Інформаційна безпека

Інформаційна безпека держави в умовах формування світового комунікаційного простору

Аналізуючи зміст та роль інформації у сучасному світі, американський дослідник Маршалл Маклюен виводить цікаву тезу: «Істинно тотальна війна – це війна за допомогою інформації».

Інформаційний простір має кілька визначень:

• 1) це система спільного використання країнами своїх інформаційних ресурсів за узгодженими сферами діяльності.

• 3) це сукупність інформаційних технологій транснаціональних структур, що впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві.

МІЖНАРОДНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ВИЗНАЧАЄТЬСЯ:

• конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із національних, регіональних та територіальних інформаційних просторів.

Міжнародна інформаційна безпека визначається як:

• стан захищенності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання й розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.

Центральним поняттям у міжнародній інформаційній безпеці є категорія «інформаційна зброя» – комплекс технічних заходів, методів і технологій, спрямованих на встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного противника та втручання у роботу його інформаційних систем.

МОДЕЛІ СИСТЕМИ ГЛОБАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

1. Модель А – створення абсолютної системи захисту країни-інформаційного лідера проти будь-якого виду наступальної інформаційної зброї, що змушує інші країни шукати альянсу з нею.

2. Модель В – створення значної переваги держави-потенційного ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкодженні систем захисту держави-противника засобами інформаційного впливу.

3. Модель С – наявність кількох країн-інфолідерів та потенційного протиборства між ними, а також забезпечення в перспективі домінування однієї держави у сфері міжнародної інформаційної безпеки.

4. Модель D – всі конфліктуючі сторони використовують транспарентність інформації для формування ситуативних альянсів з метою використання можливостей інфоінфраструктури на окремих територіях.

5. Модель Е – протиборство світової спільноти та міжнародної організованої злочинності, здатної контролювати політичні, економічні та суспільні процеси.

У ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА СТОСУЄТЬСЯ:

• структур підготовки та прийняття політичних рішень, структур управління місцевої та регіональної влади, структур виборчих систем, інформаційно-телекомунікаційних урядових систем спеціального призначення.

• В економічній сфері критичними є: системи загальноекономічного аналізу та прогнозування економічного розвитку, структури координації управлінських дій в економічній сфері, системи управління в стратегічних системах (енергетика, комунікації, інформаційні мережі).

ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАГРОЗИ В НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ:

• вивезення інформації унікального науково-технологічного характеру на біологічних носіях до міжнародних систем спостереження, аналізу та прогнозування тенденцій науково-технологічного розвитку.

Критичними для інформаційної безпеки у сфері науки та технологій є:

• структури накопичення науково-технічної інформації, інституції та структури фундаментальних і прикладних досліджень, об’єкти інтелектуальної власності, ноу-хау.

• У військовій сфері вразливими в умовах інформаційного протиборства вважаються: інформаційні ресурси збройних сил, ВПК, системи управління військами, системи контролю і постійного спостереження, канали надходження інформації стратегічного, оперативного та розвідувального характеру.

У світовій практиці на сьогодні оцінка рівня інформаційної безпеки здійснюється на основі відповідних загальних критеріїв, які є базою для визначення вимог захисту інформаційних систем від несанкціонованого доступу.

Для характеристики основних критеріїв інформаційної безпеки застосовують модель тріади (Confidentiality, Integrity and Availability) CIA

Ця система передбачає такі основні характеристики інформаційної безпеки:

• - конфіденційність;

• - цілісність;

• - доступність

ЗАГРОЗИ МІЖНАРОДНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ:

1) розробка і використання засобів несанкціонованого втручання в роботу ІКТ;

2) неправомірне використання та нанесення збитку інформаційним ресурсам іншої держави;

3) цілеспрямована інформаційна дія на критичні інфраструктури і населення іншої держави;

4) дії, направлені на домінування в інформаційному просторі, заохочення тероризму та ведення інформаційних війн;

5) можливість розробки та поширення інформаційної зброї,

6) загроза інформаційних війн і інформаційного тероризму, здатних викликати інформаційні конфлікти зі значними руйнівними наслідками;

7) неможливість держав здійснювати контроль над потоками інформації і над засобами масової інформації.

• На сьогодні звертає на себе увагу суттєві відмінності у підходах розвинутих країн та країн, що розвиваються, до вирішення проблеми міжнародної інформаційної безпеки.

ПРОБЛЕМА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ З ПОЗИЦІЇ РОЗВИНУТИХ КРАЇН ПЕРЕДБАЧАЄ:

• її визнання як гіпотетичного силового протистояння;

• перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень;

• виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів.

ПРОБЛЕМА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ З ПОЗИЦІЇ НЕЗАХІДНИХ КРАЇН ПЕРЕДБАЧАЄ:

• пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення;

• створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності;

• спільні розробки технології глобального захисту від інформаційної агресії.

• Особливу позицію з проблеми міжнародної інформаційної безпеки займає Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних організаціях ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній інфосфері однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС).

Суть пропозиції Російської Федерації - створення міжнародного механізму забезпечення міжнародної інформаційної безпеки, який був би закріплений поетапно в багатосторонній декларації, масштабній концепції міжнародної інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного характеру з врахуванням структури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористичних, цивільних).

Для реалізації пропозицій Росія запропонувала:

• розробити основні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформаційної безпеки;

• прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розроблених принципів;

• узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності;

• гармонізувати національні законодавства з відповідними міжнародними нормами та ін.;

Ключові міжнародні Договори та Декларації у сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки:

• 1. Резолюція ГА ООН (A/RES/53/70) «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» (1998 р.),

• 2. Резолюція A/RES/56/19 (2001 р.), в якій було схвалено ідею щодо створення спеціальної Групи урядових експертів держав-членів ООН (ГУЕ) для проведення усестороннього дослідження проблеми МІБ.

• 3. Резолюція (A/RES/57/53) (2002 р.), яка задекларувала неприпустимість використання інформаційно-телекомунікаційних технологій і засобів в цілях негативного впливу на інфраструктуру держав.

• Резолюція (A/RES/57/53) (2002 р.) визначила також напрями діяльності ООН: - узгодження понятійного апарату у сфері МІБ;

• - розгляд чинників, що впливають на стан МІБ у контексті загроз терористичного, кримінального та військового характеру;

• - визначення заходів запобігання використанню інформаційних технологій та засобів в терористичних і інших злочинних цілях;

• - розгляд можливих шляхів міжнародної взаємодії правоохоронних органів по запобіганню і припиненню правопорушень в інформаційному просторі;

• - забезпечення уніфікованої класифікації правопорушень у сфері інформаційної безпеки, а також визначення відповідальності, яка виникає у зв’язку зі здійсненням дій, що класифікуються як злочинні;

• - оцінка можливості надання міжнародної допомоги країнам, що стали жертвами інформаційних атак.

Головні угоди з охорони інтелектуальної власності в Європейському Союзі:

• Паризька конвенція про охорону промислової власності,

• Мюнхенська конвенція про видачу європейських патентів,

• Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів,

• Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення та ін.

Ключові інструменти реалізації патентної системи ЄС:

• розширення державної підтримки інноваційних фірм малого і середнього бізнесу,

• зниження патентних мит,

• забезпечення недорогої патентної охорони,

• співробітництво і координація діяльності національних патентних відомств країн Євросоюзу.

• популяризація і полегшення доступу користувачів до патентної інформації.

Функції центрів Європейського патентного відомства:

• інформування зацікавлених осіб щодо національних і міжнародних патентних даних,

• надання рекомендацій з їх використання,

• організація семінарів та конференцій з проблем патентування і патентного права.

Елементи американської системи захисту інтелектуальної власності:

• нормативно-правове регулювання,

• механізми зовнішньоекономічної дипломатії.

• надання державам, які дотримуються усіх вимог у сфері захисту ІВ, технічної допомоги та безтарифного імпорту певних груп товарів

Специфіка японської системи захисту інтелектуальної власності:

• орієнтація на вдосконалення закордонних технічних досягнень;

• можливість «ігнорування» патенту у випадку блокування використання тієї або іншої технічної розробки.