1Tripilska_kultura

40.Монголо-татарська навала. відносно сучасна назва історичних подій, які відбувалися у XIII-XIV ст. на землях Русі. Під час цих подій відбулися значні зміни в суспільному і державному устрої тодішнього Великого князівства Руського, в результаті яких воно було включена в структуру царства Ординського, найбільшої держави світу тих часів.Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237—1241 роках. Протягом зими 1237—1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Південним і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі.Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням. Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординське іго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

41.Політичне становлення Гетьманщини після смерті Б.Хмельницького. У вересні 1659 р. обрала Ю.Хмельницького (1659-1663). Були відновлені стосунки з Москвою, і незабаром новий гетьман підписав з представниками російського уряду Переяславські статті, які здебільшого, за деякими винятками, відтворювали договір 1654р. Але слабкий і недалекоглядний політик Ю, Хмельницький став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Зокрема, у жовтні 1660 р. на Правобережній Україні, коли козачі полки разом з 20-тисячною російською армією В. Шереметьєва вели тяжкі бої з поляками, Ю.Хмельницький підписав з представниками Речі Посполитої Слободищенський (Чуднівський) трактат, ініціаторм якого був І. Виговський. За дією угодою українські землі мали повернутися до Польщі на правах автономії. Україна при цьому позбавлялася політичної незалежності та права зовнішньополітичних зносин.Спроби поляків за допомогою війська Ю.Хмельницького захопити Лівобережну Україну обернулися катастрофою для козаків. У 1662 р. під Каневом під час відступу та переправляння через Дніпро на правий берег половина війська загинула. Оскільки нова угода з Польщею викликала глибоке обурення на обох берегах Дніпра, Ю. Хмельницький у 1663 р. зрікся гетьманської булави і постригся в ченці. На Правобежній Україні, яка вже була повністю окупована поляками, гетьманом обрали переяславського полковника П.Тетерю (1663-1665). Одночасно лівобережне козацтво,яке після Чуднівської угоди фактично не визнавало влади Ю. Хмельницького, обрало наказним гетьманом Я. Сомка. А незабаром у червні 1663 р. на "чорній раді" (за участю селян і рядових козаків) у Ніжині гетьманом обирають І.Брюховецького (1663-1668). Так завершився невеликий за часом (1648-1663) перший період існування Гетьманщини. Його називають Гетьманським, оскільки козацька держава Військо Запорозьке функціонувала в завершеному вигляді, а влада гетьмана поширювалась і на Правобережну , і на Лівобережну Україну.

42.Політична діяльність Центральної ради. В діяльності Української Центральної ради (УЦР) можна умовно відокремити два періоди - до і після прийняття III Універсалу. Перший період був періодом відносного розквіту УЦР, під час якого вона виступала організацією, завданням якої було вивести українську націю з суспільних катаклізмів, характерних для початку XX століття та відродити втрачені на протязі панування Російської імперії адміністративно-територіальні ознаки. З цією метою було прийнято I та II Універсали. Діяльність УЦР на першому етапі виявила три основних чинники, які значною мірою вплинули на подальший розвиток подій та поступовий занепад цього органу влади. Цими чинниками є:- різнорідність політичних сил, представлених в раді;- брак компетентності та чіткої внутрішньої організаційної єдності членів ради; - "інтернаціоналізм" у психіці більшості членів ради. Другий період діяльності УЦР характеризується поступовим її занепадом. Взаємовідносини з Радою народних комісарів Росії швидко переросли у стан відкритої війни. Більшовицька Росія не хотіла визнавати УЦР. Рада ж у відповідь не визнавала Раднарком центральною владою і, прийнявши 7 листопада 1917 р. III Універсал, стала головною перешкодою для Раднаркому Росії у реалізації її планів.Основні напрямки політичної програми УЦР:· Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.· Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.· Співпраця з Тимчасовим урядом.· Надання національним меншинам рівних політичних прав,

