УДК: 339.9

Заремський Б.В.

Асиметрії інноваційного розвитку світової економіки

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

The paper examines the main trends and characteristics of the innovation process in a global environment, analyzes the peculiarities of technological asymmetries in world economy. On the basis of generalization of statistics the key trends and directions of innovative development of the global economy are identified.

Key words: innovation development; the technological gap; global asymmetry

У роботі досліджуються основні тенденції та особливості розвитку інноваційного процесу в глобальному середовищі, аналізується специфіка технологічних асиметрій системи світового господарства. На основі узагальнення статистичних даних визначено ключові тенденції й напрями інноваційного розвитку світової економіки.

Ключові слова: інноваційний розвиток; технологічний розрив; глобальні асиметрії

Ринкова економіка і сучасний науково-технічний прогрес в усіх сферах виробничої та невиробничої діяльності суспільства докорінно змінюють соціальні, економічні, техніко-технологічні, організаційні й екологічні умови його життєдіяльності, з одного боку, і визначають зрештою стабільність, конкурентоспроможність та ефективність національної економіки, життєвий рівень населення країни, його соціальне і духовне обличчя, з іншого. Водночас процеси інтернаціоналізації, що прискорюють темпи науково-технологічного та інноваційного прогресу і розширюють масштаби використання його результатів, як і формування загальносвітового конкурентного середовища та функціонування транснаціональних компаній, також справляють дедалі зростаючий вплив на стан, структуру й ефективність національного господарства та окремих його галузей, міжгалузевих комплексів та підкомплексів. За умов постійного посилення ролі інноваційних технологій та поширення впливу глобалізаційних процесів на дану сферу суспільно-господарської діяльності особливої актуальності набуває аналіз особливостей розвитку глобальної інноваційної сфери.

Аналіз сучасної системи світового господарства свідчить про значну різноманітність й багатоваріантність її складових частин. Разом з тим, не дивлячись на відмінності як у моделях економічного зростання національних економік, так і у механізмах їх інтеграції до глобальних процесів, в останні роки спостерігається певна конвергенція національних стратегій – на сьогодні інновації визначені пріоритетом розвитку не тільки високорозвиненими, але й багатьма низькорозвиненими країнами [1; 2; 3]. Це пов’язано, перш за все, з переходом до інноваційної парадигми економічного зростання, за якої наукоємні технології стають ключовою складової економіки.

Результатом активізації інноваційної діяльності у всіх країнах світу стало значне збільшення ролі високотехнологічних галузей в економічному розвитку – обсяг доданої вартості, створеної у наукоємних галузях, за період з 1992 по 2007 збільшився вдвічі й досяг майже 16 трлн. дол. США, що становить близько 29% світового валового продукту, проти 26% у 1992 році [3, c. 6-26]. Відбувається також й інтенсифікація міжнародної торгівлі наукоємною продукцією, що свідчить про посилення глобалізації науково-технологічної сфери: так, якщо обсяги виробництва наукоємної продукції в світі за період 1995-2008 збільшилися в 2 рази, то обсяги торгівлі цією продукцією за цей самий період збільшилися в 3 рази [3, c. 6-27].

Разом з тим, аналіз особливостей інноваційного розвитку світової економіки свідчить про нерівномірність в доступі країн до досягнення науково-технічного прогресу [3; 4]. При цьому слід враховувати, що розвиток технологий й, відповідно, науково-технологічна неоднорідність світу, на сьогодні, визначають світогосподарську структуру та міжнародний розподіл праці. Інноваційно-технологічна модель формування конкурентних переваг в розвинених країнах надає їм новий ефективний засіб захисту від конкуренції і створює можливості стягувати технологічну квазіренту та створювати так звані квазімонополії відносно технологічних аутсайдерів, стратегія розвитку яких ґрунтується на використанні традиційних факторів виробництва. Це, в свою чергу, забезпечує створення технологічного розриву між країнами, який і зумовлює структуру системи міжнародного поділу праці. За цих умов забезпечується подальше підсилення позицій країн-лідерів та відставання периферійних країн, що дозволяє говорити про ефект технологічного відриву та технологічної залежності, яка дає країнам-лідерам можливість для подальшого фінансування власного технологічного розвитку.

Свідченням поглиблення технологічного розриву між країнами може служити чітка спеціалізація високорозвинених країн на високотехнологічній продукції – на США, Японію та ЄС припадає 55% світового експорту даної групи товарів, при цьому майже 60% експорту цих країн спрямовується у розвинуті країни, що створює ефект «технологічної ізоляції» інших країн. Разом з тим, слід зазначити, що за останні роки ці країни дещо втратили свої позиції – 55% світового експорту у 2008 році проти 64,5% у 1995 році, причиною чого стало зміцнення позицій країн Південно-Східної Азії – Китаю та групи Азія-9 (Індія, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Таїланд та В’єтнам), чия частка у світовому експорті високотехнологічної продукції зросла з 15,2% у 1995 році до 28% у 2008 році. В групі низькотехнологічної продукції США, Японія та ЄС при цьому займають значно слабші позиції – у 2008 році на них припадало 31,6% світового експорту проти 43,7% у 1995 – ця тенденція свідчить про чітку товарно-регіональну диференціацію міжнародної торгівлі [6].

