Фінансування бюджетного дефіциту

Як було визначено вище, особливість сучасної фіскальної політики полягає в тому, що її метою є не збалансування бюджету, а стабілізація економіки. Тому в умовах економічного спаду застосовується стимулювальна фіскальна політика, яка породжує два взаємопов’язаних наслідки. З одного боку, державний бюджет стає дефіцитним, з іншого — виникає необхідність залучення коштів для фінансування бюджетного дефіциту.

Існує три основних джерела фінансування бюджетного дефіциту: внутрішні державні позики, зовнішні державні позики та грошова емісія^. Для отримання внутрішньої позики уряд виходить на відкритий ринок як продавець державних боргових зобов’язань, які називаються облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). Покупцями ОВДП можуть бути фізичні та юридичні особи, тобто домогосподарства і підприємства, у тому числі комерційні банки або інші фінансові установи, які мають тимчасово вільні кошти. За рахунок виручки від продажу ОВДП уряд отримує в борг необхідну суму грошей. Зовнішні позики можуть надаватися уряду міжнародними фінансовими організаціями, іноземними урядами та приватними одиницями як у формі прямих кредитів, так і через закупівлю облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП).

Дефіцитне фінансування, яке спирається на державне запозичення, називається борговим фінансуванням. Відносна перевага боргового фінансування полягає в тому, що воно не є інфляційним. Але вадою боргового фінансування є те, що воно створює державний борг, який з часом необхідно повертати та ще й сплачувати проценти, що пов’язані з його обслуговуванням.

Згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи й ті боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які бере на себе уряд. Тому в Україні розрізняють державний прямий борг і гарантований борг.

Оскільки державні позики є внутрішніми і зовнішніми, то і дер­жавний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу. Внутрішній державний борг являє собою заборгованість уряду домогосподарствам і підприємствам даної країни, які володіють державними борговими зобов’язаннями, тобто ОВДП. Зовнішній державний борг — це заборгованість уряду перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Уявлення про державний борг України дає табл. 12.2.

Таблиця 12.2 показує, що за 2000—2003 рр. державний борг України (основна сума) суттєво не змінився. Це свідчить про те, що його утворення та нарощування відбулося в попередній, тобто кризовий період. Але абсолютний обсяг державного боргу не може повною мірою відображати рівень боргового тягаря держави. Здатність держави нести борговий тягар залежить і від масштабів національної економіки, які проявляються через обсяг ВВП. Тому для визначення рівня державного боргу застосовуються відносні показники: відношення борг/ВВП і відношення суми обслуговування боргу (процентні платежі) до ВВП. Як видно з даних табл. 12.2, за аналізований період відношення борг/ВВП має тенденцію до зниження. За цей період державний прямий та гарантований борг зменшився на 15,9 пункту, тобто від 45,3 % до 29,4 % до ВВП.