- •33. Сутність соціального партнерства та його роль у ф-ні ринкової ек-ки.
- •39. Генеральна угода та її роль у регулюванні ств.
- •40. Галузева угода: призначення, структура, зміст.
- •41. Регіональна угода: призначення, структура, зміст.
- •42.43. Ринок праці як підсистема ринкової ек-ки.
- •44. Сегментація рп.
- •45. Гнучкість та жорсткість рп.
- •50.Попит і пропозиція на ринку праці.
- •51.Характеристика кон’юнктури ринку праці
- •53.Регулювання ринку праці.
- •54.Державна Служба Зайнятості(дсз) : її роль в регулюванні ринку праці.
- •55.Активна і пасивна політика на ринку праці.
- •58.Державна політика зайнятості.
- •59.Активні і пасивні заходи регулювання зайнятості населення.
- •Соціально-економічні наслідки
- •79.Суть зміст та завдання орг прац
- •84 Орг праці на роб місті
- •85,86 Умови праці сутність і значення фактори формув
- •88-89 Нормування праці як провідна складова її організації.
- •90 Обєкти нормування праці
- •91.Нормування як засіб регламентування трудової діяльності
- •92. Класифікація витрат робочого часу
- •93. Методи нормування праці
- •93. Методи нормування праці
- •94.Види норм праці
- •98.Сутність продуктивності і продуктивності праці
- •99. Значення продуктивності праці для соціально-економічного розвитку суспільства
- •100. Продуктивність праці, її інтенсивність.
- •101. Показники і методи виміру продуктивності праці
- •102. Фактори продуктивності та їх класифікація
- •103. Резерви зростання продуктивності праці
- •133. Міжнародна організація праці(моп) в сучасному світі:цілі, завдання, структура.
- •134. Організація діяльності моп
100. Продуктивність праці, її інтенсивність.
Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.
Продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.
Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.
101. Показники і методи виміру продуктивності праці
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T,де В — виробіток;Q обсяг виробленої продукції;
Т — затрати робочого часу.
Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку): Тр=T/Q,де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Натуральний метод полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, не враховує змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та іп.).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах.
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
На практиці, щоб усунути спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції( при зміні пропорцій матеріало- і трудомісткості), можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.