Яскравою тенденцією сьогодення стало зростання міжнародної концентрації НДДКР та високотехнологічного виробництва навколо трьох інноваційних центрів – США, Японії та ЄС. Зокрема, можна визначити наступні найбільші країни-генератори інновацій: США (обсяг доходів, отриманих від продажів результатів НДДКР, у 2008 склав 146,1 млрд. дол.. США), Японія (71,6 млрд. дол.. США), Німеччина (30,7 млрд. дол. США), Франція (19,7 млрд.дол.США), Великобританія (18,1 млрд. дол.. США), Швейцарія (16,8 млрд. дол.. США), Південна Корея (11,1 млрд. дол.. США), Нідерланди (9,2 млрд.дол. США), Фінляндія ( 7,7 млрд. дол. США), Швеція (6,8 млрд. дол. США). Зазначені країни є основними «чистими» експортерами технологій в світі, що обумовлено розвинутим внутрішнім ринком технологій – США, Японія та ЄС є також найбільшими «споживачами» технологій (як «внутрішніх», так і «імпортованих»). При цьому, можна виокремити й групу країн, які на сьогодні є «чистими» імпортерами технологій – Китай («чистий» імпорт технологій у 2008 році склав 24,7 млрд. дол.. США), Індія (13,0 млрд. дол.. США), Ізраїль (6.5 млрд.дол. США), Австралія (4,3 млрд. дол.. США), Іспанія (4,0 млрд. дол.. США), Ірландія (4,0 млрд. дол.. США), Російська Федерація (3,7 млрд. дол.. США), Сінгапур (3,2 млрд. дол.. США), Бразилія (2.3 млрд. дол.. США) [4, стор. 98].

Таким чином, як ми бачимо з наведених даних, тенденції останніх років свідчать про подальше поглиблення технологічного розриву, яке відбувається в 2 основних напрямках: 1) виключення з технологічного кругообігу слабо розвинутих країн та 2) створення «альтернативних» технологічних центрів (зокрема, в країнах Південно-Східної Азії) через переміщення до них високотехнологічних виробництв та створення, таким чином, ринків технологій. Ця тенденція може бути простежена й в аналізі структурних зрушень в розподілі витрат на проведення НДДКР по регіонах світу – за період з 1995 по 2007 роки відбулось збільшення частки Азійського регіону у глобальних витратах на НДДКР більш ніж на 6,5 п.п. з одночасним скороченням частки Північної Америки з 40% до 35,5% . При цьому слід наголосити, що зазначені структурні зміни відбувались на фоні значного зростання витрат на проведення НДДКР: в США за період з 1998 по 2008 роки обсяг витрат на НДДКР збільшився на 75% з 226,73 млрд. дол.. США (2,6% ВВП) до 398.19 млрд. дол.. США (2,77% ВВП), в Японії – на 64% з 91,07 млрд. дол.. США (3% ВВП) до 149,21 дол. США (3,42% ВВП), по ОЕСР в цілому – на 79% з 523,5 млрд. дол.. США до 935,67 млрд. дол.. США [3, стор. 23-26].

Основна причина структурних зрушень в сучасній інноваційній сфері полягає у перетіканні капіталу з розвинутих країн до більш рентабельних регіонів світу [5], що пояснюється значними розривами між темпами зростання високотехнологічних галузей в різних регіонах світу – наприклад, темпи зростання високотехнологічних галузей по ОЕСР становлять 7,78% проти 26,25% по країнах БРІКК. При цьому темпи зростання високотехнологічних галузей в країнах, що розвиваються, значно перевищують темпи зростання виробництва в цілому, що мотивує інвесторів розвивати саме новітні технології: наприклад, в Китаї середньорічні темпи приросту обсягів виробництва у високотехнологічних галузях становлять 29,56% проти 23,56% по виробництву в цілому; в Індії – 22,81% проти 18,8%; в Бразилії – 15,78% проти 13,42%; в Кореї – 13,95% проти 12,88% [3, стор. 54].

Таким чином, проведений аналіз статистичних та фактологічних даних щодо розгортання інноваційних процесів в глобальній економіці свідчить про нерівномірність їх протікання в різних регіонах світу, що обумовлює сучасну структуру системи міжнародного поділу праці. З географічно-просторової точки зору відбувається перерозподіл інноваційних потужностей з активним розвитком інноваційної спроможності країн, що розвиваються, а інноваційний процес при цьому набуває глобальної конфігурації, що свідчить про тенденції до формування інтегрованої глобальної інноваційної системи.

Література:

1.Innovation and Growth: Chasing a Moving Frontier – OECD, 2009 – 264 p.

2. Science and Engineering Indicators – National Science Board, 2010 – 565 p.

3. Science, Technology and Industry Outlook – OECD, 2010 – 280 p.

4. The Global Innovation Index 2011 – INSEAD, 2011 – 358 p.

5. UNCTAD Statistics Database // Режим доступу: http://unctadstat.unctad.org/ReportFolders/reportFolders.aspx

6. WTO Statistics Database // Режим доступу: http://stat.wto.org/Home/WSDBHome.aspx

Є.М. Суліма,

кандидат філософських наук, доцент,

начальник Управління науково-технічного та гуманітарного

розвитку Секретаріату Кабінету Міністрів України