43.Прийняття Християнства. Кінець Х століття – на теренах сучасної України формується могутня держава Русь ( це вже історики ХІХ століття додали «Київська» ). Після безуспішних спроб зробити об'єднавчим фактором язичництво, Володимир Великий (978-1015) вирішив запровадити на Русі християнство. Адже князя і його державу «не сприймали» в Європі за рівню, не приймали до «родини християнських володарів», де «батьком» вважався імператор Візантії, правитель Болгарії - «сином» та ін. Володимир після охрещення став вважатися його «небожем». Ось такі цікаві звичаї середньовіччя!Потрібно відмітити, що в Х столітті перед Володимиром не стояло питання вибору між католицькою і православною церквою ( як зараз багато необізнаних людей помилково вважає). Адже конкретного поділу ще тоді й близько не було, Візантія вважалася Східною Римською імперією, яка вціліла, на відміну від Західної, що загинула під ударами варварів. Суть вибору віри полягала у виборі церкви, яка б краще могла служити київській владі і була, так би мовити, «престижнішою» на той час. А велич і могутність Візантії тоді була беззаперечною в усій Європі.Отож, з 988 р. Володимир почав планомірно насаджувати ( а інакше не скажеш ) християнство. Першим був Київ, далі – найближчі поселення. А до віддалених городищ нова віра не доходила ще віками. Можна впевнено сказати, що Скала як околиця Русі остаточно перейшла в лоно християнства десь аж у кінці ХІІ – на початку ХІІІ століть. На жаль, точніших відомостей ми не маємо, як і не маємо відомостей, якихось історичних згадок про стан церковних справ аж до кінця ХV століття. Час знищив все Ось так наші предки противилися новій вірі. Воно й не дивно. Адже люди по своїй суті – консерватори, ми цінуємо минувшину, вона нам дуже дорога та рідна. І навіть якщо нововведення виявляться мудрими та потрібними , опір якоїсь частини людей завжди присутній. Така людська сутність.

44.Зовнішня і Внутрішня політика І Виговського. Гадяцький договір. Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу, вибраного Б. Хмельницьким. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою.Подвійна політика Москви остаточно переконала І. Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири. Із весни 1658 р. в Межиріччі протягом кількох місяців тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік від Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:-Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;- федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;- на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно;- гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;- польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні; - козацький реєстр повинен був становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;- церковна унія мала бути скасована. Водночас п'ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;- дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.

45.Політика десталінізації на Україні. Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, голова Міністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков, прем'єр-міністр Радянського Союзу.Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в'язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане, а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград.

46.Антське державне утворення. Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.

47.Лютнева революція і створення УЦР. 7 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський — відомий український історик і політик. Видатними діячами УЦР стали також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.

48.Політика «Українізація» Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя.Під час громадянської війни в 1917-20 роках на півдні колишньої Російської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак, на більшій частині сучасної території України до влади прийшли більшовики. З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації — заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті і сфері культури. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП (б) У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Усі робітники і службовці підприємств і установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.У липні 1930 року президія Сталінського окрвиконкому ухвалила рішення «притягати до кримінальної відповідальності керівників організацій, формально відносяться до українізації, що не знайшли способів українізувати підлеглих, які порушують чинне законодавство у справі українізації». Українізувалися газети, школи, вузи, театри, установи, написи, вивіски і т. д. В Одесі, де учні-українці становили менше третини, були українізовані всі школи. У 1930 р. в Україні залишалося тільки 3 великі російськомовні газети.Однак у постанові ЦК КП (б) У від 19 квітня 1927 вирішено «визнати особливе значення російської мови». У наступні роки, зокрема починаючи з 1930, в партійних колах посилюється активне протистояння українізації. У 1932—1933 роках українізація була тимчасово припинена.

49.Соціально-економічний устрій Київської Русі. Політична і військова могутність Київської Русі трималася на міцному фундаменті — процвітаючому господарстві. Землеробство і скотарство не тільки забезпечували населення продуктами харчування і сировиною, а й дозволяли постачати їх за межі країни. Промисли, насамперед мисливство і бортництво (бджолярство), дозволяли руським купцям постійно постачати на зарубіжні ринки хутра, мед і віск.Землеробство було провідною галуззю давньоруської економіки й досягло високого на той час рівня розвитку. Основними зерновими культурами в Київській Русі було жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.Для обробітку землі застосовувалися різні системи, залежно від ґрунту і кліматичних умов. У лісовій, зоні застосовували пересічну систему. Ліс вирубувався, пні корчувалися і все спалювалося. У лісостепових і степових районах використовували перелогову систему. Розорювали вільні ділянки землі й засівали. Коли земля виснажувалася, залишали її на кілька років під випас худоби — для відновлення родючості. Поряд із землеробством розвивалося скотарство. Загалом розводили коней і волів, яких використовували для якісного обробітку землі, овець і кіз, які забезпечували селян м'ясом, хутром і вовною.Худобу випасали з весни до осені на луках, лісових галявинах, перелогових землях і в степу. На зиму для неї запасали сіно й зерно. Узимку молодих тварин тримали в житлових приміщеннях, щоб не замерзали.Серед промислів досить розвинутими були мисливство й рибальство. Для полювання в густому лісі лук був мало ефективним, тому використовували ловецькі ями, пастки, силки (петлі) тощо.Великих успіхів було досягнуто в металообробці. Руські ковалі із заліза, яке «варили» у невеликих донницях, виготовляли різноманітні сільськогосподарські знаряддя праці, власні ковальські інструменти — молоти, кліщі тощо, почали виробляти власну зброю.

50.Утворення Литовського князівства. Литовське князівство — державне утворення на території литовських племен, що виникло на початку ХІІ ст. Згодом на базі Литовського князівства сформувалось Велике князівство Литовське.Останнім князем Литовського князівства (лат. DUX Lithuaniae) був Вітовт Великий. Він став володарем князівства 1392 року, після закінчення громадянської війну у ВКЛ та підписання Острівської угоди.В результаті угоди польський король та литовський князь Яґайло, уступав князівство Вітовту. Починаючи з 1397 року князівство мало статус староства, та зрівнювалось у правах з Жемайтійським князівством (староством).Тоді ж офіційна назва об'єднаної Литовсько-Руської держави стає Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.1413 року - після підписання Городельської унії, Вітовтом була проведена адміністративна реформа, в результаті якої Литовське князівство припинило своє існування, ставши частиною новоствореного Віленського воєводства.

51.Розпад СРСР.Політичні процеси на Україні. Після поразки путчу розпад СРСР прийняв неконтрольованого характеру. Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Латвія, Литва та Естонія стали повністю незалежними державами, їх офіційно визнала влада СРСР. Грузія, Вірменія, Україна і Молдова також прагнули проводити повністю незалежний курс..Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР як «суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Згодом було погоджено спільну заяву про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), щоб дати змогу приєднатися до неї іншим республікам. 21 грудня 1991 на зустрічі в Алма-Аті глави 11 колишніх республік СРСР підписали Декларацію у підтримку Біловезьких угод і заявили про створення Співдружності Незалежних Держав з координуючими функціями і без будь-яких спільних законодавчих, виконавчих чи судових органів. Від участі в СНД ухилилися республіки Прибалтики, а також Грузія (яка увійшла туди пізніше, але згодом знову вийшла). У зв'язку з припиненням існування СРСР, 25 грудня 1991 о 19 годині Президент СРСР М. С. Горбачов виступив на телебаченні, заявивши про складання своїх повноважень "з принципових міркувань". Радянський союз остаточно припинив своє існування 26 грудня 1991, коли саморозпустилася Рада Республік Верховної Ради СРСР - останній союзний орган.

52. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Українські землі з самого початку існування литовської держави приваблювали литовських князів. Литовське князівство утворилось у ХШ ст. в результаті розкладу первіснообщинного і зародження феодального суспільства. Його засновником і першим князем був Міндовг (1230-1263). У середині ХНІ ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Ставши на чолі литовського племені, він захопив так звану Чорну Русь над Німаном і переніс до Новгородка свою столицю. На початку 1260-х років Міндовг спробував захопити Чернігово-Сіверщину, але не встиг здійснити своїх задумів. Після його смерті в 1263 році державна влада в Литві ослабла, і експансія на слов'янські землі на деякий час припинилась. Але вже на початку XIV ст. з'явився новий "збирач" земель, засновник нової династії князь Гедимін (1316-1341), котрий поклав початок новій династії і новій експансії в Україну. Швидке зростання Литовської держави починається якраз за часів Гедиміна.. Менше ніж за століття Литва перетворилась на сильну воєнну державу, готову до дій на два фронти: до протистояння німецьким лицарям та до наступу на ослаблені руські землі.

53 Зовнішня і Внутрішня політика І Виговського. Гадяцький договір. Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу, вибраного Б. Хмельницьким. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою.Подвійна політика Москви остаточно переконала І. Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири. Із весни 1658 р. в Межиріччі протягом кількох місяців тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік від Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:-Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;- федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;- на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно;- гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;- польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні; - козацький реєстр повинен був становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;- церковна унія мала бути скасована. Водночас п'ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;- дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.

54.Перший універсал ЦР. I Універсал 10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.Умови І Універсалу:-Проголошення автономії України в складі Росії;-Джерелом влади в Україні є український народ;-Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);-Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді.

55.Історичне значення Київської Русі. Київська Русь – могутня європейська держава, одна із найбільших в світовому колі держав середньовіччя. Вона започаткувала міцний буфер між азійським сходом і европейським заходом, стала першим захисником европейських держав від кочових, войовничих племен сходу. Руська держава зросла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав, зокрема європейських.Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема - мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України.Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської, а не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно-східні князівства підпорядковувались, залежали від столиці Києва, а Москви на той час небуло.

56.Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Українські землі з самого початку існування литовської держави приваблювали литовських князів. Литовське князівство утворилось у ХШ ст. в результаті розкладу первіснообщинного і зародження феодального суспільства. Його засновником і першим князем був Міндовг (1230-1263). У середині ХНІ ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Ставши на чолі литовського племені, він захопив так звану Чорну Русь над Німаном і переніс до Новгородка свою столицю. На початку 1260-х років Міндовг спробував захопити Чернігово-Сіверщину, але не встиг здійснити своїх задумів. Після його смерті в 1263 році державна влада в Литві ослабла, і експансія на слов'янські землі на деякий час припинилась. Але вже на початку XIV ст. з'явився новий "збирач" земель, засновник нової династії князь Гедимін (1316-1341), котрий поклав початок новій династії і новій експансії в Україну. Швидке зростання Литовської держави починається якраз за часів Гедиміна.. Менше ніж за століття Литва перетворилась на сильну воєнну державу, готову до дій на два фронти: до протистояння німецьким лицарям та до наступу на ослаблені руські землі.

57.Діяльність українських політичних партій.революція 1905-07рр. Революційні події в Україні у цей час слід розглядати за такою схемою:страйкова боротьба робітників у першій половині 1905 р. - виступи селянства - повстання на флоті та в армії - активізація національного руху - піднесення загальної революційної хвилі восени 1905 р.На окремих фактах виступів робітників, селян, солдатів, інтелігенції рекомендуємо розкрити основні характерні риси їхньої боротьби. Під впливом кривавої розправи 9 січня над мирною демонстрацією робітників у Петербурзі взимку і навесні піднімається хвиля робітничих страйків в Україні. Основним гаслом пролетарських виступів було: "Геть самодержавство!". Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях.Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких. садиб. Характерним, наприклад, був випадок на хуторі Михайлівському в лютому 1905 р., коли селяни розгромили маєток і цукровий завод Терещенка. Однак окремі виступи селян були більш організовані. Так, 18 грудня того ж року в селі Великі Сорочинці був створений селянський комітет, який віддав розпорядження не сплачувати податків, не надсилати новобранців до війська і закрив шинки. Комітет керував і обороною селян від урядових військ. Нерівна кривава боротьба в Сорочинцах була описана В.Г.Короленком у нарисі "Сорочинська трагедія".Вперше захиталася надійна раніше опора царизму - армія. 14-15 червня 1905р. вибухнуло повстання на броненосці "Потьомкін". В листопаді на севастопольському рейді повстали матроси 12-ти кораблів Чорноморського флоту, на чолі яких став лейтенант Петро Шмідт. 18 листопада в Києві відбувся виступ саперів на чолі з підпоручиком Борисом Жаданівським.