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,

Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,

Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно

Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі

В'язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки

Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно

Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.

Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки

В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї

Він богорівному і молоду свому братові жінку

В дім упровадив, а сам - до іншого краю подався,

В Аргос, на коні багатий, - це там йому доля судила

240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.

Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;

Двох могутніх синів - Антіфата і Мантія - мав він,

А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;

Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,

245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий

Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.

В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.

Двоє синів - Алкмеон з Амфілохом - родилися в нього,

В Мантія теж було двоє синів - Поліфід був із Клітом.

250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,

Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.

А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті

Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.

До Гіпересії він, посварившись із батьком, від'їхав.

255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.

Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,

До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме

Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,

Став біля нього він близько і слово промовив крилате:

260] «Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,

Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того

Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, -

Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:

Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?»

265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.

Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;

Звали, вірніш, - бо тепер десь лихою він смертю загинув.

Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім

270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати».

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

«Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши

Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,

Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.

275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери

Втік я. Тепер моя доля - між люду чужого блукати.

Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,

Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

280] «Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.

Йди вже до нас, - що маємо, тим і тебе почастуєм».

Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа

Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.

Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,

285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе

Теоклімена. Причали негайно гребці відв'язали.

А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.

Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,

290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив'язали

Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.

Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.

Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі

Міг допливти корабель по водах солоного моря.

295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,

І богосвітлу Еліду, де плем'я епеян владарить.

До островів скелястих повів Телемах корабель свій:

30(1 Думав одно лиш - уникне він смерті чи зовсім загине.

Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині

Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,

305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно

Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.

«Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші

Товариші! Із світанком у город я маю податись

Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.

310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно

Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду

Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.

Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,

Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;

315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, -

Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.

Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.

Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:

З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних

320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,

Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:

Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,

Різати й смажити м'ясо, вино розливати по кубках -

Все, що на службі в заможних людина виконує проста».

з" З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе

Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,

Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.

330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,

А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,

Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, -

Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,

Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м'яса.

335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш -

Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.

А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,

Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння

1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею».

340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

«О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,

Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!

Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.

Задля утроби проклятої безліч доводиться людям

345] Лиха терпіти - й блукання, і злидні, і всяке нещастя.

А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,

То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,

Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, -

Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,

Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?»

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

«Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.

Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно

Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.

355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від'їхав,

І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю

Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.

З жалю за сином такою умерла вона жалібною

Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,

збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.

Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,

Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,

Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,

Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.

365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,

А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,

Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,

Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,

Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала

370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.

Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні

Благословляють мене у справі, якою займаюсь.

З неї-бо їм я і п'ю, ще й людей достойних частую.

Від господині ж нічого привітного вже не почути

375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш

З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило

Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,

Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою

Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце».

380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,

Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.

Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,

Чи зруйнували напасники широковуличне місто,

385] Де проживав твій батько з шановною матір'ю разом,

Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,

А вороги тебе раптом на свій корабель захопили

І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа».

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

390] «Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,

Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся

Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,

Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого

Спати лягать завчасу, - ще довгий нам сон надокучить.

395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,

Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку

Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.

Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем

І один одному згадувать в дружній розмові печальні

400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха

Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.

Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.

Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,

Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.

Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.

На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.

Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,

Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.

А як постаріє в їхній країні людське покоління,

410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить -

Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.

Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.

Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько

Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.

415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,

І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.

В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:

420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них

Ложем із нею й коханням з'єднався. А легко звести цим

Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.

Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,

І показала на батьківський дім вона високоверхий.

425] «Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.

Я - Арібанта дочка, що в великих купався достатках.

Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,

В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,

Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа».

4!0] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з'єднався:

«Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,

Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий

Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі».

Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:

435] «Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли

З клятвою - цілу й здорову мене довезти аж додому».

Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.

Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,

Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:

440] «Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших

Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись

Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого

З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними

Путами зв'яже мене, та й вам приготує загибель.

44<; В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.

А як наповните свій корабель ви усяким припасом,

Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,

Золота я захоплю, що під руку мені попадеться,

Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:

450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.

Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.

На корабель я його приведу, і стократну ціну ви

Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши».

З цими словами вернулась вона у дім мого батька.

455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, -

Різних товарів багато в місткий корабель закупили.

А завантаживши свій корабель крутобокий, щоб їхать,

Вісника зразу ж послали до жінки - про це їй сказати.

Вельми хитрющий прийшов чолов'яга у дім мого батька,

460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.

Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях

Те розглядали намисто, в руках його важили власних

І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.

Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.

465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.

В передпокої знайшла на столах вона кубки, - недавно

Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;

Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.

Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,

470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.

Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.

Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,

Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.

Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,

475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.

Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.

А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,

Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, -

Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,

480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим

Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.

Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, -

Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.

Так і оцю я країну побачив своїми очима».

485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:

«Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно

Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.

Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив

Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив

490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив

Вдосталь, - живеться у нього тобі непогано. А я от

Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!»

Так між собою вони провадили стиха розмову.

Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,

і'5] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші

Товариші Телемаха дійшли й відв'язали вітрила,

Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.

Кинули котву камінну, причали міцні закріпили

І повиходили всі на берег шумливого моря,

500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:

«Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,

Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,

505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.

Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру

Учту з печенею вам і солодким вином улаштую».

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

«Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого

510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?

Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?»

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати

В нашу оселю, - гостинності нам не бракує. А зараз

515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі

Ти не побачиш, - не часто з світлиці униз вона сходить

До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.

Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, -

Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, -

520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.

Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше

Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.

Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,

Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу».

525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч

Яструб, провісник швидкий Аполлонів, - тримаючи в кігтях,

Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху

Пір'я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.

Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.

530] Взявши за руку його й на ім'я називаючи, мовить:

«Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.

Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.

Роду, що владним більше від вашого був би, немає

В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші».

535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!

Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато

Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим».

І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:

540] «Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше

З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.

Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,

Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся».

В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:

545] «Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,

Я піклуватимусь ним, - гостинності нам не бракує».

Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія

Товаришам з ним іти і причали усі відв'язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.

550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,

Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям

Із-під помосту. Гребці ж відв'язали причали, зштовхнули

З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.

Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.

555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки

Він не дійшов до подвір'я, де безліч свиней ночувало

Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

ЗМІСТ ШІСТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.

УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ

Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом

Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,

А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.

Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі

5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий -

Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,

І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:

«Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, - якийсь твій товариш

Чи із знайомих хто-небудь, - не гавкають чуйні собаки,

10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую».

Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий

Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився

Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він

Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,

15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,

Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.

Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає

Сина, який з чужини по десятому році вернувся,

Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, -

20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий

І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.

Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате: