Тема: Фінансове право і фінансова політика (2 год.)

План:

1. Сутність фінансової політики, її типи і складові

2. Фінансова стратегія і тактика. Забезпечення реалізації фінансової політики.

3. Фінансове право і його роль у регламентуванні фінансових відносин

4. Дієздатність та ефективність фінансової політики

5. Фінансова безпека держави

1. Сутність фінансової політики, її типи і складові

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковується і організація фінансових відносин, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів, і порядок формування, розподілу і перерозподілу доходів, і пропорції між індивідуальним і суспільним споживанням. При цьому існує безмежна кількість варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Фінансова політика держави– це комплекс дій і заходів, що здійснюється державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів економіки та самої держави для забезпечення економічного і соціального розвитку країни.

Крім держави, будь-який інший суб'єкт господарювання (підприємство, установа, організація) також розробляє і здійснює свою фінансову політику, дотримуючись вимог чинного законодавства.

Фінансова політика суб'єктів господарювання— система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.

Фінансова політика домогосподарств — діяльність громадянина чи його сім'ї, яка ґрунтується на створенні і використанні фондів фінансових ресурсів з метою задоволення особистих потреб. Фінансова політика таких суб'єктів полягає у формуванні доходів від заробітної плати, продажу та здавання в оренду майна, у вигляді безоплатних послуг від держави та здійсненні витрат на придбання продуктів харчування, оплату послуг, купівлю цінних паперів тощо.

Міжнародні організації та фінансові інститутитакож розробляють і реалізують свою фінансову політику у сфері міжнародного співробітництва. Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов'язана із налагодженням фінансових відносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями шляхом участі держави як у формуванні доходів (фінансових ресурсів) міжнародних організацій, так і в отримані державою коштів від цих суб'єктів на фінансування проектів і програм у формі кредитів.

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Основний вектор фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції.

Засади та напрями фінансової політики на практиці відображаються у:

— фінансовому законодавстві;

— системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;

— перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

— структурі доходів і видатків бюджетів.

Залежно від міри законодавчої та адміністративної регламентації фінансових відносин виділяють три типи фін. політики: (підручник «Фінанси» Опарін В.М.)

• політика жорсткої регламентації

• політика жорсткої регламентації

• політика мінімальних обмежень.

Залежно від завдань, на вирішення яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види: (підручник «Фінанси» Опарін В.М.)

• політика стабілізації

• політика економічного зростання

• політика обмеження ділової активності

Політика стабілізації направлена на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних об’ємів фінансових ресурсів при постійних пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів.

Існують два різновиди цієї політики, які достатньо істотно відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий – політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальний напрямок.

Політика обмеження ділової активності використовується для регуляції економічного циклу з метою запобігання кризі перевиробництва або недопущення виснаження економіки в результаті надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється у способи скорочення державних витрат, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

Політика економічного зростання направлена на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення об’ємів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фіскальної політики економічного зростання може здійснюватися у три основні способи – через зростання державних витрат, зниження рівня оподаткування і проведення політики «дешевих грошей».

За характером реалізаціїфінансова політика поділяється на дискреційну і не дискреційну.

Дискреційнаполітика передбачає здійснення державою певних заходів, направлених на реалізацію фін. стратегії і тактики. Конкретні заходи – стимулюючі або стримуючі – застосовуються відповідно до ситуації.

Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів – «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці. Це податки, соціальні державні виплати, субсидії. ОБОВ’язково – одночасно використовувати і дискреційну політику, і вмонтовані стабілізатори.

СКЛАДОВІ фінансової політики.

ФП розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні ФП відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. У вузькому розумінні – фінансова політика – це фіскальна політика.

Монетарна (Грошово-кредитна політика) — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики.

Фіскальна політикахарактеризує дії держави щодо централізації частини ВВП та її суспільного використання. Здійснюється шляхом запровадження різних методів мобілізації державних доходів і розподілу цих коштів за напрямками державних видатків.

Фіскальну політику дещо умовно можна поділити на податкову і бюджетну політику.

1. Бюджетна політика — діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави (податками і податковими пільгами, санкціями, бюджетними стимулами у вигляді дотацій та субвенцій), визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування – встановлення видів і співвідношення податків, визначення платників та підходів до них, встановлення ставок оподаткування та податкових пільг, тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян.

ОКРЕМИМИ напрямамифінансової політики виступають митна політика, боргова політика, інвестиційна політика. Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.

Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку.